Вона спустилася нижче. Поруч стовбичив сірий бетонний будинок, виставивши порожні балкони, і раптом так закортіло перепочити, присісти бодай на хвилину, що Ганна не витримала. Вмостилася на балконних поручах, звісивши ноги і притримуючись за стіну, щоб вітром не знесло.
Це був дванадцятий поверх. А може, й п’ятнадцятий - лічити не хотілось. Тут було затишно. Навіть уявити важко, що на балконі дванадцятого поверху може бути затишно, і, певно, господарі балкону теж так гадали, бо він був геть порожнім - ані дощок, ані старих меблів, як то, знаєте, стоять на балконах, ані пляшок з-під горілки. Ганні стало цікаво. Бетонна підлога сяяла первісною чистотою. Хто ж це тут живе? Ганна підлетіла до вікна. Всередині було темно, і, здається, порожньо. З-під дверей до сусідньої кімнати пробивався жмутик світла. Всі жінки цікаві - тому Ганна не полінувалася облетіти будинок і припала до освітленого вікна. В кімнаті горіла лампа. А на ліжку, на білих простирадлах кохалися чоловік та жінка. Вони не затулили завіс - від кого? - й любили одне одного при лампі, мабуть, хизуючись перед Всесвітом. Ганна раптом розсміялась. Сама не знала чому. Виявилось, це дуже смішно - висіти біля дванадцятого поверху й підглядати за чужим коханням. Це було, як у телевізорі, а одночасно й ні, бо це було насправді. Двоє на ліжку любили одне одного, а Ганна, гола, як і вони, висіла за вікном та сміялася. Це справді було дуже смішно. І раптом сміх урвався. В чоловікові на ліжку Ганна впізнала свого Гриця.
Взагалі-то тут треба зупинитися. І здавалося, так воно і сталось - час зупинився. Двоє на ліжку цього не помітили, але Ганна… Час таки дійсно зупинився, і коли він нарешті отямився та рушив знову, у Ганні вибухнула лють. Вона рвучко піднеслася угору, на дах, ухопила там цеглину, що забулись колись будівельники, і спересердя жбурнула її в освітлену шибку.
Гриць повернувся пізно. Засмучений якийсь - певно, втомився на роботі. Ганна так і спитала. Він покивав головою.
- Бідолашний мій, - сказала Ганна. - Ти ж так багато працюєш, у вечірню зміну, затримуєшся на роботі! Перепочив би трошки, чи що!
Він підвів здивовані очі, але нічого не сказав. Вони повечеряли мовчки і лягли спати. Думки не давали обом спокою. Та й зрозуміло.
Ганна спочатку хотіла зчинити галас із биттям посуду і, мабуть, так і зробила б. Раніш. Але тепер… Чорт його зна, тепер чомусь не хотілося. Вона просто лежала з заплющеними очима, а думки летіли, летіли в повітрі, понад містом і ген-ген далі, за обрій, де знаходиться “Мейд ін Джапан”, звідки взялася чарівна катеринка, куди поїхала тітка Фрося, донька останньої київської відьми. А зрештою, натягнувши ковдру по саме підборіддя, Ганна заснула.
Зранку вона пройшла до ванної, роздяглася і критично роздивилася себе у дзеркалі. Нічого. Наче все при своєму місці. Не товста ж, груди не висять. Дідька йому треба? Вона раптом розсміялася, сама не знала чому. Розсміялася і все тут.
- Мамо… - до ванної зайшла Оксаночка і здивовано зупинилась. Ганна підхопила її на руки і, продовжуючи сміятись, понесла до кімнати.
Цілий тиждень після цього Гриць “на роботі” не затримувався. Ганна пекла йому пиріжки, пампушки з часником, млинці з медом, варила вареники та галушки. Він, стерво, їв, облизувався та дякував. Тиждень він був зразковим чоловіком, навіть з Оксанкою гуляв.
А в суботу зірвався. Щось таке у них на роботі трапилося - чи то переговори, чи то засідання. От раніш чоловікам було добре, що тиждень - то партійні або профспілкові збори. А тепер - хто повірить у переговори серед ночі? Складно стало.
Ганна видобула з шафи катеринку. Боже! Вже цілий тиждень не літала! Скучила, справді скучила. Оксанка спала у своїй кімнаті. Ганна швидко скинула одяг, усміхнулася сама собі дивною посмішкою і ввімкнула двигунчик. За хвилину вона вислизнула у вікно. Тихо, немов привид. Немов відьма.
Вона летіла над темним містом, розрізаючи важкий кисіль ночі, і не люттю віяло від неї у цей час, а розрахунком, тверезим розрахунком, ба навіть веселим азартом. І ще чимось невловимим, тим, що розчинене у самому повітрі, чим дихає кожна клітинка, кожен листочок струнких тополь.
Цього разу вона встигла до самого початку вистави. Гриць сидів у кріслі, а дівка показувала йому стриптиз. Вони знову не запнули завіси - від кого? Ганна висіла за вікном і, зіщулившись, спостерігала. Дівка була гарна, що й казать, рухалася зграбно, але загалом це не мало значення.
Гриць сидів з абсолютно баранячими очима, дівка оголяла свої принади, а потім почала роздягати його, цілуючи зарослі груди, притискаючись до них своїм гладеньким обличчям. Бачили б ви його в цю мить.
Боже, невже всі чоловіки такі бовдури?
Ганна додивилася виставу до кінця. І коли коханці, голі, немов Адам та Єва, пішли до ванної, вона по-злодійському беззвучно ковзнула у відчинену кватирку. На підлозі безладно валявся одяг. З ванної долинали солодкі голоси. Ганна зібрала в оберемок чоловіче причандалля - джинси “Лівайс”, шалені гроші зараз коштують, сорочку, білизну - потім подумала і додала до нього жіночий. А потім все жужмом виштовхала у вікно і сама вилетіла слідом. Одяг, виписуючи складні піруети, падав з висоти дванадцятого поверху. Прозорий ліфчик зачепився за гудзик джинсів, і вони кружляли разом у химерному танку.
Ганна провела одяг очима і не стала більш чекати. Вона полетіла додому крізь важкий кисіль ночі, посміхаючись сама собі дивною, дуже дивною посмішкою.
- Альо!
- Ти уявляєш, Ганно, - сказав Гриць дуже бадьорим голосом. - Тут таке сталося! Таке сталося, що схочеш, та не вигадаєш!
- Що таке? - здивувалася Ганна.
- Уявляєш, хтось у душі попер мою одежу.
- Як це?
- А отак! Попер і все. Уявляєш?
- А що ти робив у душі? - поцікавилася Ганна.
- Та так, зайшов сполоснутися, розумієш. А вийшов - одежі немає, - він по-ідіотському хихотнув.
- Та ти що!
- Отак. Уявляєш? Хоч сядь та й плач.
- Бідолашний! - пожаліла Ганна. - То давай я зараз тобі нову привезу, давай…
- Ні-ні,- швидко відмовився Гриць. - Я тут якось.
- Як?
- Ну якось. Позичу в когось, чи що.
Сам не знає, що верзе. Де це таке бачено, щоб на роботі одежу одне в одного позичали!
- Та я швиденько.
- Ні-ні, - категорично заявив Гриць. - Не треба Окса-ночку саму лишати.
Ти диви, який турботливий батько!
- Бідолашний мій, - ще раз пожаліла його Ганна. - Ну хоч не затримуйся там надовго.
- Я льотом, - пообіцяв Гриць і поклав трубку.
Заявився він за півгодини. Вдягнутий. У своїх джинсах і чужій сорочці - мабуть, не знайшли поночі. Джинси були брудні.
Ганна зустріла чоловіка біля дверей.
- Уявляєш! - розвів руками він з порога.
З ним трапилася обсолютно неймовірна історія. Виявилося, що хтось заради жарту попер із душа його одяг і сховав надворі - слава Богу, вахтер побачив, що з-під паркану наче штани виглядають, то зчинив галас. А сорочка так десь і загубилася, ось змушений був позичити стару у того ж таки вахтера.
- Уявляєш! - обурювався Гриць. - За це треба ловити і мордою об той паркан!
- Треба, - погоджувалась Ганна.
- Ні, ну ти уявляєш, які падли!
Він шкварчав з півгодини - поки перевдягався, мився, вечеряв. Ганна сиділа навпроти і дивилася, як він п’є чай. Потім підвелася, взяла брудні джинси, пішла до ванної та стала прати, збиваючи густу піну. Він підійшов ззаду, обійняв за плечі.
- Ти мене любиш, Ганнусю?
- А як же! - вона обернулася і поцілувала його в носа. - Ну йди, йди, не заважай. Бо треба, щоб до ранку висохли - коли ще по нові до Канади поїдемо.
Він смачно зареготав і пішов дивитись свій телевізор. А зранку навіть без нагадування виніс сміття, погуляв з Оксаночкою -щастя, не чоловік.
- Підемо в кіно? - запропонував, йдучи на роботу.
- А малу куди?
- Сусідам. Хай знають, як поруч з нами селитися, - знову смачно зареготав.
Але кіна ввечері не вийшло.
Гриць зателефонував і винуватим голосом сказав, що у них там термінова нарада у зв’язку зі зміною в законодавстві, а тому…
- Ганнусю, ну давай ми якось іншим разом в кіно підемо, ну давай, наприклад, завтра…
- Давай, - несподівано погодилася Ганна. Завтра - то завтра. Не все одно. Вона навіть не стала обурюватись. І дійсно, - кіно - воно і сьогодні кіно, і через місяць, а зміни в зако-нодавстві - річ важлива.
- Точно? - зрадів Гриць. - Ти не образилась, рибко?
- Ні, - сказала Ганна. - Чого ображатись?
- Ну розумієш, справи…
- Розумію.
- Молодець, - похвалив Гриць. - Я знаю - ти в мене все розумієш. І дійсно - справи, вони і є справи. Чого тут ображатись?
Вона поклала Оксанку зразу після “Вечірньої казки”, і, навіть не чекаючи, поки та засне як слід, дістала катеринку. Закрутився двигунчик від всюдихода, затанцював балансир, полилася чарівна музика. Ганна швидко роздяглася і вилетіла у вікно.
Вона дісталася до місця за кілька хвилин, облетіла будинок навкруги - вікна дванадцятого поверху були темними та неживими. Ганна зазирнула через балконні двері - справді, квартира була абсолютно порожньою. Темні меблі таємничо тулилися попід стіни, бережучи тепло життя. Ганна довгенько дивилася на них, зависнувши біля вікна іззовні. І вже вирішила було вертатися, коли там десь у глибині заскреготів ключ у замку. Рипнули двері. Засвітилося світло у коридорі, кидаючи довгий промінь у кімнату, що зразу ожила. Ганна завмерла, намагаючись вловити голоси. Але голосів не було. Потім засвітилася люстра під стелею, і до кімнати зайшла дівчина.
Сама. Вона прийшла сама.
Ганна висіла біля вікна і спостерігала за господинею. А та почала поволі перевдягатися, щось мугикаючи під ніс, потім пройшла до кухні, запалила вогонь під чайником. Вона була гарною, ця білява фарбована дівчина, і мешкала у двокімнатній квартирі сама. Вона, певно, повернулася з роботи - секретарка чи референт, - ким зараз такі ногасті працюють? Простенький бавовняний халатик облягав стан. Поруч нікого не було, але дівка все одно виглядала сексуально - для себе. Ганні подобались дівчата, що намагаються бути гарними перш за все для себе, самі з собою.
Дівчина пройшла до другої кімнати, і Ганна змушена була облетіти ріг будинку, щоб спо-стерігати далі. А дівчина витягла з шухляди запальничку, цигарки і відчинила балконні двері. Ганна піднялась вище і зависла над балконом. Дівчина сперлася на поручі. Блимнув вогник запальнички, потягло солодким запахом імпортних цигарок. Ганна сама не палила і не схвалювала інших, але цій дівчині цигарки навдивовижу личили, так, справді, як личить кофтина чи капелюх.
Ганна дивилася зверху, а дівчина стояла, спершись на балконні поручі, схиливши голову так, що волосся звисало над проваллям поверхів. І тут Ганні на мить здалось, що вона перехилилася ще трохи, потім ще, потім хитнулась необережно… Над містом пролунав крик, але його ніхто не почув, він розчинився у ночі.
Дівчина палила, прихилившись до поручів, а Ганна висіла над нею біля бетонної стіни. Між ними стояла ніч, внизу порожніло одинадцять сірих, схожих, наче близнюки, поверхів. Ганна раптом заплющила очі, потім повільно розвернулася й полетіла геть - понад дахами, злившись із зоряним небом, розчинившись між вогнів великого міста.
Вона залетіла до кімнати в той момент, коли Гриць уже відчиняв своїм ключем двері. Перш за все вимкнула катеринку і заховала її до шухляди. Тіло вмить стало важким та неслухняним. Гриць зупинився на порозі.
- Ти чого?
- Нічого, - вона здвигнула плечима. - А то що?
- Та нічого. Дивна ти якась стала. - І не кажи, - погодилася Ганна. - Ну як там ваша нарада?
- Та, - матюкнувся Гриць. - Я шефу кажу, битовуху треба гнать, а він каже, у нас інтелектуальне виробництво. Я кажу, було. А він каже…
Гриць, здається, дійсно повернувся з наради.
- Слухай, нам на роботі відик пропонують. Брати?
- Відик? - перепитала Ганна. - А почім?
- Це вже мій клопіт, - самовпевнено посміхнувся Гриць.
Ти ба, яка зараза!
Вони повечеряли у мирі та злагоді. Треба сказати, що останнім часом вони взагалі жили у мирі та злагоді, просто на диво. Здається, навіть у перший шлюбний рік такого не було.
- А завтра у кіно підемо?
- Підемо. І вони дійсно пішли у кіно. Кіно було поганим, але іноді навіть краще, коли кіно погане.
А потім Гриць припер з роботи відика, а до нього ще й касет у хлопців взяв. Довго-довго мостив все це діло до телевізора, клацав, крутив, воно йшло смугами, блимало, зникали кольори. Гриць лаявся та ліз до інструкції. Але за півгодини він уже переможно продемонстрував своє надбання. Надбання і справді показувало. На касеті виявилась порнуха.
- Тьотя, - сказала Оксаночка, замріяно дивлячись на екран.
Там і справді була “тьотя”, потім прийшла ще одна, потім - “дядя”.
Тепер уже Гриць на роботі не затримувався. Зранку він вкладав до портфеля касети, що переглянув учора, а ввечері приходив, несучи нові, і зразу вмикав свій магнітофон. Здається, він вирішив одразу надолужити втрачене за той час, коли не мав відика і мусив дивитися першу програму.
Вся ця історія тривала понад тиждень, і понад тиждень Ганна не торкалася своєї катеринки. Поки у п’ятницю Гриць, ідучи на роботу, попередив:
- Я сьогодні затримаюсь. Шеф просив. Добре?
- Добре, - погодилася Ганна, поцілувавши чоловіка. - Ти в мене роботяга. І лишилася, як завжди, сама з Оксаночкою.
А ввечері видобула катеринку й вилетіла у вікно.
Гриць був там. Він сидів на канапі, а дівчина згорнулася біля його ніг. Вони про щось розмовляли. Ганна спочатку спостерігала, висячи біля вікна, потім облетіла будинок і зазирнула через балкон у сусідню кімнату. Вікно було щільно зачинене. Кімната у пітьмі виглядала неживою. Ганна повернулася назад. Коханці тим часом розпочали цілування, очі в них уже посоловіли, “процес пішов”. Ганна знову підлетіла до балкона. Кватирка не піддалася легкому натискуванню. Ганна труханула її раз, другий - безрезультатно, потім взялася до дверей. І раптом вони рипнули й відчинилися - ну звичайно, у дівчини, яка живе сама, хіба можуть як слід зачинятися балконні двері?
Ганна залетіла до кімнати. Тут було затишно, хоча й не дуже зручно - меблі та люстра заважали вільно літати. Покружлявши ще трохи попід стелею, щоб звикнути до темряви, Ганна спустилася донизу. У сусідній кімнаті кохалися двоє, а тут Ганна обмацувала стіл у пошуках чогось годящого для справи. Зрештою знайшла - це була заколка з двома довгими кінцями і пластмасовим ведмедиком між ними. Ганна озброїлась цією заколкою і ще раз прислухалася. Кохання йшло під усіма парами. Ганна підлетіла до дверей, намацала розетку і, взявшись за ведмедика, всадила в неї заколку.
У наступну мить пролунав короткий тріск, і світло у всій квартирі згасло.
- Ой, - почувся з-поза дверей жіночий голос. - Що це?
Потім:
- Грицю, світла немає… Ну подивися, Грицю… Ну подивися, кому кажу…
Ганна намацала біля своїх ніг невеличкого стільчика, підняла його, зважила на руці і вдарила по люстрі. Друзки скла сипонули навсібіч.
Отут уже дівчина справді закричала:
- Ой!
За мить до неї приєднався чоловічий бас:
- Чорт!
- Що це, Грицю?
- Та почекай ти…
Ганна наблизилась до вікна і затопила стільцем у велике скло. Потім - у друге, потім - у менше скло, у кватирку, так, щоб не лишилося жодного цілого шматочка.
- Грицю, Грицю! - кричала дівка у сусідній кімнаті.
Почулися важкі кроки, щось упало. Гриць матюкався.
- Та не видно ні чорта.
Ганна лишила свою зброю і ковзнула у коридор. Вона зависла під стелею і пропустила під собою Гриця, що у самих трусах брів до кімнати, лаючись під ніс.
Кухонні шибки Ганна трощила важким емальованим друшляком. У квартирі зчинився справжній галас.
- Обережно, тут скло! - горлав Гриць, а дівчина вищала, бігаючи сюди-туди. Серед цього безладдя Ганна ковзнула у спальню, і там, озброївшись торшером, завершила погром. Останній влучний удар прийшовся по телевізору, апарат жалібно квакнув, скло його вкрилося візерунком розколин. Ганна кинула торшер, озирнулася, немовби оцінюючи зроблене, і під зойки та лемент вилетіла надвір. Ніч зустріла її теплими обіймами і прозорим зоряним світлом. Місто лежало під ногами, розсипавши тисячі вогників, і один із них світився на одинадцятому поверсі в будинку неподалік. Там у кімнаті було відчинене вікно, а на столі стояла катеринка і вкотре вигравала свою коротку музику.
Цієї ночі Гриць довго не міг заснути. Крутився щось, клацав своєю лампою, ходив до кухні пити воду, навіть книжку читав.
- Що ти, котику? - питала Ганна, прихиляючись до плеча.
- Та, - котик тільки відмахувався. - На роботі. Вам, жінкам, цього не зрозуміти.
- Не зрозуміти, - охоче погоджувалась Ганна. - Тому ж я і сиджу вдома, еге ж?
Він так і не признався, що у них на роботі скоїлося. А десь близько третьої нарешті вгомонився та заснув важким сном, хропучи та перевертаючись з боку на бік. Ганна вислизнула з-під ковдри. Ніч уже перевалила за екватор, готуючись поступитися місцем новому дню, але ще було темно, темно хоч в око стрель.
Ганна обережно висунула шухляду з шафи і видобула свою чарівну катеринку. Потім легкими нечутними кроками пройшла до кухні, відчинила там вікно, поставила катеринку на підвіконня і клацнула перемикачем. Потім скинула з себе сорочку і гола, немов відьма, вилетіла надвір. Шлях її лежав на захід, туди, де височів сірий дванадцятиповерховий будинок і звідки вона повернулася чотири години тому.
За кілька хвилин вона вже була біля мети. Кажуть, злочинця підсвідомо тягне на місце злочину, - так чи інакше, Ганна висіла у повітрі і дивилася на результати своєї праці. Результати справляли враження. Квартира на дванадцятому поверсі дивилася на світ Божий порожніми очима вікон, лиш де-не-де блищали в них невеличкі скалки. Вікно у спальні було завішане ковдрою, і вона ледь ворушилася під легким вітерцем. Ганна підлетіла ближче, відгорнула краєчок цієї завіси і зазирнула до кімнати. Але там було темно, нічого не розібрати. Тоді вона заглянула до сусідньої кімнати. Підлогу тут всіяло бите скло. Авжеж, було чим помилуватись. Ганна знову облетіла будинок і зазирнула до кухні. Тут також був погром. Вона посміхнулася своєю дивною посмішкою, і раптом рука її торкнулася єдиної цілої шибки. Так-так, у кухонному вікні лишилася цілою невеличка шибочка - дивом, очевидь, Ганна тоді її просто не помітила, захоплена великою руйнацією. Шибка зухвало виставляла своє ціле скло перед усім світом, немов хизуючись, і Ганні це абсолютно не сподобалось. Вона відлетіла, критично примружилась, потім розмахнулася й щодуж вдарила у скло рукою. Шибка ошелешено дзенькнула й осипалась донизу дрібними скалками. У кімнаті поруч щось заворушилось. Ганна зробила вишуканий пірует та полетіла додому. І тільки там, ховаючи катеринку до шухляди, помітила, що порізала склом палець на руці. Кров великими краплями виступила на білій шкірі. Ганна облизала пальця, потім заліпила його шматочком пластиру і пірнула у ліжко. Гриць хропів собі, притиснувшись щокою до подушки. Ганна згорнулась калачиком і невдовзі поринула у глибокий сон.