74] Ніж Пелеїдове сповнено буде бажання, що сам я 75] Пообіцяв йому, схвально кивнувши на те головою 76] Дня ще того, як Фетіда мені обнімала коліна, 77] Просячи шани вділити Ахіллові-городоборцю».
78] Мовив він так, і білораменна послухалась Гера, 79] Та й із ідейських висот на великий Олімп подалася. 80] Так наче лине уява в людини, що світу багато 81] Бачивши, землі розумною думкою всі уявляє – 82] «Там би я й там побував!» – і багато що іншого мріє, – 83] Із бистроплинню такою ж полинула владарка Гера. 84] Швидко добігла Олімпу високого й в Зевсовім домі 85] Зібраних разом застала безсмертних, їй взустріч богове 86] Скочили з місць і, чаші піднявши, її привітали. 87] Інших минувши, проте, в гарнолицьої діви Феміди 88] Чашу взяла вона, та-бо назустріч їй кинулась перша 89] І, до богині озвавшись, промовила слово крилате:
90] «Геро, чого ти прийшла? Ти наче налякана дуже! 91] А чи не Кроносів син налякав тебе так, чоловік твій?»
92] Відповідаючи, білораменна їй мовила Гера:
93] «Ти не розпитуй, Фемідо, про це. Сама-бо ти знаєш, 94] Серце у нього яке – і суворе, і високодумне. 95] Учту почни із богами, однаково кожному рівну, 96] Й серед безсмертних тоді ти почуєш, яке безголів'я 97] Зевс нам готує. Ніхто із безсмертних і смертного люду, 98] Думаю я, не радітиме з цього у серці своєму, 99] Хоч би й який він сьогодні не був на цій учті веселий».
100] Мовила так і сіла на місце володарка Гера. 101] Всі тут обурились, в Зевсовім домі, боги. Усміхалась 102] Гера губами, чоло ж над чорними в неї бровами 103] Не прояснилось, і мовила так, закипаючи гнівом:
104] «От ми дурні, нарікаємо так безрозсудно на Зевса! 105] Марно до нього підходим, його намагаючись словом 106] Стримать чи силою. Він же байдуже сидить собі одаль, 107] Нас і не бачить, себе над всіма він богами вважає 108] Вищим могуттю своєю і владою беззаперечно. 109] Тим-то й терпіть усе лихо, яке він кому посилає. 110] От уже й нині, здається, нещастя Арея спостигло – 111] То ж Аскалаф, його син, із смертних усіх найлюбіший, 112] В битві поліг, – велетенський Арей величавсь його батьком».
113] Мовила так, і Арей, по міцних своїх стегнах руками 114] Ляснувши, аж розридався уголос і в розпачі скрикнув:
115] «Не прогнівіться на мене, Олімпу осельники вічні, 116] Як до ахейських човнів поспішу я за сина помститись, 117] Хоч би й судилось мені, побитому Зевсовим громом, 118] В поросі, змішанім з кров'ю, між трупів на полі валятись!»
119] Мовивши так, наказує Жахові й Остраху коні 120] Він запрягати, а сам одягає озброєння світле. 121] Мабуть, з новою, ще більшою злобою й гнівом страшнішим, 122] Ніж перед тим, був би вибухнув Зевс на богів олімпійських, 123] Але Паллада Афіна, злякавшись за долю безсмертних, 124] Кинулась враз до порога із крісла, в якому сиділа, 125] Миттю зірвала шолом з голови, а з плечей у Арея 126] Щит його й, вирвавши з рук, поставила мідного списа 127] Набік і з словом звернулася до роз'ярілого бога:
128] «Ти збожеволів, пропав ти, шалений! Чи є іще в тебе 129] Вуха, щоб слухати? Наче ти й розум, і сором утратив! 130] Наче не чув ти, що білораменна казала нам Гера, 131] Від олімпійського Зевса недавно сюди повернувшись? 132] Чи захотілось, самому багато ще лиха зазнавши, 133] Знов на Олімп силоміць повернутися в смутку гіркому, 134] Ще й на інших безсмертних тяжкого накликати лиха? 135] Зевс-бо відразу ж ахеїв покине й троян веледумних 136] І на Олімп поспішить, щоб на нас свою лютість зігнати, 137] І похапає підряд, чи винний хто є, чи невинний! 138] Тим-то облиш, тобі раджу, свій гнів за убитого сина! 139] Скільки від сина твого і міццю, й руками не гірших 140] Вже полягло, а ще скільки поляже! Адже неможливо 141] Всі покоління, людський увесь рід врятувати від смерті!»
142] Мовивши, в крісло садовить вона роз'ярілого бога. 143] Гера ж покликала вийти із дому в той час Алоллона 144] Й разом Іріду, вісницю бистру богів олімпійських, 145] І, до обох їх звертаючись, мовила слово крилате:
146] «Зевс наказав вам обом якнайшвидше з'явитись на Іду. 147] Отже, з'явившись туди й перед Зевсовим ставши обличчям, 148] Все учиніть, що накаже він вам і чого зажадає».
149] Мовила так і, назад повернувшись, володарка Гера 150] Сіла у крісло. Ті ж двоє, схопившись, у путь подалися. 151] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів, 152] Широколунного Зевса знайшли, що сидів на вершині 153] Гаргару, – хмара його запашна, мов вінок, огортала. 154] Разом удвох підійшли й перед Зевсом вони хмаровладним 155] Стали. А він, побачивши їх, не розгнівався серцем: 156] Скорий-бо послух явили вони його любій дружині, 157] І до Іріди він першої слово промовив крилате:
158] «Швидше біжи, прудконога Ірідо, звістити наказ мій 159] До владаря Посейдона, – вістунко, не будь неправдива! 160] Скажеш йому, щоб негайно війну він і січу облишив 161] І повертався на збори богів або в море священне. 162] А не послухає слова мого і не зважить на нього – 163] Розумом хай тоді сам і духом своїм поміркує,
164] Чи пощастить йому, хоч і який він міцний, проти мене 165] Встояти. Й силою я-бо, здається, за нього міцніший, 166] І за народженням перший. Невже не вагається серцем 167] Він і зі мною рівнятись, кого усі інші страшаться?»
168] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда 169] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських. 170] Наче той град льодянистий або снігова хуртовина 171] Сипле завійно в диханні ефірянороднім Борея, 172] Із бистроплинню такою ж помчала проворна Іріда 173] До земледержця й промовила так, перед ним зупинившись:
174] «З вістю до тебе, землі потрясатель наш темнокудрий, 175] Я прилетіла сюди від егідодержавного Зевса. 176] Він наказав, щоб негайно війну ти і січу облишив 177] Та повернувся на збори богів або в море священне. 178] А не послухаєш слова його і не зважиш на нього, 179] То він погрожує сам появитися тут і з тобою 180] В битву вступить. Та руки його дужої він тобі радить 181] Все ж уникати, бо й силою він за тебе міцніший, 182] І за народженням перший. Невже не вагаєшся серцем 183] Навіть із тим ти рівнятись, кого усі інші страшаться?»
184] Гнівно у відповідь мовив їй славний землі потрясатель:
185] «Горе! Хоч і могутній, та надто зухвало він мовить! 186] Навіть мене, рівногідного, силою стримати хоче! 187] Троє братів є, що нас породила від Кроноса Рея: 188] Зевс і я, а третій – Аїд, над підземними владар. 189] Все ми на трьох поділили, і кожен дістав, свою частку 190] Жеребкуванням. Дісталось навіки мені в володіння 191] Сивеє море, Аїдові – мороку темна оселя, 192] Зевсові ж небо в ефірі і хмарах дісталось широке. 193] Спільні для нас земля і високий Олімп залишились. 194] Тим-то не житиму я по Зевсовій волі. Спокійно, 195] Хоч і могутній, своєю третиною хай володіє. 196] Силою ж рук не злякає мене він, немов боягуза. 197] Краще своїми суворими хай научає словами 198] Власних синів і дочок своїх, що від нього родились, 199] Слів-бо його хоч-не-хоч, а вони таки слухать повинні!» 200] 1 Відповідаючи, мовила так вітронога Іріда:
201] «Отже, таку ось, землі потрясателю наш темнокудрий, 202] Відповідь Зевсові маю нести непривітну й сувору? 203] Може, ти зміниш її? Поступливі сильнії духом. 204] Знаєш ти й сам, що Ерінії завжди обстоюють старших». 205] 1 В відповідь знов Посейдон тоді мовив, землі потрясатель:
206] «Слушне, богине Ірідо, ти зараз промовила слово. 207] Дуже то добре, як вісник доречну висловлює думку. 208] Але страшний мені серце і душу охоплює смуток, 209] Що рівноправного Зевс і однакій підлеглого долі 210] Так зневажати образливим словом собі дозволяє. 211] Все ж, хоч і гнівом охоплений, нині йому поступлюсь я. 212] Але скажу тобі я і дотримаю цеї погрози, – 213] В разі противно мені і Афіні, що здобич дарує, 214] Всупереч Гері, й Гермесові, ще й владареві Гефесту, 215] Він Іліона високі щадитиме мури й не схоче 216] їх зруйнувати, даруючи силу велику аргеям, 217] Знає хай – виникне з ним ворожнеча у нас невигойна».
218] Мовив це й лави ахейські покинув землі-потрясатель, 219] В море глибоке поринув на жаль для героїв ахейських.
220] До Аполлона почав тоді мовити Зевс громовладний:
221] «Фебе мій любий, піди-но за Ректором мідянозбройним! 222] Он подивись – земледержець, могутній землі потрясатель, 223] В море священне сховавсь, уникаючи грізного гніву 224] Нашого. Всі-бо інакше про битву велику почули б, 225] Навіть підземні боги, що з Кроносом разом домують. 226] Краще, проте, набагато й для мене, й для нього самого 227] Сталось, що перед моїми руками він навіть у гніві 228] Все ж відступив: не без поту-бо справа тоді б закінчилась. 229] В руки візьми торочками оздоблену славну егіду 230] І, потрясаючи нею, полохай героїв ахейських. 231] А про осяйного Гектора сам ти подбай, дальносяжче! 232] Силу велику піднось в його серці, допоки ахеї 233] До кораблів утікать не почнуть і до хвиль Геллеспонту. 234] Ну, а тоді я вже сам і ділом подбаю, і словом, 235] Щоб від трудів бойових відпочили нарешті ахеї».
236] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку, 237] Швидко з ідейських висот, наче сокіл, злетів легкокрилий, 238] Згуба швидка голубів, із небесних птахів найбистріший. 239] Гектора зразу знайшов він, божистого сина Пріама, – 240] Вже не лежав, а сидів той: до нього вертала свідомість, 241] Товаришів пізнавав він навколо, і легше він дихав, 242] Не обливаючись потом, із волі егідодержавця. 243] Став біля нього і мовив йому Аполлон дальносяжний:
244] «Ректоре, сину Пріамів, чом ледве живий ти оподаль 245] Інших лежиш? І що за недоля тут сталась з тобою?»
246] Так, ледве дишачи, вимовив Ректор шоломосяйний: 247] «Хто ти, з богів найдобріший, що тут розмовляєш зі мною? 248] Чи ти не чув, як в той час, коли перед човнами ахеїв 249] Я побивав їх, у груди мені Еант гучномовний 250] Каменем тяжко ударив і буйної сили позбавив? 251] Я вже гадав, що, напевно, в оселі Аїдовій нині 252] Мертвих побачу, останнього-бо позбувавсь я дихання».
253] Відповідаючи, мовив йому Аполлон дальносяжний:
254] «Більше відваги! Могутнього-бо посилає Кроніон 255] З Іди заступника нині на поміч тобі й допомогу, – 256] Феб-Аполлон я з мечем золотим, увесь час і раніше 257] Оберігав я й самого тебе, й твоє місто високе. 258] Отже, снаги надихни численним комонникам вашим 259] Гнати швидких своїх коней до вражих човнів глибодонних. 260] Я ж перед ними піду і шляхи перед їхніми кіньми 261] Всюди рівнятиму, втечі піддавши героїв ахейських».
262] Мовив і силу велику вдихнув у керманича люду. 263] Наче застояний кінь, відгодований в яслах ячменем, 264] Віжки порвавши, копитами вчвал тупотить по рівнині 265] До струменистої річки, де звик на привіллі купатись, 266] Гордий. Підносить він високо голову, грива по плечах 267] В'ється за вітром, – своєю пишається він красотою. 268] Мчать його ноги швидкі на знайомії пастівні кінські. 269] Так же і Гектор ногами й коліньми орудував бистро 270] Й наглив до бою кінноту, лиш голос богівський зачувши. 271] Так же, як дику козу чи рогатого оленя гонять 272] Зграї мисливських собак і загони селян-звіроловів, 273] Поки гущавина їх лісова або скеля урвиста 274] Не порятує, й мисливцям догнать звірину неможливо; 275] А на той гомін із хащі виходить до них на дорогу 276] Лев пишногривий, і от вже завзяті ловці утікають. 277] Так і данаї, що досі на ворога тисли юрбою 278] І перед себе мечами й списами двогострими гнали, 279] Ледь спостерігши, як Гектор до лав своїх збройних підходить, 280] Перелякались, і раптом душа їм у ноги упала. 281] Син Андремонтів Тоант звернувся тоді до аргеїв, 282] Доблесний муж етолійський, досвідчений як списоборець 283] І рукопашний боєць, та й мало хто з юних ахеїв 284] Перемогти його міг у словеснім на зборах змаганні. 285] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:
286] «Леле! Велике я диво побачив своїми очима! 287] Смерті лихої уникнувши, знову постав перед нами 288] Гектор! А кожен із нас уже духом своїм сподівався, 289] Що погубив безперечно Еант його, син Теламонів. 290] Хтось із богів, проте, визволив та врятував від напасті 291] Гектора, що багатьом вже данаям розслабив коліна 292] І багатьом іще, мабуть, розслабить. Адже не без Зевса 293] Він громоносного став перед лавами, прагнучи бою. 294] Отже, послухайте всі і вчиніть, як я зараз скажу вам. 295] До кораблів ми накажемо війську всьому відступити, 296] Ми лиш самі, між ахейськими воями найсміливіші, 297] Тут лишимось: може, нам пощастить мідяними списами 298] Зразу його зупинить. Хоч який він до бою завзятий,
299] Дужого натовпу воїв данайських, проте, побоїться».
300] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради. 301] Ідоменея-вождя обступили вони та Еанта, 302] Тевкра, Мегеса, Ареєві рівного, ще й Меріона, 303] Приготувались до бою й закликали найсміливіших 304] Відсіч троянам і Гектору дати. А ззаду тим часом 305] До кораблів своїх військо ахейське уже відступало. 306] Лави зімкнувши, трояни ударили: вів-бо їх Гектор 307] Кроком широким. Попереду йшов, свої плечі укривши 308] Хмарою, Феб-Аполлон, в руках він тримав ясносяйну, 309] Буйну егіду страшну, пелехату, Гефест її, мідник, 310] Зевсові дав у дарунок, для остраху людям носити. 311] В руки цю взявши егіду, провадив він військо троянське.
312] Лави зімкнувши, їх ждали аргеї. І крики шалені 313] Враз залунали обабіч. Із пружних тятив полетіли 314] Стріли стрімкі і з відважних долонь їх списи незліченні, 315] Прямо в тіла юнаків войовничих одні устромлялись, 316] Інших багато між тим, не торкнувшися білого тіла, 317] В землю встрявали навкруг у жадобі насититись тілом. 318] Доки егіду в руках тримав Аполлон нерухомо, 319] Доти і стріли літали обабіч, і падали люди. 320] А як поглянув лише бистрокінним данаям в обличчя, 321] Нею потряс і голосно крикнув, то раптом у грудях 322] Духом охляли вони і забули про запал одваги. 323] Так же, як череду цілу корів чи отару овечу 324] Хижі два звіри женуть у темряві чорної ночі, 325] Раптом напавши, коли не стояла сторожа на місці, – 326] Так з переляку тікали ахеї. Нагнав на них страху 327] Феб-Аполлон, дарувавши троянам і Гектору славу.
328] Муж проти мужа змагався, йшла битва розсипаним строєм. 329] Аркесілая і Стіхія вбив тоді Гектор осяйний. 330] Перший начальником був беотійських мужів міднозбройних, 331] Другий соратником був Менестея, великого духом. 332] Зброї позбавив Еней Медонта й з ним разом Іаса. 333] Сином побічним Медонт божистому числивсь Ойлею, 334] Братом Бантові рідним. Осельником був він Філаки, 335] Втікши з своєї вітчизни: убив-бо він рідного брата 336] Мачухи Еріопіди лихої, дружини Ойлея. 337] А богорівний Іас вождем був афінського війська, 338] Сином вважався він Сфела, що сам народивсь од Букола. 339] Полідамант умертвив Мекістея, Політ же – Ехія 340] В першім бою, а Клонія вбив Агенор богосвітлий. 341] Ззаду ударив Паріс Деїоха в плече, як тікав той 342] В лавах передніх, аж гостра навиліт проскочила зброя. 343] З мертвих озброєння стали знімати вони. А ахеї,
344] Крізь частокіл і рів прориваючись, бігли безладно 345] Хто куди міг і мусили швидше за мури ховатись. 346] Гектор кричав до троян, закликаючи голосом дужим:
347] «До кораблів поспішіть, скривавлену здобич облиште! 348] Тільки побачу, що хтось кораблі обминає ворожі, 349] Смертю він тут же загине, і вже не брати і не сестри 350] Спалять померлого тіло погребним вогнем, а собаки 351] Трупа його шматуватимуть тут, перед мурами міста!»
352] Мовив він і батогом із розмаху хльоснув по конях, 353] Лави троянські окликнувши гучно. У відповідь вої 354] Разом гукнули й своїх в колісниці запряжених коней 355] З гуркотом грізним погнали. А Феб-Аполлон перед ними 356] Легко обрушив ногами краї глибоченного рову, 357] Грузом засипав середину й вирівняв воям дорогу 358] Довгу, завширшки таку, як спис пролетіти здолає, 359] Кинутий мужем, який свою випробовує силу. 360] Рушили шляхом тим лави троян. Аполлон перед ними 361] Ніс неоцінну егіду, і вал зруйнував він ахейський 362] Легко так само, як часом на березі моря дитина 363] Щось у безвинній забаві з піску побудує сипкого 364] Й, граючись, ніжками потім чи ручками геть поруйнує. 365] Так же, осяйливий Фебе, і ти зруйнував без зусилля 366] Труд і старання аргеїв, самих же примусив тікати.