Чойо Чагас випростався, урочистий і блідий. Він скидався на древнього жерця, хранителя сокровенних знань, та й насправді він ним був.
— Ви знаєте, куди ми прийшли! — хрипко запитав володар.
— Я збагнула. Тут зберігається те, що ви… ваші предки привезли на зорельотах із Землі. — Фай Родіс напружилась від хвилювання. Ще б пак, історик ЕРС потрапляє до сховища свідчень про найтемніший, певне, період ери великих переворотів напередодні ЕСВ — Ери Світового Возз’єднання! Родіс шанобливо торкнулася громіздкого пульта, очевидно, знятого із зорельота далеких часів — одного з перших кораблів, який відчайдушно пірнув у незвідані глибини всесвіту, що виявилися безмірно складними.
Чойо Чагас підбадьорливо кивнув збентеженій Фай Родіс і вказав їй на ряд жорстких стільців з металу й пластмаси в центрі зали.
— Я розумію, що тут для вас усе цікаво. Проте ми, не забувайте цього, продовжуємо розмову. Ви переглянете фільми, привезені предками як пам’ять про планету, звідки вони втекли. Втекли з примарною надією на порятунок, але знайшли незайману планету і нове життя, яке обернулося старим. Коли сумнів чи неясність шляху долає стомлені нерви, я приходжу сюди, щоб насититись ненавистю і в ній почерпнути силу.
— Ненависть до чого, до кого?
— До Землі і її людства! — з притиском сказав Чойо Чагас. — Подивіться ось цю серію. Мені не буде потреби пояснювати вам мотиви заборони ваших стереофільмів. Побачивши історію вашого раю, — з їдкою гіркотою сказав володар, — хто не засумнівається в правді показаних вами видовищ? Як могло статися, щоб пограбована, знівечена планета перетворилась на чудовий сад, а розлючені люди, котрі не вірили ні в що, зробилися ніжними друзями? Які знаряддя, які шляхи залізного страху тримають народи Землі в лещатах такої дисципліни? А втім, хіба ви скажете? Ви вмієте зваблювати. Я сам це відчув. Пам’ятаєте легенду про Цірцею, чаклунку, яка перетворювала людей у свиней? Іноді мені здається, що ви Цірцея…
— Цірцея — чудовий міф з давніх-давен, який виник ще від матріархальних божеств про сексуальну магію богині залежно від рівня еротичного прагнення: або вниз — до свинства, або вгору — до богині. Він майже завжди тлумачився неправильно. Врода і бажання володіти жінкою викликають свинство лише в психіці тих, хто не піднявся в своїх сексуальних почуттях вище тварин. Жінки в давні часи дуже рідко розуміли шляхи боротьби із сексуальною дикістю чоловіка, і ті, хто це знав, вважалися Цірцеями. Зустріч із Цірцеєю була пробним каменем для будь-якого чоловіка, щоб дізнатися, чи людина він в Еросі. Сексуальна магія діє лише на низький рівень сприйняття Краси й Еросу. Хочете спробувати? — запропонувала Родіс і, до невпізнання змінившись, спрямувала на володаря погляд широко відкритих владних очей, гордовито вигнувши свій величаво стрункий стан.
Темна сила скувала волю Чойо Чагаса, якась могутня пружина стала розвиватись у ньому, спираючи дихання, стискаючи щелепи і зводячи м’язи несамовитим бажанням.
— Ні! — знавісніло крикнув він.
Родіс опустила погляд, і володар важко сів на край стола, натиснувши на важільці.
Погасло світло, стіна підземелля зникла, пробита зображенням, яке по глибині навіть перевершувало звичайні ТВФ. І Фай Родіс забула про все, полинула у далеке минуле рідної планети.
Спочатку йшли інсценування. Чойо Чагас підібрав фільми в історичній послідовності подій. Для найдавніших часів ще не існувало фільмової документації. Довелося створювати реконструкції найважливіших подій. Однак ці події нещадно руйнували прекрасні казки Землі про добрих царів, мудрих королев, відважних рицарів — захисників гноблених і знедолених. Легенди про славетних полководців і борців за віру оберталися низкою кривавих убивств, жорстокого фанатизму й бузувірства, руйнуванням красивих міст, країн і родючих островів.
Земна історія, яку писали і вчили далекі предки, була спрямована на приховання істинної ціни завоювань, зміни володарів і цивілізацій. Але фільми-реконструкції пізнішої ЕРС ставили перед собою завдання показати, що зусилля людей до створення краси, упорядкування Землі, мирної праці й пізнання природи незмінно виявлялися марними, завершувалися бідами і руйнуваннями. То озвірілі людожери пожирали більш цивілізоване плем’я перед його турботливо оздобленими й опорядженими печерами. То на тлі палаючих міст ассірійські завойовники убивали дітей і старих, ґвалтували жінок перед натовпом по-звірячому зв’язаних чоловіків, прив’язаних до колісниць за протягнуті крізь нижні щелепи ремені. Нескінченною вервечкою проходили палаючі поселення, розграбовані міста, витоптані поля, юрби виснажених людей, яких гнали, наче стадо. Ні, ніякий скотар ніколи не поводився так зі своїми тваринами. Цілком очевидно, що людина цінувалась куди менше худоби. Більше того, люди постійно зазнавали садистських катувань. Їх повільно перепилювали навпіл на майданах Китаю, садили на палі по дорогах Сходу, розпинали на хрестах у Середземномор’ї, вішали на залізних гаках, як оббіловані м’ясні туші.
Техніка масових знищень невпинно “вдосконалювалась”. Відрубування голів, багаття, хрести й палі не могли знищити скупчення людей у завойованих містах. Людей стали складати у в’язки на полях, і кінні орди басували по них. Списами й шаблями гнали ошалілі натовпи в гори, скидаючи їх із стрімких круч. Примушували мурувати з живих людей стіни й вежі, перекладаючи ряди тіл шарами глини. Із цієї фантасмагорії масових знищень, в яких найбільш приголомшливою була цілковита покірність людських мас, загіпнотизованих силою переможців, Фай Родіс запам’ятала сцену падіння Риму. Горді римлянки зі своїми дітьми пробували знайти притулок на Форумі. Беззахисні, позбавлені звичної опори батьків, чоловіків, братів, перебитих у бою, — дівчатка, молоді й старі жінки з заціпенілому безвихідному відчаї дивились, як до них наближається юрба гунів чи германців, сп’янілих від перемоги, із закривавленими сокирами й мечами. Ця незабутня сцена, поставлена вмілим художником, стала для Родіс уособленням одного із ступенів інферно.
Немов у відповідь на співчуття Родіс, у фільмі одна за одною поставали картини злочинів римлян, доводячи цим самим справедливість помсти, яка, на жаль, так рідко настигала злочинні держави й народи в ході історичного розвитку. З усіх падінь людства в далекому і в недавньому історичному минулому деградація римлян не мала собі рівних, хіба що в Німеччині в епоху фашизму. Римляни, які високо підносили себе над “варварами”, самі були найгіршими дикунами в ставленні до людей.
Потураючи найницішим інстинктам, правителі Риму перетворили своїх громадян на садистський натовп невігласів, невситимих у вимаганні “хліба й видовищ”. Жорстокість і цілковита відсутність співчуття перетворили муки людини в розвагу, а брак уявлення про гідність іноплемінників та іновірців викликали атрофію совісті й благородства.
Ще в дохристиянський період римляни почали практикувати в цирках, як спеціально споруджених для цієї мети, так і в перебудованих грецьких театрах, видовища кривавих поєдинків людей з дикими звірами або між собою. Звичай цей, що призвів до жахливих винищень, тривав понад п’ятсот років, до едикту імператора Константина, котрий заборонив ігри з убивством людей.
Звичне притуплення сильних відчуттів змушувало імператорів і консулів нарощувати число вбивств і урізноманітнити прийоми.
Помпей відсвяткував свою перемогу, влаштувавши Венецію, або “полювання”, в цирку. За п’ять днів ігрищ було вбито шістсот левів і 1400 чоловік.
Імператор Тіт, що побудував величезний цирк у Римі — Колізей, знищив дев’ять тисяч звірів і дванадцять — людей. Першого ж дня загинуло сім тисяч чоловік і п’ять тисяч звірів. Християн, зашитих у звірячі шкури або прив’язаних до стовпів, хижаки жерли живими під ревище п’ятдесяти тисяч глядачів — так званих вільних громадян великого міста.
Імператор Троян занапастив двадцять чотири тисячі чоловік і одинадцять тисяч звірів. Слони, бегемоти, леви, леопарди, ведмедиці, гієни, крокодили, тигри, кабани — все гинуло на втіху знавіснілих натовпів. Тисячі голих жінок, зовсім юних дівчат і дітей були пошматовані на аренах хижаками, розтоптані слонами, носорогами й дикими бугаями.
Імператор Пробує насадив ліс на арені Колізею і влаштував “полювання” із ста левів, двохсот леопардів і трьохсот ведмедів. Люди-“мисливці” мусили вбивати хижаків короткими списами. Наступного дня було вбито три тисячі кабанів, оленів і страусів.
Імператор Гордіан влаштував святкування з тисячею ведмедів, а в день тисячоліття Риму дві тисячі гладіаторів загинули на арені. Такі вистави, звичайно, були не в одному Римі, а в усіх великих містах.
Не меншу жорстокість і духовну деградацію проявляли римляни й під час завойовницьких походів. Замість поваги до мужності й геройського опору своїх ворогів, вони вчиняли підлу розправу над беззбройним мирним населенням, зганяючи переможених разом з сім’ями, дітьми й старими в рудники і каменярні, де вони тяжко помирали в нелюдських умовах, не маючи навіть житла, постелей, води для вмивання. Особливо жорстоко розправлялися з християнами та євреями. Придушивши повстання в Іудеї, римські легіони зігнали все її населення в африканські каменярні. Чоловіків, кастрованих, осліплених на одне око розпеченим залізом, в кайданах і з тавром на лобі примушували добувати знаменитий нумідійський мармур для розкішних римських будівель. Якщо уявити собі величезну кількість мармуру, використану на форуми, палаци, храми, акведуки й навіть дороги, то океан людських страждань не може не викликати в душі кожної справжньої людини відразу й ненависть до непоправного минулого.
Такою була велична цивілізація, що лишила горді написи “Глорія Романорум” (Слава Римлян), яку народи Європи впродовж багатьох століть вважали недосяжним взірцем.
Відплата, як завжди, прийшла пізно й звалилась, як це буває, на безневинних. Але держави, які з’явилися значно пізніше, теж змагалися в жорстокостях. Французькі королі, котрі носили пишні прізвиська, на зразок Короля-Сонця, з неймовірною дикістю розправлялися з іновірцями-французами.
Скутих одним ланцюгом по кількасот чоловік, їх гнали на галери Середземного моря, де в жахливих умовах, зовсім голі, прикуті до лав, вони працювали на веслах довічно, не маючи за собою ніякої провини. Кожна галера потребувала 300–400 веслярів, а цих суден були тисячі на Середземному морі, в тому числі й арабських, на яких мучилися раби-християни.
Найкровожерніший султан Марокко Мулай-Ізмаїл замкнув у своєму гаремі вісімдесят тисяч полонянок. Не відставали від цих володарів й африканські царки та цариці. Аби вшанувати пам’ять королеви чорного народу Ашанті, три тисячі п’ятсот рабів було вбито відтинанням рук і ніг, частину спалено живцем. Перед цими жорстокостями блякнуть стародавні поховання царів, приміром, фараона Джера, на могилі котрого було вбито 587 чоловік, або скіфських вождів на Кубані та в Причорномор’ї, кургани яких рясно поливались кров’ю людей і коней, які піддавалися масовому знищенню.
Перлина стародавньої культури — Еллада, що стала козячим пасовиськом на початку Темних Віків; руїни ще давнішої цивілізації морських народів Кріту; стерта копитами азіатських полчищ культура древньої Русі; колосальні знищення аборигенів Південної Африки племенами завойовників, які вдерлися з півночі, — все це, вже знайоме, не викликало нових асоціацій. Проте Родіс ніколи не бачила уривків документальних зйомок, вмонтованих у інсценовані фільми про останні періоди ЕРС. Із збільшенням населення планети й розвитком могутньої техніки масові винищення набули ще жахливішого вигляду. У величезних концентраційних таборах — фабриках смерті, де голодом, виснажливою працею, газовими камерами, спеціальними апаратами, що вивертали цілі зливи куль, люди знищувалися сотнями тисяч і мільйонами. Гори людського попелу, трупів і кісток — таке не снилося навіть стародавнім винищувачам роду людського. Атомними бомбардуваннями за кілька секунд зміталися з лиця землі величезні міста. Довкруж ущент спаленого центру, де сотні тисяч людей, дерев і споруд гинули миттєво, поміж зруйнованих будівель повзали осліплені, обпалені жертви. З-під уламків лунав розпачливий крик дітей, які кликали батьків і благали дати води. Ці картини змінилися сценами масових репресій, що перемежовувалися з битвами, в яких тисячі літаків у небі, броньованих гармат на суші ч:і кораблів з літаками на морях зіштовхувалися в безперервному шквалі виючого заліза і нуртуючого вогню. Десятки тисяч погано озброєних солдатів затято, напролом ішли на суцільну завісу вогню скорострільної зброї, поки гора трупів не завалювала укріплення, позбавляючи противника можливості стріляти, або ж його солдати не божеволіли. Під час бомбардування міст відчайдушні люди фотографували зруйновані палаючі будівлі. Приречені на смерть пілоти-самовбивці мчали крізь завісу снарядів і розбивалися об палуби гігантських кораблів. Здіймаючи вогненні смерчі, летіли вгору люди, гармати, уламки машин. Підводні кораблі несподівано виринали з глибин моря, щоб приголомшити ворогів залпом ракет з термоядерними зарядами…
— Прокиньтесь, землежителько, — почула Фай Родіс голос Чойо Чагаса.
Вона здригнулась, і він вимкнув проектор.
— Ви не знали всього цього? — глузливо запитав Чойо Чагас.
— У нас не збереглися так повно фільми, минулих часів, — відповіла Фай Родіс. — Після того, як полетіли ваші зорельоти, була ще велика битва. Наші предки не здогадалися сховати документи під землю або в море. Багато що загинуло.
Чойо Чагас кинув погляд на годинник. Родіс підвелась.
— Я забрала у вас багато часу. Вибачте й дякую вам. Голова Ради Чотирьох спинився, про щось розмірковуючи.
— Я справді більше не можу бути з вами. Та якщо ви хочете…
— Безумовно!
— Тоді доведеться витратити не один день!
— Я можу довго обходитися без харчів. Потрібна тільки вода.
— Воду знайдете тут, — Чойо Чагас відімкнув третім ключем ще одні маленькі дверцята. — Бачите зелений кран? Це моя лінія водозабезпечення, — усміхнувся він, — тож пийте і не бійтесь. Я вас замкну, але сигнальну шафу лишу відчиненою. Не намагайтеся вийти самі: тут надто багато пасток. Матеріал про останнє століття ви зможете подивитись не раніше, як через два дні. Витримаєте?
Фай Родіс мовчки кивнула головою.
— Я прийду по вас сам. Мікрокотушки з перезнятими оригіналами ось у цих шухлядах. Щасливо прожити! — так говорять у нас розлучаючись.
Фай Родіс подала володареві руку в знак дружби. Він стиснув її і на мить затримав, вдивляючись у глибину сяючих “зоряних” очей своєї гості, які так разюче вирізнялися з усього, що було йому знайоме й на рідній планеті, і зі старовинних фільмів Землі, якої зреклися його предки.
Зненацька цей дивний чоловік відпустив, точніше, відштовхнув руку Родіс і зник за дверима. Величезна броньована плита зачинилась уривчастим ударом, схожим на звук механічного молота.
Родіс зайнялася вправами дихання і зосередження, щоб зарядити тіло енергією для майбутньої праці. Не лише переглянути, а й зберегти в пам’яті побачене. Надто пізно думати про записи через СДФ, та й навряд чи неврівноважений володар планети погодився б повторити свій порив.
Розібравши котушки, Родіс побачила, що Чойо Чагас показав одну групу, позначену ієрогліфами, які вона прочитала як “Людина — людині”. Друга й третя шухляди були надписані: “Людина — природі” та “Природа — людині”.
Фільми “Людина — природі” показували, як щезали з лиця. Землі ліси, пересихали річки, знищувалися родючі ґрунти, розвіяні чи засолені, гинули залиті відходами й нафтою озерс й моря. Величезні ділянки Землі, подовбані гірничими робота ми, захаращені відвалами шахт чи заболочені марними спро бами утримати прісну воду в порушеному балансі водообміну суходолу. Фільми-звинувачення, зняті в одних і тих же місцях з проміжком кількох десятків років. Жалюгідні чагарники на місці величавих, як храми, гаїв кедрів, секвой, араукарій, евкаліптів, гігантів із найгустіших тропічних лісів. Мовчазні, оголені, об’їдені комахами дерева — там, де знищили пташок. Цілі поля трупів диких тварин, отруєних через неправильне застосування хімікатів. І знову — неощадливе спалювання мільярдів тонн вугілля, нафти, газу, накопичених за мільярди років існування Землі, сила-силенна знищеного дерева. Нагромадження цілих звалищ битого скла, пляшок, іржавого заліза, незламної пластмаси. Зношене взуття збиралося трильйонами пар, утворюючи потворні купи вище єгипетських пірамід.