З Малиновкіним вони зустрілись біля камери для схову. Біля нього поблизу нікого не було. Переконавшись, що Малиновкін помітив його, Єршов пішов до приміщення камери для схову за чемоданом. Лейтенант, почекавши трохи, пішов за ним слідом. Біля вікна видачі вони обмінялись швидкими поглядами, і, коли кладовщик пішов за речами Єршова, майор передав Малиновкіну записку, в якій коротко повідомив про стан справ і просив подумати про можливість розміщення рації в кожусі мотоцикла. Доручив він також лейтенанту влаштуватися на квартирі де-небудь недалеко від Жовтневої вулиці і поцікавитися кондуктором Темірбеком. Чергове побачення майор призначив на завтра, опівдні, в міській їдальні.
Несподівана знахідка
Наступного дня, як було умовлено, Єршов пішов до міської їдальні, яку примітив ще вчора вдень. Ввійшовши до неї, він зразу ж побачив Малиновкіна, який влаштувався за столиком у кутку. Це місце було дуже вигідне: давало змогу спостерігати за всім приміщенням.
В їдальні було людно і майже всі столики були зайняті. Єршов пройшовся разів зо два по залу, ніби придивляючись, де краще влаштуватися. Офіціант мимоволі допоміг йому в цьому.
— Он вільне місце, громадянине, — кивнув він у бік Малиновкіна. — Якраз мій столик, так що обслужу вмить.
— От спасибі! — подякував Єршов офіціантові і попрямував до Малиновкіна. — Вільне? — запитав він лейтенанта, беручись за спинку стільця.
— Так, будь ласка, прошу вас! — привітно відповів Малиновкін. — Вдвох веселіше буде. Ось меню, будь ласка. Вибір невеликий, так що роздумувати немає над чим. Але повинен зауважити: годують тут ситно — учора тут обідав і вечеряв.
Так, розмовляючи про різні дрібниці, вони поступово перейшли до головного.
— Влаштувались? — запитав Єршов, пильно поглядаючи на всі, боки.
— Влаштувався, — відповів Малиновкін. — Але не на сусідній вулиці, а на вашій і навіть, більш того, буквально проти вашого будинку.
Помітивши, що майор трохи нахмурився, лейтенант зробив заспокійливий жест рукою:
— Ви не гнівайтеся! Все буде гаразд. Хазяйка моя — самітна жінка, тиха, глухувата; їй до мене ніякого діла немає. З тієї кімнати, у якій вона мене поселила, бачив я вас учора ввечері крізь вікно. Це дуже вдало, по-моєму. Завжди можна подати сигнал один одному, а то й перемовитися за допомогою умовних знаків. В будинку моєму тільки одне єдине вікно виходить у вашу сторону. А те, що я оселився тут, підозрінь не викличе. В зв'язку з будівництвом залізниці і різних підсобних підприємств у Перевальськ стільки народу понаїжджало, що немає будинку, де б квартирантів не було.
Єршов трохи подумав, зважуючи сказане лейтенантом, і вирішив, що справді, може не так і погано, що Малиновкін оселився недалеко від нього.
— Ну, а як щодо Темірбека? — спитав він лейтенанта, спостерігаючи за якимсь підозрілим хлопцем, що двічі пройшов мимо їхнього столу.
— Обережно навів про нього довідку у сторожа кондукторського резерву, — відповів Малиновкін, не дивлячись на майора і вдаючи, що розглядає картину на стіні. — Каже, що Темірбек тут уже майже три місяці. Спочатку десь на станції працював, а тепер кондуктором їздить. Підтвердив також, що він Аскару Джандербекову двоюрідним братом доводиться. Зараз цей Темірбек справді у поїздці перебуває… А тепер відносно рації Жанбаєва. З нею, по-моєму, теж все добре буде. Систему її я знаю: «Ен-БІ» — це. «Night-bird», тобто «Нічний птах». Розбирається вона не на дві частини, як ви вважаєте, а на чотири. Я передам вам зараз схемку, по ній ви зможете найакуратніше розташувати усе всередині мотоцикла. Користуватися рацією при цьому можна буде, не виймаючи її з мотоцикла. Я покладу схему в папку з меню. Ви візьміть його та поцікавтесь ще цінами обідів чи кондитерських виробів.
«Чудовий у мене помічник!» — тепло подумав Єршов.
— А як справи з вашою рацією, Митю? — спитав він лейтенанта, ховаючи в кишеню передану Малиновкіним схему.
— Все гаразд, Андрію Миколайовичу: у повній бойовій готовності.
— А чи не небезпечно буде вам працювати? Ніхто не зверне уваги?
— Можете не турбуватись: все продумано і передбачено!
Єршов мав уже можливість переконатися в спритності Малиновкіна і не став його ні про що більше запитувати.
— Ну, тоді зв'яжіться сьогодні з нашими, — наказав він, уявивши собі, з яким нетерпінням чекає повідомлення генерал Саблін. — Передайте коротко, як ідуть справи, і повідомте ще ось про що: знахідку я сьогодні зробив у погребі — за його обшивкою знайшов сейсмограф. Знаєте, що це таке?
— Прилад для запису землетрусів?
— Так, для реєстрації двигтінь земної кори, — підтвердив Єршов.
— Навіщо ж він йому потрібний? — не розуміючи, запитав Малиновкін.
У цей час вийшов з кухні офіціант з підносом, на якому стояли тарілки з апетитно пахнучим супом. Розмову довелося перевести на іншу тему. Але як тільки офіціант пішов, Єршов сказав замислено:
— Не тільки землетруси цей прилад реєструє. Ним можна і вибух зареєструвати.
З тону Єршова було видно, що питання про сейсмограф його дуже хвилює.
— Вибух? — здивувався Малиновкін і мимоволі здригнувся, похлинувшись супом. Відкашлявшись, він витер сльози, що виступили на очах, і знову спитав — Який вибух?
— Не можу поки що сказати який, — відповів Єршов, простягаючи руку за новим шматком хліба. — Можу тільки додати, що місце вибуху легко встановити, якщо мати не один, а декілька сейсмографів, розташованих в різних точках.
— Незрозуміло щось, — похитав головою Малиновкін. — Та навіщо йому, все це? Коли б він збирався що-небудь висаджувати в повітря — інша справа. Але для чого ж йому встановлювати місце вибуху?
— Поживемо — побачимо. — Майор відсунув порожню тарілку вбік. — А Сабліна ви сповістіть все-таки про цю знахідку.
Коли обід було закінчено, Єршов, перш ніж відпустити Малиновкіна, ще раз попередив його:
— Противник у нас страшенно обережний. Цілком можливо, що він стежить за нами або, може, тільки за мною поки що, тому конспірація повинна бути постійною. Ну, а тепер… бажаю вдалого радіосеансу. Не забудьте подумати і про систему нашого особистого зв'язку: оскільки вже вікна квартир наших розташовані так вдало — цим необхідно скористатись. Виходьте з їдальні перший. Я посиджу тут ще трохи.
Майор Єршов вийшов на вулицю хвилин через п'ятнадцять після Малиновкіна. Поблукав деякий час по місту, зайшов у міську бібліотеку, а потім на пошту. Був уже вечір, коли він повернувся на квартиру Джандербекова. Двері йому відчинив Аскар.
— А в мене чай скоро буде готовий, — весело сказав він, — Заходьте, разом повечеряємо.
Єршов подякував йому і пройшов до кімнати Жанбаєва.
Сівши за стіл і роздумуючи, як йому бути — йти до Аскара чи ні, майор почув скоро, як за дверима хтось обмінявся привітанням з хазяїном дому:
— Ассалам-алейкум!
— Огалайкум-ассалям!
А потім, коли довелося все-таки піти в гості до Аскара, біля дверей кімнати Темірбека Єршов почув монотонний голос:
— Агузо беллахі менаш-шайтан ерражім…
— Це брат молитву читає, — усміхнувся Аскар, який проводив майора до себе в кімнату, — старорежимна він людина. Знаєте, що таке «Агузо беллахі…» і так далі? «Благаю бога, щоб він зберіг мене від спокус шайтана». От що це значить. Смішно, правда?
— Чому ж смішно? — серйозно запитав Єршов. — Якщо людина віруюча, нічого в цьому смішного немає.
— Та я не в розумінні молитви, — розсміявся Аскар, і вузькі його оченята майже зовсім при цьому заплющилися. — Доки ж вірити в бога можна?
— Ну, це вже в якійсь мірі на вашій совісті, — усміхнувся і Єршов. — Ви людина культурна — перевиховайте його.
— Може кого іншого, а його не перевиховаєш! — переконано сказав Аскар, відчиняючи перед Єршовим двері до своєї кімнати. — Хотів його з вами познайомити — теж до себе запрошував. Так не пішов нізащо. Вечір сьогодні якийсь такий, що релігійній людині їсти нічого не можна. А сидіти за столом і не їсти нічого — спокуса дуже велика. Спеціально молитву читає з цього приводу.
У генерала Сабліна
Цілий день не давало спокою Сабліну останнє повідомлення Єршова. Навіщо потрібний Жанбаєву сейсмограф? Що збирається він розвідувати за його допомогою?
Чим більше думав Саблін про цей сейсмограф, тим ясніше ставало, що це не випадкова знахідка.
«А що, коли Жанбаєва цікавлять наші праці в галузі атомної енергії?» — мимоволі виникла тривожна думка. Адже і минулого року і навесні цього року було затримано декілька шпигунів, які зізналися, що їх цікавили праці в галузі атомної енергії. Чому ж не міг цікавитись цим і Жанбаєв? Робота в археологічній експедиції дає змогу йому вільно роз'їжджати по всій Аксакальській області і встановлювати свої сейсмографи, де тільки йому потрібно.
Випробування атомної бомби обов'язково зв'язане із сильним вибухом, подібним до маленького землетрусу. Чутливі сейсмографи можуть зареєструвати і навіть визначити епіцентр такого землетрусу на дуже значній відстані від нього. Можливо, Жанбаєв і розвідував райони випробування наших атомних бомб?
Але які ж райони?
Жанбаєв розташувався в районі Перевальська, де, як Сабліну було відомо, ніяких випробувань атомних бомб не провадилось. Чому ж тоді досвідчений міжнародний шпигун вибрав саме це місце?
А може Жанбаєва цікавило використання атомної енергії в мирних цілях? СРСР ніколи не приховував цих мирних цілей використання атомної енергії. Саблін пригадав заяву Вишинського на одній із сесій Генеральної Асамблеї ООН:
«… Ми поставили атомну енергію на виконання великих завдань мирного будівництва, ми хочемо поставити атомну енергію на те, щоб висаджувати в повітря гори, змінювати течію рік, зрошувати пустелі, прокладати нові й нові лінії життя там, де рідко ступала людська нога».
«Жанбаєв перебуває саме в районі прокладання однієї з таких нових «ліній життя», мимоволі подумав Саблін. — Але навіщо все-таки йому могли бути потрібні відомості про застосування атомної енергії в Радянському Союзі? Може, він мав намір вивідати техніку використання цієї енергії? Або хотів зібрати дані про ці роботи для провокаційної мети, для розпалювання атомної істерії?»
Генерал добре пам'ятав провокаційний галас з «літаючими блюдечками», здійнятий свого часу херстівською пресою з приводу міфічних радянських реактивних літаків у вигляді дисків, які з'явилися начебто над Америкою, з метою повітряної розвідки.
Що ж затівають сьогодні майстри міжнародної провокації?
Саблін замислено пройшовся по своєму кабінету і відстебнув крючки коміра — спека у Москві в ті дні стояла нестерпна.
«А як зараз там, у Середній Азії, нашому Єршову?» — подумав Саблін, зупиняючись біля відчиненого вікна, з якого несло жаром розпеченого сонцем асфальту.
Генерал стояв так деякий час, вдивляючись у потік автомобілів, які бігли по широкій площі. Виникло на мить томливе бажання — викликати машину, сісти в неї і поїхати куди-небудь за місто, ближче до природи, полежати на траві біля річки, поблукати в лісі… І знову думки повернулись до повідомлення Єршова, до турбот про справи, які потребують термінового рішення.
Генерал знову пройшовся декілька разів по кабінету і сів за письмовий стіл. На столі в зеленій папці лежали вирізки із закордонних газет, підібрані для Сабліна полковником Осиповим. На деяких з них були позначки полковника. Він пропонував, наприклад, звернути увагу на галас, здійнятий іноземною пресою в зв'язку з нашими досягненнями в галузі використання атомної енергії в мирних цілях.
Переглянувши ще раз ці вирізки, генерал зняв телефонну трубку і викликав до себе Осипова. Полковник зразу ж прибув.
— Який зв'язок між всім цим, — запитав його Саблін, кивнувши на папку, де лежали вирізки з газет, — з повідомленням Єршова? Адже не для розширення мого світогляду запропонував ти познайомитись з цим матеріалом?
— А зв'язок, може, й існує, — обережно відповів Осипов, акуратно зав'язуючи тасьму на папці.
Генерал здивовано розвів руками і усміхнувся:
— Може, але може й не бути. Це, знаєш, не відповідь.
— А хіба ти не звернув увагу на те, що у всіх цих статейках райони, в яких ми нібито використовуємо атомну енергію для будівельних робіт, називаються не зовсім точно? Крім того, висловлюється ж сумнів і про мирний характер наших будівельних робіт. Хіба не міг Жанбаєв одержати в зв'язку з цим завдання — уточнити і те й інше? Тобто і райони, де провадяться ці роботи, і характер цих робіт?
Генерал Саблін задумався. Припустімо, що все це так… Але чи не занадто самовпевнений ворог, який розраховує, що коли Привид відомий міжнародний шпигун, то йому вдасться добути цей секрет?
— Гаразд, припустімо, що ти правий, — сказав він вголос, підводячись із-за стола. — Припустімо навіть, що все це уявляється їм надзвичайно легкою справою. Незрозуміло, чому ж тоді Привид цей вештається в районі, в якому, як мені відомо, не тільки не випробовують атомних бомб, а й не застосовують атомну енергію в мирних цілях?
Помовчавши. трохи, він додав:
— Треба однак навести точніші довідки. Хто зараз в районі Аксакальська провадить найкрупніше будівництво?
— Міністерство шляхів сполучення.
— От ми й звернемось до цього міністерства.
На археологічній базі
Ще вчора в їдальні майор Єршов домовився з Малиновкіним, що в разі, коли це не терміново, вони будуть зв'язуватися листами до запитання. Пригадавши тепер про це, лейтенант зранку пішов на пошту і через декілька хвилин одержав листа із знайомим почерком на конверті.
Єршов написав цей лист ще вчора ввечері, вже після того, як розстався з Малиновкіним у міській їдальні, йому раптом спало на думку перевірити на Перевальській археологічній базі, чи відомо там що-небудь про Жанбаєва. Саме про це Єршов і просив тепер Малиновкіна.
Тут же, на пошті, під пристойним приводом, лейтенант довідався, де міститься база археологів, і зразу ж пішов туди.
База була на околиці міста, в маленькому будиночку, огородженому високим парканом. Крім цього будиночка, за парканом виявилось два великих сараї, де, як потім дізнався Малиновкін, зберігався інструмент і деяке майно археологів. Базою все це господарство називалось дуже умовно, по суті це було щось подібне до складу.
Завідуючий базою, щупленький дідок у пенсне, пояснив Малиновкіну:
— У нас, молодий чоловіче, археологи переважно землерийний інструмент тут одержують. Адже вони, як кроти, в землі риються. Інколи, правда, і харчі до нас для них завозять. До речі, цьому самому Жанбаєву, про якого ви запитуєте, є особливе розпорядження видавати продукти сухим пайком. Він у них окремо десь колупається. Так би мовити, кріт-одиночка.
— А ви, дідусю, бачили його коли-небудь?
— Ні, не бачив, — байдуже відповів дідок, поправляючи своє старомодне пенсне з чорним шовковим шнурком. — І не дуже це мене засмучує. Я, молодий чоловіче, бачив на своєму віку чимало знаменитих людей і навіть особисто був знайомий з двома академіками: з Олександром Євгеновичем Ферсманом і Володимиром Панасовичем Обручевим. Я в знайомствах, знаєте, розбірливий. Цей ваш Жанбаєв був тут якось у мою відсутність, одержав продукти і мотоцикл свій бензином заправив. А ви ж хто будете? Теж, певно, який-небудь геолог-археолог? Чи історик?
— Я, дідусю, простий робітник-землекоп, — скромно відповів Малиновкін. — Хотів до кого-небудь з археологів найнятися. Мені порекомендували звернутися до Жанбаєва.
— А… — розчаровано сказав дідусь і відразу ж перейшов на «ти». — Нічим тобі нё можу допомогти в цьому, друже люб'язний. Одне тільки можу сказати — соромно, молодий чоловіче, у твої роки ніякого іншого фаху не мати.