Навкруги було темно, як уночі. Потім Нільсові очі призвичаїлися до темряви. Він побачив під ногами голе коріння дерев, а над головою — клаптик неба. Нільс зрозумів, що провалився до якоїсь глибокої ями.
Позаду нього щось вовтузилося, сопіло, пихкотіло.
Нільс обернувся і побачив якусь брилу, порослу довгим коричневим мохом. Ось вона заворушилася, підвелася. У темряві виблискували два вогники…
Ведмедиця! Кошлата бура ведмедиця!
Ну, тепер уже йому лиха не уникнути!
А ведмедиця підняла лапу і ніби жартома доторкнулася до Нільса.
Ледь доторкнулася, — і Нільс уже лежав на землі. Ведмедиця перевальцем обійшла навколо Нільса, обнюхала його, перевернула з боку на бік.
Потім вона сіла на задні лапи і, підчепивши Нільса за сорочку, піднесла до самої морди. Вона збиралася тільки трохи краще роздивитися, що за дивне створіння так неждано-негадано звідкись із неба звалилось у барліг. А Нільс вирішив — ось зараз, за мить, ведмедиця проковтне його.
Нільс хотів крикнути, але крик застиг на устах. Ніколи в житті йому не було так лячно.
— Можеш мене не лякати, — сказав він ведмедю, — ми з Нільсом старі друзі-приятелі. То що, рушаймо в путь?
— А ти не потягнеш мене до своєї зграї? — схвильовано запитав Нільс.
— Та я з нею давно посварився, — відповів ворон, — від-3 того самого дня, як ти гостював на Розбійницькій горі. Адже вони тоді всі монети розтягли, мені жодної не залишили.
— Хочеш, я тобі дам? — запитав Нільс. — Ту саму, що ти мені подарував.
— Дай, дай, дай! — закричав ворон і закружляв над Нільсом.
Нільс витяг із кишені свою срібну монетку.
Цю монетку він хотів віддати Дерев'яному, але Бронзовий йому перешкодив.
Ця монета могла б урятувати підводне місто, якби Нільс її не упустив.
То хай вона тепер порадує хоч Фумле-Друмле.
А Фумле-Друмле і справді зрадів.
Він вихопив монету з Нільсових рук і, шумно лопочучи крильми, зник у густому вітті дерев.
«Утік», — подумав Нільс.
Але Фумле-Друмле вже стояв перед ним. Монетки в дзьобі не було. Заховав, мабуть, у дуплі.
— У дор-р-рогу! У дор-р-рогу! — закаркав Фумле-Друмле. Нільс попрощався з ведмедями і підійшов до ворона.
— Тільки не надумай нести мене в дзьобі! Я звик верхи.
— Вер-р-рхи так вер-р-рхи, — каркнув ворон.
Нільс усівся на шию Фумле-Друмле, і вони полетіли.
3
Дикі гуси насправді кружляли весь вечір над лісом. Вони шукали і звали свого маленького друга, але Нільс не відгукувався. Тільки коли зовсім стемніло, Акка Кебнекайсе зі всією зграєю спустилася на землю.
Заночувати гуси вирішили на краю болота за лісом.
Скільки метушні завжди бувало, поки гуси уляжуться. І поїсти треба, і поговорити хочеться.
А сьогодні навіть найкращі водорості застрявали в горлі. І не до розмов було. В усіх одне на умі — де ж наш Нільс? Що за лихо з ним скоїлося?
Акка Кебнекайсе і Мартін заснули пізніше за всіх. Стара гуска підсіла до Мартіна і, легенько поплескавши його крилом по крилу, сказала:
— Він багато чого навчився за цей час. Нічого лихого з ним не повинно статися. Спи, завтра знову полетимо на пошуки.
Але шукати Нільса не довелося.