Отже, Рах, або Люцифер, дивовижний Космічний Світоносець, колись сяяв у центрі нашого Всесвіту. Деякі древні джерела його називають Семияром. На небі він сходив, як вражаюча, дивовижна райдужна Зоря, про яку говориться навіть у Біблії: «Тобі Бог подарував був найкращі алмази, самоцвіти, але Ти возгордився, і як низько Ти впав, Син Зорі, і став темним, став Князем Тьми». Зверніть увагу: в поетичних образах про цю Зорю, яка сяяла на небі нашої системи, говориться як про Володаря нашого світу. І навіть тоді, коли він став Чорним, коли він сколапсував і став Князем Тьми (або Чорною Дірою, за сучасною термінологією), він все одно залишається Володарем нашої системи. Чому? Тому що довкола нього обертається Сонячна система.
Що ж сталося після падіння Люцифера-Раха-Семияра? Можливо, відповідь на це запитання дають еллінські міфи.
Планети нашої системи, втративши такий могутній, яскравий, животворчий центр, залишилися тільки з Геліосом-Сонцем. Те Сонце, яке ми бачимо тепер, за свідченнями древніх джерел, колись було червоним гігантом. Після того як Семияр сколапсував, гравітаційний ураган зірвав оболонку із Сонця, і вона почала розширюватися. Це відобразилось у міфі про Фаетона. Там сказано, що Фаетон, син Сонця, хотів проїхати по небозводу на батьковій колісниці і, не впоравшись з нею, рухнув на Землю. І тоді всі бачили, як Сонце ніби наблизилося до Землі, прокотилося над Землею і почало спопеляти її. Мати-Гея звернулася до Зевса-Юпітера з проханням щось зробити. Зевс метнув блискавицю, розбив колісницю, і Фаетон упав на Землю. Після того Геліос закрився хмарами із жалю до загиблого сина, і довго-довго він був затуманений, перш ніж знову відкрив своє лице.
Зверніть увагу, як буквально з науковою точністю змальовані події, що сталися після страшної космічної битви. Коли оболонка Сонця стала розширюватися, то людям здавалося, що Сонце падає на Землю. Насправді просто гарячий плазмовий вихор охопив Землю, і більшість життєвих форм загинула. Залишилася, очевидно, тільки певна частина їх. Про це ж мовиться в переказі про потоп: у Ковчезі залишилося по кілька пар різних форм, які пізніше, після потопу, знову населили Землю.
Що ж сталося насправді? Мислителям, філософам і астрофізикам вдалося реконструювати плин космічних подій. Ми добре знаємо нашу історію за останні п’ять тисяч років. Але ще більш грандіозна, ще більш значна і глибока космоісторія нашого Світу.
Гіпотеза звучить так: після того як сколапсувала центральна Зоря, ясна річ, порушилася гравітаційна рівновага Сонячної системи. Тоді ж і Місяць покинув свою орбіту. До катастрофи він кружляв довкола тієї планети, що раніше знаходилася на місці поясу астероїдів. Пояс астероїдів, як ви знаєте з наукових гіпотез, утворився з планети, яку назвали Фаетоном. У древніх слов’ян ця планета називалася Ладою. Лада була своєрідною інфрапланетою. Довкола неї кружляло кілька менших планет: Венера, Меркурій, Марс і Земля. І в цій тепличній атмосфері зародилося, власне, життя на всіх планетах: Марсі, Венері, Меркурії і Землі.
Те ж саме нам розповідають еллінські міфи. Там є дуже багато чудесних зерен, які допомагають розшифрувати, що сталося. Пам’ятаєте, після падіння Урана, тобто тоді, коли Сонячна система втратила зв’язок із Зоряною Безмежністю, вступив у дію колапс Сатурна? Сатурн — крайня планета, яку знали наші предки. Вона знаходиться перед Ураном, і це — перша планета, яка вступила в дію після падіння Урана. Сатурн — знак Часу. Власне, Час так і називали: Сатурном, або Кроносом, Хроносом. Коли Сонячна система була оточена кільцем Сатурна, вступив у дію принцип Часу. Чому? Бо ми перестали відчувати вплив Безкінечності. Сам принцип обертання довкола центральної Зорі і створив ефект Часу і Простору. Ви можете уявити собі: коли утворюється космічний вихор, тоді ця грандіозна спіраль падіння і створює ефект тривалості й ефект місця, чого раніше не було.
Коли космічна цивілізація мала божественний рівень, Титани — діти Матері-Геї і Батька-Урана — були безсмертні. До того ж, вони мали інформаційний і всякий інший зв’язок з Безмежністю. А коли опинилися в колапсі Сатурна, то стали ніби затиснуті на невеличкому космічному п’ятачку. А матеріальне та інформаційне обмеження змусило нас опускатися все нижче і нижче.
Після Сатурна вступив у дію Юпітер, і виник синкліт богів-Кронідів, синів Часу-Крона. Потім в аравійських пісках з’явився племінний бог Єгова, який поступово захопив владу в ментальному світі. Поступово менталітет Людства упав до того, що воно почало уявляти себе уже навіть не в обіймах Кроноса чи Юпітера, а під кришталевим куполом, який мав діаметр горизонту. Згадайте, як малий Тарас Шевченко уявляв, що десь там, за сусідніми селами, стоять залізні стовпи, на які спирається небо. І люди задовольнилися такими уявленнями! їхня космічна тюрма звужувалась, звужувалась і, нарешті, стала зовсім невеличкою.
Це був своєрідний карцер, аж доки науковий меч не розпанахав цю тюрму і Людство знову спробувало вирватися в Космос, вирватися ментально у Безмежність. Але в чому був недолік цієї спроби? В тому, що ми відкинули цілий ряд древніх міфологем. Міфологеми, про які я згадав, точно характеризували те, що сталося. А наука, започаткована від Бекона, Галілея і так далі, формувала свої концепції не на мудрості тисячоліть, а «з нуля». Вона почала вивчати довколишній світ, опираючись на відомий вислів Галілея: «Давайте міряти все, що можна міряти». І люди виходили зі своїх церковних уявлень про довколишній світ, зробивши при цьому поправки: ось відстань від Сонця до Землі така-то, від Місяця до Землі — така-то, розташування планет отаке-то й отаке-то, довкола них — сфера непорушних зірок… Справжньої революції, повернення до того уранічного колосального світогляду не відбулося.
Ще страшніший колапс той, що його наклав на Землю Місяць. У результаті кружляння Місяця навколо Землі утворився своєрідний мінеральний мертвотний купол. Земля знаходиться ніби у спіралі мертвої планети — Місяця, який наклав відбиток і на принцип Часу, на ритми народжень, на настрої, на припливи-відпливи, на гороутворення і так далі… Цей колапс сформував упродовж останніх 12 тисяч років і місячний календар, і наш світогляд, і наше поклоніння місячним богам. Тоді виникли і розбіжності між двома напрямами земної космогонії: Сини Місяця і Сини Сонця почали воювати між собою. Власне, це і є основна тема «Махабхарати» — поеми про велику битву богів.
Отака схема падіння розуму (спочатку Титанічного, а потім і людського) до найнижчого рівня. І замість космічного, огненного тіла ми отримали мокре фізичне тіло, наповнене лімфою, кров’ю, слиззю. І те, що окремі типи людей зберігають відблиск краси, — це віддалена луна тих прекрасних Титанів, які були народжені Урановою Безмежністю і потенцією нашої Матері-Геї. Геєю була у древніх не тільки куля Землі. Гея — це сам матеріальний принцип, Мати-Субстанція, Огненна Субстанція Буття, а Уран — Дух Всесвіту. Отже, Божественний Дух Життя і Життєва Субстанція разом і творили отакі чудесні, титанічні форми.
Пізніше, коли сталося падіння, залишки могутніх космічних Цивілізацій (Титанів), утративши попередні свої оселі, змушені були думати, як зберегти інформацію про себе, як передати її в майбутнє.
Земля тоді була покрита водою. І саме вона була обрана, щоб передати естафету в майбутнє. Біблія гарно передає цей образ: «І Дух Божий носився над водами. І сказав Бог: «Хай буде світло», — і стало світло. І сказав Бог: «Хай буде суша посеред води…», — і так далі.
Насправді це все було, звичайно, не настільки блискавично. Доки Титани ще володіли космічною технікою, або «планетотехнікою», вони зуміли зібрати своєрідний еволюційний ковчег. Усі форми, які здатні були далі продовжувати життя, були перенесені на нашу планету. Були створені материки. Зараз учені знаходять рештки рептилій, древніх гігантів, які мають довжину понад 30 метрів. Підрахуйте тягар отакого атлантозавра або тиранозавра. Чи могли б літати птеродонти — велетенські літаючі дракони? Розрахунки показують, що їх би роздушила власна вага. Навіть китів роздушує власна вага, якщо їх викидає хвиля на берег, а вони іграшкові порівняно з тими древніми істотами! Можливо, палеонтологічні життєві форми, які ми розкопуємо, перенесені і опущені на Землю разом із материками?..
До сих пір Земля після такої грандіозної планетотехніки не зрівноважилася. До цього часу ще материкові брили, занурені у мантію Землі, плавають, шукаючи рівноваги. Зустрічаючись, вони творили гори, розломи, шельфи. Майбутнім геологам, геофізикам ще тільки належить розгадати таємницю такої грандіозної космічної побудови.
Для чого це робилося? У Титанів-планетотехніків залишився інформаційний матеріал, де було знання про їхній попередній світ, над первісними приматами, мавполюдьми були проведені відповідні генетичні операції.
В австралійських, папуаських легендах розповідається про те, як до первісних племен з неба спускалися дивовижні божественні істоти, забирали окремих юнаків у ліс і деякий час їх там тримали. І коли вони верталися назад, матері не впізнавали своїх дітей, бо ті страшенно мінялися. За кілька місяців вони втрачали шерсть, на спині вздовж хребта, там, де проходить лінія Кундаліні, залишалися сліди і шрами від якихось операцій. Вчені-археологи на островах Океанії знаходять статуетки юнаків, над якими робилися маніпуляції, що їх сучасною мовою можна назвати «генетичними операціями». На статуетках видно ці місця ззаду і спереду. Їм робили обрізання. Євреї, араби і деякі африканські та папуаські племена роблять це і сьогодні, хоч уже забулося значення цього обряду. Таким чином Титани відзначали хлопців, над якими була проведена генетична операція. Так у генотип закладалась інформація Титанів. Вона була настільки заглиблена у гени, що мала розкритися тільки в результаті колосальних еволюційних спіралей, тобто вона була розрахована на тисячоліття. Передбачалося, що поступово вона підштовхне людей Землі до самопізнання, до Пізнання і тоді почне розкриватися.
Саме тому в Людині існує оця роздвоєність. Вона відчуває свою «звірячу» природу і разом з тим має порив до пізнання.
Згадаймо дивовижні спалахи цивілізацій у Єгипті, Греції, Китаї… Іноді відбувався такий страшний прорив, що це було як осяяння. І люди згадували своє космічне минуле. Створювалися легенди про Рай, про втрачену Вітчизну, про космічне падіння, про битви Титанів. Перечитайте ще раз міфи Древньої Греції… Які вражаючі були битви: кипіли океани, у боях брали участь сторукі, там були якісь дивовижні металеві утвори, які робив Гефест, колісниці, що метали блискавиці… А блискавиці Зевса? Це ж космічні лазери, які розпанахували цілі гори, приводили до кипіння океани і моря!..
І тепер ми приходимо до основного принципу теми нашої Школи. Коли ми говоримо про сталкінг — тобто похід у Невідоме, йдеться саме про це. Ми несемо у своїх надрах психогенетичну інформацію наших Прабатьків-Титанів, наших Небесних Батьків. І завдання полягає в тому, щоб не просто створити ще одну легенду, а здійснити її.
Якщо птах виріс у клітці, треба зробити так, щоб він відчув себе птахом, щоб він захотів полетіти. Безумовно, треба його підняти хоча б силою в небо, щоб він вдихнув небо, вдихнув повітря, відчув себе у просторі. Так само й Людину треба підняти у Космос. Це найпримітивніший підхід, первісний підхід. Але він романтичний, він захоплює, він розкриває якісь потаємні струни нашої душі. Наше завдання в тому, щоб найближчі покоління вже жили у космічних умовах. Щоб вони мислили космічними категоріями, галактичними масштабами.
Зараз знову все звузили до чисто внутрішніх заглиблень, до «центропупії». Сісти, зосередитись і «саморозкриватись»… Люди до сих пір не зрозуміли, що коли Христос сказав: «Царство Боже внутрі вас єсмь», це не означає, що воно — у якомусь чакрамі! Ви подумайте тільки: що означає «Царство Боже внутрі вас»?! Коли ми мислимо, коли ми відчуваємо, коли ми підносимося до божественних рівнів свідомості, то що в цьому випадку діє? Інформація зовнішня! Це квіти, це наші матері, це наша історія, це подвиги воїнів минулого. Це погляд на зоряне небо. Мудрі слова Канта, що найдивовижніші явища — зоряне небо над головою і моральний закон всередині людини, підтверджують, що нас формує зоряне небо. Хоч життєтворча сила Урана, Зоряної Безмежності, і припинена повстанням Кроноса, але все-таки ми відчуваємо цей дивовижний вплив зірок і в піснях, і в мріях. Оце і є наша внутрішня суть. Оця інформація, яку складає наша душа із зовнішнього світу, вона і стає внутрішнім світом. Отже, можна сказати навіть так: внутрішній наш світ — це вся Зоряна Безмежність.
Ми поки що ембріони дивовижних древніх Титанів. Наше завдання — вирости, як виростає пташеня з яєчка, і розірвати цей лабіринт! Розірвати наше самообмеження! Щоб ми, як справжні Зоряні Сталкери, рушили в путь! Тоді для вас стане ясно, чому так важливо здійснити ПРОРИВ Темниці Віків, прорив оцього місячного колапсу.
Хто з вас читав Гурджієва, той звернув, мабуть, увагу: він писав про те, що Місяць — це крайня межа падіння Всесвіту. Він так і казав, що Місяць харчується життям Землі. І в цьому нічого дивного немає, бо в цьому колапсі, у цьому кільці місячному, ми, як у лабіринті. Це і є Лабіринт Мінотавра. У древніх мовах Місяць так і називається: «Мінос»! І звідси слово «мінливість» (час). Отже, Місяць задав ритм Часу.
Щоб змінитися, щоб стати іншою істотою, потрібно розірвати це кільце, вийти у Всесвіт, створити АСТЕРОЇД СВОБОДИ. Спершу ми створимо Астероїд Свободи на Землі, і поступово, де б ви не були, ви повинні пам’ятати, що кожен із вас уже несе з собою зерно Астероїда Свободи. І вже будете і там, за межею так званої смерті, шукати своїх друзів, шукати оцей ЗОРЯНИЙ КЛЮЧ. І якщо цей ефект духовний буде передано через сфери, уже ніщо нас не затримає! Чому Христос і сказав: «Встаньте, ідемо звідси!» Учні не зрозуміли Його. Тоді Він сказав: «Іду від вас, щоб приготувати місце вам». А коли приготую, «прийду знову і візьму вас до себе, щоб і ви були, де Я»[16]. Як ясніше сказати людям, що йдеться саме про підготовку іншого Космосу, іншого Поля?! І цей Титан, Син Божий уже підготував таке Поле. І Він тільки й жде, щоб ми розірвали тенета псевдорелігійних колапсів, які нас затримують на Землі, кажучи: «Підождіть, підождіть… Він прийде, колись прийде, прийде…» Священики тримають за поли Зоряних Птахів, а приходять самозванці, які називають себе «христами», «пророками» і говорять про черговий «прихід». Це містифікація! Христос давно прийшов. Дві тисячі років тому Він віддав свій Ментал, свою Душу, свою Любов людям Землі. У кожному з вас є Його Дарунок, Його Сонячний Геном, Його Зоряний Талант! І Він заповів виростити Його, умножити десятикратно. Той, хто закопує цей Талант у землю, як в цій притчі говориться, тому нічого вже робити, той нікуди не піде, той тут так і залишиться. Звісно, на цій Землі після того, як Зоряні Птахи вилетять у Безмір, залишиться якесь життя, але це вже буде пітьма зовнішня.
Зверніть увагу: Христос казав про Світ внутрі нас. Так от, Зоряний Світ — це Світ усередині нас. У пророцтві сказано: «І Сонце померкне, і Зорі впадуть з неба». Що це означає? А те, що ми — Зоряні Першопрохідці — заберемо свої Зорі! Кожен із нас — Зоря. Древні казали, що кожен із нас має свою зорю на небі. Кожен із нас відчує себе такою зорею. Кожен із нас буде Творцем дивовижного Всесвіту. Зараз це може здаватися легендою, казкою, байкою. Але це набагато реальніше, ніж те, чим ми зараз займаємося. Ми так тісно наблизилися до рубежу прориву, що або розіб’ємо голову об цей мур, або, як древній Фархад із східної казки, пролупаємо скалу, і тоді Океан Духа прорветься, спопелить те, що належить попелу, і забере з собою у Всесвіт те, що Вічне, те, що Живе.
Зараз ми наближаємося до критичної точки. Кожні 12 тисяч років відбувається протистояння Колапсу і Сонячної системи. При цьому в перигелії на Землі відбуваються горотворення і водні потопи, як було приблизно 12 тисяч років тому, або в афелії, тобто при наближенні до Чорної діри, відбувається так звана «вогняна смерть». Всесвіт нагадує пісочний годинник. І ми наближаємося до його «горла», спіраль поступово звужується, і ми повинні проскочити крізь це вогняне «горло». І якщо ми досягнемо вогняного ментального рівня, то проскочимо, бо наш внутрішній ментальний двійник не згорає. А якщо ми залишимося на рівні нижчих ефірно-астральних планів, де панують насолода, владолюбство, земна історія, тлінні ідеали, меркантилізм, то ми не перейдемо: тільки те, що має виміри космічні, не згорить при проходженні.