— Бачиш, — кажуть, — двадцять п’ять років прослужив, а царя в очі й не бачив!
Дошкулило це солдатові, зібрався, та й пішов на царя подивитися. Прийшов у палац. Цар питає:
— Чого тобі?
— Так і так, ваша царська величність, служив я тобі й Богу аж двадцять п’ять літ, а тебе і в очі не бачив; ось прийшов подивитись!
— Ну, дивись.
Солдат тричі обійшов навколо царя, роздивляючись. Цар питає.
— Чи ж хороший я?
— Хороший, — відповідає солдат.
— Ну, то скажи мені, служивий, чи високо небо від землі?
— Аж так високо, що як там стукне, то тут чутно.
— А чи широка земля?
— Ось там сонце сходить, а там сідає — оце така широка!
— А чи глибока земля?
— От був у мене дід, помер дев’яноста років, закопали в землю, відтоді він вдома не бував; певно, що глибока!
Потім відправив цар солдата в тюрму та й сказав йому:
— Тримайсь, служба! Я пошлю до тебе тридцятеро гусей, щоб зумів у кожного гусака по пір’їні висмикнути!
— Добре!
Покликав цар тридцять багатих купців та й загадав їм ті ж загадки, що й солдатові загадував; вони думали, думали, не змогли відповідь дати, і звелів їх цар посадити за те в тюрму. Питається у них солдат:
— Купці-молодці, а вас же за що сюди?
— Та ось, бачиш, цар нас допитував: чи далеко небо від землі, і наскільки земля широка, і наскільки вона глибока, а ми — люди темні, не змогли відповіді дати.
— Як дасте мені кожний по тисячі карбованців — я вам всю правду скажу.
— Будь такий ласкавий, брате, навчи.
Узяв з кожного солдат по тисячі та й навчив, як відгадати царські загадки.
Ось днів через два покликав цар до себе і купців, і солдата; загадав купцям ті ж самі загадки, ось вони відповіли на всі — так він і відпустив їх по своїх місцях.
— Ну, служба, чи зумів ти по пір’їні висмикнути?
—Зумів, ваша царська величність, та ще й по золотій!
— А чи далеко ж тобі додому?
— Звідси не видно — певно, що далеко!
—Ось тобі тисяча карбованців; іди собі з Богом! Повернувся солдат додому та й зажив собі вільно, в достатку.
___________________
В одному царстві-государстві жив-був собі мужик Хомка Беренников, такий сильний та міцний, що коли пролетить повз нього горобець та зачепить крилом, так він і з ніг звалиться. Погано йому на білому світі, всі його ображають, от і надумався він: «Піду-но втоплюся з горя!»
Підходить він до болота, побачили його жаби та й поскакали у воду.
«Стривай, — думає собі Хомка, — не буду топитися; і мене люди бояться!»
Повернувся додому, почав на поле збиратися; а конячина в нього така паскудна, на роботі заморена, натер їй хомут шию до крові, насіли на неї ґедзі та мухи — сила-силенна! Хомка підійшов, долонею як ляснув — одним махом сто побивахом! — та й каже:
— Ого, та я й сам богатир! Не хочу орати, хочу воювати!
Сусіди над ним сміються:
— Куди тобі, дурню, воювати; тобі тільки свиней годувати!
Та все одно, назвався Хомка богатирем, узяв тупицю й косар, що ним скіпки скіпають, одягнув старий каптан та високу шапку, сів на свою конячину та й поїхав у чисте поле. У чистому полі вкопав у землю стовп і написав на ньому:
— Їду битися в інші міста — одним махом сто побивахом!
Тільки-но встиг від’їхати від того місця, під’їхали до стовпа два могутніх богатирі, прочитали напис та й кажуть:
— Що за богатир такий? Куди він поїхав? Скоку молодецького не чути, сліду богатирського не видно!
Кинулися за ним по дорозі, Хомка побачив їх та й питає:
— Ви хто такі?
— Мир тобі, чоловіче добрий! Ми сильномогутні богатирі.