Другого дня вона розговорилася з подругами. Усі бачили, як вона вийшла на прогулянку за місто зі своїм майбутнім «коханим», — зрештою, не досить мати велике кохання, а треба ще й домогтися, аби всі знали, що ти особа, яку хтось палко жадає. Подруг змагала велика цікавість довідатися, що ж відбулося, і Марія, переповнена вчорашніми спогадами, сказала, що найсолодшу мить пережила тоді, коли язик торкнувся її зубів. Одна з дівчат захихотіла.
— А ти хіба не розтулила рота?
Зненацька їй усе стало ясно — запитання принесло розчарування.
— А навіщо?
— Щоб він засунув туди язик.
— А яка різниця?
— Не знаю. Але цілуються саме так.
Приховане хихотіння, вдавана жалість у поглядах, мстиве торжество дівчат, у яких ще ніхто по-справжньому не закохувався. Марія вдала, ніби їй до цього байдужісінько, вона теж засміялася, хоча душа в неї плакала.
Нишком вона посилала прокляття на адресу кіно, яке навчило її заплющувати очі, обіймати партнера за шию, відхиляти обличчя трохи ліворуч, трохи праворуч, але яке ніколи не показувало найістотнішого, найважливішого. Вона вигадала досконале виправдання (я не хотіла відразу тобі поступитися, бо не була певна, а тепер зрозуміла, що ти чоловік усього мого життя) і стала чекати наступної нагоди.
Але побачила свого хлопця лише через три дні, на якомусь святі в міському клубі, де він тримав за руку одну з її подруг — ту саму, котра розпитувала її про те, як вона цілувалася. Марія знову вдала, ніби їй байдужісінько, витримала до самого кінця вечора, розмовляючи з дівчатами про артистів та про інших хлопців їхнього міста, вдаючи, ніби не помічає співчутливих поглядів, які вряди-годи кидала на неї котрась. Та коли прийшла додому, то відчула, що її світ обвалюється, проплакала цілу ніч, страждала протягом восьми наступних місяців і дійшла висновку, що кохання створено не для неї, а вона не створена для кохання. Відтоді вона стала міркувати про те, чи не піти їй у монастир, присвятивши решту свого життя тій любові, яка не ранить серце й не залишає на ньому болючих відбитків, — любові до Ісуса. У школі розповідали про місіонерів, які вирушали до Африки, й вона подумала, що в цьому може знайти вихід зі свого життя, такого вбогого на живі почуття. Тож вона стала будувати плани, щоб постригтися в черниці, навчилася надавати першу допомогу (адже, як розповідали її вчителі, в Африці помирає багато людей), стала приділяти значно більше уваги урокам з релігії й уявляла себе такою собі святою новітніх часів, що рятує людські життя та досліджує тропічні хащі, де живуть тигри й леви.
Але в той самий рік, коли їй виповнилося п’ятнадцять, вона відкрила не лише те, що цілуватися треба з розтуленими губами, і те, що кохання є здебільшого джерелом страждань. Вона відкрила й дещо інше, а саме: мастурбацію. Це сталося майже випадково, коли вона розважалася тим, що лоскотала пальцем у себе між ногами в чеканні, коли мати повернеться додому. Вона мала звичай робити це, коли була малою дівчинкою й у такий спосіб досягала дуже приємного відчуття, аж поки одного дня батько захопив її зненацька за цим заняттям і добряче налупцював, не пояснивши причину. Вона ніколи не забувала про ту прочуханку, зрозумівши, що ніколи не слід доторкатися до свого тіла на очах у інших; а що вона не могла робити цього ані на вулиці, ані у себе вдома, де не мала своєї окремої кімнати, то незабаром те приємне відчуття забулося.
Аж поки настав той вечір, приблизно через півроку після її невдалого поцілунку. Мати десь затрималася, Марія не мала чого робити, батько щойно пішов із дому з якимсь приятелем, і, не знайшовши цікавої програми по телевізору, вона почала роздивлятися своє тіло, шукаючи там небажані волосинки, які відразу ж вискубувала пінцетом. На свій превеликий подив вона виявила якусь дрібну горошинку там, де стулялися її сороміцькі губи. Вона стала гратися нею і вже не могла зупинитися; відчуття, яке вона при цьому спізнала, робилося дедалі приємнішим, дедалі гострішим, і все її тіло, передусім та його частина, якої вона торкалася, немов заклякло в неймовірній напрузі. Незабаром її опанувало майже райське блаженство; це відчуття ставало все інтенсивнішим, вона помітила, що вже майже нічого не бачить і нічого не чує, усе навкруги стало жовтим, аж поки вона застогнала від невимовно гострої втіхи й пережила свій перший оргазм.
Оргазм! Яка насолода!
Це було так, ніби вона злетіла на небо, а тепер повільно спускалася звідти на парашуті. Усе її тіло було залите потом, але вона почувала себе глибоко задоволеною, зреалізованою, сповненою сил. Так ось він який — секс! Яке чудо! Нічого спільного з порнографічними журналами та телевізійними передачами, де всі говорять про втіху, а пики в них скривлені, наче від болю. Нічого спільного з чоловіками, які втішаються тілом жінки, але зневажають її серце. Вона все може зробити сама-одна! Вона повторила це вдруге, уявляючи собі тепер, що до неї доторкається якийсь знаменитий актор, і знову злетіла в рай і спустилася звідти на парашуті, ще більше сповнена сил та енергії. Коли вона почала втретє, прийшла мати.
Марія згадала про своє нове відкриття в розмові з подругами, цього разу не сказавши, що вперше пережила таке відчуття лише кілька годин тому. Усі вони — за винятком двох — знали, про що йдеться, але жодна не наважилася обговорити цю тему. То була мить, коли Марія відчула себе революціонеркою, лідером групи, і, винайшовши абсурдну «гру в таємні зізнання», запропонувала, щоб кожна з дівчат розповіла, який спосіб мастурбації вона вважає найкращим. Так вона довідалася про кілька різних прийомів, — таких, як, наприклад, накриватися ковдрою посеред літа (бо, як сказала одна з дівчат, піт допомагає), лоскотати одне місце гусячим пером (дівчина, що це робила, не знала, як те місце називається), дозволити хлопцеві, щоб він так робив (Марія вважала це непотрібним), спрямовувати туди струмінь води з біде (у себе вдома Марія біде не мала, та вирішила спробувати цей засіб, коли піде в гості до котроїсь зі своїх багатих подруг).
Хай там як, але по тому, як Марія відкрила мастурбацію, і після того, як спробувала застосувати кілька прийомів, про які довідалася від подруг, у неї назавжди відпала охота стати черницею. Ці розваги приносили їй велику втіху, а в церкві навчали, що секс — найтяжчий з усіх гріхів. Від тих же таки подруг вона почула чимало легенд на цю тему: нібито від мастурбації обличчя вкривається прищами, нібито вона може спричинитися до божевілля або вагітності. Свідомо наражаючи себе на всі ці небезпеки, Марія й далі дозволяла собі цю втіху принаймні раз на тиждень, здебільшого в середу, коли батько йшов із дому пограти з друзями в карти.
Водночас вона все більше втрачала впевненість у собі, у своїх взаєминах із чоловіками — і її опановувало дедалі сильніше бажання податися кудись геть з того міста, де вона жила. Вона була закохалася втретє, вчетверте, вона уже вміла цілуватися, сама обмацувала тіло свого хлопця й дозволяла йому обмацувати себе, коли нікого не було поруч, — але завжди в неї щось виходило не так, і взаємини уривалися в ту саму мить, коли вона нарешті переконувала себе в тому, що це саме той чоловік, із яким їй судилося прожити життя. Минуло чимало часу, поки вона нарешті дійшла висновку, що чоловіки приносять жінкам лише біль, зневіру, страждання і відчуття того, що дні тягнуться нескінченно. Якось надвечір, коли Марія прогулювалася в парку й побачила, як мати грається зі своїм дворічним сином, вона вирішила, що й далі може мріяти про чоловіка, дітей та будинок із видом на море, але більше ніколи не стане закохуватися, бо кохання псує все.
* * *Отак минали роки ранньої юності Марії. Вона ставала все гарнішою завдяки своєму таємничому й сумному виразу обличчя, й до неї залицялося чимало хлопців. Вона ходила то з тим, то з тим, мріяла і страждала — незважаючи на дану самій собі обіцянку ніколи більше не закохуватися. Під час однієї з таких зустрічей вона втратила дівочість, на лаві, за якоюсь машиною; вона та її кавалер обмацували одне одного з більшою пристрастю, ніж зазвичай, хлопець розпалився, й вона, — бо їй уже набридло бути останньою невинною дівчиною в їхній групі подруг, — дозволила йому проникнути в неї. На відміну від мастурбації, що підносила її на небо, після цих зносин залишився тільки біль та цівка крові, яка просочилася крізь спідницю. Вона не спізнала того магічного відчуття, яке опанувало її під час першого поцілунку, — у небі чаплі, призахідне сонце, музика: ні, й вона більш ніколи не хотіла навіть згадувати про це.
Вона кохалася з цим хлопцем іще кілька разів, після того як налякала його, сказавши, що її батько спроможний убити його, коли довідається, що його дочку зґвалтовано. Вона перетворила його на інструмент свого навчання, усіляко намагаючись зрозуміти, де ж ховається для жінки втіха статевих зносин із чоловіком.
Проте вона так цього й не зрозуміла; з мастурбацією було значно менше мороки, й вона значно більше винагороджувала затрачені зусилля. Але всі журнали, всі програми телебачення, книжки, подруги, геть усі стверджували, що роль чоловіка є вельми важливою. Марія почала думати, що вона просто неспроможна розв’язати якусь вельми загадкову сексуальну проблему, стала приділяти ще більше уваги навчанню в школі й на якийсь час забула про ту чудесну і вбивчу річ, яку називають Коханням.
З щоденника Марії, коли їй було 17 років:
Моя мета — зрозуміти кохання. Я знаю, що жила повним життям, копи кохала, і знаю, що тепер усе, хоч би яким воно здавалося цікавим, анітрохи мене не хвилює й не збуджує.
Але кохання — це щось жахливе. Я бачила, як страждають мої подруги й не хочу, щоб таке трапилося зі мною. Вони, що раніше сміялися з мене та з моєї невинності, тепер допитуються, як мені вдається так добре приборкувати чоловіків.
Я лише посміхаюся їм у відповідь і не кажу нічого, бо знаю, що ліки від цього є гіршими, аніж біль.
Я просто не дозволяю собі закохатися. З кожним днем я все більше переконуюся в тому, що чоловіки — істоти слабкі, непостійні, ненадійні, дивні…
Батьки декотрих із моїх подруг уже зверталися до мене з певними пропозиціями, але я всім відмовила. Раніш це мене шокувало, але тепер я просто дійшла висновку, що така поведінка є невід'ємною частиною чоловічої природи.
Хоча моя мета — зрозуміти кохання і хоча я чимало страждала через тих, кому довірила своє серце, я переконалася в тому, що ті, котрі хвилювали мою душу, не змогли розбудити моє тіло, а ті, котрі торкалися мого тіла, так і не розбудили моєї душі.
* * *Марії виповнилося дев’ятнадцять, вона закінчила додаткові курси й пішла працювати в крамницю одягу, власник якої палко закохався в неї, але Марія на цьому етапі свого життя вже знала, як використати чоловіка, замість того щоб він використав її. Вона жодного разу не дозволила йому доторкнутися до себе, хоча постійно годувала його туманними обіцянками, знаючи, яку владу має її краса.
Влада краси: а як же тоді жити в цьому світі жінкам негарним? Марія мала кількох подруг, на яких ніхто не звертав уваги на жодному святі, до яких ніхто не підходив і не запитував: «Як твої справи?» Хоч би яким це здавалося неймовірним, ті дівчата набагато більше цінували ті крихти кохання, що їм діставалися, страждали мовчки, коли їх нехтували, й, думаючи про своє майбутнє, намагалися знайти в ньому якийсь інший інтерес, крім думок про те, як нарядитися та наквацюватися, щоб сподобатися комусь. Вони були незалежнішими, відданішими самим собі, хоча, — так принаймні думала Марія, — світ мусив здаватися їм нестерпним.
Що ж до неї, то вона чудово усвідомлювала свою красу. Хоча вона майже завжди забувала про поради своєї матері, принаймні одна з них ніколи не виходила в неї з голови: «Затям собі, дочко, краса не триває довго». Через те вона й далі підтримувала зі своїм патроном стосунки, які не були надто близькими, проте обіцяли багато, що спричинилося до значного підвищення її платні (вона не знала, доки їй вдаватиметься лише підтримувати в ньому надію, що одного дня він таки покладе її в ліжко, але поки ця надія в ньому жила, вона заробляла добре), а крім того, ще й дозволу на понаднормову працю (бо хазяїнові, зрештою, хотілося мати її завжди поруч, мабуть, тому, що він боявся, аби вона не мала вільних вечорів, коли могла б зустріти велике кохання). Тож вона пропрацювала двадцять чотири місяці без перерви, маючи змогу давати щомісяця трохи грошей батькам, а крім того, нарешті здійснилася її заповітна мрія! Вона спромоглася зібрати достатню суму, щоб під час відпустки поїхати на цілий тиждень у місто своїх мрій, у місто артистів, у місто, що було поштовою листівкою своєї країни, — в Ріо-де-Жанейро!
Хазяїн крамниці зголосився поїхати разом із нею й оплатити всі її витрати, але Марія збрехала, сказавши йому, що мати згодна відпустити її лише за умови, що вона ночуватиме в домі одного їхнього родича, який займається боротьбою джіу-джицу, адже вона хоче поїхати в одне з найнебезпечніших міст у світі.
— А крім того, — провадила вона, — ви, пане, не можете покинути крамницю просто так, без нагляду, не залишивши в ній жодної особи, якій би ви повністю довіряли.
— Не називай мене паном, — сказав він, і Марія помітила в його очах те, що вже не раз бачила: вони палахкотіли вогнем пристрасті.
Це її здивувало, бо раніше вона думала, що цього чоловіка цікавить лише секс. А тим часом його погляд говорив якраз протилежне: «Я можу дати тобі будинок, родину й трохи грошей для твоїх батьків». Подумавши про майбутнє, вона вирішила роздмухати цей вогонь.
Сказала, що їй дуже бракуватиме праці, яку вона так любить, бракуватиме людей, чиє товариство було для неї таким приємним (вона умисне не назвала нікого зокрема, надавши в такий спосіб своїм словам певної таємничості: може, кажучи «людей», вона мала на увазі саме його?), і пообіцяла бути дуже обачною в тому, що стосується її гаманця та її недоторканості. А правда була зовсім іншою: вона прагнула, щоб ніхто, абсолютно ніхто не став їй на перешкоді, адже вперше в житті вона матиме у своєму розпорядженні цілий тиждень абсолютної свободи. Їй би хотілося встигнути зробити там усе: викупатися в морі, погомоніти з незнайомими людьми, роздивитися вітрини крамниць, бути цілком доступною, аби міг з’явитися казковий принц і викрасти її, забравши із собою назавжди.
— Та й, зрештою, що таке один тиждень? — сказала вона зі звабливою усмішкою й спокусливо вигинаючись усім тілом, щоб ліпше приховати свої справжні почуття. — Тиждень минає швидко, й незабаром я повернуся до своїх обов’язків.
Патрон, прикро засмучений, ще трохи посперечався, але зрештою погодився відпустити її саму, бо на той час він уже плекав таємні плани просити її, щоб вона вийшла за нього заміж, як тільки повернеться, а тому не хотів бути надто доскіпливим і цим зіпсувати все.
Марія їхала дві доби автобусом, оселилася в готелі п’ятої категорії в Копакабані (О, Копакабана! Який там пляж, яке небо!) і, навіть не розібравши свої валізи, схопила купальник-бікіні, який купила, натягла його на себе й побігла на пляж, незважаючи на захмарене небо. Вона подивилася на море й відчула страх, але зрештою увійшла в його води, помираючи від сорому за свій переляк.
Проте ніхто на пляжі навіть не помітив, що ця дівчина вперше зустрілася з океаном, з богинею Єманжею, з морськими течіями, з шумовинням хвиль та з африканським узбережжям на протилежному боці Атлантичного океану, де живуть леви. Коли вона вийшла з води, її відразу атакували жінка, що намагалася продати їй сандвічі домашнього виготовлення, вродливий негр, який запитав, чи вона вільна і чи можна запросити її кудись сьогодні ввечері, та якийсь чоловік, що не знав жодного слова по-португальському, але жваво жестикулював і запрошував її випити з ним кокосового соку.
Марія купила сандвіч, бо посоромилася сказати «ні», але не стала розмовляти з двома іншими незнайомцями. Та вже через кілька хвилин їй зробилося сумно: чому тепер, коли вона нарешті має змогу робити все, що їй заманеться, вона повелася зовсім не так, як їй би хотілося? Так і не знайшовши переконливого пояснення своїм діям, вона сіла й стала чекати, поки сонце вигляне з-поза хмар, дивуючись власній хоробрості й не розуміючи, чому в самому розпалі літа вода була такою холодною.
Тим часом незнайомець, що не знав португальської мови, підійшов до неї збоку з кокосом у руці, якого запропонував їй. Задоволена, що може не розмовляти з ним, вона випила кокосового молока, всміхнулася, й він усміхнувся їй у відповідь. Протягом якогось часу вони перебували в цьому вельми зручному спілкуванні, де можна нічого не казати — усмішка тут, усмішка там, — але потім незнайомець дістав із кишені маленького словника в червоній палітурці і з сильним чужоземним акцентом промовив слово «красуня». Вона знову всміхнулася; звичайно ж, їй дуже хотілося б зустріти нарешті свого казкового принца, але він мав би розмовляти її мовою й бути трохи молодшим.