голодова яма — приміщення для утримання в'язнів
Горленко Дмитро Лазаревич (1660–1731) — син Прилуцького полковника Лазара Горленка, вбитого і спаленого козаками в час скинення гетьмана І. Самойловича. Служив канцеляристом у Батурині. 1693 р. І. Мазепа передав йому урядування Прилуцьким полком. Д. Горлен-ко потрапив до кола найвпливовіших довірників гетьмана. Воював проти кримських орд і шведів, заснував кілька селітряних заводів. Давав гроші на будівництво церков, Густинського монастиря. Активно підбурював гетьмана І. Мазепу до рішучих дій щодо виходу Гетьманщини з-під влади Москви. Влітку 1708 р. разом з Д. Апостолом, Д. Зеленським, І. Ломиковським клявся Мазепі бути йому вірним. Залишився вірним гетьманові і після Полтавської битви. Отримавши запевнення в безпеці, 1714 р. повернувся в Україну і наступних 15 років пробув на засланні в Москві, звідки не мав права виїжджати.
городничий — службова особа в повітовому місті, яка виконувала адміністративно-поліційні функції
гороїжитися — триматися зарозуміло, чванливо; козиритися
градобур — ворожбит, який відвертає бурю, град тощо
грець — тут: гра
Грозний — Іван IV Васильович (25.8.1530, с. Коломенське, — 18.3.1584, Москва) — великий князь з 1533, перший російський цар (з 1547). І. IV прагнув до зміцнення самодержавної влади і посилення централізації держави. Внаслідок військових походів І. IV у 1547–52 було приєднано Казанське ханство, у 1556 — Астраханське ханство; у залежність від І. IV потрапили сибірський хан Едигер (1555) і Велика Ногайска орда (1557). У зовнішній політиці І. IV бере курс на доведення до кінця боротьби зі спадкоємцями Золотої Орди, розширення території держави на схід і оволодіння берегами Балтійського моря на півночі, у внутрішній політиці — курс на посилення самодержавної влади. Методами боротьби з політичними супротивниками за І. IV стали опала, страта і висилка; 1565 запроваджена опричнина. І. IV одержав у народі прізвисько «Грозний», що відбило уявлення про нього як про могутнього правителя, але тирана, деспота.
дезидерат — побажання; пропозиція; вимога
делія — вид плаща на хутрі
десниця — права рука; рука загалом
дефензива — оборона
джаґан — чекан, кайло; вигнутий і загострений з обох кінців молот на довгому держаку для копання, розрихлення твердого грунту тощо
дзвін — тут: обід колеса
дзвінки (пільні) [дзвоники] — рослини з блакитними, синіми, ліловими, фіолетовими квітками, що за формою нагадують маленькі дзвоники
димензія — тут: розмір
дівина [дивина] — трав'яниста рослина з ясно-жовтими квітками
дідич — поміщик, великий землевласник
діймаво — гостро відчутно
довг — борг
Дольська Анна — княгиня, тітка польського короля С. Лєщинського, кума І. Мазепи
домашня війна — громадянська війна
допрос (рос.) — допит
доробкевич — людина, яка своєю працею «доробилося» місця в суспільстві, грошей, посад тощо
Дорошенко Петро — гетьман Правобережжя. Добровільно склав з себе гетьманські повноваження. 1676 р. І. Мазепа довго служив у нього, належав до його найближчого оточення.
дригнути — задрижати, здригнутися
дріб — тут: малі діти
дрянь черкасская (рос.) — погань українська; від черкаси — старовинної назви українців, зокрема козаків
евіденція — облік, реєстрація
едукація — освіченість, вихованість
екселенція — превосходительство, ясновельможність
ексцелента едукація (лат.) — прекрасна освіченість
електор — виборець
Ефіальт — у давньогрецкій міфології один із двох братів Алоадів — велетнів, які відзначалися надзвичайною силою. У дев'ятирічному віці вони намагалися побороти богів, згодом хотіли дістатися до неба і домогтися кохання богинь. За зухвалість були жорстоко покарані після смерті.
Єремія — великий старозавітний пророк, якому, зокрема, належить плач за зруйнованим Єрусалимом
єфимок [єфимка] — назва іноземної монети, переважно срібної (талер, голландська марка й ін.), яка була в обігу в Московії XVII–XVIII ст. Використовувалася як матеріал для карбування російської срібної монети.
жарений (рос.) — смажений
жгучий (рос.) — гарячий, пекучий
желати — бажати
жемчуг (рос.) — перли
живло — стихія; жива природа
жмінка — жменька
жолуб — жолоб, ясла
жужелиця — залишки після згорання твердого палива
завести — не виконати потрібного, обіцяного, шкодячи комусь
загальниця — час, вільний від посту
загарливий — запопадливий; напружений
задолувати — заховати (закопати під долівкою тощо)
задубіти — заціпеніти, втратити рухливість (від холоду, страху, горя тощо), також про покійника
заїрський перепуд — жах, переляк
закатрупити — вбити, замордувати
заков'язнути — померти
Заленський [Залевський] — за одними даними, ректор колегії у Вінниці, за іншими — ксьондз. За дорученням І. Мазепи, їздив у Саксонію, до короля Станіслава Лєщинського, привозив таємні повідомлення до Батурина. У 1720-их роках турбувався про долю мазепинців, зокрема за його протекцією був прийнятий під команду полковника Загвойського Опанас Герцик.
залив (рос.) — затока
замаєний — прикрашений зеленню, гілками, квітами
запрятати (діал.) — прибрати
зарисуватися — тут: потріскати
затроювати — затруювати
заушник — нашіптувач
заушниця — завушня; сережка
збігця — втікач
збірка — збір
звіди — розвідка, вивідування
звідомлення — звіт
Зґура Тимофій (Стигліїв, Гречанін) — за припущенням, належав до греків, які переселилися до Ніжина. Користувався довір'ям у гетьмана І. Мазепи, який посилав його, зокрема, в Туреччину з дипломатичним дорученням щодо можливої співпраці й допомоги у звільненні України. Гетьман доручав Зґурі і фінансові операції. Помер наприкінці 1708 р. у Ромнах — тодішній резиденції Карла XII та І. Мазепи.
Зеленський Дмитро — Лубенський полковник, свояк І. Мазепи. Належав до старшин, які після доносу В. Кочубея з власної ініціативи клялися у вірності гетьманові. Лише з ним, Д. Апостолом та Д. Горленком гетьман радився, чи йти на з'єднання з московським військом. Після Полтавської битви здався. 1711 р. був ув'язнений і засланий до Сибіру, де у злиднях помер.
зимний — холодний
зимно — холодно
зіло — зело; дуже
зільник — квітник
зіркатий — пухирчастий
злудливий — оманливий
зментружений — занепокоєний, стривожений
знаки перепинання (рос.) — розділові знаки
зовиця — чоловікова сестра
зорішливий — зоряний
зрабований — пограбований
ієрихонська труба — дуже гучний, трубний голос. Від назви біблійного міста Ієрихона, надзвичайно міцні стіни якого впали від звуку священних труб ізраїльських воїнів.
ізміна (рос.) — зрада
ізмінник (рос.) — зрадник
інкомодувати — причиняти неприємності
інсигнії [клейноди] — найчастіше дорогоцінні предмети, що є ознаками влади (атрибутами державності), гідності, спеціального відзначення. У княжі часи до них належали бунчуки, стяги. У козацтва інсигніями були корогва (прапор-святиня), булава, бунчук, гербова печатка, литаври, сурми, тростинова палиця зі срібною кулею, пернач (полковницька регалія). Від XVI ст. ознакою найвищої військової (гетьманської) влади була булава. У духівництва інсигніями є митра, панагія, посох, корогва.
інтенція — намір
інтермеццо — невеликий музичний твір, виконуваний між частинами опери; вставний номер між різними п'єсами
інфлянт — генерал
іритація — роздратування, хвилювання
Іскра Іван Іванович (? -1708) — командир Полтавського полку (16961703), створеного у 1648 р. Під час другого Азовського походу (1696) з Полтавським полком брав участь в облозі і взятті турецько-татарських фортець у пониззі Дніпра, був наказним гетьманом над козацьким військом. 1700 р. очолював козацький загін у війні проти шведів у Ліфляндії. Не підтримав наміри Мазепи, і за це позбавлений полковництва (1703). Разом з Василем Кочубеем Іван Іскра викрив таємні зносини Мазепи з польським і шведським королями (1707). Надісланому Іскрою та Кочубеем листові Петро І не повірив і видав їх на розправу Мазепі. Козацький військовий суд виніс смертний вирок Кочубеєві та І., і їх прилюдно було страчено 26 липня 1708 р. у таборі поблизу с. Борщагівки (нині Погребищенського р-ну Вінницької обл.). Згодом обидва перепоховані у Києво-Печерській лаврі.
іскусно (рос.) — вправно; майстерно; мистецьки
ісоп — травяниста або дрібночагарникова рослина, один із видів якої має ефірну олію
істреблять (рос.) — винищувати
казна (рос.) — скарбниця
каламарська (душа) — чорнильна (душа) (каламар — чорнильниця) — про канцеляристів, писарів тощо
камаші — гамаші; теплі плетені або з грубого сукна панчохи без підошов, що одягаються поверх взуття; гетри
Кандиба Андрій — гетьманський канцелярист. У списку співробітників Генеральної військової канцелярії та Генерального суду, який подає С. Павленко у дослідженні «Оточення гетьмана Мазепи…», канцеляриста на ім'я Андрій Кандиба нема. Людина з таким ім'ям — це Корсунський полковник, щодо якого висловлювалося припущення, що перед призначенням на високу посаду він служив у І. Мазепи канцеляристом, оскільки канцелярист Андрій Кандиба першим розповів Петрові I про наміри гетьмана. С. Павленко стверджує, що О. Рігельман помилково назвав цим прізвищем іншого канцеляриста — Олександра Дуб'ягу, який потрапив у перші дні повстання в полон.
канон — гармата
канути в Лету — піти в небуття, зникнути назавжди
каравана — караван
Карл X Густав [Карл Густав фон Симмерн] (8.11.1622–23.2.1660) — король Швеції (1654–1660). Карл брав участь у Тридцятирічній війні, у самому кінці якої королева Швеції Христина призначила К. генералісимусом, головнокомандувачем шведських військ у Німеччині. У 1649 році вона домоглася від риксдагу визнання К. престолонаслідником. Коли Христина оголосила про своє зречення, його коронація відбулася в Упсалі 6 червня 1654 року. 1655 р. К. оголосив війну Польщі й оволодів більшою її частиною, змусивши до втечі короля Яна II Казимира. Помер К. у Ґетеборзі, залишивши спадкоємцем чотирирічного сина Карла XI. Засновник шведської династії Пфальц-Цвейбрюккен.
Карл XII [Karl XII], 1682–1718, король Швеції з 1697, син Карла XI; видатний полководець; під час Пн. війни 1700–21 переміг рос. війська під Нарвою (1700), пол. короля Августа II Сильного над Зх. Двіною і під Клішовом (1702); 1704 посадив на пол. трон Станіслава Лєщинського; 1706 зайняв Саксонію; уклав таємний союз із гетьманом І. Мазепою і 1708 рушив на Україну; 1709 зазнав поразки під Полтавою; 1710 уклав угоду про взаємну допомогу з гетьманом П. Орликом і Кримським ханством; 1715 повернувся до Швеції; загинув у Норвегії.
карок — потилиця
каролінський (офіцер) — карлівський, з армії Карла XII
Картагена — Карфаген, місто, а потім держава (7–2 ст. до н. е.) з центром на північному узбережжі Африки. Внаслідок трьох воєн з Римом держава перестала існувати, а столиця навесні 146 р. до н. е. після шестиденного штурму захоплена римлянами і цілковито зруйнована
каштелян — польський урядовець у XV–XVII ст., який здійснював адміністративно-військову владу в замку та навколишній місцевості, пізніше — номінальний земський урядовець, що засідав у королівській раді, згодом — у сенаті; в Королівстві Польському посада к. існувала до 1831 р.
келеп — ручна зброя у формі молота з довгим держаком
Кеніґзен [Кенігсек Фрідріх] (? -1708) — інженер-артилерист, родом із Пруссії. Генеральним гарматним осавулом Гетьманщини призначений орієнтовно на початку 1700-х років. Під контролем канцелярії Генеральної Військової Артилерії Ф. Кенігсека були ливарні, порохові та кінні заводи. Його професіоналізм виявився 1702 р. під час облоги Биховської фортеці, коли ядра, спрямовані Ф. Кенігсеком, вимусили прихильників Карла XII здатися. У жовтні 1708 р. гетьман І. Мазепа доручив Д. Чечелеві та Ф. Кенігсекові оборону Батурина. Гарматний вогонь завдав чималих втрат війську Меншикова. Через підступну зраду Прилуцького наказного полковника І. Носа зусилля оборонців були зведені нанівець. Ф. Кенігсек, за повідомленням англійського посла Чарльза Вітварта, «не встиг розставити своїх людей у належний порядок» і був тяжко поранений. Схоплений вояками Меншикова Ф. Кенігсек помер від ран у дорозі. Його тіло колесували у Конотопі, після чого голову з виколеними очима «на столпе каменном також на шпицу железную воткано» в Сумах.
керватися (діал.) — кривавитися
кивати — рухати, чіпати
киватися — рухатися
кип'яток (рос.) — окріп
Киприда — Кіпріда, епітет Афродіти, від острова Кіпр — її улюбленого місця перебування. Тут процвітав культ цієї богині вроди і кохання. Під впливом фінікійського пантеону Афродіта зближується з Астартою і стає богинею пристрасті та хтивості.
кирея [керея] — український довгий, широкий, суконний одяг, свита-сіряк з каптуром; одяг прямоспинного крою із вставними клинами по боках
кінниця (рос.) — кіннота клячати — стояти на колінах
кмітувати — спостерігати, зауважувати; заціпеніти, втратити рух
кнут (рос.) — батіг, бич
кобель — плетений з лози кошик
ковало — ковадло
ковнір — комір
коври (рос.) — килими
Кожухівський Юрій — компанійський полковник. За наказом гетьмана, терміново повернувся з походу проти Булавіна і брав активну участь в антимосковській акції. 7 березня 1709 р. його полк потерпів поразку в нерівному бою з корпусом Меншикова. Після Полтавської битви здався царському війську. 1712 р. по трьох роках тюрми був засланий до Архангельська.
кокетерно — кокетливо
колесо — тут: пристрій для колесування, страти, шляхом ламання кісток
колесувати — страчувати, ламаючи кістки на спеціально обладнаному колесі, що крутиться
колокольчик (рос.) — дзвіночок
колци — колючки
колюмна — колона
коміть головою — стрімголов
комнір — комір
компанієць — на Україні ХVII-ХVIII ст. козак легкокінного гетьманського полку
кондоленція — співчуття
конечність — потреба, необхідність
конечно — неодмінно
консеквенція — послідовність; наслідок; вислід
консиліум — нарада; рада; зібрання посадових осіб. У латинській мові цей іменник має середній рід
контрагент — особа чи установа, що бере на себе певні зобов'язання за договором (щодо іншої особи чи установи)
контроверзія — розбіжність, суперечність
контуш [кунтуш] — верхній розпашний одяг ХVI— ХVII ст.
копіт — курява
косатиння — ірис (квітка)
костер — вогнище
Кочубей (Кочубеївна) Мотря (бл. 1688 —?) — донька Василя К., хрещениця гетьмана І. Мазепи, який був закоханий у неї і хотів одружитися (батьки не дали згоди). Збереглися листи Мазепи до неї, роман став сюжетом для письменників, композиторів, художників; 1707 вийшла заміж за ген. суддю В. Чуйкевича; 1709 їх було заслано до Сибіру. Повернувшись в Україну, пішла в монастир біля Полтави.
Кочубей Василь (1640–1708) — регент військової канцелярії (1681–1687), генеральний писар (1687–1699), генеральний суддя (1699–1708) Гетьманщини. Власник великих маєтків. Учасник усунення І. Самойловича з гетьманства в 1687. Разом з Полтавським полковником І. Іскрою — автор доносу на Мазепу про його антиросійські наміри. Петро І, якому адресувався донос, не повірив авторам і видав їх у руки Мазепи. К. та Іскра були страчені в містечку Борщагівка під Білою Церквою (тепер село Вінницької обл.). Згодом перепоховані на території Києво-Печерської лаври.