Мак-Гардi зблiд. Примружив очi i спробував посмiхнутись:
- Друже, опам'ятайся! Адже ми на одному суднi...
- То не втiкай з нього, як пацюк! - одрубав Краус, але гвинтiвку все-таки опустив. - Грубер, iдеш? - запитав вiн суворо.
Грубер мовчки кивнув.
- Тодi й я пiду також. Не думай, що боюсь...
- А ти також не думай, що я дурний. Рушайте обидва поперед мене. Не маю нiякого бажання дiстати кулю в потилицю.
- А хто з нас вартуватиме? - спитав Грубер.
- Бiжи попроси кого-небудь, та не забудь додати, що йдемо на нiчну прогулянку! - глузливо посмiхнувся Краус. - Ходiмо! Хай тут повартує святий Петро. А наших товаришочкiв хай чорти вiзьмуть!
- Е, нi, ще рано, вони ще нам придадуться. Але будемо сподiватися, що з ними нiчого не трапиться, адже вони не маленькi дiти, - заспокоював себе Мак-Гардi, коли вони вже проходили вузькою просiкою понад кам'яною стiною.
Вiтер час од часу ворушив важке листя покручених дерев, немов для того, щоб нагнати ще бiльше страху на кандидатiв у володарi планети.
Незабаром увiйшли в пiдземний лабiринт. Подеколи зупинялись i прислухались. Але скрiзь було тихо, лише десь у глибинах скелi неголосно дзюркотiла вода.
Краус весь час iшов позаду. Його лiхтарик малював на стiнах пiдземного ходу карикатурно спотворенi тiнi зляканих змовникiв. Мак-Гардi раз у раз озирався i допитливо поглядав на Крауса. Але той здавався спокiйним. Уста його iронiчно посмiхались, а очi поблискували зловiсно.
- Зачекайте мене, я заскочу по золото, - порушив довгу мовчанку Мак-Гардi.
- Грубер, бiжи з ним, а я почекаю вас тут, - уривчасто сказав Краус.
За хвилину вони повернулись з кiлькома чималими самородками. Позапихали їх до кишень i з важкою ношею пiшли до виходу з печерного лабiринта.
Вийшовши з тунелю, вони видерлися на уламок скелi, де стояли увечерi, i довго мовчки дивились на мерехтливе свiтло в долинi.
Праворуч проти неба вирисовувався вулкан, а з лiвого боку обрiй заступали дикi скелi.
Звiдси в долину спускався кам'яний схил. Кiлькомастами метрiв нижче вiн губився в непрогляднiй пiтьмi джунглiв.
- Ми зробили дурницю, як завжди, коли робиш що-небудь поспiхом, промовив Мак-Гардi. - Не взяли з собою ноктовiзорiв3.
- З нас цiлком вистачить лiхтарикiв. Закрийте їх блакитними фiльтрами, щоб квартяни не помiтили нас ще здалеку. Через кiлька хвилин зiйде Проксима, i можна буде їх знову загасити... Ну, рушаймо. До мiста ще кiлометрiв чотири з гаком, а ми повиннi повернутись до ранку.
Вони зiйшли з уламка скелi i почали обережно спускатися схилом.
Краус спiткнувся i голосно вилаявся, його компаньйони злякано озирнулись: повз них, пiдстрибуючи, прокотився камiнь.
- Чи тобi повилазило? - напав на нього Мак-Гардi. - I, ради бога, прошу вас, не стрiляйте даремно! Тiльки в крайньому разi. Квартяни могли б у цьому вбачати напад. Самi знаєте, чим це може скiнчитися.
Увiйшли в пралiс. Лiхтарики ввiмкнули на повну силу i старанно освiтлювали ними кожен закуток. Свiтло прожекторiв незабаром збудило сплячу природу. Над головами мандрiвникiв прошумiв якийсь птах i одразу ж зник у заростях. Через мить вiн повернувся i почав кружляти над Грубером. Той злякано замахав руками, нагнувся i сховав голову в плечi, мов черепаха.
Краус пiдскочив, i прикладом гвинтiвки збив птаха на землю, Мак-Гардi, опам'ятавшись, швидко наступив на нього ногою.
То була дивовижна iстота з мiцним цилiндричним тiлом i маленькими товстими крильцями, якими вона трохи нагадувала пiнгвiна. Тiло кiнчалось круглою головою з широко розвернутою пащею.
- Це зовсiм не птах, а лiтаючий ссавець! - мiркував Краус. - А як ця потвора лiтає? Такi крильця навряд чи пiднiмуть її.
- Дивно... - крутив головою Мак-Гардi. - Можливо, вона використовує принцип ракети?.. Але навiщо сушити собi цим голову, - ми ж не на бiологiчнiй екскурси...
- Правильно, ходiмо далi! - коротко сказав Краус. Подiбних сюрпризiв пралiс ховав у собi чимало, але нарештi мандрiвники благополучно пройшли хащi.
Повернули праворуч. На узлiссi росла густа стеблиста трава, в якiй увесь час заплутувались ноги. Довелося iти отак ще з кiлометр, аж поки вийшли на голу рiвнину, що кiнчалась скелястим гребенем, - безперечно, вулканiчного походження.
- Проксима сходить, це дуже добре! - вигукнув Грубер, показуючи на сяйво над скелястим гребенем.
Подорожнi зупинились, пригасили лiхтарики i чекали, доки з'явиться червоне свiтло.
Аж ось раптом Краус припав до землi. Мак-Гардi до болю стиснув руку Грубера, а Грубер затремтiв усiм тiлом.
Усi з жахом дивилися на скелю.
Над нею в сяйвi Проксими чiтко вимальовувався силует якоїсь людини. За формою голови й тiла можна було подумати, що це - мужчина невисокого зросту, немов одягнутий у довгополий фрак. Вiн стояв нерухомо i дивився кудись вдалину. На круглiй головi в нього, здавалось, був капелюх, або вiн мав великi круглi вуха. Постать була надто далеко, щоб розглядiти її детальнiше.
Збiгали секунди, тяглись хвилини, а постать все ще не рухалась...
- Чи не статуя це часом? - прошепотiв нарештi Краус.
Мак-Гардi затулив йому долонею рота, бо дивна постать трохи повернула голову.
- Гаууiii, - пролунало в нiчнiй темрявi.
Постать повiльно пiдняла руки, а з ними й фрак, пiдiгнула ноги i одiрвалась од скелi. Як примара, пiднялась у повiтря. Фрак перетворився на крила, якими вона кiлька разiв махнула. Через мить її вже не стало видно.
- Повернемось? - заїкаючись запитав Мак-Гардi.
Грубер схопився перший i побiг униз зi скелi. Вже бiля пiднiжжя гори вiн спiткнувся i з зойком упав на землю. Мимо нього, не зупиняючись, промчали Краус i Мак-Гардi.
- Допоможiть, я зламав ногу! - заволав услiд їм Грубер. Однак його супутники навiть не озирнулись. Мак-Гардi забiг просто в трясовину. Краус за ним. Земля пiт ними розверзлась; вони одчайдушно махали руками i марно шукали опори, за яку можна було б ухопитись.
Мак-Гардi почав кликати на допомогу. А Грубер тим часом рачки доповз до трясовини.
- Собаки, вас слiд було б лишити гинути, як ви хотiли це зробити зi мною! - Хапаючи ротом повiтря, вiн з великим напруженням пiдвiвся, стогнучи вiд болю, зламав з куща довгу гiлку, присунувся ближче i простягнув її Мак-Гардi. Той судорожно схопився, пiдтягнувся до берега. Вирвав гiлку у Грубера з рук i, тримаючись за кущ, пiдсунув її до Крауса. Як тiльки той вирвався з трясовини, обидва знову кинулися навтьоки.
Грубер схопив камiнь i шпурнув його їм навздогiн, потiм ще i ще...
Мак-Гардi скочив у джунглi, як людина, що зовсiм втратила розум.
Десь у кронi дерев почувся глухий удар, i одразу ж по тому вiн вiдчув сильний бiль у спинi. Потiм -знову удар. Повз його голову пролетiв круглий предмет, - камiнь, пошпурений Грубером.
- По нас стрiляють! - закричав Мак-Гардi до Крауса, ховаючись за товстий стовбур. Зiрвавши з плеча гвинтiвку, вiн натиснув на спуск. Джунглями прокотилась голосна стрiлянина.
- Захищайся, не стiй як стовп! - кричав Мак-Гардi.
- Я загубив рушницю... Швидше тiкаймо! Зупинилися тiльки бiля пiдземного лабiринта. Сiли на землю i довго не могли перевести духу.
- Що ж тепер? - запитав Мак-Гардi. - Це була твоя iдея!
- Не скигли. Ходiмо краще до рiчки та виперемо одяг, бо ми скидаємось на опудала.
- А що з Грубером?
- Хай зглянеться на нього господь бог, - може, якось доповзе. Адже од зламаної ноги не вмирають...
Грубер справдi незабаром приповз. На кожному плечi вiн тягнув по рушницi.
- Найкраще було б вас пострiляти, боягузи! - хрипiв вiн. - Ну, я ще з вами розрахуюсь... Що ж ми скажемо Молодiновiй?
- Що, що! Що ти побачив лiтаючого квартянина, побiг за ним по схилу i зламав собi ногу. Що ж iще?
***
Свiтає.
Лiтаки й люди, якi снують навколо них, ще тонуть в зеленкуватiй пiвтемрявi, а кам'яна стiна над Накритим столом вже освiтлена сонцем. Оранжеве сяйво перетворює хаос уламкiв скель на золотий водоспад.
Крiзь важку iмлу над обрiєм продирається друге сонце. Маленькi хмарки диму над вулканом виблискують, як осяйний фонтан.
В потоцi свiтла прокидається i схил на протилежному березi рiчки. Однак що з ним сталося за нiч? Ще вчора своїм жовто-зеленим кольором вiн непомiтно доповнював характер мiсцевостi, а сьогоднi буяє найбарвистiшими кольорами, як палiтра художника.
- От була б картина! - зiтхнув Мадараш. - Шкода, що саме сьогоднi ми так поспiшаємо. Найдосконалiший фотоапарат не може схопити красу природи так живо й вiрно, як це умiє зробити рука митця. Я хоч i не художник, але цей мотив мене захопив би! - посмiхнувся вiн.
- Ще вистачить часу й на картини! - засмiявся Навратiл. - Ну, дiтки, програма у нас величезна, а час дорогий. До працi!
- "Стрiла" - старт! - вигукнула Молодiнова. Позаду ракетного лiтака вирвалося яскраве полум'я.
Над посадочною площадкою заклубочив пил. Через кiлька секунд "Стрiла" слiпуче заблищала в сонячному сяйвi i пiшла круто догори, в стратосферу.
- "Ластiвка" - старт! - знову почувся голос Молодi-нової, цього разу вже в кабiнi управлiння лiтака. Другий лiтак промчав аеродромом i пiднявся в повiтря.
Чан-су притиснув лоб до вiкна i уважно спостерiгав мiсцевiсть пiд "Ластiвкою". Гiрськi ущелини i джунглi поступилися мiсцем морю. Обидва сонця малювали на його поверхнi мерехтливi строкатi смуги, якi увесь час бiгли за лiтаком.
Незабаром на обрiї з'явився другий континент.
- Ракетний лiтак нiяк не може бути зручним засобом для вивчення! порушив мовчанку академiк Навратiл. - Ми мчимо так швидко, що про мiсцевiсть пiд нами я не можу дiстати кращого уявлення, анiж з карти, яку зробили колеги на "Променi".
- Повiльнiше летiти вже не можу, товаришу Навратiл, - виправдувався Фратев. - "Ластiвка" має надто малу поверхню площин i впаде на землю, як стигла слива!
- Я зовсiм не дорiкаю вам, друже, - посмiхнувся Навратiл. - I навiть не раджу спускатися нижче. Єдине, що можна тепер зробити, - повернути назад по дузi i вилетiти точно до Надiї. Кiнокамери працюють добре? - звернувся вiн до Молодiнової.
- Все гаразд. Однак вони багато нам не допоможуть. Погляньте... показала вона на континент. - В улоговинах все ще повзе iмла. Я зараз увiмкну радiолокатор.
- Не боїтесь, що квартяни обстрiляють наш лiтак?- запитав Чан-су, не вiдриваючи голови вiд вiкна.
Молодiнова махнула рукою:
- Для цього я повинна була б зватися Грубером. Взагалi цей Грубер менi останнiм часом чомусь не подобається.
- Ви несправедливi до нього. Я не з числа боягузiв, ви ж мене знаєте. Однак невiдомо, як би я почував себе, коли б серед ночi зустрiвся з лiтаючою людиною... - озвався Фратев.
- Я не маю на увазi нiчну пригоду, коли вiн звихнув ногу. Але його ставлення до незнайомих мешканцiв Кварти менi здається дивним. Не сподiвалась, щоб ще й досi хтось мав такi войовничi намiри...
Фратев замiсть вiдповiдi стиснув сильнiше важiль управлiння i потягнув його на себе. Лiтак почав швидко пiднiматись.
Молодiнова, Чан-су i Навратiл подивились на пiлота.
- Гори ще далеко. Та вони до того ж не досягають висоти нашого польоту! - здивувалась Молодiнова.
- Тодi погляньте вниз. Хай я буду атомом для розщеплення, якщо ота зграя4 внизу, яка виринула з iмли, не лiтаючi квартяни!
Молодiнова i Навратiл швидко притулили до очей бiноклi i напружено спостерiгали рухомi темнi цятки.
- Квартяни вислали патрулi, - мiркував Навратiл. - Технiкою, безумовно, вони володiють досконало. Дивiться, як генiально розв'язано питання про лiтак для однiєї особи. Друже, повернiть праворуч i покружляйте над долиною, щоб ми могли їх краще розглядiти! - попросив вiн Фратева i знову пiднiс до очей бiнокль.
Крилатi створiння ще з хвилину полiтали над долиною, а потiм, як за командою, розтанули в iмлi.
Роздiл IX
Астрогравiметр
говорить!
- Ура, "Стрiла" вже наближається, - вигукнув iнженер Балдiк, наймолодший член екiпажу "Променя".
Iншим разом його неприхована радiсть викликала б подив, бо iнженер поводився завжди тихо й стримано, але сьогоднi все було природно: четверо астронавтiв на "Променi" з однаковим нетерпiнням чекали на мить, коли нарештi пiсля довгорiчного польоту стануть на твердий грунт.
Допомiжний лiтак пiдплив до велетня i притиснувся до нього. Вченi в скафандрах швидко перейшли у материнський корабель i поспiшили до кабiни управлiння. На порозi вони зустрiли Цагена.
- Ой, як нам тут було тоскно! - сказав вiн, потискаючи їм руки. Сiдайте, друзi, та розповiдайте. Що нового на Квартi? Як вам там подобається? А що квартяни?
Краус знизав плечима i засмiявся:
- Не знаю. Ми вже двi години як звiдти. Ну, що ж, ми з квартянами руки одне одному ще не подали.
- А як почуває себе Грубер? Уже отямився вiд переляку? - запитав Шайнер.
- Вроцлавський знову поставив його на ноги, - вiдповiв Мак-Гардi. Нога вже нiби загоїлась. А серденько теж заспокоїлось.
- Товаришi, не продовжуйте собi даремно ув'язнення на "Променi"! посмiхнувся Мадараш. - Нiхто з нас не зможе вам описати Кварту так живо, як ви побачите її на власнi очi. Краще навантажуйте необхiдне спорядження та вирушайте в дорогу.
Краус та Мак-Гардi неохоче заступили на чергування бiля апаратiв. Заздрими очима проводжали вони вчених, якi вирушали на планету.
***
Карта мiсцевостi поблизу рiки Надiї, складена на основi знiмкiв, зроблених пiд час польоту, мала ще багато бiлих плям. На нiй не вистачало насамперед рiвнин та долин. Досить детально були зображенi високi горби та гори, якi пiднiмались над суцiльною запоною густої iмли. Конусоподiбний вигляд високогiр'я свiдчив про те, що околицi пiдземного житла астронавтiв багатi на вулкани. На щастя, бiльшiсть з них були недiючими.
Пiсля приходу четвiрки з "Променя" вченi роздiлилися на три робочi команди. Одна взяла на себе атомнi реактори i житло, друга - науковi дослiдження, а третя - околицi, головним чином Долину вогнiв, як її тепер називали.
Група Молодiнової готувалася в похiд до квартян дуже старанно. Склали детальний список апаратiв, iнструментiв та зброї, якi слiд було взяти в дорогу. Не забули також про альпiнiстське спорядження та палатки, на випадок, якщо де-небудь доведеться отаборитись. Коли все це склали в купу, то жахнулись.
- Цього б не потягли й велетнi, а везти нема на чому! - бiдкався Фратев.
- Машина теж не допомогла б, - засмiялась Молодiнова. - Квартяни навряд чи побудують нам асфальтовану дорогу аж до виходу з пiдземелля.
- Хай я буду четвертим сонцем над Квартою, якщо я не натрапив зараз на генiальну iдею! - вигукнув за хвилину Фратев.
Ватсон, який стояв бiля нього, здригнувся:
- Хоча б був такий генiальний, як крикливий!.. Хiба можна отак горлати?!
- Коли я вам розповiм, то й ви закричите з радостi! Сiдайте, друзi, та тримайтесь за землю. Починаю... Отже, вантаж нам понесе балон, наповнений гелiєм...
- Ви маєте на увазi рятiвний балон ракетного лiтака? Це справдi дотепна думка! - жваво погодився Ватсон. - Я про нього зовсiм забув.
- Скiльки рятiвних балонiв є взагалi на "Стрiлi" й "Ластiвцi"? зосереджено запитала Молодiнова.
Фратев пiдрахував i показав на пальцях:
- Рiвно десять... Ага, я зрозумiв! Я вже знаю, куди ви цiлите цим запитанням. Адже я не такий уже й дурень! Ви маєте на увазi, що ми можемо використати балони не тiльки як носiїв, а й як лiтальнi апарати. Чи правий я? Чи вiрно я проник у тайники ваших думок?
- Ви, безперечно, ясновидець! - засмiялась Молодiнова. - В дорозi ми, безумовно, зустрiнемось з багатьма перепонами, - хоча б з такими, як провалля та кам'янi стiни, якi без балонiв довелося б долати з труднощами, i даремно витрачати дорогоцiнний час.
- Нашi балони дадуть ще одну перевагу: вони допоможуть нам втекти вiд небезпеки, якщо квартяни несподiвано нападуть на нас, - мiркував Ватсон.
- Навряд! - струснув головою Фратев. - Я квартян бачив на власнi очi, хай здалеку. Не забувайте, що це - хитрi створiння, та ще й озброєнi досконалiшими лiтальними апаратами, анiж нашi незграбнi балони. Уявляю, як скiнчилася б для нас така сутичка!
- Не малюйте чорта на стiнi, цiлком досить з нас настiнного живопису наших художникiв-початкiвцiв! - засмiялась Молодiнова.
До "вiтальнi" зайшов Северсон. Вiн був мокрий, немов його щойно витягли з води.
- З якого часу ви купаєтесь у одязi? - запитав його Ватсон з посмiшкою.
- Хай би отак чортiв скупало! - обурювався Северсон. - Ще нiколи в життi не потрапляв пiд такий душ. Я ото собi спокiйненько гуляю Накритим столом, коли це раптом примчав вихор, а з ним перевалили через наш "дах" важеннi хмари. Потiм полив такий дощ, як перед всесвiтнiм потопом. Я завжди говорив: ця Проксима - хазяїн поганої погоди. Ще по обiдi, коли я її бачив над обрiєм, я вiдчув, що вона не принесе нам нiчого доброго.
- Бурi й дощi, на щастя, тут довго не тривають. Коли вирушимо? звернулась Молодiнова до членiв своєї групи.
- Хто зволiкає, - час у себе викрадає! Я за те, щоб вирушити завтра ж уранцi. В усякому разi, будемо мати гарантiю хорошої погоди, запропонувала Свозилова.
Але цього разу злива вже не була короткочасною. Цiлу нiч лило як з вiдра, а вранцi так само. Небо увесь час було затягнуто темними хмарами, якi й не збирались розвiюватись. Похiд змушенi були вiдкласти на день, потiм ще на один день...
Настав довгий перiод дощiв.
***
Краус влетiв до обсерваторiї "Променя" захеканий, Урочисто махаючи в повiтрi мокрою фотографiєю.
- Поглянь, що я виявив на не знайомiй нам частинi планети!
Мак-Гардi дивився на приятеля так, нiби не розумiв змiсту його слiв. До фотографiї вiн не виявив нiякого iнтересу.
- Чого стоїш як стовп? Опам'ятайся! Чи не знаєш взагалi, яке значення має для нас ця фотографiя?! Це - перший речовий доказ, що квартяни є цивiлiзованими людьми. Далеко переконливiший, анiж вогнi в долинi. Дивись, тут мiстяться якiсь будови, а од них розбiгаються на три боки рiвнi дороги. А ось - ось нарештi аеродром! - показав вiн на прямокутний майданчик на знiмку.
Мак-Гардi продовжував мовчати.
- Що трапилось? Може, тобi погано? Ти блiдий як стiна!.. - глянув на нього Краус уважнiше.
- Менi погано... - насилу вимовив нарештi Мак-Гардi i погладив собi шию. Пiдiйшов до вiдеофону i накрив його екран аркушем паперу. - Я не хотiв би, щоб нас зараз тут побачив Мадараш. Береженого й бог береже!