— Доктор Крішна? Так-так, цікаво… Ви знали його раніше? Давно знайомі з ним?
— Ви що, з поліції? — вже не приховував свого невдоволення доктор Мікейрос. Повернувся і повільно пішов до будинку. Проте Кодар рушив за ним.
— Я не з поліції. І вже попередив, що все поясню згодом. Ви справді давно знаєте доктора Крішну, що приїхав до вас із Тібету? Можливо, знайомі з його працями?
— Я не сягаю того рівня обізнаності з сучасною наукою, щоб знати праці всіх учених світу, сеньйоре Кодар. Але по-моєму, Крішна серйозний учений. Він вивчає древні тібетські манускрипти. І, зокрема, цікавиться всім, що стосується древньої медицини. Кілька індійських та малайзійських фірм уклали з ним угоду, за якою він постачатиме їх фармацевтичною інформацією, почерпнутою з рукописів.
— Дякую, я все зрозумів. До сьогодні ви ніколи не бачилися з доктором Крішною і ніхто не рекомендував його вам. Крім того, ви не вимагали від нього паспорта і навіть не знаєте, громадянином якої країни є ваш гість.
— Хіба це так важливо?
Вони були вже біля ґанку, і перед тим, як ступити на першу сходинку, доктор Мікейрос озирнувся. Кодар зупинився кроків за два від нього і, здавалося, вирішував: іти йому далі чи ні.
— Слухайте мене уважно, докторе Мікейрос, — стиха проказав він. — Ви певні, що зараз, у цю мить, доктор Крішна відпочиває?
— Цілком. А що, зрештою, сталося? Ви знайомі з ним і не хотіли б зустрічатися під одним дахом? Тоді будьте певні, ми з сеньйорою Олівейрою помиримо вас. Чи, може, він не той, за кого себе видає?
— Куди виходить вікно його кімнати? — запитав Кодар, ігноруючи всі його запитання.
— У протилежний бік. Ця кімната на другому поверсі. І звідти добре видно всі плити, — а доктор Крішна хотів бачити їх з вікна, — і кілька вуличок містечка теж видно. Найкрасивіша його частина. Чудовий краєвид, скажу вам.
Доктор Мікейрос і сам був досить міцної будови, але, стоячи поруч з Кодором, він майже фізично відчував і силу його тіла, і навіть вольовитість цього чоловіка.
— Мене мало цікавлять краєвиди. Особливо зараз. Зробіть так, щоб якийсь час доктор Крішна не знав про мене. Дайте мені якусь кімнатку на першому поверсі. І накажіть пані Олівейрі мовчати. Доктору Крішні я відрекомендуюся сам. Коли настане час, — додав він після паузи. І спитав: — Ви можете зробити таку послугу?
— Звичайно, — поспіхом відповів Мікейрос. — Будете у кімнатці поряд з вітальнею. Там є ліжко і електрокамін.
— О, у вас тут є навіть електрика?
— Звичайно. І телефон — теж. До найближчого міського будинку звідси кілометр.
— Кабель прокладено по схилу?
— Так, останні двісті метрів — у кам'яній ніші, видовбаній у скельному ґрунті. Це має якесь значення?
— Про те, що мене цікавить, я звик знати все, — загадково відповів Кодар. — А від давніх звичок важко відмовитися — ви це відчуваєте по собі.
— Скажіть, — майже пошепки запитав Мікейрос, пропускаючи його повз себе до відчинених дверей. — Крім вас, сюди може заглянути ще хтось? Це теж дуже важливо.
— Загалом, може. Нас троє. Мої товариші тут поблизу. Але ночуватимуть вони в містечку. Та заспокойтеся, сеньйоре Мікейрос. Ні я, ні мої друзі не завдадуть вам ніяких прикрощів.
— Я звик жити в горах, — буркнув Мікейрос, якого відповідь гостя анітрішки не заспокоїла. — І знаю, що гори мають свої закони. — Якийсь час він мовчав, потім узяв з полички і поклав на стіл перед Кодарем ключ від дверей. Вже виходячи, задумливо проказав: — Усе життя я присвятив науці. І хочу, щоб ви це знали. Незалежно від того, хто ви і з якими намірами прибули сюди.
— Доктор Крішна? Так-так, цікаво… Ви знали його раніше? Давно знайомі з ним?
— Ви що, з поліції? — вже не приховував свого невдоволення доктор Мікейрос. Повернувся і повільно пішов до будинку. Проте Кодар рушив за ним.
— Я не з поліції. І вже попередив, що все поясню згодом. Ви справді давно знаєте доктора Крішну, що приїхав до вас із Тібету? Можливо, знайомі з його працями?
— Я не сягаю того рівня обізнаності з сучасною наукою, щоб знати праці всіх учених світу, сеньйоре Кодар. Але по-моєму, Крішна серйозний учений. Він вивчає древні тібетські манускрипти. І, зокрема, цікавиться всім, що стосується древньої медицини. Кілька індійських та малайзійських фірм уклали з ним угоду, за якою він постачатиме їх фармацевтичною інформацією, почерпнутою з рукописів.
— Дякую, я все зрозумів. До сьогодні ви ніколи не бачилися з доктором Крішною і ніхто не рекомендував його вам. Крім того, ви не вимагали від нього паспорта і навіть не знаєте, громадянином якої країни є ваш гість.
— Хіба це так важливо?
Вони були вже біля ґанку, і перед тим, як ступити на першу сходинку, доктор Мікейрос озирнувся. Кодар зупинився кроків за два від нього і, здавалося, вирішував: іти йому далі чи ні.
— Слухайте мене уважно, докторе Мікейрос, — стиха проказав він. — Ви певні, що зараз, у цю мить, доктор Крішна відпочиває?
— Цілком. А що, зрештою, сталося? Ви знайомі з ним і не хотіли б зустрічатися під одним дахом? Тоді будьте певні, ми з сеньйорою Олівейрою помиримо вас. Чи, може, він не той, за кого себе видає?
— Куди виходить вікно його кімнати? — запитав Кодар, ігноруючи всі його запитання.
— У протилежний бік. Ця кімната на другому поверсі. І звідти добре видно всі плити, — а доктор Крішна хотів бачити їх з вікна, — і кілька вуличок містечка теж видно. Найкрасивіша його частина. Чудовий краєвид, скажу вам.
Доктор Мікейрос і сам був досить міцної будови, але, стоячи поруч з Кодором, він майже фізично відчував і силу його тіла, і навіть вольовитість цього чоловіка.
— Мене мало цікавлять краєвиди. Особливо зараз. Зробіть так, щоб якийсь час доктор Крішна не знав про мене. Дайте мені якусь кімнатку на першому поверсі. І накажіть пані Олівейрі мовчати. Доктору Крішні я відрекомендуюся сам. Коли настане час, — додав він після паузи. І спитав: — Ви можете зробити таку послугу?
— Звичайно, — поспіхом відповів Мікейрос. — Будете у кімнатці поряд з вітальнею. Там є ліжко і електрокамін.
— О, у вас тут є навіть електрика?
— Звичайно. І телефон — теж. До найближчого міського будинку звідси кілометр.
— Кабель прокладено по схилу?
— Так, останні двісті метрів — у кам'яній ніші, видовбаній у скельному ґрунті. Це має якесь значення?
— Про те, що мене цікавить, я звик знати все, — загадково відповів Кодар. — А від давніх звичок важко відмовитися — ви це відчуваєте по собі.
— Скажіть, — майже пошепки запитав Мікейрос, пропускаючи його повз себе до відчинених дверей. — Крім вас, сюди може заглянути ще хтось? Це теж дуже важливо.
— Загалом, може. Нас троє. Мої товариші тут поблизу. Але ночуватимуть вони в містечку. Та заспокойтеся, сеньйоре Мікейрос. Ні я, ні мої друзі не завдадуть вам ніяких прикрощів.
— Я звик жити в горах, — буркнув Мікейрос, якого відповідь гостя анітрішки не заспокоїла. — І знаю, що гори мають свої закони. — Якийсь час він мовчав, потім узяв з полички і поклав на стіл перед Кодарем ключ від дверей. Вже виходячи, задумливо проказав: — Усе життя я присвятив науці. І хочу, щоб ви це знали. Незалежно від того, хто ви і з якими намірами прибули сюди.