— Як тобі подобається острів, Лі Сі? — спитав Джим.
— О Джиме, він просто пречудовий! — захоплено відповіла маленька принцеса.
— А він не замалий? — стурбувався Джим. — Я маю на увазі, порівняно з Мигдалією.
— О ні! — вигукнула принцеса. — Як на мене, маленька країна набагато гарніша за велику. Особливо коли вона — острів.
— Ну тоді все гаразд, — задоволено сказав Джим.
— Можна побудувати кілька чудових тунелів, — визначив Лукас. — Крізь тераси. Як ти вважаєш, Джиме? Це ж буде твій острів.
— Тунелі? — замислено перепитав Джим. — Було б класно. Проте в мене поки навіть свого локомотива немає.
— А ти все ще хочеш стати машиністом? — спитав Лукас.
— Звісно, — відповів Джим, — а ким же ще?
— Гм, — буркнув Лукас та підморгнув, — можливо, у мене для тебе щось і передбачається.
— Локомотив? — схвильовано вигукнув Джим.
Проте Лукас більше нічого не казав, як не прохав його хлопчик.
— Зажди до Усландії,— більше від Лукаса годі й було чекати.
— До речі, Джиме, в тебе є назва для нового острову? — урвав нарешті їхню розмову цар. — Як ти його охрестиш?
Джим трохи подумав, а потім запропонував:
— Як щодо Нової Усландії?
Усі з цим погодилися, і так воно й залишилося.
Це сталося кілька днів потому, чудовим ранком, десь близько семи, коли пані Ваас виходила з дверей своєї крамниці, які вона щойно відкрила.
Пан Ермель висунув голову з вікна будиночка, аби визначити, треба брати сьогодні з собою парасольку чи ні. І тут обидва водночас побачили, що в морі перед Усландією стоїть величезний чудовий корабель.
— Що це за незвичайний корабель? — запитала пані Ваас. — Кораблик поштаря набагато менший. До того ж у цього на бузі не поштовий ріжок, а золотий єдиноріг. Що це означає?
— На жаль, нічого не можу вам про це сказати, моя вельмишановна, — відповів пан Ермель. — Дивіться-но, та в нього на буксирі цілісінький острів! Ой, у мене погане передчуття! Певно, це морські розбійники, які хочуть зазіхнути на Усландію!
— Ви так вважаєте? — невпевнено спитала пані Ваас. — Та-а-ак, і що ж нам робити?
Проте перш ніж пан Ермель встиг відповісти, з корабля почувся радісний зойк, і через поручні, ризикуючи скрутити собі в'язи, на сушу стрибнув Джим.
— Пані Ваас! — загорлав він.
— Джиме! — вигукнула пані Ваас.
Тут вони кинулися один до одного в обійми. Радості їх не було краю. І це зрозуміло.
Тим часом Лукас, Лі Сі та цар теж зійшли на сушу, і нарешті навіть Емма була обережно вивантажена з корабля та поставлена на її колишню колію, вже дуже зарослу мохом та травою. На Еммі все ще висів величезний золотий орден із блакитною стрічкою, а сама вона без упину видавала короткі радісні посвисти.
Коли пан Ермель, що онімів від подиву, нарешті второпав, хто приїхав, він тут-таки помчав до замка між двох гірських верхівок та у хвилюванні почав грюкати у двері.
— Так-так! Уже йду! Що таке? — почулося з внутрішніх покоїв бурмотіння заспаного та нічого не розуміючого короля Альфонса За-Чверть-Дванадцятого.
— Ваша величносте! — із трудом переводячи дихання, покликав пан Ермель. — Милостиво вибачте, проте це у вищій мірі важливо! Тільки що прибули машиніст Лукас та Джим Кнопка й маленька дівчинка і пан похилого віку вельми шляхетної зовнішності й корабель із островом у сітях…
Проте він не доказав, бо цієї миті двері розчахнулися, і звідти прожогом вибіг король. Він був у самісінькій нічній сорочці і на бігу квапливо намагався натягти на себе халат із червоного оксамиту. Корона вже сяк-так сиділа на голові.
— Де? — схвильовано запитав він, бо забув вдягти окуляри.
— Хвилиночку, ваша величносте! — прошепотів пан Ермель. — У такому вигляді ви не можете приймати людей.
І він допоміг королю як слід вдягти халата. Потім вони обидва побігли вниз, до корабля, і в поспіху король загубив одного шльопанця у шотландську клітину, так що донизу він прибув підстрибуючи.
Ну ось, і тут почалися обійми, рукостискання, привітання, і краю їм не було.
Лукас представив одного одному царя мигдальського та короля Альфонса За-Чверть-Дванадцятого, а Джим познайомив усіх із Лі сі, і коли всі нарешті перезнайомилися та привіталися, вони пішли до будиночку пані Ваас снідати.
Звісно, її маленька кухня виявилася такою тісною, що ніхто й повернутися не міг. Проте для такого щасливого товариства, яке зібралося цим ранком в Усландії, це було тільки приємно.
— І де ж ви побували? — гучно розпитувала пані Ваас, розливаючи каву по чашках. — Я зараз лусну від цікавості. Що ви дізналися? Хто така пані Мальцан? Вона приємна? Чому вона не приїхала з вами? Та розказуйте ж!
— Так, розкажіть, розкажіть! — у весь голос прохали король Альфонс За-Чверть-Дванадцятий та пан Ермель.
— Терпіння і тільки терпіння, — посміхнувшись, попередив Лукас. — Аби все розповісти, знадобиться час.
— Так, — сказав Джим. — Ми хочемо, коли поснідаємо, спершу показати вам острів, який привезли з собою.
Сніданок тривав недовго, бо всі були так сильно схвильовані, що по-справжньому не зголодніли. На путі до корабля пані Ваас тихесенька сказала Лукасові:
— Мені здається, Джим за цей час сильно подорослішав.
— Цілком можливо, — відповів Лукас, димлячи люлькою, — пригод він зазнав чимало.