Сказати, що міфи – це погано, не можна. Адже кожен із них вказує на те, чого нам бракує, а значить, демонструє те, до чого слід прямувати. Багато міфів чи героїв мають певні цінності, те, чого людям бракує в той чи інший історичний період. Жанна д\'Арк – це самопожертва, Штірліц – вірність, Зоя Космодем\'янська – стійкість, Роксолана… Для когось це національна гордість, а комусь її методи здаються занадто жорстокими. У будь-якому разі, якщо й вимірювати роль особистості в історії, то це слід робити з урахуванням того часу, а не сучасності, й дивитися на вчинки слід очима XVI, а не XXI століття. Історія ніколи не ставить крапку. Фахівці та пересічні люди, залежно від свого світосприйняття, самі ставлять знак оклику чи знак питання. Кожен сам з\'ясовує для себе, хто гідний називатися гордістю країни і які мають бути для цього критерії. Тому ставимо трикрапку для роздумів… (9).
«Роксолана» Загребельного
Коли йдеться про Роксолану, не можна не згадати письменника, який підняв цей образ на недосяжні висоти. Тому саме його роман стоїть відокремлено від багатьох інших спроб донести світу правду й вигадки про відому галичанку. Саме до цього роману є бажання звертатися заради яскравого й неповторного опису подій того далекого часу.
Шлях селянської дівчини від рабині до могутньої султанші, описаний талановитим автором, захоплював думки й фантазії тих, хто опинявся у світі подій роману. Так сталося, що для багатьох українців образ Роксолани складався саме завдяки цьому відомому твору. «Про що цей роман? Про час, страх і смерть? Цілком можливо, але не так безпредметно, бо автор не філософ і навіть не історик, а тільки літератор». Загребельний відтворив цілісний образ жінки, повернув їй особистість, неповторність, гідність. Вона здобула все це через великі страждання.
Османські історики Алі-Челебі (XVI ст.), Печеві й Солак-заде (XVII ст.) надто вільно переповідають неперевірені чутки про підступність Роксолани. їм не потрібні обґрунтування. Навіщо було дошукуватися істини тоді, коли йшлося про жінку, та ще й чужинку? Звичайно, якщо традиція склалася, то ламати її вже ніхто не хоче. Не дивно, що вже в 1979 році в Стамбулі вийшла книжка Зейнепа Дурукана «Гарем палацу Топкапи». На сторінках твору автор знову змальовує Хуррем як жінку підступну, злочинну і жорстоку, хоча й намагається пояснити цю жорстокість прагненням порятувати себе і своїх дітей (7).
Європейські письменники не відійшли від цього задавненого погляду на Роксолану. Іще польський поет Самюель Твардовський (1595—1661) у своїй поемі «Велике посольство» повторив усі звинувачення проти Роксолани, хоч міг би спростувати бодай деякі з них, скориставшись своїм перебуванням у Стамбулі.
Автор цього роману вирішив піти шляхом якнайточнішого дотримання історичної істини, використовуючи для цього тільки вірогідні джерела і документи і жорстоко відкидаючи все непевне. Мимохіть виникала спокуса наповнити книжку якомога більшою кількістю документів. Але знаючи, якими обтяжливими стають документи в багатьох сучасних книжках, автор намагався утримуватися від цієї спокуси, включаючи до тексту роману автентичні листи Роксолани (до Сулеймана і до польського короля Зигмунта Августа), уривки з деяких її віршів, взірці тогочасної стилістики з султанських фірманів, османських і вірменських хроністів та ще, ясна річ, зразки східної поезії (7).
У XVI столітті на орбіту вийшла Московія як політична сила. «Изумленная Европа, в начале царствования Ивана едва замечавшая существование Московии, стиснутой между татарами й литовцами, была поражена внезапным появлением на ее восточных границах огромного государства». (Цитується за виданням: Средние века: Сборник /АН СССР. Ин-т всеобщей истории. – М.: Наука, 1971. – Вып. 34. – С. 206—207) (1).
Папа Лев X намагався домовитися з російським урядом про церковну унію і спільну боротьбу з турками. Цього він зробити не зміг. Утім, папа Климент VII продовжує політику перетягування Москви на свій бік. Зберігся від тих часів великий лист астронома й теолога Альберта Піттіуса, що писав під псевдонімом Кампензе, – це фактично перша політична брошура про Московську державу. Цікавість до Московїї була такою, що на замовлення архієпископа Казанського італієць Паоло Джовіо робить опис Московської землі зі слів Дмитрія Герасимова, посла Василія III до папи Климента VII. Вся перша половина XVI століття – це наростання зацікавленості католицького світу у своєму ймовірному спільнику в боротьбі проти поганих, про що свідчать досить відомі посольства в Москву Сигізмунда Герберштейна, а також його славетні «Записки про Московські справи», так само як «Трактат про дві Сарматії» Матвія Міховського (Краків, 1517, 1521) (1).
Чи ж треба доводити, що у своїх пошуках сили проти султана Роксолана, яка добре знала політичну обстановку, теж могла б, зрештою, звернути свій погляд на далеку Московію, надто що там жили єдинокровні брати її нещасного народу? Саме таємний посол турецької султанші міг бути потрібним поштовхом для спорядження експедиції Ржевського, бо без цього поштовху ми не знайдемо для неї ніякого вірогідного пояснення. Історики й не намагалися знайти це пояснення, бо їм бракувало документів. Романіст має право піти шляхом припущення. Література тим і приваблива, що в ній все можна вигадати. Окрім психології (7).
В авторському післяслові Загребельний пише, що буває «життя таке жорстоке, що не лишається жодної хвилини для розмірковувань над абстрактними проблемами, воно ставить перед людиною тільки найконкретніші питання, тільки «так» чи «ні», тільки «бути» чи «не бути». Таким видалося все життя Роксолани». Автор доволі скептично ставиться до своїх писань, сумніви шарпали його серце… Він поставив за мету примусити здригнутися серця читачів.
Без перебільшення можна стверджувати, що мети він досягнув. Не можна прочитати роман й залишатися байдужим до подій на його сторінках. Сам Загребельний пише, що «література – не наука і автор – не дисертант. «Роксолана» – це тільки роман». Як багато в цьому короткому «тільки», бо, дослідник та фантазер в одній особі, Павло Загребельний відтворив закінчений психологічний портрет Роксолани й реалістично відобразив той складний час, у якому їй довелося виживати. Жінка, яка вийшла з-під його пера, не може не зацікавити як особистість своєю багатогранністю. Звичайно, в цьому персонажі багато домислів, але чимало й історичних фактів.
Сам автор пояснив міф створеної ним Роксолани через призму страждання: «Роксолана стала символом українки, яка ніде не пропаде, не загине ні при яких обставинах. Вона гідна поваги. Вона страждала все життя. Я написав в романі, що вона померла не від віку, а від страждань» (2).
Роман Павла Загребельного «Роксолана» – вдала, талановита спроба запалити в серцях українців віру у свої сили, гордість до свого минулого, до безмежних можливостей українського духу. Автор підносить Роксолану як фундаментальний приклад українського відродження. Не треба шукати в романі абсолютну історичну дійсність, але це аж ніяк не заперечує цінності цього художнього твору не тільки для самої України, а й для світової літератури – адже відомо, що вона не перевантажена історичними постатями – жінками.
Славетна галичанка в історії, літературі й мистецтві
До літературних спроб подарувати світові постать відомої на весь світ жінки ми вже зверталися. Кожен може зробити свій вибір, бо палітра опису надзвичайної особистості, якою, безумовно, є Роксолана, дуже колоритна й неоднозначна. Це легко пояснити, якщо пригадати, що п\'ятнадцятирічне дівча, яке стало полонянкою, рабинею, зуміло пройти тернистий шлях і стало володаркою наймогутнішої на ті часи імперії, залишивши свій неповторний слід в її історії. Нездоланна, сильна й непередбачувана Роксолана сходить до нас зі сторінок відомих літературних творів. Окрім того, відомо, що в бібліотеці одного з італійських університетів є написана латиною книжка про Роксолану під заголовком «Roksolana uxor Suleimani».
Інтерес до цієї жінки не вщухає, що підкреслює звернення до цієї теми з боку науково-популярної літератури. Матеріали багатьох наукових конференцій, у ході яких обговорювався вплив цієї жінки на хід історичного розвитку Туреччини, її рідної України, тільки в черговий раз повертають нас до часів усесильної Хуррем. Статті в довідковій літературі, збірниках та періодичних виданнях знайомлять читача з існуючими джерелами інформації про відому султаншу з Рогатина. Крізь призму століть не тьмяніє постать нашої славетної співвітчизниці.
Роксолана – історична постать, описана не тільки в історичних хроніках. Вона стала центральним персонажем народних пісень, її малювали середньовічні художники, які схилялись перед її розумом. Незвичайна, майже казкова доля Анастасії Лісовської відтворилася в легендах, переказах. Про неї розповідали втікачі з турецького полону, козаки, мандрівні співці, бандуристи. Портрети українки, що володіла турецькою імперією, можна було найти в козацьких оселях, багатих хуторах.
Художники зображували султаншу то святою мученицею, то грізною месницею. Чимало творців відображали велику Хуррем з власної уяви, тому й різними були ті портрети. Наприклад, загадковий образ Роксолани дійшов до наших часів завдяки майстерності венеціанського художника Паоло Веронезе. З полотна цього відомого майстра на нас дивиться приваблива молода жінка у східному вбранні. Вона викликає симпатію й зацікавленість. Усміхнена й розумна, спокійна й зосереджена – такою постає перед нами маленька й тендітна на вигляд Хуррем на картині венеціанського майстра. З роботи італійського майстра стає вочевидь, що вона була дуже гарна: делікатна, скромна і спокійна на вигляд. Дивлячись у глибину її допитливих очей, ловиш себе на тому, що й сам заспокоюєшся. Нині цей портрет знаходиться в нашому Національному музеї у Львові.
Існують ще портрети Роксолани. Наприклад, прегарна робота німецького художника, на якій крісло султанші й буквально весь її одяг розшиті перлами. Такою побачив майстер велику Хасекі. Ми не можемо ставити під сумнів розкіш, у якій вона перебувала, але багатовікова історія свідчить, що справжнім її багатством став неабиякий розум та кмітливість, завдяки яким Роксолана й досі залишається загадковою постаттю. У нашому Національному музеї є два її портрети.
Зовсім недавно львівський художник Володимир Костирко написав картину «Роксолана», яка дуже швидко стала відомою. Сюжет цієї картини – прекрасна султанша. Хасекі з\'являється перед нами побаченою очима людини XX століття: не спокійною, як у Паоло Веронезе, а вольовою, еротичною, з хижим блиском очей. Дивні червонясті відсвіти лягають на її тендітні руки, – так, ніби червоні вони від крові. Досить-таки відверте трактування образу.
Дійсно, життя Роксолани було сповнене як справами благими, так і кривавими злочинами. Знати про це – не означає засуджувати страшні вчинки нашої співвітчизниці. До того ж вона одержала своє покарання у своїх синах. Майстер пензля створив свою Роксолану, ту, якою він її уявляв після узагальнення відомих фактів.
Що ж до образу Роксолани в музиці, не можна обійти увагою відому оперу Д. Січинського «Роксолана» (1909), лібрето до якої написав В. Луцик, а диригував на прем\'єрі М. Коссак. Заслуговує на увагу ще одна із спроб увіковічення пам\'яті про нашу співвітчизницю. Пісня «Роксолана» на слова Д. Кременя; музика Т. Ярової – невеличкий додаток до музикального відображення відомого образу.
Звичайно ж, рідний Рогатин – місто, у якому, за однією з версій, народилася Анастасія Лісовська, – не міг залишитись осторонь від шанування своєї всесвітньо відомої доньки. Коли 1999 року святкували його 800-річчя, було відкрито бронзовий пам\'ятник Роксолані. Його автори – скульптор Р. Романович, архітектори О. Скопа, Ю. Луговський. Так через кілька століть славетна городянка повернулася додому.
Туреччина теж зробила свій внесок для вшанування пам\'яті великої султанші. Коли стати біля південної, поверненої до Мекки стіни найбільшої стамбульської мечеті Сулейманіє, від хвилювання перехопить у горлі. Ніби з глибин минулих століть кидає виклик традиціям жінка з України, що спить вічним сном у гробниці-тюрбе. Роксолана, Хуррем, Хасекі – все це її імена, під якими вона назавжди залишилась у світовій історії та культурі. Турки ще й сьогодні звуть її Хуррем. У Стамбулі велика міська площа має ім\'я Хасекі, на тій площі – збудована Роксоланою мечеть, притулок для убогих, лікарня – усе це на місці ринку, на якому колись товаром були люди. «А тут, коло мечеті Сулеймана Пишного, поряд з його величезною восьмигранною гробницею, – теж кам\'яна і теж восьмигранна усипальниця його жони Роксолани, єдиної султанші в тисячолітній історії могутньої Османської імперії, взагалі єдиної в усій історії цієї землі жінки, яка удостоєна такої честі» (2).
Улюбленим самоцвітом Роксолани був смарагд. Султан дав наказ прикрасити її усипальницю найкращими з них.
Але не збереглися смарагди. Час невблаганний до живих і до мертвих, тим паче – до каміння. Багато всього сталося за сотні минулих років, тому не дивно, що не збереглися безцінні коштовності. А ось гробниці вистояли в битві з часом. Кожен, хто відвідає гробницю Роксолани в Стамбулі, побачить, що біля узголів\'я Роксоланиного кам\'яного саркофага лежить на дерев\'яній підставці ветхий Коран. «Понад триста років читав тут ходжа священну книгу мусульман. У ній можна знайти чимало гірких слів про людське життя. «І коли похована живою буде спитана: за який гріх вона вбита?» На жаль, таких слів тут ніколи не читали, а тільки ті, де Аллах великий і всемогутній і де він погрожує простій людині, де невтомно закликає: «Бийте їх по шиях, бийте їх по всіх пальцях!» (2). Крізь ту жорстокість завдяки своїй дивовижній вдачі, сильному духу всміхається до нас дівчинка зі слов\'янським корінням, маленька Хуррем, велика Роксолана.
Бренд
Роксолана, як у міфологічному уявленні, так і на основі достовірних історичних розвідок, була легендарною особою, унікальним явищем у світовій історії, символом України. Роксолана. Хто і що тепер стоїть за цим ім\'ям? Скориставшись пошуковими системами Yandex, Aport, Rambler, Sesna, можна одержати невтішний результат. Наприклад, за системою Yandex, пропонується досліднику 112 серверів, 3067 сторінок, на яких 9515 разів згадується ім\'я Роксолана. Відкинувши енциклопедичні статті, присвячені племені роксоланів, а також книгарні, що торгують однойменною книгою Павла Загребельного, ми можемо отримати «сухий», але вражаючий залишок укорінених у масовій свідомості образних стратегій. Українська Роксолана – це «лідер квіткового бізнесу України TOB «Роксолана», журнал для жінок, численні кафе, мінеральна вода, порт-фоліо моделей і фотографії дам, що бажають вийти заміж за рубіж, псевдонім української співачки, рекламні агенції, косметичні фірми, колекції верхнього одягу і нижньої білизни, салони і магазини, кухонні меблі та механічні прилади (6). Таке широке використання всім відомого імені наводить на думку, що, по-перше, Роксолана завжди буде привертати до себе увагу як особистість, а по-друге – завжди будуть ті, хто захоче використати цей образ на свою користь.
Серіал
Візуальним уособленням Роксолани для більшості співвітчизників стала актриса Ольга Сумська, яка зіграла її роль в однойменному серіалі. Акторка не приховує своєї симпатії до цієї жінки. Ця роль сприяла зростанню популярності Ольги. Після виходу фільму на екрани акторка з хвилюванням відвідала Туреччину й переконалася в тому, що тут не забуто велику Хуррем. Місце поховання султанші вразило Ольгу: склеп Роксолани стоїть поряд зі склепом султана. Почесть і слава, шанування й небайдужість – такими словами можна охарактеризувати ставлення до Роксолани з боку турків. Повернувшись з подорожі, акторка певний час перебувала під впливом побаченого.
Коли Ольгу питають, як вона створювала образ Насті-Роксолани, та зізналася, що доводилося покладатись на жіночу інтуїцію і користуватися акторською фантазією. Треба віддати належне акторці. Вона зуміла відтворити суперечливість образу Роксолани: жіночний, зворушливий, але водночас жорстокий, підступний. Коли ж акторку спитали, чи варто брати цю історію за життєвий приклад, вона відразу згадала свою тезку княгиню Ольгу. Цей приклад для наслідування здається їй більш переконливим.