Пані Міллер усміхнулася добродушно й попросила зайти до неї, коли захоче.
Дівчина вдоволилася й тягнула дальше:
- Зачинайте ви, пане докторе, - звернулася довірочно до молодого доктора, що, очевидно, з своєю ніжною лагідністю й спокоєм у голосі тішився в неї найбільшим довір'ям. - Чи вам не снилось ніколи щось дивне, загадочне, чого ви не могли собі сам пояснити?
- Доктори прав пояснюють собі все самі й не потребують нікого до того, а найменше жінок, Ірусю!
- Почасти ви й не помиляєтесь, пані, - відповів Нестор і усміхнувся, мов ті слова говорила малолітня дівчина.
- Хоч я й не сню ніколи особливих снів, а часто навіть пересипаю ночі без всяких снів, та один сон, що снився мені минулого року осінню, зацікавив мене все-таки на часок і не згубився з пам'яті.
- І не толкували собі його? - питала Іруся, присуваючися з цікавості ближче до молодого доктора. Він усміхнувся, здвигаючи плечима. - Ну, що ж? - натискала дівчина.
- Толкував. І, як замітила передше панна Наталя, «сам».
- По-юридичному, пане доктор? - вмішалася цікаво, але цим разом без додатку свого зачіпливого глуму Наталя.
- Як кому видасться, - відповів Нестор. - Передусім я на сни та їх толкуваяня ніколи й нічого не покладав і не покладаю, а містицизмом взагалі ще менше займаюся. А ще менше вірю в силу надземних об'явлень, феноменів, снів і т. ін.
- Отже, як витолкували ви собі свій сон? - спитала знов Наталя.
- Але-бо ти не питаєш доктора вперед, який був той сон його, Наталко! - кликнула з докором молода Ірина.
- Отже, сон, просимо о сон, пане докторе! - попросила Наталка.
- О сон, о сон! - зачулося й з уст пані Міллер і Маріян. Між тим Маня не звернулася ні на волосинку до балакаючих, а опершися раз плечима до заліздого поруччя, не спускала очей з свого брата й Наталки.
- Сон незначний! - відпирався Нестор весело на оклики з усіх сторін.
- Може, на вашу думку, незначний, докторе. - вмішався навіть добродій Маріян з своєї висоти. - Хто знає, що за скарби й філософія криються в ньому! А ви мовчите, - додав жартівливо.
- Нехай і незначний, а розкажіть! - попросила й собі пані Міллер, що нараз з несподіваною цікавістю зайнялася розмовою молодих. - Розкажіть сон, а ми вже самі розтолкуємо його, як личить. Хоч ви, пане докторе, і насичений всякими науками й законами, хоч і не вірите в світ надземний з його невидимими подіями, то однако-ж, щодо снів і пояснень деяких містичних «феноменів», жінки перевищають рішуче своїми здогадливими інстинктами і т. ін. мужчин. Жінка, чого не виучиться, - здогадається, чого не знає, - відчує. Тому просимо з найбільшим зацікавленням про сон!
- Отже, сол, - відповів на це Нестор.
- Halt! - кликнула пані Міллер поважно. - Коли снився вам сон, докторе?
Та тут доктор оглянувся безпомічно.
- Забув докладно коли, добродійко, - відповів і стиснув плечима. - Знаю тільки, що було це торік осінню і що оповідав сон своїй сестрі, а ще ближчих дат не можу вам подати.
- Це було в послідніх днях листопада, Несторе, - обізвалась нараз Маня своїм альтовим голосом, що мило, мов помиряюче, задзвенів між трохи високим гуртом голосів прочих пань і дівчат.
- Це може був андріївський сон! - кликнула побідним голосом пані Міллер, мов здобула цею заявою якийсь терен, на котрім могла пописуватися.
- Не знаю, не пригадую собі, щоб взагалі коли звертав увагу на це чудне свято, - відповів знехотя Нестор.
- Та оповіджте ж бо його вже раз, пане докторе, оповіджте ж, я вже не можу спокійно висидіти! - кликнула майже розпачливо панна Маріян, що чекала, мов спасення, того сну, по чім мала б право й свій сон оповісти й мудрому толкуванню новомодної Піфії піддати.
- Отже, сон, - обізвався вдруге Нестор. - Приходжу я ніби десь з уряду додому, як звичайно, входжу в їдальню й вижидаю обід, що, мимоходом сказавши, вносила і вносить мені його й досі власноручно мама або Маня. І, як кажу, жду. Нараз замість мами входить до їдальні старша якась дама незвичайного росту й ставить перед мене тарілку. Не звертаючи уваги на неї, що сама кудись щезла, я схиляюсь над тарілкою і бачу на ній замість страви павука.
- О! о! о! - почулося нараз з усіх уст з жахом, під час коли одна Маня не обзивалась і сиділа мовчки.
- Так, павука, що заховувався нерухливе, - пояснив Нестор. - Що далі сталося, я не знав. Однак, здається мені, а може, це фантазія сама виробила ві сні, що з нього зробилась страва, котру я, мабуть, з'їв.
- О! о! о! - почулося вдруге.
- Це значить - щастя! - кликнула пророчо пані Міллер.
- Нісенітниці, - обізвалася взгірдливо, непогамовано Наталка.
- Лихий омен! - докинула пані Маріян.
- Жєнячка. Але далі, далі, любий доктарцю, - просив згори добродій Маріян з щирим усміхом на устах. - Я рад знати, що далі сталося.
Нестор розсміявся.
- Далі не сталося нічого. Бо коли сни вставляються, як знаємо, перельотними картинами, то слідуюча хвиля - картина по появленню павука, побачила мене веселого, ба сміючогося в церкві. І коли я припадком оглянувся, побачив, що всі присутні зо мною були так само весело настроєні, як я, мали так само щасливий вигляд і, врешті, як і я, розсміялися.
- Дивне, чудне! - почулося тут і там з уст, а далі: - Як толкуєте ви цей сон, пані Міллер?
- Просто, - обізвалася та. - Передусім незабувати при поясненні, що це сон «андріївський», хоч сам доктор про те, може, й не знає, і в кожному разі важний якраз через от це. Друге, надмірно високого росту дама, здається вдовиця, значить, - що ви носитесь або будете носитись з гадкою одружитися.
- Славно, славно! - кликнув добродій Маріян з веранди, а Наталка, підперши в тій хвилі голову на руки, пробурмотіла:
- Глупість, бабські терефери.
- Третє, - тягнула пані Міллер пророчим голосом дальше, - вас жде напевно одруження, однак не тепер ще, аж за два роки. Але цього року пізнаєте свою суджену або може заручитесь. А це тому, що в церкві стояли ви самі. Значить, вона була ще для вас закрита серпанком тайни.
- Але ж доктор жодного серпанку біля себе не бачив. - вмішалася розчарована панна Ірина. Всі, як недавно, на її слова, мов на приказ, розсміялися.
- То нічого, дитинко, - поправила пані Міллер, недовірчивістю молодої дівчини трохи діткнена. - Це нічого. Серпанок сам собою розуміється. Ві сні не може ж все бути таке ясне, мов на долоні в ясний день. Зрештою, ваш сон, докторе, здійсниться ще цього року, - додала. - Бодай перша часть його незабавки, бо від часу ону проминуло більше як півроку, а андріївські сни сповняються до року.
- Punctum! - підтвердила Наталка б розсміялася здержано.
- А ваша матуся як пояснила вам сон, докторе? - спитала нараз, дотепер мовчки заховуючись, пані Маріян.
- Мама сказала, що буду мати якусь прикрість, більше нічого.
- Тобто й є, - вмішалася моя мати, - тобто й є. Я тої самої думки.
- А ви самі як пояснили його? - спитала Наталка. Він здвигнув плечима.
- Не люблю взагалі павуків, - сказав, - то й міг би уважати його в тім разі або якою пересторогою, або лихим оменом.
- Я з вами годжуся, докторе, - обізвалася Наталка.
- В чім? Чи в тім, що сон пересторога, чи що павук омен? - спитав Нестор,
- Що сон пересторога, - відповіла якось твердо дівчина. - В «омени» не вірю.
- Одне не уступає в нічому другому. - сказав Нестор. - Найкраще ні в одне, ні в друге не вірити.
- А однак ваше пояснення подобається мені, «юридичне», - сказала вона.
- Воно має замало певності в собі, щоб назвати його таким, - сказав він і усміхнувся.
- Не все добре, що певне, - відповіла.
- Не можу дивитися спокійно, - тягнув далі Нестор, - як павук спускається на муху й запутує її. Господь знає, чому робиться мені тоді прикро, і я стараюся кожний раз перешкодите такому процесові.
- Не можу дивитися, - повторила за ним ледве чутно, мов шелест листя, Наталка й замовкла.
- А я вам пророкую з павучком щастя, пане докторе! - обізвалася певним веселим голосом пані Міллер. - Будь що ви його любите, будь ні.
Нестор розсміявся.
- Буду слідити за всіма павуками відтепер, - сказав жартівливо, - й нотувати, коли який покажеться, коли вже так впевняєте, добродійко. Хоч я й далеко від того, щоб вірити в такі поетичні казки, то на підставі вашого впевнення, а може й досвіду на полі містицизму, буду вижидати щастя. Воно все ж таки має в собі щось миле - чути-таки певний заповіт. Правда, Богдане? - опитав і з тими словами схилився до мене.
Я поглянув на нього, його лице, освітлене в тій хвилі світлом з високої лампи на веранді, видалося мені таким щасливим і вдоволеним, що я, мимоволі захоплений ним, відповів голосно:
- Я б хотів, щоб і мені таке пророчено.
- Чи ви думаєте, що вона любить його? - шепнула до мене нараз несподівано Маня, звертаючися цього вечора вперше до мене. І в ожиданні моєії відповіді сперла голову на руку й похилилася перед себе в темінь.
- Так, хоча вона капризна й химерна вдача, - була моя відповідь, так само неголосно.
- Мені вона загадка.
- Мені - ні, Маню. Вона лиш несвідомо бореться проти впливу його спокійної, але перемагаючої вдачі. Ці два характери приналежні до себе. Не вважаєте? Вона не хоче улягти його впливові, а не має ясно сформованого рішення в душі відвернутися від нього, і поки до цього дійде, він її переможе. Дарма лише, що дратує себе та його. Одначе він хоч шовкової вдачі, а твердий, мов камінь. - Не так?
- Так, Богдане!
«Так, Богдане!» пішло ехом у моїй груді, і мов тепла струя оживила її.
Я не сказав ані слова, але коли на веранді на горі заметушилися півгодини пізніше до відходу, а ми обоє в долині ще не рухалися, я сидячи зірвав, простягнувши руку через ажурове поруччя, біліючу в темноті якусь рожу й поставив її дівчині на коліна. Вона взяла її. Коли, отже, піднялася й обернулася цілком до світла, що упало ніжною струєю на неї, видалося мені лице, мов срібне й зворушене.
Я стояв ще в тіні коло неї. Ніхто згори не звертав на нас увага. Вона стояла з очима, зверненими на брата й дівчину коло нього, і неначе забулася в огляданні їх.
- Ходім, пані, - сказав я спокійно півголосом і обняв її, ледве дотикаючись, за рамена.
Вона прокинулася, я опустив руку, і саме в тій хвилі почувся згори голос моєї матері:
- Богдане, ми ідемо!!!
- Ідемо, мамо! - відкликнув я й ступив за дівчиною, що звільна й спокійним кроком, з похиленою головою, ступала втору чимраз вище за братом і прочим товариством.
* * *
Якийсь час пізніше проходжувався я по обіді в себе в саду й поглянув мимоволі через білі штахети в сад «Обринських». Тут побачив я Нестора, пізнавши його по стрункій постаті й білім ширококрисім капелюсі. Він стояв, оскільки бачив я, коло зільника і, очевидно вижидаючи когось з домашніх, потонув в огляданні цвітів або чогось там іншого.
- Несторе! - кликнув я на нього. Він випростувався й оглянувся.
- Тут, хлопче, я тут! - кликнув я вдруге й приступив ближче до штахет. Через кілька хвиль стояв він біля мене.
- Що, ти шукаєш, як за хлоп'ячих літ, золотої мушки? - спитав я.
- Ні, - відповів він, усміхаючися. - Я зайшов сюди, щоб відвідати дівчат. Тимчасом чую, вони всі йдуть сьогодні, і то зараз, до твоєї матері. Я жду тут, щоб позбирали свої зонтики, бо хочу їх відпровадити до вас.
- Це правда. В моєї матері сьогодні якась «кава», бо чую, що наслідник мого батька разом з жінкою приходять до неї. Та щоб уже товариство було оживленіше, попросила мати й своїх сусідів. Я сам вернув що лиш недавно додому, забарившись у свого давнього шкільного товариша лікаря, що тут практикує, доктора Роттера, через якусь його справу, і довідався про це в останній хвилі Чи є тепер і сестра твоя тут у Маріянів?
- Ні, ми умовилися з сестрою, що підемо вечором на прохід до В., бо тепер ще місячно. Перед полуднем була вона зайнята, а по обіді, як ішов я сюди, казала, що закінчить якусь книжку, котру читає.
Я не відповів нічого й не питав більше про неї. Одначе, простягаючи руку до нього, я додав:
- Ти ж зайдеш, Несторе, до нас, хоч би вже й тому, щоб побути довше з дівчатами.
- Прийду на часок.
- Чи маєш також яке діло до викінчення? - спитав я, усміхнувшись іронічно.
- Ні, - відповів він спокійно й зняв своє золоте пенсне, щоб його витерти. - Я б хотів лише ще нині переграти деякі ноти на своїм інструменті. Бути може, ми зложимо собі тут який квартет, то треба б трохи приготовитись. Але ось, - додав, обертаючись у сторону, звідки загомоніли нараз голоси молодих дівчат, - вже йдуть наші.
Я відвернувся.
- До звидання, Несторе, - сказав я з притиском, відходячи.
- До побачення, - відповів він розсіяно.
Півгодини пізніше засйли в нас у зільнику саме на місці, де мати іритувалась колись на малого ще Нестора, панство Маріяни з обома дівчатами, Іриною й Наталею, та Нестор. Між тим мати, за поміччю своєї слуги й молодої жінки наслідника мого батька, прилагоджувала під широкою грушею недалеко зільника підвечірок.
- А де нині панна Обринська? - обізвався нараз добродій Маріян, звертаючись з тим питанням виключно до мене. - Мені неначе чогось недостає, як її між нами нема. Привик так до неї. Чи не так? - обернувся до своєї жінки. І не вичікуючи моєї відповіді, звернувся так само до Нестора: - Чому залишили ви нині свою добру сестричку вдома, докторе?
- Доктор сам попався нечайно до нас, - поспішив я відповісти замість доктора, побачивши нараз краску замішання на обличчі моєї матері.
- Виходячи з дому, я не знав, що буду нині тут. І крім того, Маня постановила сьогодні докінчити якусь книжку, а вечором умовились піти на прохід до В...ки, - обізвався тепер Нестор.
- До В...ки? Чи справді? - кликнула з радістю молода Ірина. - Не взяли б і нас з собою? Ми там ще не були. Правда, мамо? - І сказавши це, молода дівчина поглянула при тих словах на матір, неначе прохаючи о дозвіл прилучитись до обох.
- Прошу, - обізвався Нестор, ввічливо кланяючись.
- Вперед мусить панна Обринська появитися тут між нами, - заявив нараз добродій Маріян. - Ви ж не маєте нічого проти того, добродійко? - додав, сердечно звертаючись до матері, не маючи найменшого поняття, на який пекучий терен ступив у тій хвилі з цими словами.
- Але, прошу, й овшім! Панна Обринська й так у мене рідкий гість, - відповіла мати, уникаючи мого погляду. Я відчув при її словах, як тепер мені, як перед хвилею їй, обілляла краска замішання чоло.
- Тож ідіть і приведіть нам сестрицю, - домагався старий добродій. - Книжку нехай залишить на завтра. Скажіть, все товариство просить, щоб прийшла. Скажіть, до звичайної гармонії недостає одного звука.
- Але просіть з дуже гарним привітом від нас, - вмішалася тут Наталка тепло, кладучи на слово «дуже» натиск. - Панна Маня вражлива, головно, коли не в настрої та не відчуває правди й щирості в словах, до неї звернених. Ба готова й застрайкувати, хоч би мала й сама від того терпіти. Така вона, - звернулась до моєї матері, мов оправдуючи перед нею за щосьто неприсутню дівчину. - Часом, - тягнула далі, звертаючися до нас всею красою своїх ясних очей, - коли вона буває не в настрої й неприступна, я доказую їй жартом, що це в неї шляхетська кров замулюється. А щоб впровадити її в поновний гумор, я впевняю її, що герб Обринських, котрий буцім у неї криється на її нігтях, при її розстроєнні блідне й робить з неї звичайну смертну. Тому, докторе, - додала виключно до Нестора, - просіть вашу сестру тепло, коли б не мала охоти з'явитися між нами, а тоді, я певна, вона кине книжку й прийде.
- Ви гербові, пане докторе? - звернувся тут молодий священик до Нестора, що сидів мовчки і вдоволявся прислухуванням дівчині.