З того дня вояки золотого загону жили й помирали на Спірних землях, воюючи за Мир, чи Ліс, чи Тайрош у їхніх безглуздих дрібних війнах і мріючи про край, який утратили їхні батьки. Це були вигнанці й сини вигнанців, позбавлені прав і непрощенні... зате грізні бійці.
— Захоплююся вашою переконливістю,— мовив Тиріон до Іліріо.— Як ви вмовили золотий загін підтримати справу нашої любої королеви, коли вони в своїй історії здебільшого воювали проти Таргарієнів?
Іліріо відмахнувся від зауваження, як від мухи.
— Хай чорний, хай червоний, а дракон лишається драконом. Коли на Східцях загинув Мейліс Монстр, чоловіча лінія дому Чорнопломеня урвалася,— посміхнувся сироторгівець у роздвоєну бороду.— А Данерис дасть вигнанцям те, чого не могли дати ні Гострокриций, ні нащадки Чорнопломеня. Вона поверне їх додому.
«Вогнем і мечем». Тиріон і сам волів такого повернення додому.
— Десять тисяч мечів — королівський дарунок, не заперечую. Її світлість має потішитися.
Магістр скромно кивнув, і його подвійне підборіддя застрибало.
— Я не беру на себе сміливості судити, що може потішити її світлість.
«Як розважливо з твого боку». Тиріон багато знав про «вдячність» королів. А королеви хіба не такі самі?
Незабаром магістр уже поринув у сон, лишивши Тиріона наодинці з думками. Карлик міркував, як поставиться Баристан Селмі до ідеї виїхати на поле бою разом із золотим загоном. Під час Війни дев’ятипенсових королів Селмі пробив собі крізь них криваву стежку, щоб дістатися останнього з нащадків Чорнопломеня й зарубати його. «У заколотах формуються чудернацькі союзи. Такі чудернацькі, як у мене з цим товстуном».
Купець прокинувся, коли зупинилися поміняти коней, і послав по новий кошик.
— Далеко ми вже заїхали? — поцікавився карлик, збираючись підкріпитися холодним каплуном і закускою з моркви, родзинок і шматочків лайма й апельсина.
— Це Андалос, друже мій. Край, звідки прийшли ваші андали. Вони відібрали його у своїх попередників — волохатих, які є родичами волохатих з Ібу. На північ звідси — серце стародавньої держави Гугора, а ми перетинаємо її південні околиці. У Пентосі ці землі називають Рівнинами. Далі на схід — Оксамитові горби, куди ми і прямуємо.
Андалос. За вченням Віри, самі Семеро колись у людському тілі гуляли Андальськими горбами.
— Отець простягнув руку до неба й дістав сім зірок,— процитував Тиріон з пам’яті,— й одну по одній опустив на чоло Гугора з Горбів, увінчавши його сяйливою короною.
Магістр Іліріо з цікавістю глянув на нього.
— Я й не уявляв, що мій маленький друг такий набожний.
— Відголос дитинства,— знизав карлик плечима.— Я усвідомлював, що лицарем мені не бути, тож вирішив стати верховним септоном. Кришталевий вінець додає людині цілий фут. Я вивчав священні писання й молився, поки коліна не стер, але моє покликання мало трагічний кінець. Досягнувши певного віку, я закохався.
— Дівчина? Чудово розумію,— Іліріо застромив праву руку в лівий рукав і видобув звідти срібний медальйон. У ньому виявився портрет жінки з великими блакитними очима й золотисто-білявими косами, в яких виднілися сріблясті пасма.— Серра. Познайомився в лісянському будинку подушок і забрав її до себе додому гріти мені постіль, та зрештою побрався з нею. І це я, чия перша дружина була родичкою правителя Пентоса! Відтоді двері палацу назавжди зачинилися для мене, але мені було начхати. За Серру то була невисока ціна.
— І як вона померла? — Тиріон здогадався, що вона мертва: чоловік не говоритиме так ніжно про жінку, яка його покинула.
— У Пентос завітала браавоська торгова галера, що пливла з Нефритового моря. «Скарбниця» везла гвоздику і шафран, агат і нефрит, шарлатний шовк, зелений єдваб... і сіру смерть. Гребців ми вбили, щойно вони зійшли на берег, корабель спалили на якорі, але щури прослизнули по веслах і на холодних кам’яних лапках допливли до набережної. Пошесть забрала дві тисячі життів і лише тоді вщухла,— магістр Іліріо заклацнув медальйон.— У себе в спальні я тримаю її долоні. Оті долоні, що були такі м’які...
Тиріон подумав про Тишу. Глянув на поля, якими колись гуляли боги.
З того дня вояки золотого загону жили й помирали на Спірних землях, воюючи за Мир, чи Ліс, чи Тайрош у їхніх безглуздих дрібних війнах і мріючи про край, який утратили їхні батьки. Це були вигнанці й сини вигнанців, позбавлені прав і непрощенні... зате грізні бійці.
— Захоплююся вашою переконливістю,— мовив Тиріон до Іліріо.— Як ви вмовили золотий загін підтримати справу нашої любої королеви, коли вони в своїй історії здебільшого воювали проти Таргарієнів?
Іліріо відмахнувся від зауваження, як від мухи.
— Хай чорний, хай червоний, а дракон лишається драконом. Коли на Східцях загинув Мейліс Монстр, чоловіча лінія дому Чорнопломеня урвалася,— посміхнувся сироторгівець у роздвоєну бороду.— А Данерис дасть вигнанцям те, чого не могли дати ні Гострокриций, ні нащадки Чорнопломеня. Вона поверне їх додому.
«Вогнем і мечем». Тиріон і сам волів такого повернення додому.
— Десять тисяч мечів — королівський дарунок, не заперечую. Її світлість має потішитися.
Магістр скромно кивнув, і його подвійне підборіддя застрибало.
— Я не беру на себе сміливості судити, що може потішити її світлість.
«Як розважливо з твого боку». Тиріон багато знав про «вдячність» королів. А королеви хіба не такі самі?
Незабаром магістр уже поринув у сон, лишивши Тиріона наодинці з думками. Карлик міркував, як поставиться Баристан Селмі до ідеї виїхати на поле бою разом із золотим загоном. Під час Війни дев’ятипенсових королів Селмі пробив собі крізь них криваву стежку, щоб дістатися останнього з нащадків Чорнопломеня й зарубати його. «У заколотах формуються чудернацькі союзи. Такі чудернацькі, як у мене з цим товстуном».
Купець прокинувся, коли зупинилися поміняти коней, і послав по новий кошик.
— Далеко ми вже заїхали? — поцікавився карлик, збираючись підкріпитися холодним каплуном і закускою з моркви, родзинок і шматочків лайма й апельсина.
— Це Андалос, друже мій. Край, звідки прийшли ваші андали. Вони відібрали його у своїх попередників — волохатих, які є родичами волохатих з Ібу. На північ звідси — серце стародавньої держави Гугора, а ми перетинаємо її південні околиці. У Пентосі ці землі називають Рівнинами. Далі на схід — Оксамитові горби, куди ми і прямуємо.
Андалос. За вченням Віри, самі Семеро колись у людському тілі гуляли Андальськими горбами.
— Отець простягнув руку до неба й дістав сім зірок,— процитував Тиріон з пам’яті,— й одну по одній опустив на чоло Гугора з Горбів, увінчавши його сяйливою короною.
Магістр Іліріо з цікавістю глянув на нього.
— Я й не уявляв, що мій маленький друг такий набожний.
— Відголос дитинства,— знизав карлик плечима.— Я усвідомлював, що лицарем мені не бути, тож вирішив стати верховним септоном. Кришталевий вінець додає людині цілий фут. Я вивчав священні писання й молився, поки коліна не стер, але моє покликання мало трагічний кінець. Досягнувши певного віку, я закохався.
— Дівчина? Чудово розумію,— Іліріо застромив праву руку в лівий рукав і видобув звідти срібний медальйон. У ньому виявився портрет жінки з великими блакитними очима й золотисто-білявими косами, в яких виднілися сріблясті пасма.— Серра. Познайомився в лісянському будинку подушок і забрав її до себе додому гріти мені постіль, та зрештою побрався з нею. І це я, чия перша дружина була родичкою правителя Пентоса! Відтоді двері палацу назавжди зачинилися для мене, але мені було начхати. За Серру то була невисока ціна.
— І як вона померла? — Тиріон здогадався, що вона мертва: чоловік не говоритиме так ніжно про жінку, яка його покинула.
— У Пентос завітала браавоська торгова галера, що пливла з Нефритового моря. «Скарбниця» везла гвоздику і шафран, агат і нефрит, шарлатний шовк, зелений єдваб... і сіру смерть. Гребців ми вбили, щойно вони зійшли на берег, корабель спалили на якорі, але щури прослизнули по веслах і на холодних кам’яних лапках допливли до набережної. Пошесть забрала дві тисячі життів і лише тоді вщухла,— магістр Іліріо заклацнув медальйон.— У себе в спальні я тримаю її долоні. Оті долоні, що були такі м’які...
Тиріон подумав про Тишу. Глянув на поля, якими колись гуляли боги.