- А я, - трошки образившись, сказав зайчик, - я сам без нiякої люльки знайшов цiлком пристойний вихiд: берiмо її за руки й ноги i - вперед!
- Але, - засумнiвався песик, - чи це не буде нахабством?
- А покинути її одну в лiсi - не нахабство?
- Твоя правда!
Приятелi потихеньку повернулися до корча, потерли лапки i як схоплять ляльку один за руки, а другий за ноги!
- Ой! - заверещала лялька. - Як ви смiєте!.. Вiдпустiть!.. Не хочу! Залиште мене одну!
Та її нiхто не слухав.
ШОСТИЙ
Нести було важко: ноги грузнуть у снiгу, а тут ще ледве тримаєш i ноша пручається. Часом ляльцi вдавалося вирватися, тодi вона падала в снiг i починала зариватися в глибину, наче крiт. Потрiбне було неабияке терпiння, щоб приятелi змогли знову схопити її i закинути за спину.
- Важко несете, - промовив незнайомий голос.
Песик i зайчик здивовано повернулись: недалечко стояв, наче iз землi вирiс, хтось у комбiнезонi, шоломi i здоровенних темних окулярах.
- До... добрий вечiр, - першим схаменувся песик.
- Щира правда, добрий вечiр, - трошки глузливо привiтався незнайомий i, бiльше нiчого не кажучи, схопив ляльку за поперек. Нести стало легше, i досить швидко вся четвiрка добралася до вогнища.
- От i причимчикували, - бадьоро сказав зайчик.
- З гостею i гостем, - додав песик.
- Все ясно, - сказав анiтрошки не здивований пiнгвiн, копаючи трiскою снiг навколо вгрузлого кубика.
- Гостю, - розпорядився зайчик, - посадимо в шапку.
- Ох, - забiдкалася жаба, - я ще не зiгрiлася, а вона вся в снiгу i холодна як крижина!
- Тому вона й повинна зiгрiтися, - суворо мовив зайчик. - Геть iз моєї шапки.
- Фе, зовсiм не по-джентльменськи, - з вiдразою сказала жаба й поплигала до своєї сумки, сподiваючись, що хоч шарфика у неї не вiдберуть. Та зайчик, нi слова не мовлячи, вiдмотав бiльше як половину й укрив ляльку. Песик докинув у вогнище оберемок хмизу, i полум'я затрiщало й вистрiлило iскорками. Потiм песик приволiк до вогнища кiлька товстих палиць, щоб було на чому сiсти. Усi повмощувались, як кому зручнiше. Останнiм сiв незнайомий i крiзь непрозорi скельця окулярiв загадково вдивлявся в палахкотливе вогнище. Щойно зараз усi помiтили, що один рукав його комбiнезона порожнiй, тiльки-но незнайомий поворухнеться, як рукав так i метляється, наче маятник у зiпсованому годиннику.
- Цiкаво, - занепокоїлась жаба, - чи ще багато сюди присуне з тiєї купи?
- Бiльше нiкого, - вiдповiв пiнгвiн, посмоктуючи свою люлечку.
- Звiдки ти знаєш? - не повiрила йому жаба.
- Пiлот, - тiльки й вимовив пiнгвiн, вказуючи на незнайомого.
- Хто пiлот? - не зрозумiла жаба.
- Пiлот лiтака, як i капiтан корабля, покидає мiсце аварiї останнiм, лише пiсля того, коли всiх iнших буде врятовано, - пояснив товстун.
- А звiдки ви знаєте, що вiн пiлот? - здивовано запитав песик.
- Шолом, - тiльки i сказав пiнгвiн.
- I як це менi в голову не прийшло! - знову вдався в жаль песик.
ЗНАЙОМСТВО
Вже добрих пiвгодини сидiли iграшки навколо вогнища, встигли зiгрiтися, дехто навiть подрiмав, а розмова якось не в'язалась, i тому зайчиковi було нiяково - адже вiн господар вогнища!
- Оце тобi! - пiдскочив вiн, наче вжалений. - Мовчимо, нiби води в рота понабирали. Нас цiлий гурт, ялинка прикрашена, вогнище он як гарно горить, хмизу хоч одбавляй, сiрникiв, - вiн стукнув себе по грудях, - теж вистачить, то... то даваймо що-небудь придумаємо!
- Що тут при такiй страшнiй ситуацiї i придумаєш, - вiдмахнулася жаба.
- А менi прийшло в голову, - сказав песик, - що нам треба познайомитися.
- Ну от! - знову пiдстрибнув зайчик. - Правда! Ми обов'язково повиннi познайомитися. Хай кожен з нас вiзьме й розповiсть про себе.
- Але щоб було все по порядку, - обiзвалася жаба. - Я в своєму життi проводила не однi збори i добре знаю, що все робиться за порядком денним.
- Який тобi порядок денний, коли зараз нiч! - здивувався песик.
- Хай буде порядок нiчний, - посмiхнувся зайчик.
- Кi-кi-кi... - засмiявся песик.
- Фе, яка ти несерйозна фiрма, - скоса глипнула на нього жаба. - Отож повторюю ще раз: розповiдати треба по черзi, за годинниковою стрiлкою. Почнемо з того, хто запропонував розповiдати, вiд зайця.
- Вiд мене? - збентежився зайчик. - Оце тобi, вiд мене, ну якщо вiд мене, то вiд мене. Значить, я Кадриль...
- Кi-кi-кi... - знову не втримався песик.
- Чого насмiхаєшся? - спалахнув зайчик.
- Хiба ти не знаєш, що кадриль - це назва танцю? - запитала жаба. Танцю, що хтозна-коли вийшов iз моди.
- Нi... я не знав, - зiзнався зайчик. - Мене не питали, коли вибирали менi iм'я. А тепер - маєш. Танець.
- Менi прийшло в голову, - пiдвiвся песик, - якщо iм'я танець, то можна iм'я змiнити. Хай буде Шейк, Рокенрол або ще який...
- Або Полька, - спробувала посмiятись i жаба.
- А менi подобається i Кадриль, - образившись, заперечив зайчик. - Ще як були у мене обидва вуха, я чув, що старi речi знову ввiходять у моду, то буде модне i моє iм'я... Тiльки я хотiв би хоч раз побачити, як ту кадриль танцюють. А я сам... сам жив у коробцi-одиночцi, один раз мене везли на триколiсному велосипедi, двiчi я катався на справжнiй каруселi, а раз навiть їхав на справжньому поїздi, i хтозна-скiльки разiв я ще їхав би, може, всю країну об'їхав би, якби не принесло в гостi бульдога Гога...
- Буль... будь... бульдог Гог? - запнувся вiд хвилювання песик. - Що ти кажеш! Такий з тупуватим хвостом i ще тупiшою мордою?
- Тупий вiн був з усiх бокiв, - пiдтвердив зайчик. - Притягся у гостi i як схопить мене за вухо i ну волочити по кiмнатi... ось вiдiрвав вухо i вискуб вуса, тiльки одного вуса я й спас...
- Зовсiм не одного, а цiлих пiвтора! - поправив песик.
- Та ще хутерце менi розiрвав... ось! - Засмучений зайчик жалiбно провiв лапкою по лiвiй сторонi грудей.
- Зате у нас є таємна ки... - замалим не проговорився знову песик, та так вчасно i мiцно прикусив язика, що квасолинка аж хруснула, тобто не квасолинка, а нiздря. А щоб викрутитись, вiн голосно закiкiкав: - Кi... кi...
- Фе! - знову з вiдразою вигукнула жаба.
- Через того лютого бульдога я й попав у машину, а потiм у купу, зiтхнув зайчик.
- Який збiг, який неймовiрний збiг! - не мiг надивуватися песик. Адже це той самий бульдог Гог... постривай! Чи ти часом не з того будинку, де на балконах стоять фiолетовi ящички для квiтiв?
- Так, фiолетовi, - пiдтвердив зайчик Кадриль.
- Ви... ви... виходить, - песик аж захлинувся, - ми обидва з того самого...
- Що це тут робиться? - перервала їх обох жаба. - Ми ясно домовилися: будемо говорити по черзi, по одному, за годинниковою стрiлкою. А вийшов справжнiй хаос!
- То... пробачте, - знiяковiв песик.
- Прошу, але щоб цього бiльше не було, - попередила жаба. - Заєць Кадрилю, чи ви вже все сказали, що повиннi були сказати?
- Може, i все... - з сумнiвом сказав зайчик.
- Чому "може"? - здивувалася жаба. - Що б це було, якби стрiлка годинника то йшла, то не йшла? Кажiть прямо: все чи не все?
- Все, - промимрив зайчик i так подивився на песика, що з його очей можна було зрозумiти: "Ти бач, як хазяйнує бiля мого вогнища!" - Правда, пригадав, - понад усе я любив уночi пускати стрiлу...
- Таку з наконечником? - запитав песик.
- Так, з гумовим наконечником. Ляп! - i приклеїлася в цiль. Я так надресирував лапу, що мiг би змагатися зi справжнiм ковбоєм... Уже все, все, - вiн поглянув на жабу.
- Слово надається пiнгвiновi, - об'явила жаба.
- Твiнас, - пiнгвiн розплющив одне очко, потiм друге, - моє iм'я Твiнас. Я вже згадував ранiше, що я товстий, вайлуватий i не дуже спритний...
- Кi-кi-кi... - не стримався песик, але, знову глянувши на суворо стиснуту пащу жаби, вдав, що кашляє: кхi-кхi-кхi...
- Тому, - розповiдав далi Твiнас, - щосили намагаюся ворушити мозком, а як прикушу люльку, то мозок у мене вертиться, як дзига. Мене навiть прозвали сищиком Твiнасом - i то не лише тому, що я любив дивитися по телевiзору фiльми про злочинцiв, а тому, що я сам розплутував загадки не одного великого злочину. Ступня... я її втратив, переслiдуючи вiдомого карного злочинця, а без неї важко рухатися, отож я i розтовстiв.
- Та ви ж казали, - пригадав песик, - що розтовстiли тому, що поламався заводний ключик.
Перед тим як вiдповiсти, великий сищик посмоктав люльку.
- Щира правда, - сказав вiн, - переслiдуючи карного злочинця, я втратив ступню i поламав ключика, вiрнiше, поламав iнший негiдник, щоб я його не наздогнав. Ну, а кому потрiбен сищик без ступнi? Все.
Тепер надiйшла черга говорити песиковi. Вiн розхвилювався, хляпнув вухами, облизав нiздрю, вiрнiше квасолинку, i вiдкашлявся.
- Слово пiлотовi, - об'явила жаба.
- А... я? - остовпiв вiд подиву песик. - А го... годинникова стрiлка?
- Хоч я тебе й попереджала, - сказала жаба-розпорядниця, - але ти безупинно заважаєш iншим i зчинив такий хаос, що я, аби покарати тебе, позбавляю тебе слова. Просимо пiлота.
Винуватець сумно опустив мордочку.
- Оце тобi! - ляснув хворостиною по штабелю зайчик. - Будеш тут заправляти бiля мого вогнища та ще наказувати моєму друговi! Диви, яка правителька знайшлася! Хто тебе просив?.. Говори, друже, говори i кiкiкай, щоб аж щоки рвалися!
- Як же це? - поглянула на всi боки жаба. - Адже ми проти хаосу та безладдя, правда? Пiлоте, говорiть!
Пiлот мовчки похитав шоломом.
- Твiнасе, - звернулася жаба до пiнгвiна, - пiдтримай мiй порядок! Адже ми прийшли сюди з тобою разом.
Вiдповiдi вона не дочекалася: пiнгвiн Твiнас дрiмав чи вдавав, що дрiмає; очицi сховав за повiками, люльку - пiд крило, тапку - пiд живiт.
- Говори, - звелiв песиковi Кадриль. - Вперед, друже!
- Ну гаразд, - здалась i жалiбно потягла носом жаба. - Я хотiла навчити порядку й дисциплiнi, щоб не було безладдя, щоб, коли настане небезпека, ми умiли б дружно захищатися й атакувати... Та якщо вам не потрiбен мiй досвiд органiзатора, можете поводитись як вам заманеться.
- Чому? - по-дружньому вiдiзвався песик. - Нам ще дуже пригодиться твiй досвiд... Та чи тобi не приходило в голову таке: адже ця нiч новорiчна, то чому б нам не посмiятися, не поговорити, не повеселитися досхочу, без нiяких порядкiв денних i стрiлок?
- Хай вона ще заїкнеться про стрiлку! - знову схопився за хворостинку зайчик.
- Чого це ви зчепилися, як два пiвнi-забiяки? - мирно прогудiв басок Твiнаса.
- Правду кажучи, - промовила жаба, - через ту стрiлку... - вона боязко глипнула на хворостину в лапi зайчика, - менi i з голови випало, що сьогоднi Новий рiк. Тому прошу у всiх пробачення, а зараз...
- ...зараз, - вихопився керувати зайчик Кадриль, - буде говорити песик!
- Китичка моє iм'я, - сором'язливо почав песик. - Про бульдога Гога я вже сказав. Але вiн менi тiльки нiздрю зiрвав, а хвоста вiдiрвав бешкетник хлопчик Рiмас. I стало менi так тяжко, так тяжко, що я вимовив одне слiвце, - вiн змовницьки пiдморгнув Кадрилю, - i сусiдська дiвчинка Рута замiсть нiздрi прилiпила менi квасолинку, а замiсть хвоста пришила китичку вiд скатертини, тому i прилипло до мене це дивне iм'я Китичка... Кi-кi. Може, i все?
- Нi, не все! - встав з мiсця Кадриль. - Запам'ятайте, якщо коли з вами скоїться бiда, то вiн не вагаючись вiддасть i квасолинку, i китичку, i все, а йому навiть слова надати не хотiли!
- Я вже казала, що шкодую, що так трапилося, - пробурчала жаба. - А чи зараз я можу об'явити, що слово надається ляльцi?
- Звичайно, можеш! - по-приятельськи вигукнув Китичка.
- Дякую. Зараз буде говорити лялька.
Лялька заговорила не зразу: видно, вагалася - говорити чи мовчати далi. Вона стягла з руки свою єдину рукавичку, знову натягла, повернула до вогнища тремтячi вiї i поволi встала. Вiдблиск вогню окрасив її вицвiлу нiчну сорочечку в рожево-оранжевий колiр.
- Не думайте, - сумно заговорила вона, - нi, не думайте, що я iз тiєї самої купи! Я... я сама сюди прибiгла, просто з мiста. Нiхто мене не викинув, нiхто не вивiз, нiхто з машини не висипав... нi! - трясла i трясла головою лялька.
Вона вмовкла, здивованi iграшки теж усi мовчали, i навiть сухi гiлочки у вогнищi перестали потрiскувати.
- Пробачте, - перебив сумну мовчанку Китичка, - але ми ще не довiдалися... - Раптом вiн пригадав сувору розпорядницю i прикусив язика.
- Перебивай скiльки хочеш, - аж занадто лагiдно пiдбадьорила його жаба. - Всi перебивайте, неодмiнно!
- Що це, вона знову з викрутасами! - вигукнув розпачливо Кадриль.
- Якщо в новорiчну нiч усе дозволено, - покосилася на зайчика жаба, то чому не можна i з викрутасами?
Вiдповiдь була така вдала, що у зайчика аж губа одвисла.
- Я хотiв тiльки вам нагадати, - закiнчив свою рiч до ляльки Китичка, - що ми ще не взнали навiть вашого iменi.
- Ейнора, - сказала лялька.
- Рiдкiсне iм'я, справдi рiдкiсне, але гучне, - похвалив Китичка. Навiть дуже гучне й дуже красиве.
- I правда, кращого iменi ще й чути не доводилося, - пробасив Твiнас.
- Справдi? - прояснiла лялька. - Але... я все одно не з тiєї самої купи! Я iз скляної шафи iз свiтлицi дитячого садочка. Моє мiсце було на середнiй полицi, i жодна дитина не мала права до мене доторкнутися!.. Дiвчатка, бувало, зберуться бiля скляних дверей, очей вiдiрвати од мене не можуть i просять, благають виховательку: "Ах, дозвольте хоч її пишнi шовковi коси погладити... сукенку, рукавички помацати... хоч покласти та поставити її, щоб побачити, як у неї замружуються i знову розплющуються очi кольору незабудок!" А вихователька їм: "Iдiть звiдси! Ви ще її заляпаєте, подряпаєте, упустите! Ейнора занадто гарна й розкiшна, лялька, щоб з нею гратися, як з ганчiр'яним куклачем. Подивiться - i досить". Бувало, деякi дiвчатка аж плакали з досади, що я така недосяжна - немов принцеса на склянiй горi. Я спочатку страх як пишалася, що мене так цiнують i охороняють, але чим далi, тим бiльше почала набридати менi глуха скляна стiнка... I така взяла мене заздрiсть до звичайних ляльок - яких носять, якими граються, навiть яких i кинуть, i насваряться... I зрештою мене огорнув такий сум, така нудьга, що коли одного разу вихователька забула замкнути у шафi дверi...
- Чшшш! - застережливо зашикав зайчик Кадриль i чуйно нашорошив вухо.
Всi стали прислухатися: недалеко раз i вдруге зарипiв снiг. А потiм i зовсiм виразно затупотiли погрозливi кроки.
- Ховайтесь! - звелiв Кадриль. - Швидко!
Жаба схопила сумку й намiрилась шаснути пiд нижню гiлку ялинки, але дорогу їй перепинив пiлот.
- Тут небезпечно, може, знову рубатимуть ялинку, - вiн показав їй на сокиру.
Пiнгвiн Твiнас юркнув у снiг, Китичка простяг Ейнорi вухо, щоб вона вхопилася за нього, i потяг її за корч, Кадриль хапав лапками снiг i засипав вогнище, тодi, схопивши забутого шарфика, притулився за стовбуром сосни, жаба з сумкою упхнулася в кущ ялiвцю, а пiлот наче крiзь землю провалився.
За мить вiд затишного вогнища лишилися тiльки накиданий снiг, купка хмизу, сокира i кубик з нерозгаданою сiро-срiбною трикутною загадкою.
ПОВЕРНЕННЯ
Кроки рипiли зовсiм близько, i ось вийшов уже знайомий нам водiй: злякано озираючись, вiн чогось шукав у снiгу.
- Ось! - зрадiв вiн, побачивши щось темне бiля ялинки. Це була хутряна шапка. Водiй пiдняв її i вже хотiв надiти собi на голову, як раптом вiд подиву у нього аж очi полiзли: у шапцi лежала довга шовкова рукавичка.
- Звiдки вона тут взялася? - промимрив водiй, витрушуючи рукавичку iз шапки. - Що за чудасiя!.. Але, - вiн став терти лоба, намагаючись щось пригадати, - але ж шапку я загубив не тут, а значно далi, доганяючи курiпку... А ось i сокира! - зрадiв вiн. - А це ще що? Кубик!.. А ось? А там?
З-пiд снiгу курився димок, поряд лежав накладений хмиз.
- Хтось розводив багаття, - тихо мовив сам до себе водiй, - хтось принiс мою шапку. Той хтось носив жiночу рукавичку i, коли я пiдходив, вiн сховався... чи вiн, бува, не пiд ялинкою?
Вiн схопився за ту саму гiлку i нагнувся подивитися, чи внизу нiкого немає, аж знову вилiз знайомий уже птах з величезними палаючими очима.
- Хо-хо-хо! - страхiтливо зареготав просто в обличчя водiєвi.
- Рятуйте! - не своїм голосом зарепетував водiй, помахав сокирою i чимдуж чкурнув у напрямку своєї машини.
Незадовго долинув гуркiт мотора i гул вiд'їжджаючої машини. Потiм запала тиша, а iз-за корча та заметiв снiгу одне за одним почали зближатися до багаття все ще переляканi iграшки...
ТАЄМНИЦЯ ЛИШАЄТЬСЯ НЕРОЗГАДАНА
Вогнище було знову швиденько розкладене, гiллячок сухих назбирано, а iграшки всi зручно повсiдалися навколо трiскотливого вогню.
- Здорово налякав, - зiзнався Китичка.
- Не зберегли шапку, - з жалем сказала жаба, тягнучи вiд Ейнори кiнець шарфика, - i сокиру втратили. Неабиякi матерiальнi збитки.
- Ось Ейнорина рукавичка, - пронизливими очицями обдивився кругом Твiнас.
- Вiзьми, Ейноро, - пiдскочивши, подав їй Кадриль.
- А ви чули якийсь дивний смiх? - запитав Китичка. - Мене аж морозом обсипало!
- Може, то сам водiй реготав? - пробував вiдгадати пiлот. Порозгублював свої речi... перед Новим роком i ошалiв.
- Напевно, вiн, - iграшки навiть полегшено зiтхнули.
- Реготав не водiй, - пробасив пiнгвiн.
- Звiдки ти знаєш? - здивувався Кадриль.
- Кроки, - посмоктавши люльку, тiльки й сказав товстий сищик.
- Якi кроки? - нiчого не зрозумiв Китичка.
- Пiсля того, як хтось зареготав, водiй кинувся бiгти до машини. Отож, без сумнiву, його хтось дуже злякав, - пояснив пiнгвiн Твiнас.
- I як менi не прийшло в голову! - з прикрiстю сказав песик.
- А отой хтось, - схвильовано оглядiлась жаба, - чи не пiдстерiгає нас, де-небудь недалеко засiвши? Видно, агресивна iстота, якщо навiть самого водiя налякала.
- Я одного разу бачив страховисько iз сьома пащами, - пригадав Китичка, -. але лише на картинцi.
- Зараз це не картинка, а справжня небезпечна ситуацiя, - сказала жаба. - Треба дивитися тверезо...
- Добре, що нагадали, - перервав її пiлот. - Ховаючись пiд ялинкою, я натрапив на дещо цiкаве. Давайте всi обдивимося.
ЗНАХIДКА ПIД ЯЛИНКОЮ
Пiлот пiдiйшов до нижньої гiлки ялинки, - до тiєї самої, що трохи довше видавалася за iнших, - i рукою в рукавичцi вiдхилив її вбiк. Усi, за винятком Ейнори, аж ахнули вiд несподiванки.
Пiд гiлкою стояв iграшковий, а може, й неiграшковий космiчний корабель!
- Оце так штука! - вихопилось у Кадриля.
- Iз нашої машини, iз тiєї самої купи, - в один голос загелготали iграшки.
- Нi, - буркнув грубим голосом Твiнас.
- I менi, i менi вже прийшло в голову, чому нi! - вигукнув Китичка. Адже у нього немає нiг, щоб прибiгти i тут заховатися!