Містер Дедалус презирливо пирхнув.
— Знаєш, Джоне, — сказав він, — так їм і треба. Ми — нещасний, заїжджений попами народ, завжди були такими і будемо такими довіку.
Дядько Чарлз похитав головою і сказав:
— Кепська справа! Кепська справа! Містер Дедалус повторив:
— Заїжджений попами, забутий Богом народ!
Він кивнув на портрет свого діда, що висів праворуч нього на стіні.
— Бачиш отого дядька, Джоне? — сказав він. — То був добрий ірландець, коли ще про гроші ніхто не думав. Його засудили до смертної кари, бо він був «білий». А про наших друзів-клерикалів він любив говорити, що ноги їхньої в нього у домі не буде.
Данті сердито втрутилася:
— Якщо ми заїжджені попами, то цим слід пишатися! Вони — зіниця ока Божого! Не торкайтеся їх, каже Христос, бо вони зіниця ока Мого.
— Значить, нам не можна любити свій край? — запитав містер Кейсі. — Ані йти за чоловіком, народженим для того, щоб вести нас?
— Він зрадник свого краю! — відрізала Данті. — Зрадник, перелюбник! Священики правильно зробили, що зреклися його. Священики завжди були правдивими друзями Ірландії.
— Справді? Та ну! — сказав містер Кейсі.
Він з розмаху посадив кулака на стіл і, сердито насупившись, став відгинати палець за пальцем.
— Хіба єпископи Ірландії не зрадили нас у час унії, коли єпископ Ланіґан підніс вірнопідданчий адрес маркізові Корнваллісу? Хіба в 1829 році єпископи і священики не продали сподівань свого краю в обмін на свободу католицької релігії? Хіба не вони засуджували рух феніїв з амвонів та в сповідальнях? Не вони зганьбили прах Теренса Белью Мак-Мануса?
Обличчя його пашіло гнівом, і Стівен відчував, що з кожним словом, яким проймалася його душа, так само починають пашіти і його щоки. Містер Дедалус хрипко, презирливо реготнув.
— Господи! — вигукнув він. — Я забув про старого Пола Каллена! Це ще одна зіниця ока Божого!
Данті перехилилась через стіл і крикнула просто у вічі містерові Кейсі:
— Правильно вони роблять! І завжди робили правильно! Бог, мораль і релігія передусім.
Місіс Дедалус, бачачи її хвилювання, сказала:
— Місіс Райордан, не варто так хвилюватися.
— Бог і релігія понад усе! — вигукнула Данті. — Бог і релігія — понад марнотою світу цього!
Містер Кейсі підніс затиснутий кулак і бабахнув ним об стіл.
— Чудово! — загорлав він хрипко. — Раз так, то не треба Ірландії Бога!
— Джоне! Джоне! — гукав містер Дедалус, хапаючи гостя за рукав.
Данті витріщила на нього очі, щоки їй тряслися. Містер Кейсі важко висунувся з крісла і, перехилившись до неї через стіл, однією рукою змахував повітря з-перед очей, наче віддирав павутину.
— Не треба Ірландії Бога! — горлав він. — Забагато його в Ірландії! Геть Бога!
— Богохульник! Диявол! — верещала Данті, зірвавшись на ноги, і ледь що не плювала йому в лице.
Дядько Чарлз з містером Дедалусом стягли містера Кейсі назад у крісло і врезонювали його, кожен зі свого боку. Він дивився поперед себе темними пломенистими очима і твердив:
— Геть Бога, кажу я вам!
Данті рвучко відсунула стілець і вийшла з-за столу, скинувши по дорозі кільце для серветки, яке повільно покотилось по килимі і спинилось коло ніжки фотеля. Місіс Дедалус зірвалася теж і побігла за нею до дверей. Біля дверей Данті рвучко обернулася й гукнула на всю кімнату, — щоки їй палахтіли й тремтіли від люті:
— Диявол з пекла! Ми перемогли! Ми розчавили його насмерть! Сатана!
Двері за нею грюкнули.
Випручавши руки з обіймів дядька Чарлза та містера Дедалуса, містер Кейсі раптом упав на них головою і болісно схлипнув.
— Бідний Парнелл! — голосно крикнув він. — Мій мертвий король!
Він плакав голосно і гірко.
Підвівши вражене жахом обличчя, Стівен побачив батькові очі, повні сліз.
Учні балакали всі нараз, невеличкими групами. Один сказав:
— Їх зловили під Левиним пагорбом.
— Хто зловив?
— Містер Ґлісон з проректором. На колясі. І додав:
— Так мені один старшак сказав. Флемінг запитав:
— А чого вони повтікали, ти знаєш?
— Я знаю, — сказав Сесіл Громило. — Поцупили гроші з ректорської.
— Хто цупив?