Бам! Бум! Дзинь!
— Ще одну! — закричав Коот, видираючись по металевій драбинці й заглядаючи всередину паровоза.
Те, що він побачив, навіть тигра, — якби котрийсь із цих хижаків знався на паровозах і манометрах, — могло ввести в стан непритомності: стрілка, яка показувала тиск пари, давно перейшла червону риску, зламала обмежувач у кінці шкали і бігала по колу, немов стрілка секундоміра під час олімпійських змагань, а вугілля в топці не тільки не згасало, а розгорялося щораз більше.
Бам! Бум! Дзень!
Третя заклепка ще свистіла в повітрі, коли капітан Коот, вхопивши в зуби рядового Повзика, вже мчав великими стрибками в бік огорожі.
— Пусти! — репетував обурений Ерик і силкувався вирватись. — Не можна їсти товаришів! Рятуйте!
Йонатан не міг відповісти, бо рот у нього був зайнятий. Гнав щосили на трьох лапах і в останню мить пірнув у дірку. Ледве встиг сховати хвоста по той бік огорожі, як котел паровозика, не витримавши страшного тиску, з гуркотом вибухнув. Вириваючись зсередини, на всі голоси завила пара, засвистіло, захурчало каміння, полетіли уламки чорного і кольорового металу, кропива і бур’ян, з корінням вирвані вибухом.
— Вибач, — муркнув Коот, випльовуючи пір’їну, яку він ненароком вирвав з хвоста підлеглого. — Лети назад на СП, — вернувся він до наказового тону, — спостерігай, і якщо хтось намагатиметься перешкодити, атакуй з бриючого польоту.
— Слухаюсь! — відповів рядовий Повзик.
Злетівши без розгону, крикнув уже з повітря:
— Дякую!
На нього це було не схоже, не та вдача, однак ті кілька годин, що їх він провів у доброму товаристві, безперечно, вплинули на його поведінку.
З найвищої обмітки було вже добре видно всю територію заводу, бо туман, потривожений вибухом, випав росою на бетон і рештки паровозика. Зволожені конструкції заводу виблискували в усій своїй красі. Дві труби, всмоктувальна і відвідна, які вели до річки і ще зовсім недавно були схожі на ноги жука, зараз були так переплутані між собою, що скидались швидше на почате плетиво светра з грубої сріблястої нитки.
Від воріт до місця аварії бігли робітники з інструментами, дружина самооборони розкручувала довжелезний шланг, щоб запобігти можливій пожежі. В зворотному напрямку галопом мчав лише чорний від вугільного пилу Йонатан. Перескочивши пожежний шланг, промайнув під ногами робітників і одним стрибком, аж хмара сажі знялася з шерсті, злетів на лутку відчиненого вікна диспетчерської.
— Тпрусь, замазуро! — крикнув черговий інженер і вхопив клоччя, замахуючись ним на кота.
Та не встиг він ступити й двох кроків, як заступник командира з повітряних справ, навівши згори приціл на руку з клоччям, ввійшов у піке й довбонув чергового у вухо.
Тієї ж миті капітан Коот стрибнув на розподільний щит і вимкнув струм.
Обидва десантники враз вилетіли назад через вікно.
— Кінець операції! Збір на пункті входу! — наказав Йонатан, перебуваючи у верхній точці свого стрибка.
— Зрозумів. Виконую, — відповів Ерик з бойової повітряної напівпетлі.
Їхні подальші дороги розійшлися, бо Крилатий почав набирати висоту, а Вусатий, підвладний силі тяжіння, приземлився на траву.
Поблизу не було ніякого сховища, тому він просто ліг у затінку, прислухаючись.
Інженер, якого Ерик дзьобнув у вухо, почав кликати на поміч, галасуючи дедалі дужче. Одночасно, перехилившись через підвіконня, він видивлявся винуватців свого нещастя, проте нічого не бачив, бо Ерик уже давно зник у повітрі, а Йонатана маскувала нерухомість, яка врятувала не одного розвідника.
Знеструмлені мотори затихли, насоси качали чимраз повільніше, і капітан подумав з полегкістю, що йому вдалося врятувати блокуючу групу — тобто Бікі, більше вже не присмоктаний до труби, міг вертатись назад до річки. Що Бікі не заблукає, Коот був певен; труба, хоч яка заплутана, виведе, куди треба.
Від міста долинув звук сирени, який наближався з кожною секундою. У Йонатана холодок пробіг по спині. Такого пронизливого сигналу, як у патрульного фіата інспектора Новака, не мала жодна машина. Потерпілий черговий теж почув здоровим вухом цей звук, зліз з підвіконня і, вхопивши телефонну трубку, закричав:
— Міліція! На поміч! Тут дзьобають! Як це кого? Мене дзьобають!
Момент для втечі з місця операції був найсприятливіший. Капітан Коот повернув до дірки, та не встиг ступити кілька кроків, як почув вищання шин директорської машини, що загальмувала на стоянці.
З машини хтось вийшов, але дверцята не клацнули.
Висунувшись з-за бордюру, Коот своїми меткими очима кольору старого золота угледів на сидінні радіотелефон типу «Walkie-talkie»— той самий, що його капрал Тронбонь називав «які-такі». Варто було піти на великий ризик, щоб його поцупити (апарат, ясна річ, а не Тронбоня).
Підкравшись до машини, Йонатан почекав, поки вахтер підійде до заклопотаного слідством Методія Новака й заведе з ним розмову, одним рухом ухопив з сидіння невеличкий апарат в елегантному футлярі із світлої шкіри й через кропиву, через поле помчав до пункту збору — гайочка над затокою, де на нього нетерпляче чекали двоє друзів.
— Від початку операції минула майже година, — сказав Бікі.
— А за планом мало бути двадцять сім хвилин, — дорікнув Ерик.
Йонатан мовчки підняв лапу із закривавленим бинтом і тицьнув йому під дзьоба.
— Пробачення я вже попросив, але так чи інакше, а командир спізнився, — не вгавав Повзик.
— Командири ніколи не спізнюються, — заперечив капітан. — Буває тільки, що їх затримують важливі справи…
Він замовк, обвів приятелів задумливим поглядом і, знявши з плеча ремінець, показав радіотелефон.
— Завдяки цьому «Walkie-talkie», — англійське «уокі-токі» він вимовив бездоганно, хоч і не без шотландського акценту, — ми будемо знати, що діється на місці операції, а точніше, скрізь, де перебуває директор.
— У нього що, голос такий, як радіо? — спитав не дуже підкутий з технічного боку Ерик.
— Ні,— сказав Йонатан, витягуючи телескопічну антену на всю довжину. — Просто він носить у кишені такий самий апарат, постійно ввімкнений, аби дружина знала, де він, що робить і коли прийде на обід.
Капітан натиснув клавішу, і вони відразу почули голос магістра-інженера Спритека, який давав розпорядження своїй секретарці:
— Комісія по визначенню збитків нехай лічить іще раз. Мільйон — це мало. Делегацію Спілки рибалок відіслати. Ні грошей на відшкодування, ні часу вислуховувати скарги у мене немає. Дітей із квітами відведіть до їдальні, дайте їм по пиріжку — і нехай чекають. Як тільки бригада ремонтників скінчить роботу, хай вручать їм квіти, і організуйте знімки для преси, де я маю бути представлений як віце-голова шефської ради Друзів дитячих ясел.
Дзинь-дзинь!
Голосний дзвінок перервав розпорядження, і незворушний металічний голос вдерся в ефір, роздільно вимовляючи кожне слово:
— Комп’ютер. Директору. Математичні. Формули. Хибні. Завдання. Перебільшене. Розпитування. Неможливе. Вимикаю. Перегрітий. Дзинь! Генератор. Дзень!