Академiк Риндiн посмiхнувся, почувши, як вiтальним гомоном вiдповiли йому десятки тисяч слухачiв, що жадiбно ловили кожне слово його промови.
- Так-от, щодо розширення таблицi Менделєєва. Працюючи з розпадом урану, вченi створили новi хiмiчнi елементи, невiдомi до того часу людству. Це були: нептунiй, плутонiй, америцiй, кюрiй, беркелiй, калiфорнiй, афiнiй, центурiй i, нарештi, менделєєвiй - що посiли вiдповiдно з дев'яносто третього по сто перше мiсце в таблицi великого росiйського вченого. Все це штучно створенi людиною елементи, так званi трансурановi. Дуже важливо вiдзначити, що цi вiдкриття спростували одне поширене помилкове упередження, яке довгий час панувало в науцi. Бiльшiсть учених вважала ранiше, що розширення таблицi Менделєєва за межi урану взагалi неможливе, бо, мовляв, елементи, важчi вiд урану, не можуть практично iснувати, вони були б надто нестiйкими. Розвиток науки вiдкинув такi твердження. Вiн примусив скептикiв згадати i по заслузi оцiнити пророче передбачення самого Менделєєва, який вказував, що вiн припускає можливiсть розширення його перiодичної системи в бiк важких елементiв поза ураном. Який правий був генiальний росiйський вчений, що проникав своїм гострим поглядом у далеке майбутнє! Звичайно, серед трансуранових елементiв, створених людиною, виявились i дуже нестiйкi, як, наприклад, нептунiй, перiод пiврозпаду якого складає всього два-три днi. До речi, нагадаю вам, що перiодом пiврозпаду називається час, на протязi якого розпадається половина атомiв даного елемента. Нептунiй, як бачимо, дуже нестiйкий. Але ж природний елемент радон, який займає в таблицi Менделєєва вiсiмдесят шосте мiсце й iснує в природi незалежно вiд людини, не набагато стiйкiший вiд нептунiю: його перiод пiврозпаду не досягає чотирьох днiв... А от штучно створений ученими елемент плутонiй, навпаки, вiдносно дуже стiйкий. Його перiод пiврозпаду складає двадцять чотири тисячi рокiв, - тодi як загальновiдомий природний елемент радiй, наприклад, має перiод пiврозпаду всього в тисячу п'ятсот дев'яносто рокiв! Отож, ми переконуємося, що деякi трансурановi, штучно створенi людиною елементи можуть бути i дуже стiйкими,- в усякому разi для практичних потреб людства. Думаю, ви погодитеся, що двадцять чотири тисячi рокiв для нас з вами - строк бiльше нiж достатнiй!..
Академiк Риндiн перечекав, поки по залу прокотився легкий смiх, викликаний його жартом, i продовжував:
- Отже, трансурановi елементи штучно створенi людиною. Чи означає це, що такi елементи нiколи не iснували ранiше в природi? Безумовно, нi. Цi елементи могли iснувати тодi, коли наша Земля була значно молодшою, коли вони не встигли ще розкластися, зруйнуватися. Запам'ятаємо це положення i перейдемо до iнших висновкiв, чи, якщо хочете, припущень. Чому не припустити, що таблицю Менделєєва можна розширити ще далi? Чому не помiркувати про можливе iснування - в штучному чи природному виглядi - не тiльки трансуранових елементiв вiд дев'яносто третього до сто першого, але й ще важчих, якi слiд було б умовно назвати надважкими елементами! Хто вiзьме на себе смiливiсть твердити, що такi надважкi елементи не iснували колись на нашiй Землi або не iснують i сьогоднi десь у природi безкрайого Всесвiту?..
Цього твердити не зможе нiхто. Але чому ж тодi вони невiдомi науцi? Та лише тому, що подiбнi надважкi елементи або самi поступово розпадаються, як нестiйкi (це стосується радiоактивних елементiв), або, можливо, вони iснують в надто незначнiй кiлькостi, та до того ще i в неприступних для нас поки що глибоких сферах земної кулi. Погляньте на цю таблицю!
Яскраво освiтлене зверху прожекторами, над трибуною спустилося велике полотнище, на якому кожен мiг впiзнати знайомi ряди перiодичної системи елементiв Менделєєва. Але ця таблиця мала дещо незвичний вигляд. її рiвнi ряди не закiнчувалися менделєєвiєм, елементом номер сто один. Нi, пiд першим рядом сьомого перiоду був проставлений ще додатковий ряд, клiтинки якого були заповненi умовними номерами. I один з тих номерiв сяяв яскравим червоним свiтлом: це був номер сто одинадцять. Академiк Риндiн вказував на нього:
- Дивiться! Ми теоретично продовжили, розширили сьомий ряд таблицi Менделєєва. Якщо вiн iснує, то в ньому, як i в попередньому, мусить бути тридцять два елементи. Отож, цей перiод буде закiнчуватися елементом номер сто вiсiмнадцять, оскiльки починається цей перiод елементом номер вiсiмдесят сiм, францiєм. Зараз нас не цiкавлять тi елементи, з яких мусить складатися сьомий перiод. Проте звернiмо увагу на елемент номер сто одинадцять, мiсце якого освiтлено червоним свiтлом на таблицi. Яким мусить бути цей елемент? Подивiться на початок попереднього пiвперiоду. Там, якраз над клiтиною нашого невiдомого ще елемента номер сто одинадцять, ви побачите елемент номер сiмдесят дев'ять, давно знайоме нам золото! Але в такому разi - якi припущення можемо ми зробити вiдносно властивостей цiкавого для нас елемента номер сто одинадцять? Якщо ми знаємо основнi принципи побудови таблицi Менделєєва, то нам дозволено припустити, що невiдомий елемент номер сто одинадцять буде мати властивостi, подiбнi до властивостей елемента номер сiмдесят дев'ять - золота. До того ж цi властивостi в новому елементi можуть бути виявленi навiть значно яскравiше. Ми маємо пiдстави припускати, що елемент номер сто одинадцять буде не менш, а ще бiльш благородним металом, нiж золота. Вiн не тiльки сам не буде пiддаватися корозiї, але зможе облагороджувати й iншi метали, якщо його додавати до них бодай у незначнiй кiлькостi. Цей невiдомий ще метал може стати в наших руках чудовою зброєю проти корозiї. I ми умовно назвали цей незвичайний за своїми властивостями, поки ще iснуючий тiльки в наших припущеннях, елемент номер сто одинадцять ультразолотом!
По залу пролинув тихий гомiн. Ультразолото! Таємничий, загадковий, невiдомий досi метал! Вiн надасть всiм iншим металам, як припускає академiк Риндiн, властивостей благородного золота не пiддаватися корозiї!..
- Але виникає складне запитання, яке дуже трудно розв'язати: де ж вiдшукати цей уявлюваний поки що метал, це ультразолото? На Землi нам досi не пощастило знайти навiть мiзерних його слiдiв. Якщо ультразолото i є на Землi, то воно, очевидно, ховається вiд нас десь у глибинах земної кулi, в її найвiддаленiших надрах. Здобути його звiдти ми поки що не можемо, навiть озброївшися нашою могутньою сучасною технiкою.
Академiк Риндiн зробив паузу, щоб вiдпити води з склянки, яка стояла перед ним. Гiгантський силует хитнувся над трибуною. Очi глядачiв усього свiту стежили за його рухами.
- Дослiдникам не допомогло навiть глибоке, до десяти кiлометрiв бурiння. Та воно й зрозумiло, бо - що таке десять кiлометрiв у масштабах земної кулi? Мiзерний укол, який не досягає навiть середнiх шарiв лiтосфери! Мiж тим, намагатися вiдшукати ультразолото можливо слiд було б значно глибше, нiж розташованi в земних надрах джерела магми, що викидають вогняну лаву на поверхню Землi пiд час вулканiчних вибухiв. Доводиться визнати, що розв'язання такого смiливого завдання лежить поки що поза нашими можливостями. Що ж, визнаємо це. Гаразд, ми не можемо поки що вiдшукати i здобути дорогоцiнний елемент у глибинах нашої старої Землi, якщо вiн, звичайно, там ще зберiгся. Проте чому б тодi не спробувати вiдшукати його, цей елемент, у Всесвiтi, який оточує нас?.. Адже є планети, значно молодшi вiд нашої Землi. Цiлком можливо, що ультразолото на них не встигло зруйнуватися, воно там не залишилося тiльки в глибоких надрах. Ви пам'ятаєте, безумовно, що всi планети Сонячної системи мають спiльне походження. Хiмiчний склад їх мусить бути однаковий - чи майже однаковий, в залежностi од вiку тiєї чи iншої планети i пов'язаного з цим розпаду елементiв. Ми вважаємо, що всi елементи в їх первiсному виглядi - я маю на увазi переважно надважкi! - краще всього мусили б зберегтися на Сонцi, цьому розжареному сяючому свiтилi.
Нове полотнище опустилося зi склепiння залу. Тепер на ньому яскраво грали кольоровi лiнiї, розташованi на довгих смужках. Вони переливалися всiма барвами райдуги.
- Насамперед тому вченi вирiшили перевiрити свої припущення саме на Сонцi. Заново проведений найточнiший спектральний аналiз показав, що цiкавий для нас дорогоцiнний елемент - ультразолото - на Сонцi є! Це сталося майже зовсiм так, як було в свiй час з вiдкриттям елемента гелiю. Адже ви знаєте, що наука за допомогою спектрального аналiзу вiдкрила цей елемент спочатку на Сонцi, а потiм уже на Землi. Саме так астрономи Варшавської обсерваторiї за допомогою найновiших удосконалених спектроскопiв встановили, що ультразолото в газоподiбному станi є на Сонцi. Але хiба ми можемо мрiяти дiстати його звiдти? Безумовно, нi. Ми з вами - люди реального крою, ми дозволяємо собi мрiяти тiльки про те, що можна здiйснити практично, хоча б для цього i потрiбнi були найсмiливiшi спроби. Про якi ж спроби може йти мова в даному разi?.. Тодi ми задумалися над новою проблемою. Наш дорогоцiнний елемент теоретично може бути на iнших планетах; якi ж практичнi можливостi цього?..
Академiк Риндiн знову вiдпив трохи води з склянки.
- Стараннi спостереження показали, що ультразолото є насамперед на нашiй сусiдцi по Сонячнiй системi - Венерi. I зрозумiло, чому це так. Венера молодша вiд Землi, вона зберегла дорогоцiнний елемент у зовнiшнiх шарах своєї кори. Всi ви чули про загадкове голубувате сяйво, яке обгортає час вiд часу Венеру. Продовж столiть вченi неспроможнi були розв'язати загадку цього сяйва. Але вони не знали спектра ультразолота, який знаємо ми. I це знання допомогло нам встановити, що в голубуватому сяйвi Венери є слiди газоподiбних сполук ультразолота. Ця таємниця була розкрита талановитими вченими китайського народу, астрономами чудової Кантонської обсерваторiї. А потiм спостереження, проведенi в Кримськiй обсерваторiї, також пiдтвердили висновки китайських друзiв. I ми впевнено говоримо тепер: так, потрiбний нашому господарству надважкий елемент ультразолото є на Венерi! Тепер продовжимо нашу думку. Якщо ультразолото там є, то радянськi вченi зобов'язанi його здобути. Не може бути iншого висновку, коли ми знаємо, що ультразолото змiцнить господарство нашої країни, що його використання принесе новi блага радянському народовi, народам країн могутнього демократичного табору, та й всiм народам Землi! Радянську науку завжди вели благороднi цiлi, це її постiйний шлях!
Цi слова академiка Риндiна викликали бурхливу хвилю оплескiв. Напруження слухачiв, наелектризованих смiливими твердженнями академiка, знайшло собi вихiд, розрядку. Перечекавши хвилину, Риндiн продовжував...
Але ми надто вiдхилилися вiд того, що вiдбувається на мiжпланетному кораблi, який стрiмливо мчить у космосi до своєї далекої мети. Повернемося ж до наших мандрiвникiв.
Роздiл третiй,
який показує, що з втратою ваги освоїтися
не легко не тiльки одному академiку
Риндiну, а також розповiдає про перший
снiданок експедицiї в мiжпланетному
просторi i про несподiванi наслiдки того,
що професор Ван Лун закурив свою улюблену
люльку.
...Настала коротка пауза. I тiльки пiсля неї Микола Петрович почув дещо збентежений голос Сокола, який вiдповiдав йому:
- Не так-то легко вилiзти з гамака, Миколо Петровичу, ременi здорово затягнулися, он яка справа...
- Зараз, зараз я допоможу вам, - вiдгукнувся Риндiн.
Перед тим як залишити навiгаторську рубку, академiк уважно переглянув ще раз показання приладiв. Стрiлка покажчика швидкостi вже повiльно почала посуватися назад вiд позначки "11,5", всi iншi iндикатори також говорили про правильну роботу автоматiв, що обслуговували корабель. У цю секунду спалахнула зелена лампочка радiотелефону. Риндiн швидко повернув вимикач радiоустановки. Це був сигнал Землi!
- "Венера-1", "Венера-1", чи чуєте мене? Я Земля, я Земля, - чiтко долинуло з репродуктора.
- Чудово чую, - вiдповiв Риндiн голосом, який перехопило вiд хвилювання.
- Як почуваєте себе? Чи все у вас гаразд? - вiв далi голос з Землi.
- Все в порядку. Освоюємося з невагомiстю. Прилади й апаратура дiють бездоганно. Курс ще не перевiряли, хотiв би знати вашi данi.
- Ми тримаємо вас у полi зору ультракороткохвильових радiолокаторiв. Зараз працюють пости Iндiї, Владивостока i плавучий пост Тихого океану. Iнформуємо вас: внаслiдок невiдомої ще причини астроплан пiд час вильоту з Землi трохи ухилився вiд намiченого курсу...
- Але як це могло трапитися? - здивовано вигукнув Риндiн. - Адже всi розрахунки...
- Причини ще не встановленi, але так чи iнакше, астроплан ухилився вбiк. Поки що гадаємо, що це пов'язане з якоюсь неточнiстю в розрахунках потужностi двигунiв ракетного вiзка, який не досягнув потрiбного розгону. Iнакше довелося б припустити, що астроплан виявився важчим вiд його розрахункової ваги. Щойно з'ясуємо все це, повiдомимо вас. А тим часом нам довелося форсувати роботу атомiтних ракетних двигунiв самого корабля, щоб виправити курс. Тепер уже все гаразд. Лишилося тiльки одне побоювання: чи не викликала ця форсована робота ваших ракетних двигунiв перевитрати палива? Просимо перевiрити. Хоч ви i маєте значний резервний запас, все ж таки краще мати точнi вiдомостi.
Академiк Риндiн знову здивовано знизав плечима. Дуже дивно! Як могла статися подiбна неточнiсть? Потужнiсть ракетних двигунiв вiзка перевiрялася не раз, i астроплан нiяк не мiг раптом поважчати проти розрахункової ваги. Як же розумiти все це? Вiн голосно вiдповiв у мiкрофон:
- Єсть, буде зроблено, перевiримо.
- Земля надсилає вам палкий привiт i побажання успiху. Будемо викликати вас через нашi потужнi передавачi й далi. До побачення, товаришу Риндiн! До побачення, "Венера-1"!
- До побачення, Земле!
Зелена лампочка погасла. Так, дивно... "Важче вiд розрахункової ваги..." Хм! Проте зараз треба допомогти Ван Луну i Соколу...
Микола Петрович почав пересуватися до центральної каюти; вiн, усе ще тримаючись однiєю рукою за шкiряну петлю в стiнi, пiдтягнувся до дальшої, таких петель було багато на всiх стiнах i стелi каюти,- ухопився за неї i знову пiдтягнувся далi. Це було схоже на рухи плавця, який пливе вздовж берега, перехоплюючи руками прибережне камiння i пiдтягуючись до нього.
Опинившись бiля дверей, Риндiн випустив з рук останню петлю i взявся за притолоку, зробив руками широкий плавний рух i вiльно виплив у повiтрi до центральної каюти. Вже добре орiєнтуючись i враховуючи кожен рух тiла, Микола Петрович без особливих труднощiв iмiтував все тi ж самi жести плавця. Пружне повiтря дозволяло пливти в ньому, як у водi, приблизно так, як робить людина, що пiрнула у воду.
- А знаєте, Миколо Петровичу, це навiть красиво! - вигукнув зацiкавлений Сокiл. - Ви встигли здорово освоїтися. Ну, я не вiдстану вiд вас, от побачите!
Вiн лежав на гамаку - саме на гамаку, а не в ньому. Здавалося, що еластичний гамак вiдштовхував вiд себе тiло геолога. Микола Петрович посмiхнувся, звернувши на це увагу:
- Цiлком зрозумiле явище. Так само i мене виштовхнуло моє крiсло. Ну, ви можете розстебнути ременi, чи допомогти вам?
- Та вже, здається, можу. Адже я також поступово освоююсь, - вiдповiв упевнено Сокiл. - Заждiть, Ван, давайте по черзi. Я вже приготувався, а ви використаєте мiй досвiд.
- Гаразд, гаразд, пiдожду, - вiдгукнувся Ван Лун.
Сокiл iз зусиллям вiдстебнув тугий замок ременiв, якi прикрiпляли його до гамака. Замок клацнув, ремiнь вiдлетiв убiк. Пружний гамак наче тiльки чекав цього. Вiн буквально вiджбурнув Сокола вiд себе. Вадим Сокiл вiдлетiв по косiй лiнiї, немов снаряд. Вiн пролетiв через усю каюту, безпорадно розмахуючи руками i ногами, i вдарився об протилежну стiну пiд самою стелею.
- Ох, хай йому чорт! - гукнув вiн.
- Хапайтеся за петлi, за петлi! - пiдбадьорив його Риндiн, ледве стримуючи смiх. - I не робiть рiзких рухiв, легше!
Але було вже пiзно. Енергiйному Соколовi трудно було одразу перейти до уповiльнених, плавних рухiв. Ударившись об стiну, вiн вмить одлетiв вiд неї в протилежний бiк, не встигнувши вхопитися за петлi. А рiзкий рух, яким вiн хотiв досягти найближчої петлi, примусив його тiло перевернутися. Вiн летiв назад, знову до гамака, але на цей раз повiльно перекидаючись в повiтрi. Пiдлетiвши до свого гамака, вiн устиг схопитися за нього i затриматися, хитаючись, немов човен на бурхливих хвилях.
Вадим Сокiл уже не посмiхався. На його худорлявому обличчi з великими свiтлими, трохи опуклими короткозорими очима, що здавалися ще бiльшими пiд круглими окулярами, було помiтно явне роздратування. Завжди неслухняне бiляве i кучеряве його волосся було скуйовджене. Микола Петрович, згадуючи свою першу подорож по навiгаторськiй рубцi, мiг тiльки поспiвчувати геологовi. Зате Ван Лун широко посмiхався, стежачи з свого гамака за товаришем.
- Дуже цiкаве видовище, - добродушно промовляв вiн. - Вiдомий геолог Вадим Сергiйович Сокiл оволодiває новою стихiєю. Як це треба сказати боротьба з невагомiстю? Або - що таке рiвновага? Вадиме, тримайтеся мiцнiше, це дуже-дуже iсторична мить!
- Гаразд, гаразд, - промурмотiв у вiдповiдь Сокiл. - Вилiзайте самi, шановний товаришу, подивимося, як це вийде у вас.
- Зважимо на ваш досвiд, дорогий друже, зважимо! Адже ви самi радили менi.
Справдi, Ван Лун не повторив помилок свого друга. Вiн, вiдстiбуючи ременi, мiцно тримався за гамак. I коли той спробував вiдкинути його, Ван Лун встояв, ухопившися за край гамака, наче за гриву здибленого коня. Потiм вiн навмисно уповiльненим рухом простягнув руку до найближчої шкiряної петлi на стiнi каюти, пiдтягнувся до неї i звiдти скромно поглянув на Сокола, який все ще сердився:
- Роблю висновок. У таких справах надмiр енергiї - не перший помiчник. Це добре, дуже добре, коли багато енергiї. Тiльки не тут. Гадаю, тут краще трохи аналiтичного мислення. А також робити вiрнi висновки з явищ, так, Вадиме?
- Прибережiть дотепи до кращого випадку, - огризнувся Сокiл. Подивився б я на вас, коли б ви вилiзали з гамака першим!
- Юпiтер, ти гнiваєшся, отож ти неправий! - все так само добродушно вiдгукнувся Ван Лун.
- Нiчого, нiчого, Вадиме, - втiшно зауважив Риндiн, - у мене також було щось подiбне, коли я вiдстебнув ременi крiсла. Побачите, це тiльки перший раз так. Звикнете, освоїтеся. От i я також, весь час придивляюсь i пiдмiчаю правильнi i неправильнi рухи у вас. I це допомагає. Головне, як я бачу, повiльнiсть i плавнiсть рухiв.