Евіза не втрималася від пустощів і кинула на вартових такі чарівні погляди, на які тільки була здатна. Не побачивши реакції, вона змінила тактику, і вираз її обличчя став улесливо-розчуленим. Це подіяло. У двох найближчих до неї сторожів по щоках розлився темний рум’янець.
Земляни сіли в крісла з розчепіреними у вигляді пазуристих лап ніжками. Зорелітники мовчазно розглядали хитромудрі візерунки килима, а навпроти, з нечемною пильністю вивчаючи гостей, також мовчки сиділи члени Ради Чотирьох. Мовчання ставало обтяжливим. Вір Норін і Фай Родіс, котрі бличже від інших сиділи до володарів, могли почути їхнє важке дихання — дихання людей, далеких від спорту, фізичної праці чи аскетичної стриманості.
Чойо Чагас переглянувся з худим і жилавим Гентло Ші, вже відомим землянам під скороченим іменем Ген Ші, який відав миром і спокоєм планети Торманс. Той витягнув шию і сказав, ледь шепелявлячи:
— Рада Чотирьох і сам великий Чойо Чагас хочуть знати ваші наміри й побажання.
Чеді уважно дивилася на володаря планети, не розуміючи, як може людина, напевно розумна, слухати примітивні лестощі, але обличчя Чойо Чагаса не виказувало ніяких почуттів.
— Рада Чотирьох знає всі наші бажання, — відповіла Фай Родіс, — нам нічого додати до того, що ми просили по ТВФ.
— Ну, а наміри? — улесливо запитав Ген Ші.
— Швидше розпочати вивчення планети Ян-Ях і її народу!
— Як ви збираєтеся це зробити? Чи усвідомлюєте непосильність завдання за такий короткий термін вивчити величезну планету?
— Все залежить від двох чинників, — спокійно відповіла Родіс, — від співробітництва ваших сховищ знання, пам’ятних машин, академії і бібліотек та від швидкості ваших засобів пересування по планеті. Безглуздим було б думати, що ми самі зможемо пізнати все те, що накопичено тисячоліттями праці ваших учених. Але ми в змозі відібрати істотне і вникнути в суть життя народу Ян-Ях, ознайомившись із його історією, літературою і мистецтвом. Багато що можемо записати пам’ятними машинами зорельота. Ми хочемо повезти на Землю якомога більше інформації.
— Хіба ви підтримуєте прямий зв’язок із зорельотом? — швидко запитав Зет Уг, недавній опонент Родіс по телебаченню.
— Авжеж. І ми розраховуємо показати вам дещо із записів пам’ятних машин зорельота. На жаль, наші СДФ не можуть розгорнути проекцію на великому екрані. Кожен робот розрахований на аудиторію не більше тисячі чоловік. Сім СДФ одночасно покажуть фільми семи тисячам глядачів.
З неприхованою тривогою Ген Ші підвівся.
— Думаю, що це не знадобиться!
— Чому?
— Народ Ян-Ях не підготовлений для таких видовищ.
— Не розумію, — з ледь помітним зніяковінням усміхнулася Родіс.
— Нічого дивного, — раптом сказав Чойо Чагас, який досі мовчав. Від звуку його голосу, різкого, владного й нетерпимого, решта членів Ради затремтіла і повернулася до володаря. — Тут багато що буде вам незрозумілим. А те, що ви повідомите нам, може бути неправильно витлумачено. Ось чому мій друг Ген Ші побоюється показу ваших фільмів.
— Але ж будь-яке непорозуміння може бути усунене лише пізнанням, отже, тим важливіше показати якомога більше, — заперечила Родіс.
Чойо Чагас ліниво підняв руку долонею до землян.
— Не будемо обговорювати те, що тільки-но прийшло на поріг розуміння. Я накажу інститутам, бібліотекам, сховищам мистецтва підготувати для вас зведення і фільми. У нас, певно, нема таких пам’ятних машин, про які ви говорите, але інформація, закодована в найдрібніші одиниці, проходить двома потоками — через слова і зображення. Все це ви одержите тут, не полишаючи садів Цоам. Зі швидкістю руху наших газових літаків… — Чойо Чагас затнувся, — майже тисячу кілометрів за земну годину, ви хутко дістанетесь будь-якого місця нашої планети.
Настала черга землян обмінятися здивованими поглядами: володар Торманса знав земні міри.
— Одначе, — вів далі Чойо Чагас, — вам слід сказати наперед, які місця ви плануєте відвідати. Наші літаки не скрізь можуть сідати, та й не всі райони планети Ян-Ях безпечні.
— Може, ми спочатку познайомимось із загальною планетографією Ян-Ях і потім визначимо план відвідувань? — запропонувала Родіс.
— Гаразд, — погодився Чойо Чагас, підводячись, і несподівано привітно сказав: — А тепер ходімо у відведені вам покої палацу.
І рушив попереду, ступаючи безшумно по м’яких килимах через боковий хід по коридору, стіни якого виблискували тьмяним металом.
— Невже ця маска завжди прикриватиме ваше обличчя? — Він легенько доторкнувся до прозорого щитка Фай Родіс.
— Не завжди, — усміхнулася жінка, — тільки-но я стану безпечною для вас і…
— Ми для вас, — володар з розумінням кивнув. — Тому я не запрошую пообідати з нами. Ось тут, — він обвів руками простору залу з великими вікнами, шибки яких були затемнені внизу, — ви можете почуватися в цілковитій безпеці. До завтра!
Фай Родіс вдячно вклонилась.
Земляни оглянули кімнати-двері в них були навпроти вікон, у стіні ліворуч. Потім вони знову зібралися в залі.
— Чудернацька архітектура, у нас так будують психолікарні, — сказала Евіза.
— Чому верховний володар так настирливо запевняє нас у безпеці? — запитала Тівіса.
— Виходить, її нема, — серйозно сказала Родіс. — Вибирайте-но кімнати і ми домовимось, хто куди поїде, щоб я могла висловити наші побажання Чойо Чагасу. — Помітивши здивування на обличчях своїх супутників, вона пояснила: — Я певна, що Чойо Чагас поквапиться побесідувати зі мною таємно. Вони думають, що я ваша володарка, а державці повинні говорити наодинці.
— Невже? — здивувалась Евіза.
— У давні часи на Землі це приносило незмірні біди. Але будемо поштивими гостями і підкоримося тому, до чого звикли наші господарі. Мені треба наперед знати ваші бажання і ваші поради, інакше як я відповідатиму володареві?
— Можливо, попервах Чеді підсумує свої спостереження при обльоті Торманса? — сказав Вір Норін. — Тоді й нам буде легше вибирати лінію поведінки.
— Не думаю, що я дізналася більше, ніж ви, — засоромилась Чеді. — Якщо Фай допоможе, спробую… Ми зіткнулись із суспільством своєрідним, аналогів якому не було в історії Землі чи некомуністичних цивілізаціях інших планет. Поки що незрозуміло, стало воно дальшим розвитком монополістичного державного капіталізму чи ж мурашиного псевдосоціалізму. Як ви знаєте, обидві ці форми змикалися в нашій земній історії подібним встановленням олігархічних диктатур. Спершу на Землі соціалізм наслідував капіталізм у його гонитві за матеріальною могутністю і масовою дешевою продукцією, іноді приносячи в жертву ідеологію, виховання, мистецтво. Деякі соціалістичні країни Азії намагалися створити в себе соціалістичну систему якомога швидше, жертвуючи всім, чим тільки можна було, а найгірше — непоправними людськими й природними ресурсами. Водночас у наймогутнішій капіталістичній країні ЕРС — Америці, — яка стала на шлях воєнного диктату, виникла необхідність сконцентрувати всі найважливіші галузі промисловості в руках держави, щоб запобігти флуктуації та опору підприємців. Це сталося без підготовки необхідного державного апарату. Саме в Америці з її антисоціалістичною політикою гангстерські банди пронизали всю промисловість, державний апарат, армію і поліцію, всюди несучи страх і корупцію. Почалася боротьба з політичним впливом бандитських об’єднань, який дедалі посилювався, почалися політичні терори, що зумовили збільшення таємної поліції, а в кінцевому підсумку захоплення влади олігархією гангстерського типу.
Мурашиний псевдосоціалізм створився в Китаї, що тільки-но став на шлях соціалістичного розвитку, після захоплення влади маленькою групою, яка з допомогою недовченої молоді розгромила державний апарат і висунула як абсолютно незаперечний авторитет “великого”, “найвидатнішого”, “сонцеподібного” вождя. В тому й іншому випадку кінцевим наслідком була нелюдська олігархія з багатоступеневою ієрархічною пірамідою. Добір на цій піраміді тривав за ознакою сліпої та бездумної відданості, яка підживлювалась дешевим підкупом. Монополістичний державний капіталізм неможливий без олігархії, бо при неминучому падінні продуктивних сил можна добре забезпечити лише привілейовану верхівку. Отже, посилювалась інфернальність. Незліченні злочини проти народу виправдовувалися інтересами народу, який на ділі розглядався як грубий матеріал історичного процесу. Для будь-якої олігархії важливо лише, щоб цього матеріалу було якомога більше, щоб завжди існувала неосвічена маса — опора єдиновладдя і війни. Між такими державами виникало безглузде змагання по зростанню народонаселення, яке потягло за собою божевільне марнотратство виробничих сил планети, що зруйнувало велику рівновагу біосфери, досягнуту мільйонами століть природної еволюції. А для “матеріалу” — народу — безглуздість життя дійшла краю, зумовивши наркоманію в усіх видах і байдужість до всього… Чеді помовчала й закінчила:
— Я гадаю, що на Тормансі ми зустріли олігархічне суспільство, яке виникло з державного капіталізму, тому що є тут рештки релігії і справа виховання має низький рівень. Капіталізм зацікавлений у технічній освіті й підтримує проповідь релігійної моралі. Мурашиний псевдосоціалізм, навпаки, старанно викорінює релігію, не зацікавлений у високому рівні освіти, а лише в тому мінімумі, який необхідний, щоб маси слухняно сприймали “великі” ідеї володарів — для цього люди не повинні розуміти, де закон, а де беззаконня, не передбачали наслідків своїх вчинків і повністю втрачали індивідуальність, стаючи частками налагодженої машини гноблення й свавілля.
— А як же мораль? — запитала Тівіса.
— Мораль залежно від обставин диктується згори. Крім моралі релігійної і звичайного права, що виникло із суспільного досвіду, є духовні підвалини, які сягають корінням тисячі століть соціального життя дикого рівня розвитку, в цивілізованої людини приховані в підсвідомості й надсвідомості. Якщо в тривалому гнобленні й розкладу моралі утрачено й цей досвід, тоді нічого від людини не лишається. Тому в індивідуальностях не може бути нічого постійного, крім відсутності ініціативи та ще, може, страху перед вищестоящими. Різноманітні страхи, що пронизують таке суспільство, аналогічні марновірним страхам, які виникали в ізольованих залишках архаїчних культур, де острах перед богами змушував захищати себе щонайскладнішими ритуальними обрядами замість свідомої відповідальності за свої вчинки.
— Але ж це юрба! — сказала Евіза.
— Звісно, юрба. Придушення індивідуальності зводить людей в людський натовп, як було в Темні Віки Землі, коли християнська церква фактично виконала завдання Сатани, розлютивши і зробивши вбивцями безліч людей… На жаль, головна релігійна книга найтехнічнішої і наймогутнішої з минулих цивілізацій — білої, була Біблія, наповнена злом, зрадою, племінною ворожнечею і безконечними вбивствами… Для іншої великої цивілізації минулого — жовтої — вчення Конфуція породило мовчазну покірність обставинам життя… Але ви змушуєте мене відхилятися від економіки в психологію. Закінчую. На Тормансі існує класове капіталістичне суспільство, олігархія, яка панує над двома основними класами, однаково пригнобленими: класом освічених, які за необхідністю живуть довше, інакше невигідно їх учити, і класом неосвічених, які помирають у двадцять п’ять років.
— І ви, Родіс, згодні з твердженнями Чеді? — запитав Вір Норін.
— Мені вони видаються цілком імовірними, тільки не зовсім зрозуміла грань між держкапіталізмом і мурашиним псев-досоціалізмом. Можливо, суспільство Торманса виникло з другого?
— Можливо, — погодився Чеді. — Якщо вони визнають науку лише як засіб захоплення й утвердження влади, а мораль — як спосіб змусити одноманітно мислити величезні маси людей, але й самі тоді, бувши неосвіченими й аморальними, перебувають під пресом страху й підозр. Для цього суспільного ладу типові дві фази: примусити плодитися й розножуватись, як кроликів, поки планета ще не освоєна, впроваджуючи священний обов’язок розмноження через релігійну мораль. Друга фаза — поспішне знищення одвічних духовних підвалин, коли тіснота перенаселення викликала необхідність абсолютної покори незліченних людських мас. У цьому багатомільярдному морі людства Торманса стерлась індивідуальність, потонули видатні люди науки й мистецтва. І виникла потреба впровадити обов’язок і повинність ранньої смерті.
— Я гадаю, Чеді має рацію, — сказала Фай Родіс, — і її висновок про ненауковість управління правильний. Те й друге: і швидке розмноження, і знищення незліченних мас людей відбувалося стихійно, без мети і смислу, так, що навіть уся ця дивовижна жорстокість була даремною. Заперечуючи соціальну науку, правителі Торманса не дослідили, чи приріст населення дає збільшення числа обдарованих людей, чи, навпаки, зменшує це число. Чи стає окрема людина щасливішою і здоровішою, а чи зростає горе й нещастя — апріорно можна сказати, що за такого жорстокого ладу горе посилювалось. Напевно, нічого навіть віддалено схожого на нашу Академію Горя і Радості тут не могло бути. А ресурси планети виснажувались…
— Скажіть нам, Родіс, — попросила Евіза, — невже і в нас на Землі колись було щось подібне? Я вивчала історію, але недостатньо, і цей важкий перехідний період історії людства — Ери Роз’єднаного Світу — уявляю погано. В чому його суть?
— У цей період почали формуватися держкапіталістичні формації з тенденцією поширитися по всій планеті. Саме в фазі державного капіталізму виявилася вся нелюдськість такої системи. Ледве усунулась конкуренція, як одразу ж Еідпала необхідність у поліпшенні й здешевленні продуктів виробництва. Важко уявити, що діялося в Америці після встановлення цієї форми! В країні, розбещеній достатком речей! Олігархія володарює лише заради своїх привілеїв. Сутність цієї форми в нерівності розподілу, не обумовленого ні власністю на засоби виробництва, ні кількістю і якістю праці. Водночас найголовнішим стає приватне питання особистого успіху, задля якого люди готові на все, не турбуючись про суспільство й майбутнє. Все продається, справа лише в ціні.
Псевдосоціалізм, засвоївши від державного капіталізму демагогію і марні обіцянки, змикається з ним у захопленні влади групою обраних та придушенні, точніше, навіть фізичному знищенні інакомислячих, у войовничому націоналізмі, в терористичному беззаконні, яке неминуче призводить до фашизму. Як відомо, без закону нема культури, навіть цивілізації. В умовах псевдосоціалізму велике протиріччя особистості й суспільства не може бути розв’язане. Щораз тугіше скручується пружина складності взаємної кооперації окремих елементів у вищому організмі й вищому суспільстві — чим вища організація, тим сильнішою стає влада суспільства над індивідом. І якщо боротьба за владу ведеться найменш корисними членами суспільства, то це і є зворотний бік організації.
Чим складніше суспільство, тим міцніша в ньому повинна бути дисципліна, але дисципліна свідома, а отже, необхідні дедалі більший і більший розвиток особи, її багатогранність. Однак за відсутності самообмеження порушується внутрішня гармонія між індивідом і зовнішнім світом, коли він виходить за рамки відповідності своїм можливостям і, намагаючись досягти вищого, набуває комплексу неповноцінності й зривається в бузувірство та святенництво. Ось чому навіть у нас таке складне виховання й освіта, адже воно триває практично все життя. Ось чому обмежено “я так хочу” і замінено на “так необхідно”.
— Хто ж був першим на цьому шляху? Невже знову Росія? — зацікавилася Евіза.
— Знову Росія — перша країна соціалізму. Саме вона пішла великим шляхом по лезу бритви між капіталізмом, що гангстеризувався, псевдосоціалізмом і всіма їх різновидами. Росіяни вирішили, що краще бути біднішими, зате створити суспільство з більшою турботою про людей і з більшою справедливістю, викоренити умови й саме поняття капіталістичного успіху, викоренити будь-яких володарів, великих і малих, у політиці, науці, мистецтві. Ось ключ, який привів наших предків до Ери Світового Возз’єднання. Його ми не виявили на Тормансі, тому що тут через дві тисячі літ після ЕСВ ще існує інферно, олігархія, яка створила витончену систему гноблення. Для боротьби з цією системою треба виховати людей високого психофізіологічного загартування і, як і ми, безневинних у своїй могутності. І насамперед навчити їх боротись із всепроникною “обраністю” — системою протиставлення володарів і натовпу, всезнаючих учених і темних неуків, зірок і безталанних, еліти й нижчого робітничого класу. В цій системі корінь фашизму й розбещення людей Торманса…
Семеро землян сиділи на широкій канапі багряно-червоного кольору. Крізь високе вікно з якоїсь товстої пластмаси рожевого відтінку виднілися дерева саду, пронизані промінням світила Торманса. На відміну від земного Сонця воно не описувало дуги по небу, а опускалося повільно й величаво майже по прямовисній лінії. Його проміння крізь рожеві вікна здавалося бузковим. Бронзові обличчя зорелітників набули похмурого зеленуватого відтінку.