Продовжуються пошуки двох гляціологічних партій, які ведуть вільні дослідження на крижаному щиті…
5— Послухайте, Ретдіс, — сухо мовив Кратов, — минає вже четверта доба, як п’ятнадцять чоловік під вашим керівництвом товчуть воду в ступі. Ви що, гадаєте, цим можна займатись довіку? Мені потрібен зв’язок зі “Шпігелем”!
Ретдіс різко випростався у кріслі. На зблідлому обличчі виразно проступило ластовиння.
— А ви пробували навчити кота їздити на велосипеді? — уїдливо поцікавився він.
— Ви ж спеціаліст найвищої кваліфікації! Це ваша робота, ваше друге “я”! Чи, може, це не відповідає дійсності?
— В умовах викривленого простору мені не доводилось працювати.
— Викривлений простір… Нікому не доводилось працювати є подібних умовах! Але ж голова на плечах у вас є? її, до речі, я досі вважав світлою!
— Саме завдяки їй я переконався, що всі сучасні засоби зв’язку в даній ситуації непридатні.
— Ретдіс, ви не вважаєте, що наша розмова почала скидатись на дуель? До того ж досить запеклу? — раптом пом’якшав Кратов.
Ретдіс насуплено мовчав.
— Здається, це моя провина, — продовжував Кратов, — і я прошу вибачення.
У відповідь — стриманий кивок.
— Чим зараз займаються ваші люди?
— Думають.
— Ну, що ж, загалом це теж робота.
— Я не можу примусити їх битися головою об стінку.
— Ми ж, здається, відклали шпаги вбік?
— Тоді давайте говорити по суті.
— Домовились. Отже, як я зрозумів, всі відомі способи зв’язку непридатні?
— Сучасні засоби зв’язку. Тобто ті, які ми зараз використовуємо. Відомих же засобів існує нескінченна множина, навіть якщо відкинути такі, як пневмопошта, тамтами тощо.
— Відомі… — Кратов почав посилено терти собі скроні. Весь минулий тиждень йому доводилося спати не більше двох-трьох годин на добу. — До речі, а чому ви розглядаєте лише сучасні способи зв’язку?
— Ми виходимо не стільки зі своїх можливостей, скільки з можливостей “Шпігеля”, а вони більш обмежені ніж наші.
Кратов замислився.
— Якщо не помиляюсь, то на “Шпігелі” є чудова оптична апаратура, що дозволяє їм милуватися ластовинням на наших носах…
Ретдіс заперечливо похитав головою,
— Що, вже пробували?
— Теоретично. На жаль, дисперсія світла в умовах викривленого простору настільки велика, що нам довелось би креслити літери довжиною в сотні метрів.
— То в чому ж річ? Хіба в нас немає підходящої площі? Пишіть на снігу.
— Боюсь, що ми вже згаяли час. Минуло вісім днів. Та й навряд чи будуть вони роздивлятись нас з допомогою оптики. Але я гадаю, що коли навіть ми не знайдемо способу зв’язку, то вони здогадаються спуститись на Сніжану в розвідувальній шлюпці…
— Цього ні в якому разі не можна допустити. Шлюпка може здійснити лише один рейс — сюди й назад. Інших кораблів у нас немає, і пального теж. І якщо вони прилетять сюди раніше, аніж ми знайдемо спосіб зв’язатися з ними, то це буде розвідувальний рейс з метою з’ясування ситуації. Дуже мало надії, що спустяться вони всім екіпажем. Таким чином, ті, що залишаються на станції, займуть місця, призначені для дітей. Тепер ви розумієте, чому нам так потрібен зв’язок?
На верхній губі Ретдіса виступили краплини поту.
— Вибачте, — насилу вимовив він. — Я про це не подумав. Я піду працювати.
— Хвилинку, — зупинив його Кратов. — Текст повинен бути приблизно таким: “Категорично забороняється використовувати шлюпку. Звільнити від наукової апаратури всі приміщення станції. Усі системи життєзабезпечення перевести на оборотні цикли, в першу чергу — баланс води”. Подумайте, як це скоротити до мінімуму, щоб менше писати, бо це займе багато часу. Але заборона на шлюпку — передусім. Все зрозуміло?
— Так. — Ретдіс витяг з кишені дешифратор і почаклував над ним. — Отже, так: “Шпігелю”. Шлюпку не використовувати. Зациклити системи життєзабезпечення. Наукову апаратуру — за борт”.
— Зрозуміють? — засумнівався Кратов.
— Потім можна буде написати більш детально.
— Гаразд. Ідіть.
— До побачення.
— Удачі, — побажав Кратов. — Зв’язок закінчено.
Ретдіс разом із кріслом укрився молочною плівкою і зник. Натомість залишилася біла кулька інформатора.
— Зв’язок з Торстайном, — кинув Кратов у пустоту свого кабінету.
Кулька інформатора швидко закрутилась у повітрі, розкидаючи на всі боки білі іскри. Минула хвилина, друга, а зв’язку не було.
— Інформаційний центр! Чому немає зв’язку з Торстайном?
На мить у кульці з’явилося розмите зображення якихось конструкцій і відразу ж зникло.
— У даний момент Торстайн знаходиться на будівництві оранжерей, — повідомив безбарвний голос. — Зв’язок із ним з технічних причин встановити не вдається.
Кратов почухав потилицю. З технічних причин. А втім, це, можливо, найбільш правильне формулювання…
— Коли намічено закінчити прокладення комунікацій на будівництво?
— У найближчі два-три дні.
— Добре. Коли Торстайн з’явиться на території академмістечка, з’єднайте його зі мною. Кінець.
Кратов зітхнув і замовив каву. Однак столик, що почав уже висуватись зі стінки, застиг на місці.
— В чому справа? — здивувався Кратов. — Чашечку кави!
Столик запульсував червоним світлом. Що ж, здається, інспекція охорони здоров’я всерйоз зайнялася Кратовим.
— Іди-но сюди, — наказав він столику.
Столик повільно підкотився. Кратов відкинув верхню кришку, ухопився за неї однією рукою, а іншою заліз у електронні нутрощі столика. Столик сіпнувся, але вирватися не зміг.
— Не можна! Не можна! Не можна! — заволав він.
Кратов намацав пломбу санітарного контролю і щосили рвонув її.
— Не мож… — захлинувся столик і стих.
Червоне світло повільно померкло.
— Чашечку кави, — знову попросив Кратов, закривши верхню кришку.
Столик замигтів зеленим світлом і взявся до роботи. Поки готувалася кава, Кратов викликав лабораторію Шренінга.
— Зв’язок заблоковано, — миттєво відповів інформаційний центр.
Що ж, знову все правильно. Кратов уявив собі, скільки рідних і просто знайомих тих, хто пройшвв акватрансформацію, намагаються зараз з’єднатися з лабораторією Шренінга.
— Розблокуйте від мого імені, — мовив він. — А втім, якщо Шренінг дуже зайнятий, виклик анулюйте.
У цю мить верхня кришка столика відкинулась, і з його черева на таці випливла чашка кави. Кратов обережно взяв її, подмухав і ковтнув. Від задоволення він навіть заплющив очі. Що й казати: целюстинська кава — найкраща в світі.
— А от цього, Алеку, я не радив би вам робити, — сказав хтось у кімнаті.
— Не позбавляйте старого останньої радості, — вимовив Кратов, знову ковтнув кави і розплющив очі.
Посеред кабінету в сріблясто-зеленому халаті стояв Шренінг, як завжди, акуратний, підтягнутий і зосереджений.
— Добридень, Ред. — Кратов поставив чашку на стіл. — Це твої фокуси?
— Добридень. Мої.
Поряд зі тренінгом з’явилась Анна в такому ж сріблясто-зеленому халаті і така ж сувора й акуратна.
— Добридень. Я вам категорично забороняю не лише пити каву, але й приймати транквілізатори.
Кратов, лукаво примружившись, поглянув на Анну.
— І не дивіться на мене, як на дівчинку!
— Добридень, люба! Не сердься, будь ласка, на старого діда, який просто милується твоєю молодістю і не може тобі перечити. Проте й послухатися теж. Тому прошу тебе, зроби вигляд, що ти нічого не помічаєш.
— В такому разі мені доведеться наполягати на вашій евакуації разом зі школами-інтернатами.
— Ну от! — удавано вжахнувся Кратов. — Виходить, що старе, що мале… Невже я так погано виглядаю?
— Тільки не утрируйте. Річ у тім, що після прийому будь-якого стимулятора організм людини перестає відповідати своїй статусграмі і протягом щонайменше трьох діб є непридатним для акватрансформації. Ви ж за останній час прийняли таку дозу стимуляторів і тонізаторів, що для відновлення вашої статусграми потрібно буде, очевидно, близько місяця.
— Дякую за інформацію, — лагідно мовив Кратов. — Я гадаю, ми пізніше повернемось до цього питання. Як у вас справи?
Анна відвернулася.
— Мені хотілось би, щоб ваше питання було вже вичерпане, — кинула вона через плече.
Шренінг склав руки на грудях і спідлоба дивився на Кратов а.
— Коли Вчена Рада обговорювала питання про акватрансформацію, я гарантував, що летальних випадків не буде. Інакше б я просто відмовився. Я не експериментую з людьми.
— Це треба розуміти так, що все йде добре?
— Інакше в мене не було б часу розмовляти з тобою.
— Добре… Слухай-но, Ред, або ж я не розумію чогось, або ж якась неув’язка. Про які гарантії ти казав, якщо в тебе на пацюках лише вісімдесятипроцентна відтворюваність?
Шренінг знизав плечима.
— Ці дані характеризують результати всіх експериментів, у тому числі й в екстремальних умовах, коли про об’єкт нічого не відомо. За наявності ж статусграми і відповідності їй об’єкта я можу гарантувати практично повну акватрансформацію.
У цю мить збоку від Шренінга замиготіла кулька інформатора.
— На зв’язку Торстайн, — повідомив інформаційний центр.
— Нехай почекає, — відмахнувся Кратов. — Що означає “практично повну”?
— Те, що я не господь бог, — різко відказав Шренінг. Обличчя його скам’яніло. — Як і будь-яка копія, статусграма не може дати абсолютно точної картини людського організму. Відхилення можливі, і вони будуть. Регенерацією ж я зможу зайнятися лише у виняткових випадках.
— Під відхиленнями ти маєш на увазі…
— Неповну акватрансформацію!
— Каліцтва… — тихо мовив Кратов. — А якщо ота сама неповна акватрансформація торкнеться мозку?
— Будь-яка церебростатусграма на три порядки вища від загальної статусграми організму. Тут гарантія стопроцентна.
— А що вам заважає досягти такої самої точності при знятті загальної статусграми?
— Коли Комітет статусу людини розробляв методику зняття статусграм, він не міг передбачити, що їх будуть використовувати з подібною метою. Навпаки, в Комітету була абсолютно протилежна мета: людина за будь: яких умов має залишатись людиною. У фізіологічному розумінні. І межі точності функціональних груп статусграм засновані саме на цьому визначенні.
— Ну, а все ж таки, тобі особисто що заважає досягти тієї ж точності зняття статусграми?
— Мені? — Шренінг знизав плечима. — У принципі ми можемо досягти такої ж точності. Та акватрансформація, як і звіряння особи в Комітеті статусу людини, проводиться за трьома статусами. А їх, як відомо, можна знімати не частіше аніж раз на рік.
— Це мені відомо, — зітхнув Кратов. — А якщо…
— Слухай-но, Кратов! — не витримав Шренінг. — Невже ти гадаєш, що ми не зважили всі можливі “а якщо”? Ми робимо все, що в наших силах, і не лише для того, щоб звести ризик до мінімуму, але й зберегти особистість і здоров’я кожної людини недоторканими!
— Ну, добре, — кивнув Кратов. — Спасибі за пояснення. До побачення. Успіху вам!
— Дякую, — Шренінг вимкнув зв’язок.
Кратов стомлено поклав голову на долоні. Треба хоча б хвилинку перепочити. Занадто вже невдячна робота координатора. Мало того, що відриваєш людей від роботи, даремно турбуєш їх, нервуєш, так іще й у власних очах виглядаєш дурнем.
— Зв’язок із Торстайном, — нарешті вимовив він.
Посеред кімнати з’явився огрядний чоловік в біотратовому комбінезоні. Він апетитно їв величезний протобан, клаптями відгортаючи м’яку шкірку, і, побачивши Кратова, анітрохи не зніяковів.
— Привіт! — помахав він половинкою протобана. — Твій канал був зайнятий, і я вирішив поки що під’їсти.
— Смачного, — мовив Кратов. — Добридень. Тебе коли-небудь можна буде застати не за трапезою?
Торстайн муркнув і з хрускотом відкусив шматок протобана.
— Перший час після акватрансформації, — пробелькотів він із набитим ротом. — Знаєш, у мене вже зараз вигляд білка-44 викликає спазми у шлунку.
— Нарешті-бо ти схуднеш, — саркастично зауважив Кратов.
— Можливо, можливо… — Торстайн доїв протобан і кинув шкірку в утилізатор. — Але я сподіваюсь, що вже через місяць оранжерея почне давати продукцію. До речі, навіщо я тобі знадобився?
— А по-твоєму, навіщо ти можеш знадобитися координаторові робіт?
Торстайн зробив великі очі.
— Так Рада все-таки призначила тебе координатором? Не заздрю…
— Я теж.
— Тебе ще ніхто не посилав кудись подалі, щоб не заважав працювати?
Кратов зітхнув.
— І не одноразово. Тільки у м’якшій формі.
— А чого ти хотів би? Так і мусить бути. Кожній людині неприємно, коли втручаються в її роботу. Особливо, якщо той, хто втручається, знає цю роботу тільки в загальних рисах, а звітувати вимагає по всій формі, та ще й підганяє. Ось і мене ти зараз почнеш мучити: що зроблено, в якому обсязі і чи можна прискорити. Ну, скажу я тобі, що перша черга стане до ладу через три дні, а весь комплекс — через три тижні. А ти мені що? Майже в директивному порядку запропонуєш скоротити строки. Скажімо, два дні і тиждень. І в мене це, звісно, викличе роздратування. Тому що будівництво йде в якнайшвидшому темпі, техніка в повному розумінні працює на знос, і прискорити роботи я ніяк не можу.
Кратов скривився, як від зубного болю.
— Давай обійдемося без психоаналізу моєї діяльності. Торстайн розреготався.
— От-от. Приблизно те ж саме думають і твої підлеглі.
— Та-ак… — розвів руками Кратов. — Підколов ти мене все-таки!
І в цю мить інформатор запульсував багряним вогником термінового виклику.
— Вибач, — стрепенувся Кратов. — Ми з тобою ще продовжимо розмову.
Торстайн негайно відключився, а на його місці відразу ж з’явився Ретдіс. Він був украй схвильований, руде волосся скуйовджене.
— Є зв’язок?! — нетерпляче вигукнув Кратов.
— Так!
— Яким чином?
— Світловими спалахами. Ми помітили їх, коли “Шпігель” проходив над академмістечком.
Неймовірний тягар упав з плечей Кратова. Є зв’язок! І як просто! Але вісім днів…
— Що вони передають? Ретдіс розгублено закліпав.
— Ми ще не розшифрували. Я відразу до вас…
— Добре. Тільки-но розшифруєте — доповісте мені. Коли встановите двосторонній зв’язок, передасте такий наказ, фіксуйте: “Начальнику астрофізичної орбітальної станції “Шпігель” Гржецу Сільверу. Наказ. Терміново демонтуйте всю наукову апаратуру і звільніть від неї приміщення станції. Всі системи життєзабезпечення переведіть на оборотні цикли. В першу чергу — баланс води. Персоналу станції підготуватись до евакуації. До надходження відповідного наказу категорично забороняється використовувати шлюпку. Директор академмістечка ЦКД (філіал) на Сніжані Алек Кратов”. Кінець.
— Тепер передамо, — з полегшенням сказав Ретдіс, вимкнув фіксатор і сховав його до кишені.
— У них, звичайно, виникнуть питання з приводу наказу, — продовжував Кратов. — Я сподіваюсь, ви самі зможете надати їм потрібну інформацію. У скрутних випадках звертайтесь прямо до мене. Про результати зв’язку доповісте на Раді.
— Добре. У вас все?
— Все. Успіху вам.
— Спасибі, — подякував Ретдіс і відключився.
Кратов дозволив собі розслабитись. Зі “Шпігелем”, здається, все владналося. Тепер залишились дрібниці. Кілька хвилин він полежав у кріслі із виглядом абсолютно задоволеної людини, а потім викликав Торстайна.
— Ти вибач, що нас перервали, — мовив Кратов, коли Торстайн знову з’явився у нього в кабінеті. — Продовжимо нашу розмову…
6Ярек Томановський прокинувся від неприємного відчуття у животі. Все навкруги хиталося, боліла голова, нудило. В першу мить навіть не міг зрозуміти, де знаходиться. Потім згадав. Долаючи запаморочення, він виліз із амортизаційного кокона і став на підлогу, що вислизнула з-під ніг. Його занудило ще дужче. Неслухняними пальцями Ярек намацав у нагрудній кишені ампулу тонікаміду і проковтнув її. Свідомість поступово почала прояснюватись. От уже не міг собі уявити, що його може закачати. Він підбадьорився, зробив кілька присідань. У скронях загупало, він потроху оговтався.