Коли ж код нарешті розшифрували, професор так і не отримав уявлення про те, які зловісні таємниці він допоміг розкрити. Але було абсолютно очевидним одне: АНБ ставилося до розшифрування вкрай серйозно, про що, до речі, свідчив і чек у кишені Бекера: сума винагороди становила його місячну університетську платню.
На зворотному шляху, коли професор знову пробирався крізь шерегу контрольно-пропускних пунктів у головному коридорі, шлях йому несподівано заступив охоронець, який щойно поклав слухавку телефону. – Пане Бекер, зачекайте тут, будь ласка.
– А що сталося? – з легким роздратуванням спитав Девід. Він не чекав, що робота займе так багато часу, і вже спізнювався на свою регулярну суботню партію у сквош.
Охоронець стенув плечима.
– З вами хоче переговорити начальниця шифрувального відділу. За мить вона підійде.
– Вона? – усміхнувся Бекер. Досі йому не довелося побачити в АНБ жодної особи жіночої статі.
– Вас це дивує? – почувся ззаду жіночий голос.
Бекер обернувся – і відразу ж відчув, як спалахнули його щоки. Він зиркнув на посвідчення особи, прикріплене до блузки жінки, що так несподівано перед ним з’явилася. Голова шифрувального відділу АНБ виявилася не просто жінкою, а дуже привабливою жінкою.
– Та ні, – зніяковіло промимрив Бекер. – Я просто…
– Мене звуть Сюзанна Флетчер. – Начальниця шифрувального відділу всміхнулася й простягнула йому тендітну руку.
Девід потиснув її.
– А мене звуть Девід Бекер.
– Вітаю, містере Бекер. Кажуть, ви чудово впоралися сьогодні з роботою. Можна з вами про це переговорити?
Бекер завагався.
– Узагалі-то я дуже поспішаю. – Він сподівався, що нехтування увагою найвпливовішого розвідувального агентства у світі буде не таким вже й великим глупством із його боку, тим більше, що його партія у сквош починалася за сорок п’ять хвилин, а йому треба було підтримувати репутацію: Девід Бекер ніколи не запізнювався на гру. На заняття – так, інколи бувало, але на сквош – ніколи.
– Я не затримаю вас надовго, – усміхнулася Сюзанна Флетчер. – Проходьте сюди, будь ласка.
І через десять хвилин Бекер уже сидів із гарненькою начальницею шифрувальників у буфеті АНБ, смакуючи булочку та журавлиновий сік. Девід швидко втямив, що тридцятивосьмирічна красуня обіймала свою посаду не за чарівні очі: вона виявилася однією з найрозумніших жінок, які траплялися йому в житті. Коли ж вони обговорювали шифри й дешифрування, то Бекер спіймав себе на тому, що з ентузіазмом намагається якомога більше дізнатися про цю нову для себе та надзвичайно цікаву царину.
За годину, коли Бекер остаточно пропустив свою партію у сквош, а Сюзанна проігнорувала три повідомлення за внутрішнім зв’язком, вони вже весело сміялися. Дивно, але двоє людей із розвиненим аналітичним інтелектом, які мали бути невразливими до ірраціональних потягів, почувалися, як двійко підлітків, обговорюючи лінгвістичну морфологію та генератори псевдовипадкових чисел; їхня розмова була феєрверком цікавих думок і дотепних зауважень.
Сюзанна так і не дійшла до справжньої причини, яка спонукала її до розмови з Девідом Бекером: вона хотіла запропонувати йому посаду – на випробувальний термін – у шифрувальному підрозділі азійських мов. Але з тієї пристрасті, з якою молодий професор говорив про викладацьку діяльність, вона зробила висновок, що він ніколи не погодиться полишити університет. І Сюзанна вирішила не псувати гарний настрій діловою розмовою. Уперше за довгий час вона знову відчула себе школяркою, тому ніщо не мало зіпсувати цю приємну ілюзію. І ніщо й не зіпсувало.
Їхні стосунки розвивалися неквапливо й романтично: похапливі втечі з роботи, якщо дозволяв розклад, тривалі прогулянки в студмістечку, філіжанка капучино в «Мерлутті» пізно вночі, час від часу – походи на лекції та концерти. Сюзанна спіймала себе на думці, що тішилася й сміялася більше, аніж будь-коли у своєму житті. Здавалося, не було нічого, що Девід не обернув би на жарт. Їхні зустрічі стали для неї розрадою після напруженої праці в АНБ.
Якось погожого осіннього дня вони сиділи на закритій трибуні стадіону й спостерігали, як місцева футбольна команда безнадійно програє гостям.
– Яким ти, кажеш, спортом займаєшся? Здається, він називається «бабмінтон»? – підштрикнула його Сюзанна.
– Не «бабмінтон». І не бадмінтон. А сквош, – досадливо простогнав Девід.
Жінка поглянула на нього з удаваним нерозумінням.
– Це схоже на бадмінтон, але майданчик менший, – пояснив він.
Сюзанна грайливо штовхнула його й розсміялася.
Подаючи кутовий, лівий нападник джорджтаунців послав м’яч далеко за межі поля, і натовп уболівальників невдоволено загув. Захисники гостей швидко змістилися до центру поля.
– А ти? – поцікавився Девід. – Ти займаєшся якимось спортом?
– Маю чорний пояс із бігу на тренажері, – пожартувала Сюзанна.
Бекер іронічно скривився.
– Я віддаю перевагу тим видам спорту, де треба перемагати суперника.
– Які ж ми амбіційні! – усміхнулася Сюзанна.
Захисник господарів поля вдало перехопив пас – і трибуни радісно заревли. Жінка нахилилася і прошепотіла Девідові на вухо:
– Лікар.
Він спантеличено зміряв її поглядом.
– Лікар, – повторила вона. – Скажи перше слово, яке спадає на думку.
Бекер на мить завагався.
– Словесні асоціації?
– Так. Це стандартний прийом в АНБ. Мені треба знати, з ким маю справу. Лікар, – суворо повторила вона, прискіпливо вдивляючись йому в очі.
Бекер стенув плечима.
– …лікар Гаус.
Сюзанна насупилася.
– Гаразд, тепер спробуємо ось це: кішка.
– К ишка, – випалив Девід.
– К ишка?
– Так. Котяча кишка, тобто кетгут. Бо чемпіони гри у сквош перетягують свої ракетки кетгутом.
– З тобою все зрозуміло, – розчаровано зітхнула Сюзанна.
– Тож який ти діагноз мені поставила? – поцікавився Девід.
Жінка на мить замислилася.
– Ти – інфантильний і сексуально пригнічений тип, схиблений на сквоші.
Бекер знов стенув плечима.
– Що ж, дуже схоже на правду.
І так тривало кілька тижнів. Сидячи за десертом у нічних ресторанах, Бекер ставив їй купу питань.
Де вона вчилася математиці?
Як вона опинилася в Агентстві національної безпеки?
Як їй вдається бути такою привабливою?
Сюзанна зашарілася й зізналася, що пізно оформилася як жінка. Коли їй було під двадцять, вона була худорлява, як незграбний підліток, та ще й вдягала ортопедичний корсет. Якось Сюзаннина тітка Клара зауважила, що Бог компенсував непоказність дівчини, обдарувавши її непересічним розумом. «То була завчасна компенсація», – подумав Девід.
Сюзанна пояснила, що її інтерес до криптографії проявився ще в середніх класах. Президент їхнього комп’ютерного клубу, високий та стрункий восьмикласник на ім’я Френк Гутман, надрукував їй любовного вірша й закодував його, замінивши літери цифрами. Дівчинка благала його розповісти, що то означало. Але Френк кокетливо відмовився. Тож вона взяла листа додому і вночі при світлі ліхтарика розгадала таємницю: кожна цифра означала певну літеру. Ретельно розкодувавши послання, вона з подивом побачила, як начебто випадкові цифри магічним чином перетворилися на прекрасну поезію. І тієї миті збагнула, що на все життя закохалася в шифри та криптографію.
Майже двадцять років по тому, здобувши диплом магістра математики в університеті Джонса Гопкінса й аспіранткою вивчаючи теорію чисел у Масачусетському технологічному інституті, вона написала докторську дисертацію на тему «Методи шифрування, протоколи й алгоритми для ручного застосування». Вочевидь, з дисертацією ознайомився не лише її викладач, бо невдовзі їй зателефонували з АНБ і прислали квиток на літак.
Кожен, хто цікавився криптографією, знав про існування АНБ, бо це агентство було пристановищем для найталановитіших шифрувальників у світі. Щовесни, коли приватні фірми придивлялися до найздібніших випускників вишів, щоб запропонувати їм непристойно високі зарплати і свої акції за пільговими цінами, АНБ уважно спостерігало, обирало собі «жертв», а потім утручалося в процес і робило свої пропозиції удвічі вищими за найкращі з тих, які пропонували «приватники». АНБ безперешкодно купувало те, чого потребувало. Тремтячи від приємного передчуття, Сюзанна прилетіла до Вашинґтонського міжнародного аеропорту імені Далеса. Там її зустрів водій АНБ і швидко відвіз до Форт-Міда.
Того року телефонне запрошення отримали ще сорок одна людина. Двадцятивосьмирічна Сюзанна була серед них наймолодшою. І єдиною жінкою. Її візит виявився скоріше ознайомчим, аніж інформаційним заходом, який супроводжувався інтенсивним опитуванням. Тиждень по тому Сюзанну та шестеро інших запросили знову. Вона вагалася, та таки вирішила їхати. Їх відразу ж роз’єднали. Кожен пройшов індивідуальний тест на поліграфі, біографію кожного ретельно вивчили, проаналізували зразки письма і влаштували тривале опитування, яке записували на плівки, включно з розповідями про сексуальну орієнтацію та звички. Коли її спитали, чи не займалася вона сексом із тваринами, дівчині закортіло встати й піти, але від цього кроку її втримала таємничість, що оповивала цю організацію; її вабила перспектива працювати на передньому краї теорії шифрування, увійти до «палацу загадок» і стати членом одного з найтаємничіших клубів у світі – Агентства національної безпеки.
Бекер аж до стільця прикипів, слухаючи її розповідь.
– Вони навіть питали тебе, чи займалася ти сексом із тваринами?
Сюзанна стенула плечима.
– Це частина процедури перевірки біографічних даних.
– Ну… і що ж ти на це відповіла? – спитав Бекер, придушуючи усмішку.
Вона стусонула його ногою під столом.
– Я сказала «ні». – І додала після невеличкої паузи: – І це було правдою – до вчорашньої ночі.
У Сюзанниних очах Девід був таким близьким до ідеалу, наскільки вистачало уяви. Він мав лише одну серйозну ваду: щоразу, коли вони кудись вибиралися, він незмінно наполягав на тому, що сам за все заплатить. Сюзанну аж корчило, коли Девід викладав за вечерю на двох свою зарплату за цілий робочий день, але він був непохитним. Сюзанна привчилася не заперечувати, але почувалася некомфортно. «Я заробляю стільки грошей, що не знаю, куди їх подіти, тому саме я мушу платити», – думала вона. Однак розуміла, що Девід – якщо не брати до уваги його застаріле поняття про шляхетність – був ідеалом. Емоційний і співчутливий, кмітливий, смішний, і, найголовніше, він щиро цікавився її роботою. І цей інтерес був неослабним – чи то під час відвідин Смітсонівського інституту, велосипедних подорожей, чи то коли він забудькувато підсмалював спагеті на Сюзанниній кухні. А вона відповідала на всі можливі запитання й малювала йому загальну картину Агентства національної безпеки – у тій її частині, що не стосувалася секретної інформації. І Девід був буквально заворожений почутим.
Засноване о 12.01 ночі 4 листопада 1952 року указом тодішнього президента Трумена, АНБ було найтаємнішим розвідувальним закладом у світі майже півсторіччя. Початкова доктрина АНБ, викладена на семи сторінках, містила стислу програму дій: захищати канали зв’язку уряду Сполучених Штатів і здобувати доступ до каналів зв’язку іноземних країн.
Дах головної робочої будівлі АНБ проштрикували понад п’ять сотень антен включно з двома радарними куполами, що скидалися на два гігантські м’ячі для гри в гольф. Сама будівля теж була гігантською: вона мала площу понад два мільйони квадратних футів, тобто вдвічі більше за площу штаб-квартири ЦРУ. Її оповивали вісім мільйонів футів телефонних кабелів, а площа герметичних вікон складала вісімдесят тисяч квадратних футів.
Сюзанна розповіла Девіду про COMINT – відділ АНБ, що займався глобальною розвідкою. Він мав у своєму розпорядженні запаморочливу за розгалуженістю систему пунктів перехоплення інформації, супутників, шпигунів та пристроїв для підслуховування, розташованих по всьому світові. Щодня перехоплювалися тисячі депеш та розмов, і всі вони надсилалися до АНБ для дешифрування. ФБР, ЦРУ та радники президента з питань національної безпеки – усі вони під час прийняття рішень залежали від розвідувальних даних, які постачало їм АНБ.
Бекер заворожено слухав.
– А дешифрування? У чому полягає твоя робота?
Сюзанна пояснила, що перехоплені передачі часто транслюються ворожими урядами, а також підривними формуваннями й терористичними групами, багато з яких перебувають у межах Сполучених Штатів. Їхні повідомлення зазвичай шифрувалися з огляду на те, що вони могли потрапити до рук супротивника. І вони, як правило, потрапляли саме туди – завдяки діяльності відділу COMINT. Сюзанна розповіла, що її робота полягала у вивченні кодів, їх дешифруванні вручну та постачанні в АНБ розшифрованих повідомлень. Та це була не вся правда.
Дівчина відчула докір сумління через те, що сказала неправду своєму коханому, але вона не мала вибору. Кілька років тому сказане відповідало б істині, але відтоді в АНБ відбулися істотні зміни. Змінився увесь світ криптографії. І нові Сюзаннині обов’язки були засекреченими – навіть для багатьох представників вищих ешелонів влади.
– Коди… – зачудовано мовив Девід. – А як ти здогадуєшся, звідки починати їх розшифрування? Тобто – як ти їх зламуєш, ці коди?
Сюзанна всміхнулася.
– Хто-хто, а ти мав би це знати. Це схоже на вивчення іноземних мов. Спочатку текст видається абракадаброю, але згодом ти вивчаєш правила, що визначають його структуру, і починаєш розуміти його значення.
Бекер кивнув. Таке пояснення справило на нього сильне враження. І йому захотілося дізнатися більше.
Використовуючи серветки та концертну програмку як шкільну дошку, Сюзанна заходилася давати чарівливому молодому професору стислий курс шифрознавства. І почала з «ідеального квадрата» Цезаря.
Вона пояснила, що винахідником коду був Юлій Цезар. Коли його посланцям стали влаштовувати засідки, перехоплюючи його секретні депеші, імператор вигадав нескладний спосіб шифрування своїх директив. Він переробляв їх текст таким чином, що той перетворювався на суцільну нісенітницю. Звісно, що це було не так. Кожне послання мало набір літер, які складали ідеальний квадрат: шістнадцять, двадцять п’ять, сто – залежно від того, як багато Цезар хотів сказати. Він таємно повідомляв своїм підлеглим, що текст будь-якого його повідомлення з довільним розташуванням букв слід помістити у квадратну сітку й читати згори донизу. Тоді, немов за помахом чарівної палички, перед ними з’явиться секретне послання.
З часом Цезареву ідею переробляння тексту перейняли інші й удосконалили таким чином, щоб утруднити прочитання повідомлення. Пік некомп’ютерного кодування припав на період Другої світової війни. Нацисти створили дуже ефективну шифрувальну машину під назвою «Еніґма». Цей пристрій нагадував старорежимну друкарську машинку з мідними роторами, що чіплялися один за одного і взаємодіяли хитромудрим способом, переінакшуючи початковий текст у запаморочливо незрозумілі групи цифр, які начебто не мали глузду. Тільки з такою самою машиною «Еніґма», відкаліброваною так само, отримувач повідомлення міг його розшифрувати.
Бекер заворожено слухав: учитель перетворився на учня.
Якось увечері, коли в університеті давали балет Чайковського «Лускунчик», Сюзанна показала Девідові нескладний шифр, який він мав розгадати. І він увесь антракт просидів з олівцем у руці, ламаючи голову над посланням з одинадцяти літер:
HL FKZC VD LDS
Нарешті, коли перед початком другого акту в залі потьмяніло освітлення, Девід знайшов розгадку. Для шифрування послання Сюзанна просто замінила кожну літеру повідомлення літерою, яка передувала їй в абетці. Тому для розшифрування Бекер мав просто замінити кожну літеру на наступну: «H» на «I», «L» на «M» – і так далі. Він швидко виконав цю операцію. І ніколи не радів так, як тепер, прочитавши чотири короткі слова:
I’M GLAD WE MET, що означало Я РАДА НАШОМУ ЗНАЙОМСТВУ.
Девід швидко нашкрябав відповідь і подав її Сюзанні.
LD SNN, що означало ME TOO – Я ТЕЖ.
Дівчина прочитала – й аж проясніла від радості.
«Оце дожився! – подумки зіронізував Бекер. – Тобі вже тридцять п’ять, а серце тьохкає, як у закоханого підлітка». Іще ніколи в житті його так сильно не вабило до жінки. Витончені європейські риси Сюзанниного обличчя, її лагідні карі очі нагадували йому красунь із рекламних фото косметичної фірми «Есті Лаудер». Може, у підлітковому віці Сюзаннине тіло й було худорлявим та незграбним, але тільки не тепер. У якийсь період життя в неї з’явилася гнучка, як у верби, грація: вона мала тендітне струнке тіло з повними пружними грудьми та підтягненим животом без найменших ознак жиру. Девід часто жартував, що йому вперше трапилася фотомодель, яка мала докторську дисертацію з прикладної математики та теорії чисел. Після кількамісячних зустрічей вони обидва збагнули – між ними виникло щось таке, що може тривати все життя.