— Це ж очевидно: їй забракло знань. Вона ж лише дванадцятирічна дівчинка, хай навіть дуже розумна, хоробра, кмітлива. Вірус Рашель виявила і знешкодила — це не проблема, якщо здогадуватися про його існування. Вона контролювала проґраму автопілота, що доставив „Зорю Свободи“ в наш локальний простір. Але вона не могла скласти проґраму для зворотного шляху і тим більше не могла керувати кораблем вручну. Якби Рашель не була така розумна, якби переоцінила свої сили і спробувала це зробити, то безнадійно загубилася б у космосі.
Шанкар узяв зі столика одну з капсул і, трохи повагавшись, усе ж проковтнув її.
— На щастя, — продовжував він, — Рашель виявилася розважливою дівчинкою. Чекати на прибуття наступного розвідника вона не могла. По-перше, не знала, коли це станеться; по-друге, не уявляла, як встановити з ним контакт — адже він теж ховатиметься від Чужих; а по-третє, у неї вже не витримували нерви, вона більше не могла залишатися сама на кораблі. Із записів бортового комп’ютера Рашель знала про заплановану висадку на Магаваршу і вирішила скористатися з цього. Шатл завбільшки з невеликий літак — це вам не міжзоряний корабель, і впоратися з ним значно легше. До того ж його автопілот був заздалегідь запроґрамований. При наближенні до планети він визначив розташування орбітальних станцій Чужих і самостійно розрахував оптимальну траєкторію приземлення. Звичайно, був ризик, що шатл помітять, незважаючи на його невидимість для радарів. Але це був розумний, виправданий ризик.
Шанкар знову зробив паузу і проковтнув другу капсулу снодійного.
— А знаєте, Ріто, ці піґулки починають діяти. Мене вже потроху заколисує. — Потім знову повернувся до мене: — Повторюю, містере Матусевич: Рашель дуже розважлива дівчинка. Вона все зробила правильно — навіть те, що по дорозі до професора Аґатіяра „підчепила“ вас. Я в жодному разі не стверджую, що це був її свідомий вчинок, але ваша форма пілота, безумовно, відіграла свою роль. І тут Рашелі знов пощастило: адже ви не просто пілот, ви ще й знайомі з теорією астронавіґації. І хоча досі ви мали справу лише з віртуальними космічними польотами, я не маю сумніву, що ви впораєтеся зі справжнім кораблем.
Мені перехопило подих.
— Ви хочете сказати…
— Ясна річ! Хто ж іще поверне Рашель додому і доправить на Терру-Ґаллію нашого повноважного посла.
Тут почулося тихе поклацування, двері ліфта розійшлися і з кабіни вийшов імператор. Вигляд у нього був дивний — не сказати б, що радісний, але й не засмучений. Його втомлені очі промінилися якимсь похмурим задоволенням.
— Вибачте, що затримався. Довелося приймати відставку Кабінету Міністрів.
— О цій порі? Зранку до сніданку? — здивувався Шанкар. — Який ґедзь їх укусив? Вони що, з похмілля вирішили оголосити дострокові вибори?
— Ні, тут інше. Вони просто вмили руки й хутко розбіглися по домівках. Дві години тому на адресу уряду прийшла нота від Чужих з повідомленням про тимчасове запровадження на Магаварші особливого режиму управління. Перші їхні кораблі мають приземлитися на планету вже після полудня. Словом, починається окупація.
Шанкарові очі, вже затуманені снодійним, миттю спалахнули.
— Війна! Ну нарешті!..
13
Ми знову мчали в капсулі ґравікара крізь непроглядну пітьму Катакомб. Тільки тепер у кріслі водія сидів імператор, а Шанкар, з останніх сил долаючи сон, перераховував першочергові заходи, до яких треба вдатися у зв’язку з майбутньою окупацією. Він бурмотів дедалі нерозбірливіше, аж поки врешті-решт не заснув.
— Саме зараз в екстрених випусках новин повідомляють про запровадження особливого режиму, — стримано заговорив імператор, переконавшись, що Шанкар міцно спить. — Водночас у планетарній інфомережі поширюється фільм про Терру-Ґаллію. Незабаром він буде доступний кожному. Саті ще не знає про нього, та вже збирається виступити з закликом до непокори — іґнорувати Чужих, саботувати всі їх розпорядження, відмовлятися від будь-якої співпраці. Я намагався відрадити її, але вперте дівчисько не хоче нічого слухати. Вона зневажає мене, має за нікчемного хробака. — Падма гірко посміхнувся. — Зараз вона думає, що я втік з палацу, аби сховатися від проблем.
— Хіба принцеса не знає правди про вас? — здивувався Аґатіяр.
— Ні. І не повинна. Ніхто не повинен знати. Якщо… вірніше, коли ми станемо вільними, не можна допустити, щоб народу стало відомо про мою участь в Опорі.
— Але чому?
— Бо це може призвести до чергової конституційної реформи. Народ може зажадати, щоб імператор, як і шістсот років тому, очолював уряд. А я цього не хочу — не для себе особисто, а взагалі для Магаварші. Хай навіть я буду справедливим та компетентним правителем, і моя дочка теж, однак де ґарантія, що такими ж будуть мої онуки та правнуки? В управлінні державою не можна покладатися на спадковість. Ось чому я не хочу, щоб Саті виступала з закликом до непокори, бо це зробить її дуже популярною в народі. Нехай війна розпочнеться без її участі.
— Пан Шанкар говорив щось про ракетну атаку, — зауважив я.
Імператор кивнув:
— Перші транспорти з окупантами не сядуть на планету, вони будуть знищені позитронними ракетами. Їх у нас вже дев’яносто вісім одиниць. Усі ці роки професор Шанкар займався їх виготовленням. Крім того, склади в Катакомбах дощенту забиті звичайним озброєнням, що залишилося ще з довоєнних часів.
Аґатіяр спохмурнів.
— Ну, припустімо, що вам вдасться збити дев’яносто вісім транспортів. Припустімо також, що звичайних ракетних установок вистачить ще на певну кількість чужинських кораблів. А далі?
— Ми не діятимемо так прямолінійно. Наша тактика полягатиме в здійсненні диверсійних актів. А позитронні ракети — це крайній захід. Перші п’ять-шість штук — як вітання. Мовляв, ласкаво просимо, дорогі гості. А ще ця атака має відвернути увагу Чужих від шатла, щоб містер Матусевич зміг безперешкодно вивести його за межі контрольованої орбітальними станціями зони. Протирадарний захист — це добре, але підстрахуватися не завадить.
Як і під час розмови з Шанкаром, мені аж стислися груди. Виходить, я справді полечу. Полечу в справжній космос, до справжніх зірок!..
А Рашель радісно поглянула на мене, потім на імператора:
— То ви допоможете мені? Я повернуся додому?
— Так, моя люба, — відповів Падма. — Звичайно, ми допоможемо тобі. А заразом допоможемо й собі. Ми мусимо якнайшвидше зв’язатися з вашим урядом, щоб він скориґував свої плани. Нас не треба готувати до повстання, ми вже готові до нього. Тепер справа за вами. Скоро чужинцям буде не до дром-зони, у них з’явиться купа проблем на самій Магаварші.
Якийсь час Рашель мовчала.
— Ви вважаєте, що це й було завданням татової команди? Підготувати повстання і змусити Чужих до вторгнення на планету?
— Я цього певен. Чужі, звісно, не дурні, але вони не знають однієї важливої речі.
— Якої?
— Що ви спостерігаєте за нами вже двадцять років. Якби вони знали, то не сунулися б на Магаваршу, а зосередили б увагу на підступах до системи. До того ж їхнє рішення окупувати планету свідчить про те, що їм нічого не відомо про катастрофу корабля. Напевно, вони вирішили, що на Магаваршу висадився цілий загін ваших аґентів, які навіть прихопили з собою дітей. — Падма силувано всміхнувся. — І ми маємо скористатися з цього. Зараз наше першочергове завдання — встановити контакт з Террою-Ґаллією й погодити подальші дії.
— І хто ж буде нашим представником на переговорах? — поцікавився я.
— А як ви думаєте? — З цими словами імператор поглянув на Шанкара. — Кому ще можна доручити таку відповідальну місію? Та й він сам нізащо не погодиться на будь-яку іншу кандидатуру. Зрештою, він наш патріарх і більше за всіх заслужив право представляти Магаваршу на перших за останні сто років міжнародних переговорах.
— Йому потрібен помічник, — несміливо зауважив Аґатіяр. — Ну, скажімо, референт чи секретар…
— І перекладач не завадить, — так само несміливо додала Ріта. — Та й лікар на кораблі має бути.
Імператор кивнув:
— Ясна річ, ви теж полетите. І я б радо полетів з вами, але… — Він похитав головою. — Моє місце тут, на Магаварші.
14
Цього разу наша тригодинна подорож по Катакомбах не закінчилася черговим підйомом на ліфті. Проминувши кілька шлюзів, ми опинились у великому анґарі. Там стояло з десяток ґравікарів і дві старі армійські амфібії, що поєднували функції бойового флаєра та глибоководної субмарини.
Ще при проходженні шлюзів імператор затемнив прозорий ковпак кабіни, тому п’ятеро людей, що знаходилися в анґарі, не могли нас бачити. Втім, їхніх облич я теж не розгледів, позаяк стояли вони далеченько, а освітлення тут було тьмяним.
Падма кілька разів мигнув фарами, мабуть даючи умовний сиґнал. Двоє з цієї ґрупи залишилися на місці, а решта троє, помахавши нам руками, забралися досередини найближчого ґравікара. Запустивши двигун, вони рушили до виходу з анґара. Тільки коли перегородка шлюзу за ними опустилася, імператор відкинув ковпак кабіни і сказав:
— Ну все, можемо виходити. Ті двоє з вашої команди, містере… капітане Матусевич. Адже вам знадобиться не лише лікар, а й другий пілот з бортінженером.
Лишивши Шанкара спати в кабіні, ми вибралися з ґравікара. Тим часом мої майбутні підлеглі підійшли до нас. Тепер я вже міг розгледіти їхні обличчя і з подивом виявив, що одне з них мені добре знайоме.
— Ахмаде, ти?!
Майже одночасно зі мною вигукнув Аґатіяр:
— Арчі!
З усього було видно, що і для мого напарника Ахмада Рамана, і для професорового учня Арчібальда Ортеґи наша зустріч виявилася такою ж несподіванкою, як і для нас. А за кілька секунд, упізнавши імператора, вони взагалі отетеріли.
Привітавшись з ними, Падма запевнив їх, що звертання „ваша величносте“ абсолютно зайве, можна просто казати „сер“. Відтак запропонував їм зачекати пояснень у товаристві Аґатіяра й Ріти, а сам відвів нас з Рашеллю до протилежної стіни анґара.
Там також був шлюз, на вигляд значно міцніший, розрахований на куди більше навантаження, ніж усі попередні.
— Отже, моя люба, — звернувся імператор до Рашелі, — звідси до місця зі вказаними тобою координатами трохи більше трьохсот кілометрів. Це найближчий до твого шатла океанічний термінал Катакомб. Сподіваюся, ти зможеш викликати його прямо звідси, і нам не доведеться користуватися амфібіями— вони не такі швидкісні, до того ж не мають протирадарного захисту.
— На таку відстань потужності має вистачити, — сказала Рашель, дістаючи з кишені свій дистанційний пульт.
Вона натиснула „APL“ і, втримуючи її, вибрала ще одну кнопку, позначену літерою „P“ в кружечку. На дисплеї з’явилось меню з доброго десятка пунктів, більшість яких були зрозумілі навіть без перекладу.
Рашель встановила максимальну потужність, мінімальний кут розсіювання і запитала в імператора точні координатами розташування анґара. Той був готовий до цього й дістав з кишені папірець, де були зазначені широта, довгота і глибина нижче рівня моря. Рашель швидко ввела дані і сказала:
— Тепер він автоматично визначить потрібний напрямок і передасть туди сиґнал. Його внутрішній компас уже налаштований на місцеві маґнітні полюси та сітку координат. Коли зв’язок установиться, будь ласка, мовчіть, не втручайтеся. Комп’ютер шатла ставитиме мені запитання для ідентифікації, я маю відповідати швидко та точно. Якщо хоч раз зіб’юся, він зробить попередження, а після другої помилки активує систему самознищення. Ну, ви ж розумієте, вимоги безпеки.
— Авжеж, розумію, — кивнув Падма і взяв мене за лікоть. Ми разом відступили на кілька кроків.
Рашель спрямувала пульт убік люка й натиснула кнопку. Майже відразу з крихітного динаміка пульта почувся сухий голос. Миттю зосередившись, Рашель квапливо, але чітко промовила кілька слів. Потім пролунало якесь запитання. Вона відповіла. Ще одне — і знову швидка відповідь.
Такий обмін короткими репліками тривав близько хвилини. Нарешті Рашель розслабилась і заговорила спокійніше. Потім звернулась до нас:
— На максимальній швидкості шатл може дістатися сюди за одну годину двадцять три хвилини. Але при цьому є ризик, що турбулентні потоки можуть помітити з орбіти. Тому комп’ютер, прорахувавши розташування чужинських станцій, пропонує стовідсотково безпечний маршрут, що забере три з чвертю години.
Імператор ненадовго задумався.
— Ні, це недоцільно. Чужі готуються до висадки на планету і, мабуть, уже змінили орбіти станцій. Сподіватимемося, що вони не помітять шатла, до того ж зараз у цьому районі океан штормить. У нас обмаль часу, а капітану Матусевичу ще треба ознайомитися з системами керування.
— Шатл може летіти на автопілоті, — зауважила Рашель.
— Безумовно, може. Проте автопілот ефективний лише в стаціонарних умовах. А в нестандартних ситуаціях жоден комп’ютер не зрівняється з людиною.
Рашель погодилася з ним і наказала шатлу йти найкоротшим курсом.
Потім ми повернулися до ґравікара, де Ортеґа доймав Аґатіяра численними запитаннями, на які той не наважувався відповісти. Шанкар, як і раніше, спав, а Ахмад стояв трохи осторонь з розгубленим виразом обличчя. Спершу я підійшов до нього.
— Вибач, друже, що завдав тобі стільки клопоту.
— То це через тебе? — здивувався Ахмад і похитав головою. — А я й гадки не мав, що ти в нашій орґанізації. Колись я рекомендував твою кандидатуру, але тебе, здається, забракували… Що сталося, Стефане? Вночі мене розбудили, змусили йти в Катакомби, потім привезли сюди й наказали чекати розпоряджень. І ось я чекаю — але нічого не розумію!
— Зараз ми все пояснимо, містере Раман, — озвався імператор. — І вам також, містере Ортеґа. Та передовсім ви маєте подивитись один коротенький фільм.
15
Шатл прибув точно за розкладом і ввійшов у заздалегідь відкритий зовнішній люк. Наступні десять хвилин ми нетерпляче чекали, поки помпи викачають зі шлюзової камери всю воду. Імператор сказав:
— Нам самі боги сприяють. За останніми повідомленнями зі сходу рухається потужний грозовий фронт, години за дві він буде над нами. Отже, ви зможете без проблем дістатися нічного боку планети. — Він запитливо глянув на мене: — Вас не лякає, що доведеться летіти крізь грозу?
— Анітрохи, сер. Це ж космічний шатл, а не сімейний флаєр.
— До речі, — зауважив Шанкар, який прокинувся ще півгодини тому і вже встиг поговорити з кимсь по внутрішній мережі Катакомб. — Зараз наші люди вивчають нове розташування орбітальних станцій. Перед відправленням ви отримаєте схему їхніх орбіт.
Нарешті помпи відкачали всю воду, внутрішній люк шлюзової камери відкрився, і ми всією юрбою ввійшли досередини. На нас повіяло холодним вологим повітрям, густо насиченим сумішшю запахів йоду, солі та гнилих водоростей. Спалахнув прожектор і вихопив з пітьми літальний апарат завбільшки з легкий пасажирський літак, весь вугільно-чорний, без маркування, з невеликими дельтоподібними крилами.
Ступаючи по калюжах морської води, я обійшов довкола шатла, потім наблизився до нього впритул і торкнувся долонею шорсткої бортової обшивки. Поза сумнівом, це був справжній космічний шатл міжпланетного класу, дуже схожий на комп’ютерні моделі, з якими я вправлявся у віртуальних реальностях. Виходячи з ґабаритів, він був розрахований на десяток пасажирів, а в пілотській кабіні могло поміститися двоє людей. Основний двигун — ґравітаційний: таким легким шатлам він дозволяв розвивати пристойну швидкість поблизу масивних небесних тіл. Допоміжні реактивні двигуни працювали на дейтерії: їх використовували для тонкого маневрування, а в разі потреби вони могли за лічені хвилини розігнати шатл до третьої космічної швидкості.
За допомогою свого пульта Рашель відкрила люк шатла й випустила трап. Коли ми піднялися на борт і опинились у тамбурі, імператор сказав:
— Нехай капітан Матусевич розбереться з системами керування. Рашель допоможе йому, а ми, щоб не заважати їм, посидимо в салоні.