Адвокат Куреник нарешті остаточно виклав на стіл якісь теки, папери й світлини, коли до залу ввійшли прокурор із секретарем. Подруга Забарова мимоволі повернулася до свого адвоката, проте судді усе ще не було, і Куреник почав показувати їй світлини своєї онучки. Дівчина відсторонено слухала коментарі свого адвоката і було видно, що їй геть паралельно, як онученяти Куреника плескочуться у морі за її гроші і гроші таких самих нещасниць, як вона сама. Але Куреник на це не вважав… Він і далі коментував надзвичайні розумові здібності своєї онуки, звертаючись одночасно і до своєї колеги Щеглової.
Нарешті ввійшла суддя Дорош, і всі піднялися.
– Сідайте, судове засідання триває. Сьогодні удруге допитуємо експерта Кравцову. Прошу задавати питання по суті й тільки такі, які стосуються проведеної психолого-психіатричної експертизи…Експерт Кравцова, прошу вас відповісти на додаткові питання адвоката підсудного..
– Скажіть, будь ласка, психологія – це медична галузь людських знань або спеціальна?
– Вважаю, що це питання не є у компетенції психолога.
– Чи правильно розуміє адвокат Куреник, що психологія є наукою не медичною, а соціальною?
– Знімається питання, як таке, що не стосується експертизи.
– Якими методиками ви користувалися при проведенні експертизи у відношенні мого підзахисного?
– Знімається питання, воно з'ясоване на минулому судовому засіданні.
– Чи може…
– Почекайте, зняті питання також записуються…
– Чи може експерт Кравцова надати суду інструментарій, який був нею використаний?
– Знімається питання.. З'ясовували це в минулому судовому засіданні.
– Чи має…
– Зачекайте…
– Чи має експерт Кравцова кваліфікацію у відповідності зі статтею 10 Закону України «Про судову експертизу», де вказується…
– Знімається питання. Ми з'ясовували це в минулому судовому засіданні, дозвольте вам це нагадати.
– Якими тестами й методиками користувався експерт Кравцова при дослідженні характеристичних особливостей особистості Забарова?
– У даному випадку не застосовувалися ніякі тести й методики, за винятком аналізу матеріалів кримінальної справи. Справа в тому, що в матеріалах кримінальної справи була так добре представлена особистість Забарова людьми, які знали його по роботі й дома, що ніяких додаткових тестів не знадобилося. Тести застосовуються в тому випадку, якщо є підозри на порушення психічної діяльності. Психіатри відзначили, що відхилень у психіці в Забарова не спостерігається. Тому застосування якихось методик було визнано недоцільним. Ми зробили лише перевірили пам'ять. Обсяг методик залежить від кожного конкретного випадку. Обов'язкових методик не існує. Коли я бачу, що спілкуюся із нормальною, розумною людиною, то навіщо мені його просити порахувати від двадцяти до одного у зворотному порядку?
– Питання суду: чи розмовляли ви з підсудним?
– Так, розмовляла.
– Продовжуйте, адвокат Куреник.
– Які методики використала експерт Кравцова при дослідженні стану сильного душевного хвилювання у відношенні підекспертного? І чи відомо вам про емоційні стани, які входять у термін «афект»?
– Вточніть, будь ласка.
– Кумулятивний, афект у стані алкогольного сп'яніння, стан вираженого емоційного порушення і якими методиками ви користувалися при визначенні стану мого підзахисного?
– Для того, щоб визначити емоційний стан людини в момент здійснення правопорушення необхідно по-перше, вивчити матеріали кримінальної справи, по-друге, вивчити свідчення, по-третє, провести експертизу і по-четверте, вивчити анамнестичні відомості, побесідувати з випробуваним по суті справи, тобто вивчити його версію.
– Чому експерт звужує питання про афект тільки до констатації фізіологічного афекту?
– Тому що питання ставилося однозначно: чи не перебував Забаров у стані сильного душевного хвилювання?
– Чому? Питання стояло інакше.
– Тому що «сильне душевного хвилювання» – це поняття юридичне.
– Тут написане: «сильне душевного хвилювання», а в дужках – афект.
– Нас стосується лише емоційний стан. Поняття «сильне душевне хвилювання» асоціюється з фізіологічним афектом. У Кримінальному Кодексі відсутнє поняття «афект», до вашого відома. Тому ми відповідали на таке питання: чи не перебував Забаров у стані сильного душевного хвилювання? І ми відповіли, що у стані фізіологічного афекту він не перебував.
– Чи встановлено, який з емоційних станів підекспертного істотно обмежив його здатність здійснювати характер своїх дій і контролювати себе? Або ви вважаєте, що він діяв помірковано?
– Справа в тому, що при аналізі реакцій досліджується емоційний компонент. І природно ми досліджуємо не якийсь стан, а наявність настільки сильних емоцій, які істотно б вплинули на його дії. Якщо ми виявляємо такі емоції, то потім диференційовано до них підходимо, вивчаємо моменти їхнього розвитку. Але головне тут не терміни, а чи була емоція настільки потужною, що знижувала або обмежувала його здатність у повній мірі розуміти характер своїх дій, керувати своїми вчинками. А таких емоцій у цьому випадку не було. З бесід з випробуваним стало зрозуміло, що він не мав мотиву стріляти, він лише мав бажання розрядити ситуацію й перейти до переговорів. Він сподівався, що попереджувальний постріл заспокоїть присутніх. Але потерпілий замірився його чимось вдарити, і тоді він вистрілив удруге. Він і сам відзначає, що емоції з'явилися тільки тоді, коли він довідався про смерті потерпілого. Тоді його стан став істеричним і панічним. Він не бажав смерті потерпілому.
– Скажіть, яка методика підтверджує ваші висновки?
– Конкретної методики із цифрами, дослідженнями, які б установлювали емоційний стан у момент здійснення злочину, не існує.
– Минулого разу ви сказали, що застосовували методику Векслера. Як Векслер вам допоміг оцінити емоційний стан?
– Дана методика вимірює інтелект. Вона видає тільки цифри. У даному конкретному випадку вона була недоцільна. Те саме стосується таблиць Шульца.
– Шановний суд, прошу відзначити в протоколі, що минулого разу експерт стверджувала зворотнє… Чи розглядалося експертом ймовірність виникнення когнітивного дисонансу, тобто негативного спонукального стану, що виникає…
– Суд просить адвоката перекласти все це на нормальну мову. Ви самі це ледве виговорюєте…
– Добре… Чи розглядалася пані Кравцовою ймовірність виникнення когнітивного дисонансу, тобто негативного збуджувального стану, що виникає в ситуації, коли суб'єкт має у своєму розпорядженні суперечливі знання, тому що за свідченням підсудний чекав однієї реакції, але одержав іншу?
– Ми з'ясовували тільки такий емоційний стан, який міг істотно вплинути на емоційний стан і поводження підсудного. А вивчення самого злочину, делікту не є в компетенції психолога.
– Тоді скажіть, будь ласка, що вам заважало дослідити цей негативний збуджувальний стан?
– У постанові про призначення експертизи питання не ставилось.
– Чи враховувався експертом Кравцовою факт спеціальної підготовки підсудного у військах спеціального призначення і варіанти його поводження в екстремальних ситуаціях? Чи запитувалися експертом результати останньої щорічної психодіагностики Забарова, як колишнього співробітника Міністерства оборони?
– Ні, бо не вважала за потрібне. Але його підготовку я враховувала. У матеріалах справи була чудово представлена його неформальна характеристика з описом особистості.
– Питань більше немає.
– Добре, ми відпускаємо експерта й приступаємось до зачитування протоколу відтворення подій…
Всі уважно слухали деталі той події, переслухані вже багато разів. Подруга Забарова, мила, худенька, дуже втомлена дівчина сховала обличчя в долоні. Потім вона увесь час задумливо дивилася у підлогу і начебто знову переживала ті події. Напевно їй було дуже боляче… Адвокат Куреник втупися у вікно, склавши руки на грудях. Ніна колихала головою… Вона думала про гроші, які їй передав адвокат Куреник від імені цієї білявки. Спочатку сума здалася їй величезною. Але в доларах, це виявилося всього три тисячі…. Треба змінити роботу. Вона кине пошту і піде працювати продавчинею… Придбає пристойний зимовий одяг… А решту покладе на депозит. То буде синові на навчання. Вона його возитиме у іншу школу, не на слобідці. Або… Таки поїде в Італію на заробітки… І знову уявила цю сонячну країну… Європа, готичні собори… Заробить там гроші… І то буде інше життя… Життя в Європі. Згодом забере й сина, бо в Італії теж є школи…А чом не так?
Вона зиркнула на дівчину Забарова…. Без сліз на неї було дивитися неможливо… Вона була там, на місці події, там, де трапилося те, що перегорнуло їх життя так січко й так грубо. Адже збиралися одружуватися, мріяли про донечку…
Вона зиркнула на дівчину Забарова…. Без сліз на неї було дивитися неможливо… Вона була там, на місці події, там, де трапилося те, що перегорнуло їх життя так січко й так грубо. Адже збиралися одружуватися, мріяли про донечку…
«… він поставив статиста на місце Прокопчика…. Свідок поклав статиста на місце, де лежав потерпілий….Свідок пояснив…Далі слідчий дозволив поставити запитання свідкові.. ».
Опісля адвокати зажадали додатково допитати свідка Кравченко, та суддя не побачила в цьому необхідності. Всі свідки вже допитані, всі експертизи пройдено….В слуханнях знову оголошується перерва…
Та письменник усього цього вже не бачив і не чув. Він вислизнув із залу засідань півгодини тому, бо неспроможний був витримувати такої наруги над собою… В цій тісній залі не вдалося примоститися скраєчку чи на задній лаві . Природно, що сторони не воліли сидіти поруч, і порожнє місце було тільки посеред єдиної лави. Тому сьогодні він сидів між Ніною Короєдовою та матір'ю Забарова. Ледве не збожеволів за цей час…По обидва боки – нестерпний людський біль… Біль сестри, яка втратила родинну душу, з іншого боку – біль матері, син якої сидів за ґратами. На перехресті цих душевних страждань можна було здуріти. Письменник відчував, що стіни цієї кімнати просякнуті горем, лихом, бідою, нещастями… І якщо до цього він знаходився осторонь, то сьогодні опинився в епіцентрі подій. Недоброзичливі погляди учасників судового засідання: хто це? Що тут винюхує? Письменникові в якусь мить стало страшно…
Він увійшов до великого залу засідань і запитав робітників, коли закінчиться цей клятий ремонт? Йому відповіли, що за два тижні. Лишилося підмазати іржаві плями та підфарбувати стіни. Письменник зітхнув з полегшенням…
Більше такої душевної м'ясорубки він більше не витримає…
… А Ольга Володимирівна теж ледве досиділа до кінця засідання, тільки з іншої причини. Розболівся верхній кутовий зуб. Штрикало просто в око і вона ледве доповзла до свого кабінету, ковтнула там пігулку знеболюваного і зателефонувала Аллочці. Тихий домашній голос майже притупив гострий біль. Аллочка призначила на завтра. От і добре. Після роботи вона відвідає Валю, а потім одразу – до стоматологічного кабінету.
… Валю вже перевели до іншого відділення, і призначили хіміотерапію. Вона сиділа перед нею в хусточці, схудла й змарніла. Оптимізм її впав до нуля… Щодня її возять на опромінення крізь дорожні затори. Устаткування для опромінювання – 1965 року, часто ламається…. Просто жах!
– Лейкоцити 4, – наче з того світу розповідала подруга. – Якщо три, то виписують. Мені залишилося ще дві процедури. А поруч зі мною жінка лежала, так ту виписали додому. А лікарка моя – сама вагітна. Уявляєш? Ходити вагітною й лікувати таких, як ми? Намагається, бідна, абстрагуватися, щоб відгородитися від нашої негативної енергії, тож особливо не вглиблюється… Призначила лікування й – геть з очей. А співчуття – ніякого…
Від Валі негайно полетіла до Аллочки. Прибігла захекана, вмостилася в зуболікарське крісло й миттєво відчула полегшення. Аллочка, як завжди, розпитала про доньку, онука, сестру, бо була в курсі всіх її справ. Потім поговорили про те, про се. Водночас Алла дивилася рентген зуба й щось там собі розмірковувала. Потім розповіла про свої негоди… Кинулася збирати довідки для пенсії, а їй скрізь, де б не працювала, не робили відрахування до Пенсійного фонду: ні в престижній клініці, ні тут, у приватному кабінеті. Потім Аллочка розкрила зуба і виявила там в каналі якусь рожеву пасту, яка зцементувалася намертво. Пройти її дуже важко… Та що поробиш? Майже три години лікарка фактично вручну просувалася тим каналом. Із затерплими руками та шиєю… Іноді опускала зомлілу руку й відпочивала… Наприкінці Ольга спитала, скільки має сплатити за таку працю… Та знизала плечима: адже я нічого не зробила…
– Як нічого? – згадала доктора Топова і його колегу Івушкіна з якимсь причандаллям, яке за 1000 гривень чистило канал вздовж і впоперек .
– Ну… Я ж зуб не запломбувала…
Ольга поклала на стіл 50 гривень, пішла до сусіднього магазину і купила пляшку сухого вина. Після свердлення хотілося просто посидіти і погомоніти з милою доброю порядною людиною – останнім, напевно, лікарем-стоматологом у їхньому місті… Вони пили чудове вино до вечора, і Алла розповідала, що діти дорікають їй за те, що вона не вміє грошей клепати.
– Ось приходять до мене люди, переважно ті, котрим запропонували видерти зуба. А я його рятую… Лікую до останнього, і цей зуб ще довгенько людям служить. Та лікування коштує копійки! Але я інакше не можу… Адже я – лікар…. Я не можу, як мене змушували в тій престижній клініці, яка мені навіть не робила відрахуваннь до Пенсійного фонду, ставити всім поспіль вініри.
Про збори стоматологів Оля вирішила не розповідати. А на прощання сказала:
– Аллочка…. Ви – дійсно лікар… І я дуже прошу вас, залишайтеся лікарем, а…. Бог вам віддячить.
Вийшла й задумалася: а чи віддячить? Чи не «віддячить» він якоюсь мерзотою? Вона йшла яскраво освітленим проспектом і з сумом спостерігала, як з оперного виходили глядачі. Глянула на афішу й зітхнула… Коли останнього разу була в театрі?
… Засинала перед телевізором під виспівування Каретникова. Наче нічого й не сталося, наче то не в нього відбувалося рейдерське захоплення, наче то не він переступав через труни…. Хто вже пам’ятав того бідолаху Качку? Хто знає, що знімає він своє бездарне кіно на татові дивіденди? «Победитель будет прав…».
Так вона і заснула, не почувши, що коли Каретников доспівав, він повідомив глядачів, що його російськомовний фільм про вовків (чи-то ведмедів) отримав в Ялті премію за вклад в українське кіномистецтво.
10
– Заходь, Олю…
У квартирі – безлад. Та безлад – чисто художній. Пиляки нема, недоїдків з немитими склянками – теж, проте не всі речі на своїх місцях… У вітальні в око впадала картина. Нарешті, вона побачила Назарове створіння…. Та це ж центральний проспект! Ось універмаг і зруйнований “Дитячий світ”…. Проспектом сунуть люди із жахливими обличчями… Ось жінка під сімдесят, сувора, уся в зморшках, в сірому, ще за радянських часів купленому, пальті і в’язаній шапчині брудних кольорів. То не безхатченко і не бабця з притулку для старих. То пересічна літня городянка вийшла за хлібом. Дійсно, більшість бабусь доношують свої старі пальта, які придбали ще з замолоду… Валіна мама років п’ять тому перелицювала своє благе пальто з приповідкою: «Проносила його двадцять років і ще двадцять проношу!» А ось друга…Ця намагається підмолоджуватися: нафарбувалась за модою сімдесятих – густі сині тіні на повіках, яскраво-червоний рот.. А на голові капелюх з широкими крисами. Іде під руку з подружкою, про щось теревенять і вважають себе культурними паніями. А осьдечки і чоловіки в літах … Страшніші за бабць: худі – із злими обличчями, а пикаті та череваті – самовдоволені та пихаті… І молодь є… Тоненьке наче лоза дівчисько, хлопець у навушниках… Летять щодуху, мабуть запізнюються на екзамен чи ще кудись… За освітою біжать, бо живемо в суспільстві, де освіта – товар. Купа сміття під ногами, а позаду зводять сцену, мабуть для концерту.
– Картина «Городяни», – прокоментував Назар.
– Де ти бачив такі обличчя?
– А ти вийди на вулицю і озирнись навкруги. І зрозумієш, що я не інопланетян малював.
Раптово пролунав дзвінок у двері. Назар скрикнув: «Це – батько» і побіг відчиняти, наче дитина, яка увесь день була сама дома і нарешті дочекалася тата з роботи. Клацнув замок і молодий чоловічий голос весело пролунав з порога:
– Привіт, синку! Що? Не чекав? Це я – твій батько!
За хвилину у вітальню зайшов високий чоловік. Прямої статури, сива шевелюра зачесана на потилицю. На вигляд років шістдесят, але зважаючи на вік сина – набагато старший. Помітно було, що чоловік був трошки напідпитку. Оля заквапилася йти додому, і Назар її начебто не затримував. Та старий був іншої думки.
– Сьогодні в мене день рождєнія. Вісімдесят років…, – з посмішкою звернувся він до неї, м’яко потискуючи руку. – А звуть мене – Григорій Степанович.
– Вітаю вас… Ольга…
– Потім привітаєте.. Оце тут «від зайця», – і він підняв пакета, в якому виднілися риб’ячий хвіст та інші наїдки. – Зараз ми накуховаримо, а ви обязательно заходьте ввечері, будемо дуже раді.
– Дякую, але…
– Ніяких але… Ви вже запрошені.
У дверях Назар переказав він батькове запрошення, дивлячись їй просто в очі:
– І правда, заходь… Батько в мене – скарб. Ніякої старечої нудності. Ще може прийде друг його дитинства, а більше нікого й нема.. Повмирали усі його однолітки. Вдома не захотів святкувати, там йому усе про матір нагадує.
Ользі стало шкода трьох самотніх чоловіків, і вона погодилася.