Макс так добре вивчив його хитрощі, що часом запитував себе, хто з них двох батько, а хто син.
— І що ти знайшов? — зглянувся Макс.
— Ти не повіриш, — відказав батько, а Макс подумав: «Ще б пак», — два велосипеди.
Макс запитливо звів брови.
— Вони старі, але якщо змастити ланцюги, їх можна перетворити на ракети, — розтлумачив Максимільян Карвер. — І там було ще дещо. Знаєте, що я знайшов у гаражі?
— Мурахоїда, — пробурмотіла Ірина, погладжуючи кота.
У свої вісім років наймолодша дочка Карверів застосовувала нищівну тактику, щоб підірвати дух батька.
— Ні,— заперечив вочевидь засмучений годинникар. — Ну, хто відгадає?
Краєчком ока Макс завважив, що матір спостерігала цю сцену, й оскільки, здавалося, присутніх не надто цікавили детективні подвиги її чоловіка, поквапилася прийти йому на допомогу.
— Альбом зі світлинами? — солодким голосом запитала Андреа Карвер.
— Майже, майже, — відповів годинникар, до якого повернувся добрий гумор. — Максе?
Матір нишком глянула на хлопця. Макс прийняв гру.
— Не знаю. Може, газету?
— Ні. Алісіє?
— Я здаюся, — відповіла Алісія, думки якої вочевидь витали десь далеко.
— Ну гаразд. Приготуйтеся, — почав Максимільян Карвер. — Кінопроектор. І коробку з кіноплівкою.
— Що за плівка? — Ірина вперше за чверть години відвела погляд від кота.
Максимільян Карвер стенув плечима.
— Не знаю, плівка. Хіба це не чудово? Ми матимемо в домі кіно.
— Якщо проектор працює,— уточнила Алісія.
— Дякую за оптимізм, доню, але хочу нагадати тобі, що твій батько заробляє на життя тим, що лагодить поламані механізми.
Андреа Карвер поклала руки чоловікові на плечі.
— Приємно це чути, пане Карвер, — мовила вона, — бо хтось-таки мусить побалакати з котлом, що стоїть у підвалі.
— Обов’язково, — відказав годинникар, підводячись.
Алісія підвелася й собі.
— Доню, — перепинила її Андреа Карвер. — Спочатку сніданок. Ти навіть не доторкнулася до нього.
— Я не голодна.
— Я його з’їм, — запропонувала Ірина.
Андреа Карвер категорично заперечила такий варіант.
— Вона боїться погладшати, — злостиво прошепотіла Ірина котові.
— Я не можу їсти, коли він ворушить хвостом і з нього лізе хутро, — відрубала Алісія.
Ірина й кіт з однаковим презирством подивилися на неї.
— Привереда, — підсумувала Ірина і вийшла з котом на подвір’я.
— Чому ти завжди їй потураєш? Коли я була в її віці, ти не дозволяла мені й половини того, що дозволяєш їй, — невдоволено проказала Алісія.
— Ти знову починаєш, — спокійно мовила Андреа Карвер.
— Це не я почала, — запротестувала старша дочка.
— Гаразд, вибач, — Андреа Карвер погладила довге волосся Алісії, яка опустила голову, намагаючись уникнути заспокійливих ніжностей. — Але поснідай, будь ласка.
В цю мить у них під ногами почувся металевий грюкіт. Вони перезирнулися.
— Ваш батько у своєму амплуа, — прошепотіла Андреа Карвер, допиваючи каву.
Алісія машинально почала жувати грінку, а Макс намагався викинути з голови образ блазня з простягнутою рукою і виряченими очима, який посміхався в огорнутому туманом саду статуй.
Велосипеди, що їх Максимільян Карвер визволив із лімба в невеличкому гаражі на подвір’ї, були в кращому стані, ніж Макс сподівався. Здавалося, ними практично не користувалися. Озброївшись парою клаптів замші та спеціальним розчином для очищення металів, який матір завжди мала вдома, Макс виявив, що під шаром бруду та плісняви обидва велосипеди насправді нові та блискучі. З допомогою батька він змастив ланцюги та коліщата й підкачав колеса.
— Можливо, доведеться замінити камери, але поки що на них можна їздити, — уточнив Максимільян Карвер.
Один із велосипедів був менший за інший, і Макс, чистячи їх, весь час запитував себе, чи не купив їх Ричард Фляйшман багато років тому, щоб їздити на прогулянки з Якобом дорогою, що простяглася вздовж берега. Максимільян Карвер завважив у очах сина тінь провини.
— Певен, старому лікарю сподобалося б, що ти катаєшся на його велосипеді.