Чути дзвiнок у передпокої. Пауза.
_Магнiтофон._ А тепер i слiдчий прийшов.
Чути вдруге настiйливий дзвiнок.
Санько-Чорний. Вiдчиняй же, Денисе!
Денис натискає на кнопку на дошцi.
_Лада_ (зiтхнувши). Зараз усе почнеться спочатку.
Входить _Єдиний_ з чемоданом i великим iграшковим ведмедиком у руках.
_Санько-Чорний_ (здивовано). Оце так!.. Диви - Єдиний...
_Єдиний._ Салют, браття!
_Магнiтофон._ Здоров, Єдиний. Є така картина "Не чекали".
_Єдиний._ Я прямо з аеропорту. (До Дениса). Новонародженому довгих лiт, мiцного здоров'я i лудженої горлянки! Прийми мiй скромний дар. (Подає Денису ведмедика). Вiд самої Риги вiз. (Роззирається). А де Оля?
Мовчанка.
_Єдиний_ (до Дениса). Я думав вона тут... А Бiлий уже, я бачу, набрався, кайф ловить?..
Мовчанка.
_Єдиний._ Так що, Олi немає?.. I не було?.. Може, вона захворiла?.. Якого бiса ви мовчите?! Ну, кретини очманiлi. (Пiдходить до телефону, набирає номер). Зайнято. Хотiв з аеропорту подзвонити, монети не знайшов. (Знову набирає номер). Знову зайнято!.. В Олi така балакуча сусiдка, що не переждеш... Швидше доїду. Ну, чао... (Затримується бiля столу, пiднiмає чарку). За тебе, Денисе!.. (До всiх). Запрошую всiх у недiлю на весiлля! Подробицi телеграфом. (Швидко виходить).
Мовчанка
_Таня_ (неголосно). Боже мiй! Крiзь землю провалитися!
В передпокої знову чути дзвiнок. Денис натискає на кнопку. Входить _Геннадiй._
_Геннадiй._ Що це за хлопець вiд вас вискочив - мало з нiг не збив.
_Денис._ Наш Єдиний.
_Геннадiй._ А-а... Я трохи затримався. З'явилися деякi новi обставини (нахиляється, пiднiмає з пiдлоги одну карту). Чого це ви насмiтили?.. (Роздивляється карту). Ага, рання дорога... А де ж казенний дiм?
_Магнiтофон_ (теж нахиляється до розкиданих карт). Тут все є... (Збирає карти). Це поки вас не було, товаришу слiдчий, я пасьянс розкладав. Вiд нудьги.
_Геннадiй._ А я подумав - ворожили. (Глянувши у куток). А що то з вашим Бiлим? Захворiв?
_Лада_ (зло). Перечiкує, доки стихнуть овацiї.
_Санько-Бiлий_ (раптом пiдхоплюється з розкладушки). Я все знаю, товаришу слiдчий! Я все пам'ятаю!.. Я все скажу!.. Менi дали нiж!..
_Геннадий._ Хто?
_Санько-Бiлий._ Еврика!
Нiма сцена.
_Лада_ (до Санька-Бiлого). Брешеш! Брешеш! Брешеш!.. Ти йому заздриш, ти його ненавидиш!
_Геннадiй._ Вiн не бреше. Нiж йому дав Еврика...
_Санько-Бiлий._ I сказав. "Рятуй Ладу..."
_Геннадiй._ Зараз я сам розповiм, що сталося в цiй квартирi у суботу.
_Лада_ (до Еврики). Нiчого не розумiю!
_Геннадiй_ (до всiх). Сiдайте. Коли ви грали у фанти, Вiктор вийшов на кухню - чи не сподобалася хлопцевi ця гра, чи вашi погляди у його бiк. Але залишався у цiй квартирi, певно, з принципу. Через кiлька хвилин до ванної кiмнати заглянули (показує на Еврику) ви i дiвчина Оля. У ваннiй спали (показує на Санька-Чорного), ви, п'яний... Вас витягли з ванни...
_Санько-Чорний._ Неймовiрно!..
_Денис_ (до Геннадiя). Ти що, Гено, пiдслуховував зараз пiд дверима!..
_Геннадiй_ (до Санька-Чорного). Отже, вас витягли з ванни i виштовхнули на сходи. Так?
_Еврика._ Але я його виштовхав, щоб вiн прочумався на свiжому повiтрi...
_Санько-Чорний._ Неймовiрно! Вам, мабуть, усе вiдомо.
_Геннадiй._ Так.
_Лада._ А коли Еврика повернувся, то почув крик у ваннiй кiмнатi. Вiн зiрвав гачок на дверях i вирвав iз рук цього вашого Вiктора бiдолашну Олю!.. Це вам теж вiдомо?!!
У поривi обурення Лада не помiчає, як Таня смикає її за плаття.
_Геннадiй._ Нi, було не так... Поки ваш Чорний дихав свiжим повiтрям, а у вас тут гримiла музика, Еврика, тобто громадянин Костянтин Тригуб, замкнув Олю у ваннiй кiмнатi.
_Денис._ У них фант був такий - поцiлуватися!..
_Геннадiй._ Вiктор, який, на щастя, ще курив на кухнi, раптом почув з ванної кiмнати крик. (До Еврики). Ви нещадно били Олю (до всiх), а в кiмнатi гримiла музика... (До Еврики). Вiктор зiрвав гачок i вирвав бiдолашну дiвчину з ваших рук. Плаття на нiй було подерте, i вона ледве трималася на ногах... Вiктор вивiв її на вулицю, посадовив у таксi, а сам повернувся сюди, в кiмнату...
_Еврика._ Так ви були в Ольки? Мало що дiвка наплете... Брехня. Все - навпаки. Брехня!
_Геннадiй._ Коли Вiктор повернувся на кухню, ви сказали: "Я тобi раджу, хлопче, не плескати язиком!" Той ударив вас i пiшов до кiмнати. "Це тобi дорого обiйдеться!" - крикнули ви навздогiн... Цього ж Оля нiяк розповiсти менi не могла!
Мовчанка.
_Геннадiй._ I ви чужими руками вирiшили прибрати Вiктора... Щоб не викрив вас.
_Денис_ (пригадуючи). Вiрно... Хтось дзвонив, я натискав на кнопку...
_Магнiтофон_ (до Еврики). Навiщо ти її бив, звiрюко!
_Еврика_ (зухвало). Моє дiло.
_Лада._ А вона - наречена... Це гiрше, нiж побити людину до смертi.
_Магнiтофон._ Великий ти мерзотник, Тригуб.
_Еврика_ (глумливо). Й справдi?.. А ти - кращий? I всi ви тут кращi? Покажiть менi мужчину, який вiдмовився б вiд чужої нареченої або дружини, якщо вона сподобалась? Або тому, що у нього теж дочка росте! (Озирається). Е тут такi?..
Лада мовчки пiдходить до Еврики i дає йому ляпаса. Еврика хапав її за руку i боляче стискає. Лада, кривлячись вiд болю, намагається вирвати руку.
_Майя_ (кидається до Еврики). Облиште її! Вiдпустiть! (Видирає Ладу з його рук i, обiйнявши за плечi, вiдводить вбiк). Заспокойтеся, Ладо. Я все розумiю... Не варто...
_Лада._ Як я його ненавиджу!
_Геннадiй_ (до Еврики). Ви взяли нiж тут, з цього ременя, i пiшли з ним на танцмайданчик. А нам нацькували на Вiктора очманiлого вiд горiлки Бiлого. Так було вчинено вами цього вечора другий злочин.
_Денис_ (до Геннадiя). Звiдки ти це знаєш?
_Геннадiй._ Вiктор зараз прийшов до пам'ятi i дав показання.
_Санько-Чорний._ Який Вiктор?! Вiн же помер!
_Геннадiй._ Вiктор живий.
_Еврика._ Ще одна брехня!
_Геннадiй._ Живий.
Пауза.
Санько-Бiлий прожогом вибiгає з кiмнати. Денис пiдхоплюється за ним.
_Геннадiй._ Зачекай, Денисе. Нiчого вiн собi тепер не зробить. Нехай побуде один.
_Магнiтофон._ Таня?!!
_Таня_ (розгублено). Менi медсестра сказала...
_Геннадiй._ Таня не винна. Медсестра помилилася. Це iнший хлопець помер, а Вiктор вижив i тижнiв за два-три вийде з лiкарнi.
_Магнiтофон_ (радiсно). Значить, вiн живий!..
_Таня_ (роздумливо). А потiм Вiктор прибiг до кiмнати i став вмикати свiтло i виключати музику... Тому в нього був такий божевiльний вигляд!
_Геннадiй._ Вiн хотiв вiдразу все розповiсти, але ви не дали. Тодi вiн прийшов на танцмайданчик i намагався поговорити з Ладою, але не встиг, бо на нього напали...
_Еврика._ Напав Бiлий, а не я. Це доведено. Все iнше - домисел.
_Санько-Чорний_ (пiдхоплюється). А кому це було вигiдно? Тобi, Еврико! Ти казав, що я утриманець, нахлiбник, паразит. Ти дорiкав менi, що я колись повечеряв за чужий рахунок. Але ти бiльший паразит, нiж я...
_Магнiтофон._ Вiн рятував свою шкуру цiною чужого життя. А Бiлий, цей дурний пацан, вiрив в нього, як в бога, мало не молився.
_Санько-Чорний_ (до Дениса). Сосиски менi згадав! Сир голландський! (До Еврики). Це страшнiше, нiж якiсь сосиски!..
_Еврика._ У таку хвилину зводити особистi рахунки мерзотно.
_Геннадiй._ Це не особистi рахунки. Такий рахунок вам може пред'явити i суспiльство.
_Еврика_ (зневажливо). Яке суспiльство?! Вони? (Обводить жестом присутнiх).
_Таня_ (сумно). Ми, виявляється, для нього не люди. Тiльки клепки у дiжцi, стягненiй обручем - Денисом.
_Еврика._ Так, клепки. Знiмуть обруч - i все розсиплеться. Вся ваша "дружба". А чим ця дiжка наповнена?.. По-рож-ня! Вакуум! Ха!
_Геннадiй._ Якщо говорити про вашу компанiю, то дiжка була наповнена вином. (До Магнiтофона). Як я зрозумiв, ви тепер найближчий друг Дениса. Колись рятували його золотi руки вiд брудної роботи, а душу вiд цього бруду не врятували. Та й руки у нього скоро почнуть труситися вiд постiйних п'янок.
_Магнiтофон._ Денис сам доросла людина.
_Денис._ Що ви тут про мене розвели! Дався вам я!.. (Пiдхоплюється). Нi, я все ж таки пiду подивлюся, що там Бiлий робить. Краще хай вiн на очах буде. (Виходить).
_Санько-Чорний._ Дома з цим Бiлим панькаються, тут возяться...
Входить _Денис,_ пiдштовхуючи перед собою _Санька-Бiлого._
_Денис._ Сиди тут.
_Санько-Бiлий_ (несмiливо). Товаришу слiдчий, значить, тепер мене не судитимуть?
_Геннадiй._ Чому ж? Судитимуть. Вiктор чудом залишився живим. Злочин було вчинено.
_Санько-Бiлий._ I Еврику?
_Геннадiй._ В першу чергу... Ну що ж, хлопцi, маю вам тепер признатися...
З коридора долiтає тривалий нервозний дзвiнок.
_Денис_ (натискає на кнопку). Кого iще принесла лиха година!
До кiмнати вбiгає розлючена жiнка - _мати Санька-Бiлого._
_Мати_ (кидається до сина, хапає його за комiр). Де ваза?!
Нiма сцена.
_Санько-Чорний._ Тiтко Вiро, як ви сюди потрапили?..
_Мати_ (не випускаючи iз рук сина, до Санька-Чорного). Ти вдома ще одержиш своє! Я твоїм батькам вже дзвонила! (До Санька-Бiлого). Де ваза?! Я тебе питаю, розбiйнику!..
_Санько-Бiлий_ (благально). Перестань, мамо...
_Мати._ Де моя кришталева ваза?! (Роззирається, раптом кидає Санька-Бiлого i хапає з полицi вазу). Ось вона! (Притискаючи вазу до грудей). Так ось куди ти, ледащо, бiгаєш! Ось де мою дитину споюють!!
_Санько-Чорний._ Тiтко Вiро, сьогоднi тут день народження вiдзначають. Бачите - квiти на столi... Правда!
_Мати_ (потрясаючи вазою). А це - подаруночок, значить?! На двiстi карбованцiв! Розбiйницьке гнiздо! Я зараз в мiлiцiю подзвоню. Знаємо вашi iменини! Алкоголiки! (Раптом, звернувши увагу на макет Бахуса iз запаленою свiчкою, з острахом). А може, ви сектанти?!.. Господи!.. (Тягне Санька-Бiлого до дверей). Додому! Пiшли додому!
_Санько-Бiлий_ (видирається з її рук). Нiкуди я не пiду!
_Мати._ Як це - не пiдеш?!
_Санько-Бiлий_ (до Геннадiя). Менi можна пiти? Я повернуся.
_Геннадiй._ Iди. I повертатися сюди не треба.
_Мати_ (тягнучи Санька-Бiлого до дверей). Я тобi повернуся!.. (Виштовхує його в коридор i грюкає за собою дверима).
_Майя._ Ну й матуся!..
_Магнiтофон._ М-да... Тiтонька у тебе, Чорний, не закуска до святкового столу... Зараз Бiлому i вдома добавлять.
_Санько-Чорний._ Нiчого, викрутиться. Йому вдома все з рук сходить. Наслiдний принц!
_Магнiтофон._ А от тобi, певно, не пощастить виплутатися.
_Санько-Чорний._ А я причому! Вiчно ув'язується за мною! Ходив би iз своїми пацанами... Так нi... Тi на нього тюкають, а тут його Еврика приголубив, денщиком своїм зробив. Вiн сумку за ним щодня на пляж тягає... А я причому?! Я його поїв, це нещастя?!
_Денис._ Нi, Бiлий сам у халепу лiзе. По своїй натурi вiн дуже нахабна людина, хоч i прикидається таким собi ягням.
_Майя._ Вiн не прикидається, Денисе. Його зухвалi вчинки - це наслiдок тiєї ж невпевненостi в собi. Вiн хоче, щоб його помiтили i визнали рiвним у дорослiй компанiї. I агресивний вiн саме вiд скованостi своєї, яка здається йому неповноцiннiстю... А що, Чорний, в школi його здорово лупцюють?
_Санько-Чорний._ Лупцюють!
_Майя._ I в пiонерських таборах вiн не бував.
_Санько-Чорний._ Звiдки ви все це знаєте?!
_Майя._ Менi вже зустрiчалися такi хлопцi.
_Денис._ Я вам не сказав: Майя за фахом - психолог.
_Еврика_ (зло). А-а, психолог. Ось чого ви тут! Пiддослiдних кроликiв не вистачає!
_Майя._ Я прийшла на запрошення Дениса, бо цiкавлюсь його роботами, i не думала, що стану свiдком таких подiй... (Пауза). На жаль, цей Санько попав саме у вашi лихi руки. Ви виявилися найздiбнiшим його вихователем i зумiли i його дитячу вiру в вас, i прагнення утвердитися в життi повернути на погане. Це, Еврико, ваш третiй злочин.
_Еврика._ Скажiть, який пафос! I якi ми розумнi, коли говоримо про когось, зате якими робимося дурниками, коли судимо про себе. Вивчайте краще тварин, психолог Майя.
_Майя._ Тварини їдять одне одного, тiльки коли в цьому є необхiднiсть.
_Еврика._ У мене теж була необхiднiсть.
_Майя._ Але ж ви народилися людиною.
_Еврика._ Не бачу рiзницi.
_Геннадiй._ I судити вас будуть люди, за людськими законами...
_Еврика._ Я визнаю тiльки закони природи. Вони розумнi i тому прекраснi. Судiть мене за цими законами... (Пауза). Що, неспроможнi?!.
_Геннадiй._ Не влаштовуйте цирк. Ви прекрасно розумiєте, що говорите дурницi.
_Еврика_ (пiдводячись). Ну, що ж, тодi годi з вами базiкати. Я пiшов. Треба буде - викличете повiсткою... Або заарештовуйте зараз, якщо маєте таке право.
_Геннадiй._ Я, звичайно, з охотою зробив би це, але справа в тому... (пауза) справа в тому, що я... не слiдчий.
Мовчанка.
_Геннадiй._ Ви мене зрозумiли? Я не слiдчий.
Еврика мовчки знову опускається на стiлець.
_Геннадiй._ Я студент, дипломник з автодорожнього. Не вiрите? Ось студентський... Мости i тунелi.
Санько-Чорний починає iстерично реготати.
_Магнiтофон._ Значить, убитий - не убитий, ви - не слiдчий... Чортзна-що! (Пiднiмає погляд до стелi). Чого вони там сплять нагорi?! Такий момент! Заграли б хоч свiй "Вальс"!..
_Еврика._ Так ви нас дурили? (З погрозою). I не боялися, що вам морду наб'ють за такi жарти?!
_Геннадiй._ I зараз не пiзно, Еврико... Наприклад, можна, постукати мене головою об стiнку... (До Санька-Чорного). Давай, Чорний, це, здається, по твоїй лiнiї?
_Санько-Чорний._ Та пiшов ти!..
_Еврика._ А чи знаєте ви, що можете вiдповiдати перед законом за те, що назвалися слiдчим? Є така стаття у кримiнальному кодексi.
_Геннадiй._ Моя провина. Що ж, треба буде - вiдповiм. Та не шкодую. Нехай i такою дорогою цiною, але я вас викрив... (До Майї). Найбiльше я вас боявся, Майя. Ви мене не впiзнали? Два роки тому ми познайомилися на вечорi у нас, в автодорожньому. Коли я приїздив на зимову сесiю.
_Майя._ Впiзнала.
_Геннадiй._ I не проговорилися!
_Майя._ Спочатку я здивувалася, потiм повiрила i нарештi зрозумiла. Тому й залишилася, чекаючи, чим все це закiнчиться.
_Денис._ Я не розумiю тебе, Гено. Навiщо тобi це було?!
_Геннадiй._ Поки мене не побили, я розповiм. Я не слiдчий, хоч ти знаєш - завжди мрiяв стати ним. Але найголовнiше: я - твiй друг, який хотiв розiбратися, що сталося, як глибоко засмоктало тебе болото... Колись ми дружили втрьох. Ти, я i Андрiй. Я поїхав до Сибiру, Андрiй учився у Москвi. Так розпалася наша компанiя... Потiм ти повернувся з армiї i переїхав сюди, на нову квартиру. I пропав з очей. Ну, а ми... Андрiй тим часом закiнчив юридичний i став працювати в прокуратурi. Мене теж не було, а ти завiв собi нових друзiв... I ось тепер, коли я повернувся, Андрiй розповiв, що у тебе - бiда...
_Магнiтофон._ А ми й справдi лопухи!
_Еврика._ Як це я пошився у дурнi! Адже допитував вiн зовсiм непрофесiонально! Тьху! Як у поганому фiльмi. I документiв не показав!
_Санько-Чорний._ Так вiн же аферист! От вiн хто!
_Геннадiй._ Колись, дуже давно, пам'ятаєш, Денисе, у ярку, за старим сараєм, ми поклялися утрьох...
_Еврика_ (перебиваючи). Ну, тепер - все ясно. Все зрозумiло. Дружки прийшли виручати Дениса. Адже i в нього рильце в пушку. Квартира його. I малого тут споювали... I нiж звiдси... (До Геннадiя). Сам Андрiй, як слiдчий з прокуратури, поки що з'явитися не хотiв, прислав тебе пошукати, на кого б усе звалити...
_Геннадiй_ (до Дениса). Вiн менi не дозволив копатися тут... Я сказав, що тiльки провiдаю тебе. Я йому навiть слово дав. Але не витримав... Якщо хочеш, для мене все це теж самоствердження... (До Еврики). До речi, слiдство по цiй справi доручено не Андрiю Гаркушi, а iншiй людинi.
_Еврика._ Все одно твiй Андрiй буде хвилюватися за Дениса i всiляко вигороджувати свого колишнього дружка.
_Геннадiй._ Вигороджувати - навряд. А хвилюватися буде. Вiн i зараз хвилюється за кожного з вас, не тiльки за Дениса. А як же iнакше? Ленiн говорив, що без людських емоцiй нiколи не було, немає i не може бути людського шукання iстини... I в прокуратурi, наскiльки менi вiдомо, аж нiяк не прагнуть збiльшувати кiлькiсть горя у свiтi...
_Еврика._ Грамотний...
_Магнiтофон._ А от у вас, хоч ви i не слiдчий, явно прокурорський пiдхiд до людей. Весь час повчаєте нас. I за те, що п'ємо, i за те, що на танцмайданчик, випивши, пiшли... Наче не знаєте, що тверезому там робити нiчого, а бiльше податися нiкуди. Не до клубу ж ходити на вечори художньої самодiяльностi, якi приносять радiсть тiльки виконавцям... I зачiски вам нашi не подобаються... I штани не такi, як у людей... Одне слово, пропащi ми люди, пропаще поколiння.
_Геннадiй._ Про штани я нiчого не говорив... I взагалi, ви мене не зрозумiли, на жаль. Поколiння наше менi дуже подобається. Я сам до нього належу i тому хочу зрозумiти, чому вашiй компанiї так нелегко живеться. Чому ви вибрали собi таке нецiкаве життя? Ви ж самi не знаєте, чого хочете, а горiлка на це вiдповiдi не дасть.
_Еврика_ (до Геннадiя). Тобi пощастило, слiдопите-самоучко, що Бiлий признався, а Вiктор залишився живий i все розповiв.
_Геннадiй._ Бiлого все одно викрила б експертиза. А про другий злочин я здогадався ще перед поїздкою у лiкарню... Адже того вечора невiдомо де зникла дiвчина Оля, i Вiктор щось намагався розповiсти, але його побили, а потiм пiдрiзали. В лiкарнi я переконався у цьому... Називайте це шостим почуттям, iнтуїцiєю або як хочете...
_Магнiтофон_ (до Геннадiя). Як вас тiльки допустили до Вiктора?!
_Геннадiй._ Там був Андрiй... (Пауза). Ну, якщо це остання для нас неяснiсть у цiй справi, то я можу йти... (Пiдводиться). Знаєте, i ми всi виннi, що Денис загнав свiй талант у власний тiсний куток i не зумiв вiддати його людям... Менi здається, вiн i у ваших душах не рiзьбленням займався, а лише стандартнi вiконця прорiзував... А ваш Володя? Певно, вiн справдi Маг у музицi. А ви кого тримаєте у ролi механiчного залiзного магнiтофона... Ну це - окрема велика розмова... Ми повернемося до цього, Денисе...
_Майя._ I я пiду. (До Лади). Ладо, ходiмте з нами. (Обiймає її за плечi). Таню, а ви?
_Таня_ (до Дениса, тихо). Я залишуся, Денисе?
Денис робить рукою заперечливий жест.
_Таня_ (благально). Прибрати усе треба, перемити...
_Денис._ Не турбуйся. Я сам... Менi теж треба побути одному... (До Геннадiя). Слухай, Гено, ти обов'язково заходь i дзвони. Або, може, я до тебе зайду. Добре?
_Геннадiй._ Ну, звичайно... Жду. До побачення.
Геннадiй, Майя, Таня i Лада виходять. Пауза.
_Санько-Чорний._ Фу-у! Хоч тепер передихнемо! Мало не задихнувся вiд розумних слiв! Денисе, заради твого дня народження можна ще по однiй хильнути?..
_Денис_ (гiрко). Який там день народження! Усе пiд три чорти пiшло!.. (Пiдходить до запаленої свiчки пiд макетом Бахуса i гасить її). Пiд три чорти!..