Соня з Олесею лише здивовано переглядалися.
Ще один образ, веселої пустунки, Оленка передавала, стрибаючи на ліжку і підкидаючи подушки лимонного кольору.
Оленці все вдавалось легко, бо вона отримувала неймовірне задоволення від процесу фотозйомки. Вона дуже швидко призвичаїлась, перестала боятись об’єктива, а згодом вже фліртувала з ним.
Роберт нічого, крім «доста», не сказав, але костюмерка Олеся запевнила, що це і є його найбільша похвала.
Додому Оленку відвіз той самий невдоволений водій і передав контракт на зйомку реклами. Не встигла Оленка роздягтись додому, як задзеленчав мобільний.
— Оленко, ваша робота нам дуже сподобалася. Отже, завтра на шосту тридцять.
— Перепрошую, а хто це?
— Це Ніна, — пояснив змучений голос.
— Ніно, вибачте, я вас не впізнала.
— Нічого, скоро впізнаватимеш, — дещо злорадно хмикнула на тому боці жінка. — Отже, завтра о шостій ранку на вас чекатиме машина. Не спізнюйтесь і вже лягайте спати, щоб не було мороки з синяками під очима. Зйомка триватиме до третьої, потім до агентства. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — насправді нічого не зрозумівши, випалила Оленка.
— Візьміть з собою обидва контракти. Обов’язково. До завтра.
Ніна поклала трубку. Оленка схопила клаптик паперу і з пам’яті записала всю інформацію.
Уперше за день поїла і, прийнявши душ, завалилась спати. Засинаючи, вона згадала, що хотіла подзвонити Марічці. Треба ж було поділитись новинами і враженнями з найкращою подругою. Але сон міцно обійняв змучену і задоволену Оленку і повалив її на нерозстелений диван.
Так міцно і добре вона не спала вже багато років.
* * *
Кружляв лапатий сніжок і вітер кидав його в очі.
Оленка любила таку погоду, суху і морозну.
Наближались зимові свята і деякі магазини вже прикрасили вітрини ялинковими ікебанами. Де-не-де на деревах миготіли ліхтарики. Одразу згадався запах мандаринок і виблискування ялинкових прикрас. Свято наближалось і безпідставна радість гріла душу.
Оленка забігла у кафе і струсила сніжинки з плечей.
Марічка жваво махала рукою. Вони давно збирались зустрітися, але в Оленки тепер було дуже мало вільного часу, майже кожен день розписаний по хвилинах. Останню зустріч довелось відмінити, бо її запросили на модний показ.
— Привіт, виглядаєш просто чудово, — Марічка обійняла подругу і, не приховуючи захоплення, закотила очі.
Оленка справді розквітла. Їй дуже подобалась нова робота. Крім того вона отримувала достатньо грошей, щоб залишалось на маленькі жіночі радощі. Весела, з іскристими очима і в ідеально підібраному вбранні, Оленка скидалась на дівчину з обкладинки. І це їй дуже личило.
— Вибач, що запізнилась. Затримали на роботі.
Оленка зняла елегантну бежеву куртку і залишилась у короткій в’язаній сукні і білосніжному шалику. Вона швидко зробила замовлення і запитально глянула на Марічку.
— Ну привіт, подружко. Скучила за тобою. Як ти?
— Та що я. Усе по-старому. Ти як? Як робота?
Оленка зморщила мініатюрний носик і нахмурила брівки, — у мене вчора була така цікава робота. Знімали на ковзанці. Здогадайся що?
— Тобто?
— Колекцію білизни. Уявляєш. — Марічка схопилась за голову. — Звичайно, усі позамерзали. Тоді наш Олег уявляєш, що втнув, — Марічка хотіла запитати хто такий Олег, але Оленка її випередила, — Олег наш директор. Він завжди присутній на всіх фотосесіях для серйозних замовників. Одним словом, він купив вина і зробив глінтвейн.
Марічка знову очікувала, що подруга здогадається і пояснить що це таке, але тій довелось перебити і запитати, — а що таке глінтвейн?
— Це гаряче вино з медом лимоном та корицею. Можна ще гвоздики додати, — пояснила все просто Оленка.
Звичайно, тепер вона зналася на алкогольних коктейлях, модних брендах і знала всі тенденції наступного сезону.
— Ми випили кожна грам по двісті, зігрілись і… моментально сп’яніли. Фотографові нічого не сказали. Але, звичайно, переживали, чи помітить замовник.
— І що?
— Та нічого. Уявляєш, сказав, що фотографії чудові, моделі вродливі і у них звабливі, запальні погляди.
Дівчата голосно розсміялись. Оленка схопила горнятко і, вдихнувши зимовий аромат гарячого какао, зробила кілька ковтків.
Марічка сумно подивилась на подругу. Вона по-доброму заздрила тій.
Оленка стала зовсім іншою. Вона почала стильно вдягатись, слідкувала за собою і знала усі секрети вдалого макіяжу. Але головне — вона змінилась з середини. Розкрилась. Вивільнила своє сміливе і веселе «я». Оленка знайшла себе і почала жити на повну. Вона весь час щиро реготала від душі. Нарешті, вона відчула смак життя.
Несподівано задзвонив Оленчин мобільний, — вибач, Марічко, мушу відповісти, бо може бути щось серйозне, — пояснила Оленка, дістаючи з великої яскравої сумки тоненький елегантний мобільник.
Подруга, розуміючи, кивнула.
— Ало? Це ти Олю, привіт. Що там? — На тому боці щось довго пояснювали. — Я не знаю. Зачекай, — відповіла Оленка. — Мушу подивитися у свій розклад. — Оленка діловито заглянула у записник. — Чекай, Олю, ми ж з двадцять четвертого у відпустці. А, це не через агентство? — Оленка довго слухала, що говорив голос у телефоні, а потім відповіла, — добре, я подумаю і якомога швидше передзвоню тобі. Дякую.
— Що таке? — Марічка помітила, як подруга напружилась, але не забула додати. — У тебе такий гарний телефон.
Оленка простягла модний мобільний подружці зі словами, — вибач, нічого такого, є робота, за яку дуже добре платять, але…
— Що? — Марічка відірвалась від забавки.
— Коротше треба скласти компанію якимсь там бізнесменам на закритій вечірці. Корпоратив на честь Нового року.
— О! — Марічка дуже двозначно відреагувала. — Знаєш, що про такі вечірки розказують.
— Та ні, просто скласти компанію, «без ліжка», — поспішила запевнити подругу Оленка.
— Авжеж, — іронічно погодилась Марічка.
— Ти ж не бувала на таких заходах, — образилася подруга, — чому так говориш?
Дівчина заперечно кивнула і додала, — але всім відомо, що там виробляють багатії.
— Цікаво, звідки це всім відомо?
— Ну як… — Марічка розгубилась, раніше Оленка ніколи не була такою наполегливою. Завжди погоджувалась з її думкою, прислухалась.
— Я розумію твій скептицизм. Але це пропонує дівчина, з якою я доволі близько спілкуюся і яка також не прагне скочити до ліжка за першої нагоди. Вона вже працювала на таких заходах, тепер їде на лижі за ці гроші.
Оленка задумалась і відкусила шматочок Марійчиного пирога. Мабуть, єдине чого їй не вистачало з минулого життя — це солодкого.
Марічка знову подумала про неймовірну переміну в житті Оленки. У неї з’явилось безліч нових знайомих, своє коло спілкування, у якому вона проводила практично весь час.
Марічка страшенно ревнувала свою найближчу подружку до її нових приятельок — моделей. Ще зі школи їх було тільки двоє, Марічка і Оленка, подружки нерозлийвода.
— Хоча, якщо твоя приятелька вже працювала… А що добре платять, — перепитала Марічка, щоб не прирікатись. Бо й справді, що вона може знати?
Оленка швидко захитала головою, жуючи кусочок Марійчиного торта.
— Повір, дуже добре. Мені ці гроші, зрештою, не конче потрібні. Але я б дуже хотіла маму відправити на море. У якусь теплу арабську країну, — мрійливо закінчила Оленка.
— Ого! — Аж скрикнула Марічка. — Це ж дорого. Тим більше на свята ціни підскочать.
Але Оленка лише здивувалася, — ну то й що. Хай скачуть, якщо їм приспічило. А я не збираюсь економити, та ще й на мамі. Зрозумій, Марічко, вона мене тоді єдина підтримала. А зараз я добре заробляю, можу собі це дозволити.
Марічка похнюпилась від упевненості подружки, яка здавалось от-от перейде в гордовитість. Але Оленка одразу перемінила тему.
— Це все пусте. Як там твій…
— Ой, він уже не мій.
— Та годі тобі, Марічко, Ви ж кожен тиждень сваритесь.
— Ні, цього разу це вже кінець, — з лукавою усмішкою ствердила Марічка.
— Ага, я і це чую кожен тиждень.
Марічка посміхнулась з-під лоба і дівчата зареготали.
Дорогою додому Оленка зайшла у супермаркет. У великому кошику лежали речі зі знижкою. На Оленку привітно глянув великий плетений капелюх з яскравою червоною стрічкою. Дівчина на якусь мить задумалася, взяла з кошика капелюх і потягнулася за мобільним.
— Олечко, це я, — Оленка кинула капелюх до свого кошика. — Я погоджуюсь на той корпоратив. Так. Записуй мене.
* * *
Оленка злізла зі старенького стільця і окинула ялинку поглядом. «Просто красуня», — подумала дівчина й задоволено посміхнулась. Деревце, що символізувало для неї, та й для багатьох інших, прихід свята, переливалось золотими вогниками і різнокольоровим дощиком. Кульки, вихваляючись одна перед одною, відбивали світло ліхтариків.
Господиня сіла перед дзеркалом і, знявши бігуді, почала малювати вії.
Сьогодні останній робочий день перед святами — корпоративна вечірка. Оленка була у чудовому гуморі. Вона зробила все, що хотіла, а тепер зможе ще й влаштувати мамі відпочинок на теплому узбережжі. Дівчина одягла довгу вечірню сукню кольору індиго, а хвилясте волосся закріпила мініатюрною шпилькою, зібравши його у тугий пучок.
Під вікном засигналила машина. «Уже приїхали? Так швидко?», — майнуло в Оленчиній голові.
Вона швидко взула класичні туфлі, що ідеально пасували до кольору сукні, і, пірнувши у розкішну, позичену в подруги шубу, вибігла на вулицю.
— Вибачте, — трохи віддихавшись промовила Оленка, уже сівши до машини.
Розкішна брюнетка, що сиділа на передньому місці у машині, проігнорувала вибачення і заверещала, — яка шуба, ти що банк пограбувала?
Це була Оксанка. Вередлива, невихована, але неймовірно весела дівчина. Вона завжди говорила і робила те, що вважала за потрібне.
Оленка розгубилась, за неї вступилась Оля, яка сиділа позаду, — та нічого вона не грабувала, а просто позичила. — Оленка справді позичила шубу в Іри, яка, між іншим, активно пропонувала їй ще й сукню.
Оксанка не могла вгомонитися, — круті у тебе друзі, що такі шуби мають.
Машина повільно рушила.
Оля, яка запропонувала цю роботу, по-змовницьки підморгнула Оленці, — чудово виглядаєш, — прошепотіла вона.
Оленка вдячно посміхнулася.
Дівчата всі троє виглядали приголомшливо. Оксана, зваблива брюнетка з зеленими, мов у кішки очима. Гнучка, пластична, сексуальна. Оля, миловидна білявка з непристойно довгими ногами була душею компанії. Незалежна і вольова, вона притягувала чоловіків, як магніт. Оленчина врода була інакшою — витонченою, небанальною і не помітити її було неможливо. Мабуть, саме через неперевершений шарм Оленка користувалась такою шаленою популярністю, як модель. Просте обличчя, що притягує погляд і збуджує симпатію та довіру.
Автівка виїхала за місто. За вікнами пролітали зимові красуні-ялинки, припорошені сніжком. Оленка уважно стежила за дорогою, намагаючись для чогось запам’ятати її.
— То що, дівчатка, готові розважатись, — пролунав дзвінкий голос Оксанки.
— Готові, — скептично пробубоніла Оля.
— А ти готова? — Оленка перевела увагу на Оксану.
— Я особисто обожнюю такі вечірки. Там завжди виступають зірки, показують різні фокуси і всяке таке. А одного разу ми… — і Оксанку понесло на хвилях спогадів.
— Чого ти така похнюплена? — Тихесенько поцікавилася Оленка в Олі.
— Та я просто голодна, — сумно відмахнулася та.
Оленка прикусила язика. Їй повезло, вона не мучила себе строгими дієтами, а лише обмежувала у солодкому і масному. А деяким дівчатам ж доводилося сидіти ледь не на одній воді.
На одному з перехресть машина повернули ліворуч і одразу ж в’їхала на величезне подвір’я.
Водій відчинив двері і Оленка легко випурхнула на мороз.
Перед великим будинком шеренгою вишикувались ялиночки, прикрашені вогниками. А на доріжці, викладеній каменем, красувались плетені фігурки ангеликів, що також сяяли.
Гості попрямували до вхідних дверей з великим різдвяним вінком з гілочок ялини, шишок та золотавих стрічечок.
Увесь будинок палав ліхтариками. З відчинених вікон долинали музика і гомоніння гостей.
Дівчата увійшли у красивий дім. Їм допомогли роздягтись і провели до великої зали з високою стелею.
Гриміла музика. Її наживо виконував дуже популярний виконавець.
Оксанка округлила свої красиві очі, дивлячись на сцену і заверещала, — це ж… — але за мить хитро посміхнулась і прорекла, мов королева, — ми йдемо отримувати автограф.
— Куди? — Лише встигла кинути Оленка.
— Та нехай. Її все одно не втримаєш. — Оля задоволено глянула на столи, що вгиналися від вишуканих страв та напоїв.
Оленка розгублено оглядалась довкола. Навкруг пропливали червоні задоволені обличчя. Багато хто був одягнений у новорічні костюми: кілька десятків снігурочок, ще більше дідів морозів. Раптом веселою юрбою пронеслось кілька напіводягнених зайчиків. За ними гордо пролетіли сніжинки…
Оленка здригнулась.
— Вибачте, — Оленку штовхнула старша дама у довгій вечірній сукні з хутряним коміром.
Були й гості в офіційному вбранні, які поводились пристойніше і стриманіше.
Оленка підійшла до подруги і запитала:
— Олю, а що ми власне маємо робити?
Оля якраз накладала на тарілку тоненькі канапки з ікрою, крабами та індичкою. У руках вона тримала келих, з симпатично оформленим коктейлем, який підніс їй офіціант у новорічному капелюшку.
Оленка від алкоголю відмовилась. — Олю, ти мене чуєш? Що ми маємо робити?
— Ми, — подружка жадібно жувала, забувши про всі на світі дієти, — ми маємо милувати око.
— А ще? — Не зовсім зрозуміла Оленка. Вона з жахом спостерігала, як подруга поглинала їжу. Невже у таку тендітну дівчину може так багато влізти.
— Я три дні сиділа на кефірі, — прочитавши думки Оленки, відповіла Оля. — Оленко, ми маємо розважатись, посміхатись симпатичним багатим дядечкам. Танцювати з ними, якщо запросять. Оля взяла кілька еклерів і ще келих шампанського. — Оленко, бери щось їж. Такого ти ще не куштувала.
На столах, застелених світло-салатовими скатертинами, на білих тарілках з гарними візерунками були викладені свіжі та консервовані овочі. Біля кожної тарелі, яка апетитно підморгувала гостям, стояла невеличка табличка. Золотистими літерами було виведено назви «канапе з маринованим восьминогом та лаймом», «канапе з копченою куркою, мандарином та виноградом», «канапе з креветкою та авокадо» і так далі.
Оленка з пересторогою дивилась на всі ці назви і обережно накладала на свою тарілочку те, що викликало у неї найменше підозр.
Оля енергійно і впевнено крокувала до столу із загальною назвою холодні закуски, тягнучи за собою Оленку. Вона поклала собі соте з баклажанів, шматочок рулету із індичого філе з чорносливом, а потім Оля силоміць накидала на Оленчину тарілку кілька шматків фаршированого судака.
— Я не хочу. Я стільки не з’їм, — пручалась Оленка.
— Вечір довгий, — протягла Оля, наколюючи на виделку шматочок перепілки фаршированої екзотичними фруктами, — ще зголоднієш. А всі найсмачніші страви розберуть.
Оленка зрештою махнула рукою і вирішила таки щось скуштувати. Її привабили пшеничні млинці фаршировані грибами та індичкою, мабуть, тому, що це була страва, яка викликала найменше сумнівів.
Дівчата присіли за столик біля вікна. Столів було небагато, гості в основному хапали щось на ходу, продовжуючи танцювати, а гарячі страви та салати подавали на другому поверсі.
— Ну що, ходімо наверх, — весело запропонувала Оля, ковтаючи маленькі маслини болотного кольору, — ой, вони з сиром та горішками у середині.
Оленка засміялась.
— Ти така кумедна.
— То що ходімо. — Оля швидко спустошила свою тарілку і нетерпляче спостерігала, як повільно їсть Оленка.
— Олю, я ще нічого не… — спробувала запротестувати Оленка, коли подруга майже силоміць потягла її на гору.
— Добре, поки ти доїси, я десерт піду візьму, — знайшла виправдання Оля і попрямувала до столів з десертами.