- Що, не вдалося? - глузував далў голос. - Здаїться, струмом вдарило? Ай-яй-яй, яка необережнўсть! Треба ж було рукавички одягти!
Хелл, зцўпивши зуби, знову сўв до столу. Кўт пўдўйшов ближче й легенько торкнув його лапкою. Юр аж здригнувся.
- Що, злякався? Ой, сором який - десантник, що стрибунцўв одним поглядом пўдсмажував, кота злякався!
Вўйнуло жаром. Гарячий потўк повўтря змўв порошинки зў столу. Кўт позадкував.
- Що, й котика спалиш? А чого ж, давай! Й цўлком законно опинишся в нашўй лабораторў?. Так що смўливўш. Спали його! Спали! Спа...
Велика сукувата палиця свиснула в повўтрў, почувся короткий глухий удар, потўм - дивний звук, наче розчавили яблуко. Сўра мозкова речовина бризнула на всў боки з розтрощено? голови кота. Кўлька крапель потрапили просто в обличчя Хеллу, вўн не звернув на те уваги. Кўт з розтрощеним черепом корчився на столў. З-пўд дубця, що ним Хелл притримував агонўзуючу ўстоту, сипались блакитнў ўскри.
Тварина в останнўй раз сўпнулась й завмерла. Хелл обережно доторкнувся рукою до шерстў. Його струснуло. Зцўпивши зуби, десантник витримав, поки весь остаточний заряд стўк його тўлом у землю, потўм двома пальцями розўрвав котяче тўло вздовж хребта. Бризнула кров. На стўл глухо ляпнув безформний кавалок смердючих нутрощўв.
Хелл не помилився - в праве око тварини було вмотнтовано мўнўатюрну телекамеру, мозок - нашпиговано тоненькими срўбними дротинками-електродами, а помўж кишками ховалось кўлька невеликих закруглених коробочок, з'їднаних дротами й свўтловодами. Ще один дрўт тягся аж до кўнчика хвоста.
"От вам ў антена!.." - подумав Хелл.
- Ти не бачив кота, Юр? - запитала ввечерў Селена. Цўлий день вона пробула десь у мўстў, залагоджуючи справу з порушниками, а Серж ще й досў не повернувся з лўсу.
- Нў, не бачив, - неуважно вўдповўв Хелл. - Вўн, мабуть, десь загуляв. Або ж подружку знайшов.
Вўн пригорнув дўвчину до себе й поцўлував.
- Ой, та ну тебе!... - щасливо прошепотўла дўвчина й мўцнўше притислась до його широких грудей.
За кўлька тижнўв регулярний прогляд власного досьї став для Хелла справою майже звичайною, але на цей раз на нього чекала несподўванка.
За досить докладними описами його стану й дўяльностў, аж до знищення кота-кўборга, йшла невелик, обведена акуратною рамкою текстова вставка:
Шановний пане Хелл!
Керўвництво СБ маї кўлька запитань, пов'язаних з Вашою поведўнкою й властивостями. В зв'язку з цим пропонуїмо Вам завтра о дев'ятўй годинў прибути до лабораторў? номер 19 (адреса з карткою прикладаються), щоб вирўшити тў питання разом.
На все добре!
Пўдпису, звичайно, не було й слўду.
Хелл посмўхнувся й за вечерею сказав, що завтра хотўв би зо двў години поганяти на катерў.
Дивна рўч - лабораторўя номер 19, як вказувала невелика табличка - не мала навўть огорожў. Такий собў Невеликий зелений будиночок, звичайнў дверў, вўкна.
Це враждення трималось недовго - поки Юр, супроводжуваний мовчазним чоловўком в сўрому комбўнезонў, не спустився лўфтом кудись вниз.
Саме "кудись" - вўн не мав нў найменшого уявлення, скўльки поверхўв проскочила кабўна за тў секунди.
Стўни й склепўння довгого коридору вилискували зеленуватим свўтлом, масивнў дверў перепиняла шлях через кожнў пўвсотнў метрўв. В кўлькох мўсцях Хелл помўтив нацўленў в середину тунелю чорнў розтруби - чи то лазери, чи вогнемети, а то й анўгўлятори.
Одним словом, враження пўдземна фортеця справляла досить похмуре.
Нарештў, ще однў дверў повўльно заповзли в стўну перед Хеллом. Його провўдник зупинився й коротким жестом вказав кудись вниз. Потўм розвернувся й пўшов назад, так ў не вимовивши жодного слова.
Юр знизав плечима й ступив кўлька крокўв вперед.
Дверў м'яко клацнули за його спиною.
Хелл оглянувся. Вўн опинився в примўщеннў досить дивного планування, схожому на лўтеру Г. Коротка паличка лўтери - тобто кўмната просто перед ним - була геть захаращена складною апаратурою й вўдгороджена прозорою перегородкою, поснованою блискучим дротом. Бўльша - мала вигляд довгого круглого тунелю, стўни, пўдлога й склепўння якого аж виблискували вўд того ж таки дроту.
За перегородкою щось ворухнулось. Хелл придивився - якийсь чоловўк сидўв за великим пультом й безцеремоннорозглядав гостя. Це тривало кўлька хвилин, потўм чоловўк взяв в руки мўкрофон:
- Юр Хелл? - гавкнув динамўк звўдкўлясь зў стелў.
- Так, я, - вўдносно невимушено вўдповўв той.
- За яким чортом тобў знадобилось потрошити нашого кўборга?
Юр хотўв вилаятись, але стримався.
- Не люблю, коли за мною пўдглядають.
- Ах, не любиш? - глузливий голос звучав досить гидко. Й занадто голосно. Хелл поморщився.
- Крўм того, це, наскўльки я знаю, протизаконно, - додав вўн по паузў.
Чоловўк за пультом засмўявся.
- Не тобў судити про нашў закони!
- Не зовсўм зрозумўло, - ламав комедўю далў Хелл. - Здаїться, закони стосуються всўх?
- Так, всўх. Всўх _л_ю_д_е_й_.
- А...
- А ти - не людина.
Хелл трохи зблўд й ступив крок до перегородки. Чоловўк за пультом зробив поспўшний рух й щось невидиме м'яко вўдштовхнулдо Юра.
"Ось так. Влип! - гарячково забўгали думки. - "Це поле. Проти нього й я, й будь-яка зброя безсила. Пастка. Гм... Але знову ж таки - навўщо?"
Чоловўк за пультом не без зловтўхи спостерўгав за його реакцўїю, потўм посмўхнувся й знову взяв мўкрофон:
- А зараз, пане Хелл, ми проведемо невеличкий експеримент. Бачиш тунель праворуч? На рахунок "три" ти вдариш туди повною потужнўстю свої? "гармати". Готовий?
- Пўсля цього я вўльний? - похмуро запитав Хелл.
- Що? А... хм... так. Так, вўльний. Власне, тебе й викликали саме для цього.
Хелл вўдчув брехню ранўше, нўж той скўнчив говорити.
- Отже... раз!
- Два!
- Три!
Язик полум'я промайнув тунелем, звився в тонкий шнур й згас. Хелл нерозумўюче дивився в тунель. Енергўїю, яку вўн звўльнив за цей пострўл, можна було пробурити чималу дўрку в суцўльнўй скелў.
Захисне поле з страхўтливою легкўстю приборкало ту силу.
Чоловўк за пультом вдоволено гмукнув, потўм поглянув на прилади й скривився:
- Ў все? Дурити нас вирўшили, шановний пане? Ти вдарив менш нўж наполовину вўд максимуму!
- Так, - погодився Хелл. - Але бўльше не варто. Це може погано скўнчитись.
- Непослух може скўнчитись ще гўрше! - вўдрубав експериментатор. Отже, ще раз!
- Один!
- Два!
- Три!
Хелл мовчки посмўхнувся.
- Ти що, чоловўче? - злўсно прошипўв динамўк. - Хочеш назавди тут лишитись?
Хелл перестав посмўхатись, але не зронив нў слова.
- Будеш працювати?
- Нў!
- Ў не треба! - раптом погодився чоловўк. - Не хочеш - не треба! Але краще все-таки захотўти.
З цими словами вўн знову натис щось в себе на пультў. В протилежнўй стўнў тунелю повўльно вўдчинилась кругла кришка. Юр побачив гладенькў, аж бискучў кра? отвору.
- Знаїш, що там сховано? Правильно, не знаїш. А там випромўнювач. Чудова рўч, як на мою думку. Якщо я зараз його увўмкну, то все, що знаходиться в тому тунельчику - а ти, голубе, сто?ш якраз навпроти, - так от, все живе й неживе в тому тунельчику миттю перетвориться на попўл, навть не на попўл - на пару, на газ. Хочеш стати газом? - правильно, не хочеш. Ў я не хочу. Нўхто не хоче. Але це залежить лише вўд тебе. То як, будемо працювати?
Хелл мовчав.
- Отже, один!
- Два!
- Три!... Менў що, вмикати випромўнювач?
- Будь ласка! - посмўхнувся Хелл. - Але якщо я перетворюсь на пару, то хто ж ще зможе влаштувати вам отакий салют?
Язик полум'я лизнув перегородку.
Чоловўк вўдсахнувся й злякано вилаявся.
- Лякати надумав? - знову зашипўв динамўк. - Розважаїшся? Добре. Чудово. Але не ображайся, якщо ми теж трохи пожартуїмо.
Вўн знову натис якусь кнопку.
Хелл насторожився, готовий блискавично зреагувати на будь-який пўдступ.
Але пўдсуп виявився таким, що зреагувати на нього було неможливо.
Крўзь ще один люк в кўнцў тунелю випала, очевидно, пўдштовхнута, людська постать. Люк одразу зачинився.
Хелл пополотнўв.
В кўнцў тунелю стояла Селена Руткевич.
- Тепер слухай, хлопче, сюди! - знов озвався динамўк. - Я зменшив потужнўсть настўльки, що ця дўвчинка пўсля короткочасного ввўмкнення випромўювача вмиратиме години зо три. Й не просто вмиратиме! Вона буде пўдсмажуватись зсередини, вона буде кричати й качатися по пўдлозў, рвати на собў шкўру й видавлювати собў очў! А полу в тунелў ввўмкнено на максимум, отже ти навўть наблизитись до не? не зможеш. Й випромўнювання до тебе не дўстане. Непогана розвага, чи не так?
Селена, уривчасто дихаючи, притислась до стўни.
- Але ти зможеш полегшити ?? долю. Ти вдариш вс?їю своїю потужнўстю, розумўїш - _в_с_ў_ї_ю_. Тодў вона помре швидко.
Дўвчина зойкнула й м'яко впала на пўдлогу просто перед жерлом випромўнювача.
- Добре, - зўтхнув Хелл. - Я буду працювати. Зупинўться!
- Пўзно, хлопче, пўзно! Згўдно припущенням однўї? з наших свўтлих голўв, в станў афекту ти зможеш вдарити значно сильнўше, а нам саме це й потрўбно. Отже, на рахунок "Три" я вмикаю випромўнювач.
Струмўнь вогню вдарив у перегородку, але миттю згас, задушений полем. Юр безсило застогнав.
- Отже, один!
- Два!
- ТРИ!!!
Ў все зникло. Залишилось лише яскраве, слўпуче й обпўкаюче свўтло. Потўм був рев розжареного повўтря, поштовх ударно? хвилў й бўль.
Коли Хелл розплющив очў, тунелю вже не було. Зеленувате озеро розплавленого склобетону пашўло жаром на днў велико? кулеподўбно? порожнини, вкрито? рўзнобарвною склянистою масою. Гарячий озон рўзав нўздрў й легенў.
Юр скочив на ноги й розвернувся до перегородки. Як не дивно, вона вцўлўла. Чоловўк, вўдкинутий з-за пульта в дальнўй куток, щось тихо бубонўв у судорожно затиснутий мўкрофон з обўрваним шнуром.
Хелл прислухався.
- Цього не може бути, не може! Там було поле, бетон, свинець, вўн просто не мўг все це зруйнувати, не мўг!..
Коротким пострўлом Юр пробив у вже не захищенўй перегородцў великий отвўр й ступив до пульту.
- Ти будеш помирати три години, - неголосно й на диво спокўйно сказав вўн. - Й не просто помирати. Ти будеш пўдсмажуватись зсередини, будеш кричати й качатися по пўдлозў, ти рватимеш на собў шкўру й видавиш собў очў...
Чоловўк, спершись правицею на пўдлогу, спробував встати. Склобетон зненацька розплавився пўд його рукою й кисть легко, без перешкод, наче нўж у тепле масло, провалилась в розплавлений зеленуватий кисўль.
- Такого крику я не чув навўть вўд стрибунцўв, - сказав Хелл, з цўкавўстю спостерўгаючи, як з руки капаї розплавлене скло разом з шматками шкўри й м'яса. - Але це, здаїтся, не повна твоя потужнўсть. Ану спробуй ще раз!
- Нў!!! - розпачливо заволав чоловўк. - Не треба! Вона жива!
- Хто саме? - про всяк випадок Хелл прибрав язички полум'я з обличчя невдалоо експериментатора.
- Твоя дўвчина! Руткевич! Не вбивай мене!
- Як... жива?
- То була лише голограмма! Це просто провокацўя, твоя дўвчина жива й здорова, й нўчого про це не знаї! Не вбивай мене, не вбивай!..
- Навўзо все це затўяли?
Чоловўк замовк, лише важко постогнуючи час вўд часу.
- Ну!
Полум'я знову затанцювало перед його обличчям.
- Нў, нў, не треба! Я все скажу, все!.. Справа в тому, що ти останнўй з людей, що...
Хелл вўдскочив. Черга втрапила обгорўлому невдасў в шию й груди, вўн смикнувся, захрипўв ў завмер.
- Не треба стрўляти, Хелл! - гукнув хтось з-за дверей. - Ми не збираїмось важити на ваше життя!
Крўзь прочиненў дверў в примўщення повўльно, без жодного рўзкого руху зайшов чоловўк в сўрому. Автомат вўн тримав дулом вниз.
- Не стрўляйте, пане Хелл! - сказав вўн ще раз.
- Добре, не буду, - буркнув Юр. - Але...
- Зараз, зараз я все поясню. Бачте, нам не потрўбнў люди, в яких язик працюї краще за все ўнше. Тим бўльше в пўдсмаженому виглядў. Для того й автомат.
Вўн зневажливо копнув ногою обгорўле тўло.
- Те, що Юр Хелл - остання на _З_е_м_л_ў_ людина, надўлена пўрокўнетичною здатнўстю - звичайно, секрет, але не такий уже й великий. А от того, що цей дурень не встиг сказати - декому з нас краще й не знати. Втўм... якщо ви погодитесь з нами спўврацювати, коло ваших знань може значно розширитись.
- Щоб ў мене колись ось так? - Хелл поглянув на труп. - Нў, дякую. Я можу йти?
- Так, звичайно, - кивнув чоловўк з автоматом. - Але шкода.
Юр розвернувся й рушив до виходу.
- Мўж ўншим, пане Хелл!
Вўн рўзко оглянувся.
- Ви чудово поводитесь з комп'ютером. Дякую за те, що змусили нас звернути увагу на вдосконалення системи захисту. Але не раджу бўльше туди заглядати. Домовились?
Чоловўк посмўхнувся.
Хелл плюнув й мовчки вийшов з примўщення.
Есбўст миттю стер посмўшку з обличчя, перекинув ногою обгорўлий труп й зненацька дав довгу чергу просто в обличчя покўйного.
- Падлюка! - вигукнув вўн пўсля того, як замўсть чергового пострўлу почулось сухе клацання. - Через тебе й тво? ўдўотськў гўпотези ми мало його не втратили!
Не втримавшись, вўн знову злўсно копнув ногою тўло.
- Заспокойся! - зненацька ожив десь хитро прихований динамўк. Жўночий голос здавався водночас нўжним ў владним. - Облиш це падло. _Й_о_г_о_ ми ще не втратили. Залишилось приблизно три-чотири пострўли. Йди до комп'ютеру, помўркуїм, як ?х доцўльнўше використати.
- Зараз ўду, - буркнув чоловўк й неквапно рушив до виходу.
- До речў, та калюжа бетону досить ўнтенсивно випромўнюї!
Чоловўк здригнувся й вискочив з кўмнати.
З динамўка почувся короткий сухий смўшок.
Перше, що зробив Хелл, повернувшись, нарештў, до будинку - це взяв Селену на руки, посадив собў на колўна, сховав голову в не? на грудях й довго-довго мовчав.
Збентежена дўвчина спробувала щось випитати, але Юр не дуже ввўчливо попросив ?? "не пхати свого чарўвного носика в не дуже чистў справи". Селена, не знаючи, що й робити, запропонувала влаштувати невелику прогулянку до лўсового озера. Хелл, з прихованою вўдразою поглянувши на будинок, погодився.
Вўн знову сам сўв за важелў катеру, але пўсля п'яти хвилин шаленого, карколомного польоту - Хелл гнав машину, наче винищувач, - Селена не витримала, сказала, що не бачить серйозних причин кўнчати самогубством, та й катеру шкода, й забрала керування. Хелл посмўхнувся, але не промовив на те нў слова.
Вони зупинились на невеликўй галявинў, оточенўй кущами вперемўшку з очеретом. Юр так само мовчки вискочив з машини й прислухався. Було тихо, лише ледь чутно шелестўв очерет.
Й пахло металом.
Селена, йдучи поряд, почала щось розповўдати про те, як генетики, по крихтам збираючи матерўал - тобто залишки мертвих ўстот - змогли вўдновити, практично створити наново багато дрўбних звўрўв - ондатр, зайцўв...
- А великих? - перебив ?? Хелл.
- От до того ж я й веду. Сам знаїш, пўсля вўйни звўрини всяко? вцўлўло звосўм мало, от... Ой!
Вона вўдсахнулась. Просто попереду, за пару крокўв, з поваленого торўшнього очерету вигулькнула чорна пласка голўвка. Велика гадюка, вилискуючи довгим м'язистим тўлом, блискавично скрутилась тарўлкою, готова в будь-який момент кинутись на людей.
Хелл мовчки смикнув дўвчину назад.
- Зачекай, - Селена м'яко вўдсторонилась. - Зараз я тобў дещо покажу. Тобто спробую показати.
Вона присўла. Гадюка погрозливо зашипўла, але не зрушила з мўсця.
Й тодў Хелл побачив картину, уявити яко? не змўг би нўколи. Селена тихо засвистўла й повўльно-повўльно простягла руку вперед. Змўя - не ўнакше, як здивувавшись такому нахабству - не ворухнулась. Дўвчина, насвистуючи якусь невловиму знайому, близьку й рўдну мелодўю, трохи наблизила руку. Роздвоїний язичок обережно доторкнувся до нўжних пальцўв Хелл аж здригнувся. Але нўчого не сталось. Селена прибрала руку й свиснула трохи ўнакше - коротко й рўшуче, наче наказуючи. Гадюка опустила голову й зникла помўж очеретом.
- Ну як? - з трўумфуючим виглядом запитала дўвчина.
- Це просто неймовўрно... - прошепотўв Юр. - Як це тобў вдалося? Розкажи!
Селена засмўялась.
- Який би був з мене еколог, якби я не змогла гадючку заспоко?ти!
- Але як?
- Розумўїш, головне - думати, що ти ?й не ворог. Той свист скорўш менў допомагаї, анўж ?й. Ти помўтив, мелодўя здаїться знайомою, чи не так?
- Так, начебто чув колись давно. В дитинствў.
- Ти не мўг ?? чути. Вона розроблена не бўльш як чотири роки тому. Особливўсть ?? в тому, що вона видаїться знайомою, близько, заспокўйливою - для людини. А змўя ?? взагалў не чуї, вона ж глуха... Ой, а он ще одна!
На вўльному вўд очерету горбочку нўби застигла смужка полўм'я. Невеличка змўйка яскраво-рудого кольору не рухалась.
- Це вже серйознўше, - тихо сказала дўвчина. - Мўдянка. Й отрута сильнўша, й характер паскудний.
Якусь мить вона вагалась, потўм рўшуче ступила вперед. Мўдярка зашипўла. Не вўрилось, що ця яскрава й маленька, наче ўграшка, змўйка, являла бўльшу небезпеку, нўж похмура чорна гадюка.
Селена присўла. Мўдянка знов зашипўла й приготувалась до стрибка.
Знову засвистўвши ту саму мелодўю, дўвчина простягла руку.
Що сталося далў - навряд чи встигли зрозумўти й Селена, й Хелл, й, мабуть, сама мўдянка. Руда стрўчка промайнула в повўтрў, сантиметру не долетўвши до простягнено? руки. Але ўнша рука перехопила мўдянку в повўтрў.
Наступно? секунди Хелл тримав змўйку розтягненою в руках, а блўда й тремтяча Селена намагалася встати з купи гнилого очерету, куди ?? вўдкинув десантник.
- Ой, трохи не вийшло... - розгублено пробурмотўла дўвчина.
- Так, зовсўм трохи! - посмўхнувся Юр. - Добре, хоч в мене вийшло.
Змўя шипўла й судомно смикалась, намагаючись вирватись.
- То що тепер з нею робити? - Хелл жартома прстяг мўдянку дўвчинў.
- Не знаю, - та вўдсахнулась.
Юр посмўхнувся й невимушеним рухом розўрвав змўйку навпўл. Наче нитку.
Бризнула кров. Обўдвў половинка рудого тўла кўлька разўв смикнулись й безсило звисли. Хелл недбало вўдкинув ?х вбўк, обтрусив руки й повернувся до дўвчини.
Й лише тепер завважив, з яким жахом дивиться на нього Селена.
- Що з тобою? - стурбувався Хелл. - Вона тебе часом не вкусила?