— Гаразд, — рішуче відповів Джим.
— Тоді бувай! — прошепотів Лукас і став прокрадатися за локомотивом.
Між тим принцеса закінчила відповідати. Вона не зробила жодної помилки. І саме це по-справжньому розлютило драконицю. Вона налетіла на Лі сі, штовхнула її та загорлала:
— Ти щщщо, гадаєшшш, щщщо можешшш сердити мене відсссутніссстю помилок? Ти зззарозззуміла та хххвалькувата плюгавка! Щщщо? Яа-а-ак? Відповідай, коли тебе зззапитують!
Принцеса мовчала. Та й що було на це відповідати?
— Ссскільки буде три додати чччотири? — нетерпляче запитала дракониця.
— Сім, — відповіла Лі Сі.
Очі дракониці злобно виблиснули.
— А якщщщо Я ссскажжжу, щщщо буде вісссім?
— Усе одно буде сім, — відповіла Лі Сі.
— Якщщщо Я кажжжу, щщщо буде вісссім, то буде вісссім, — прошипіла дракониця. — Зрозуміло?
— Ні, сім, — прошепотіла Лі Сі.
— Щщщо? — фиркнула дракониця. — Сссперечччаєшшшшссся? Я сссама зззнаю, щщщо буде сссім. Але ти маєшшш ссслухатиссся! А зззамісссть цього ти зззадираєшшш носсса! Зззверхнісссть має бути покарана! Ану кажжжи, щщщо буде вісссім!
Лі Сі мовчки похитала голівкою.
Тільки-но зібралася дракониця покарати маленьку принцесу, як раптом сердитий хлоп'ячий голос сердито вигукнув:
— Заждіть, пані Мальцан!
Дракониця здивовано озирнулася та помітила, що у дверях стоїть маленький чорношкірий хлопчик і безстрашно дивиться в її бік.
— Не можна так чинити з Лі Сі! — твердо сказав Джим.
— А це щщще щщщо ззза наглий чччорний брудньоххха? — спантеличено рохнула дракониця. — Зззвідки ти взззявссся, і взззагалі хххто ти такий?
— Мене звуть Джим Кнопка, — спокійно відповів Джим. — Я приїхав з Усландії, щоб визволити принцесу Лі Сі. Й інших дітей також.
У масі дітлахів почулися шепіт та шушукання, і всі здивовано подивилися на Джима. Особливо маленька принцеса була вражена тим, як мужньо поводиться маленький чорношкірий хлопчик із величезним чудовиськом.
Дракониця поспіхом роздала направо та наліво два-три стусани та ляпасів і обурено виснула:
— Мовчччати! Щщщо ви сссобі дозззволяєте, бандо невихованих бешшшкетників!
Потім вона знову повернулася до Джима та, склавши губи дудочкою, запитала з удаваною дружністю:
— Тебе приссслали до мене «Тринадцять лютиххх», моя дитиночччко?
— Ні,— відповів Джим, — мене ніхто не присилав.
У гострих очках дракониці з'явився невпевнений блиск.
— Щщщо це озззначччає? — зашипіла вона. — Ти щщщо жжж, сссам по сссобі ззз'явивссся? Можжже бути, я тобі подобаюссся, га?
— Ні,— знову сказав Джим. — Не подобаєтеся. Але я хочу дізнатися таємниці мого народження, і ви, мабуть, можете мені допомогти.
— Але чччому сссаме я? — нетерпляче запитала дракониця.
— Тому що посилка, у якій я приїхав до Усландії, була від якихось тринадцяти для пані Малтсан чи щось на зразок того.
— А-а-а! — здивовано вигукнула дракониця, і злобна посмішка повільно розповзлася її пикою, всіяною бородавками. — То ццце ти, моє зззолотццце! Давно я на тебе чччекаю!
У Джима спиною поповзли мурашки, проте він тут-таки взяв себе до рук та ввічливо спитав:
— Чи не могли б ви сказати, хто мої справжні батьки?
— Довго шшшукати не доведетьссся, моє сссонечку, — захихотіла дракониця. — Аджжже ти — мій!
— Я теж спочатку так гадав, — рішуче відповів Джим. — Тільки тепер я знаю, що ви мені — ніхто!
— Але жжж я купила тебе в «Тринадцяти лютиххх», — промурчала дракониця із підступним блиском в очах.
— Яка різниця? — відповів Джим. — Я краще знову поїду до Усландії.
— Пррравда? — сердито запитала дракониця. — Невжжже ти так зззі мною вчинишшш? Та щщщо ти кажешшш, мій хлопчччику!
— Так, — відповів Джим. — І принцесу я візьму із собою. І всіх дітей теж.
— А якщщщо я тобі їххх не віддам? — м'яко, але нетерпляче поцікавилася дракониця.
— Доведеться віддати, пані Мальцан, — сказав Джим, обмінявшись швидким поглядом із маленькою принцесою.
Дракониця зайшлася єхидним реготом.
— Хі-хі-хі! Бачччили дурня? Хо-хо-хо! Він і дійсссно за сссвоєю волею до мене ззз'явивссся! Осссь і потрапив до пасссточки! Xа-xа-xа!