— Ні, правда, — запевнив Лукас, — ти виглядаєш жахливим чудовиськом.
— Так, — підтвердив Джим, — дуже мерзенним та жахливим.
— Чесно? — запитав дракон, і його велика пика засяяла від радості.
— Чесно-чесно, — сказав Джим, — а що, хтось вважає тебе не насправдішнім драконом?
— Так, уууууууууууууу! — відповів дракон і знову гірко розридався. — Чистопородні дракони не пускають мене до себе, до Дракон-Міста. Вони стверджують, що я всього лише напівдракон. І це тільки тому, що моя матуся була гіпопотамицею! Зате мій тато був справжній дракон.
Друзі обмінялися значущими поглядами, які означали таке: «Ага! Так цей напівдракон зможе нам розповісти, як їхати далі».
— Це тому ти такий нещасний? — запитав Лукас.
— О ні,— сопучи, відповів дракон. — Але сьогодні день у мене і дійсно невдалий. Мій вулкан потух, а запалити його знову не виходить. Я вже все перепробував, нічого не допомагає.
— Нумо, лай-но нам подивитися! — запропонував Лукас. — Ми машиністи та розуміємось на тому, що горить.
Напівдракон миттю витер сльози та зробив круглі очі.
— Ой як гарно-то! — хрюкнув він. — Буду вам жахливо вдячний. Для нас такий сором, якщо вулкан гасне.
— Розумію, — сказав Лукас.
— Ось, до речі,— із наснагою провадив напівдракон. — Я ще не представився. Мене звуть Непомук.
— Гарне ім'я, — сказав Лукас.
— Щоправда, це людське ім'я, — відзначив Джим. — А воно пасує драконові?
— Моя матуся гіпопотамиця, — відповів Непомук, — так мене охрестила. Вона жила у зоопарку та багато спілкувалася з людьми. Звідти й ім'я. А драконів частіше зовуть по-іншому.
— А-а, он воно як! — сказав Джим.
Потім вони один за одним спустилися крізь кратер досередини вулкану. Коли вони потрапили вниз, Лукас запалив сірника та роздивився. Вони стояли у просторій печері.
Одну її половину займала величезна вугільна куча, а на другій стояла велика відкрита піч. Над ній на ланцюзі висів вражаючих розмірів котел. Усе було вкрито кіптявою, задушливо смерділо сіркою та чимось ще.
— У тебе тут дуже мило, Непомуку, — ввічливо сказав Лукас і задумливо подивився на вугільну кучу.
— Але ж у тебе немає ніякого ліжка! — здивовано відзначив Джим.
— Ой, ви знаєте, — відповів напівдракон Непомук, — більш за все я полюбляю спати у вугіллі. Стаєш таким брудним, дивитися приємно, і не треба кожного ранку спеціально бруднитися наново.
У драконів все не так, як у людей. Люди зранку та ввечері вмиваються, аби завжди бути охайними чистьохами, а дракони вранці та ввечері брудняться, аби завжди бути відмінними брудньохами. Такий драконівський лід.
А Лукас тим часом порався біля великої пічки. У лічені хвилини він уже знайшов неполадку.
— Ось воно що! — сказав Лукас. — Решітка вивалилася, і димохід засмітився.
— А чи багато треба часу, аби все полагодити? — запитав Непомук, здається, знову збираючись розревітися.
Лукас уже збирався запевнити напівдракона в тому, що справа зовсім нескладна, як раптом йому в голову прийшла інша ідея, і він сказав так:
— Я хочу подивитися, що можна зробити. Взагалі-то ремонтувати тут уже нема чого. Тобі б треба завести нову пічку. Проте, може бути, мені все-таки вдасться ще разок налагодити стару. Пощастило тобі, що сюди приїхали саме два машиністи.
Просто у Лукаса виник один план, а для цього йому, звісно, довелося трішечки перебільшити.
— Джиме, — вів він далі із найсерйознішою міною, — лізь-но швидше нагору і кулею до нашого локомотива! Забери звідти спеціальну скриню з інструментами і не забудь операційну лампу.
— Домовились, — відповів Джим так само серйозно, потому видерся нагору і миттю повернувся із інструментами та ліхтариком.
— Ось що, дорогий мій Непомуку! — сказав Лукас, зморщивши лоба. — Зараз, будь ласка, залиш нас удвох. Ми з асистентом не можемо працювати, якщо за нами спостерігають.
Непомук із благоговінням подивився на скриньку, у який таємничо виблискували інструменти. Потім виліз із вулкану і, сповнений очікування, всівся біля кратеру. Незабаром він почув знизу стукіт молотка і скреготіння пилки. Обидва машиністи, мабуть, були і справді людьми на рідкість старанними!
Насправді Лукас за один раз поставив решітку на місце, а потому почистив димохід. Усе було знову у повному порядку. І тепер друзі затишно сиділи поряд, підморгували один одному і, посміюючись, настукували молотками та напилками по печі та котлу, аби гриміло, як у кузні.
Трохи згодом Непомук запитав у кратер:
— Ну як, виходить?
— Справа складніша, ніж я гадав, — гукнув у відповідь Лукас, — проте сподіваюся, що ми впораємось!
І вони застукотіли знову. Джим ледь утримувався від сміху. Непомук сидів біля кратеру, прислухався до роботи і дуже радів тому, що поблизу у найпотрібніший момент опинилися два машиністи.
За деякий час Лукас упівголоса сказав:
— Гадаю, що тепер досить.
Друзі припинили стукотіти, і Лукас розпалив у печі вогонь. Полум'я зайнялося, і дим почав підніматися крізь кратер. Усе чудово діяло.
Побачивши дим, що піднімався догори, Непомук забув себе від радощів. Насамкінець його все-таки охопив невеличкий сумнів у тому, що машиністи зможуть усунути ці жахливо складні неполадки. А тепер він витанцьовував навколо кратеру і рохкав своїм писклявим голоском:
— Вийшло! Вийшло! Мій вулкан знову горить! Ура! Запрацювало!
Джим із Лукасом видерлись до нього нагору.