Італієць вдячно кивнув.
— Гадаю, містер Стемпер уже вам каав, я гордий бути 'дним з провідних виробників екологічно чистої продукції в нашій країні. Для половини Європи я «містер Зелений». У мене працюють десятки тисяч людей, ц'лі товариства залежать від мо'о бізнесу. Великий науково-дослідний інститут у Болоньї назвали на мою честь...
— Вітаю.
Уркгарт упізнав цю латинську схильність до перебільшення. Монделлі керував компанією, яка хоч і була чималою за італійськими мірками, проте не сусідувала в одному переліку з провідними й набагато потужнішими мультинаціональними корпораціями.
— Але тепер, тепер над цим усім нависла загроза, ваша високоповажносте. Бюрократи, які нічого не тямлять ні у бізнесі, ні у житті. Вони тероризують усе, шо я збудував,— пристрасть у голосі промовця дужчала, і шампанське вихлюпувалося через вінця його келиха.— Ці дурні бамбіні в Євросоюзі з їхніми проектами технічного регламенту. Ви зна'те, за два роки вони хочуть змінити старий спосіб, у який ми позбуваємося хімічних відходів...
— Яким чином це стосується вас?
— Містере Укат...— він вдавано закашлявся.— Це ті хімічні відходи, які я ціле життя намагаюся вилучити зі своєї продукції. З того, у що ви загортаєте їжу, в чому ви миєтеся, у що вдягаєтеся, з паперу, на якому пишете. Це я роблю їх екологічно чистими, вилучаючи...— він змахнув короткопалою рукою і зробив гримасу, ніби виступає на сцені,— вилучаючи з них кляті хімічні речовини. Що, ну що тепер я маю з ними робити? Уряд запускає АЕС і закопує ядерні відходи, а бізнесменам так не мо'на. Нам більше не дозволяєсся ні закопувати побічні продукти, ні просто спалювати або ховати на дні океану. Ті bastazdi у Брюсселі навіть хочуть заборонити мені вивозити відходи в пустелі країн третього світу, і неважливо, що населення там голодує та конче потребує прибутків. Африканці голодуватимуть, італійці голодуватимуть, моя сім'я голодуватиме. Це божевілля якесь! — він одним великим ковтком осушив келих шампанського.
— Даруйте, синьйоре Монделлі, але хіба всі ваші конкуренти не в такому самому становищі?
— Моїх конкуренти — переважно німці. У них досить назбираєсся дойчмарок для інвестицій, щоб знищувати хімічні відходи, як заманеться бюрократам. А в мене їх нема. Це змова німців, щоб позбутися конкуренції в бізнесі.
— То чому ви прийшли до мене? Чому не звернулися до свого уряду?
— Ох, містере Укат, хіба ж ви не зна'те італійських політиків? Мій уряд не поможе, він-бо вже уклав угоду з німцями щодо перевиробництва вина. Італійські фермери продовжуватимуть виробляти дотаційні вина, які нікому й не потрібні, в обмін на нові правила знищення хімічних відходів. Італійських виробників вин аж триста тисяч, а Монделлі лише один. Ви політик і знаєте, як такі цифри співвідносяться.
Монделлі утримався й не пояснив, що він додатково ускладнив питання тим, що втік з молодою телеактрисою-неаполітанкою, в той час як сам досі одружений з сестрою італійського міністра фінансів. Тепер у Римі його зустрінуть з такою самою теплотою, як повний автобус англійських уболівальників.
— Дуже сумно, синьйоре Монделлі, вельми вам співчуваю. Але, безперечно, це італійська справа.
— Це європейська справа, синьйоре Укат. Бюрократи діють від імені Європи. Вони надто себе переоцінюють. А ви і всі британці відомі як найкращі та найсильніші супротивники брюссельських бюрократів. Тому я прошу вас подумати. Прошу помогти. Спиніть директиву. Комісар з довкілля у Брюсселі. Він англієць. Ваш друг, еге?
— Можна сказати і так...
— Хороша людина — він трохи зам'який, мабуть. Надто легко дає вводити себе в оману цим чинушам. Але приємний.
— Можна сказати і так...
— Як я розумію, він бажа, щоб ви продовжили його термін після закінчення його повноважень. Він вас послуха.
Це була правда, звісно, кожне слово.
— Можна подумати і так, синьйоре Монделлі, але я не можу прокоментувати.
— Прем'єр-міністре, я не можу описати, наскільки був би вдячний.
Це було не зовсім точно. Уркгарт знав від голови партії, що Монделлі якраз чітко описав, наскільки був би вдячний. Він запропонував сто тисяч фунтів у партійну касу. «На знак подяки великому інтернаціоналісту»,— як він висловився. Стемпер вважав, що чудово впорався, знайшовши для партії такі кошти, але Уркгарт збирався його розчарувати.
— Боюсь, я не зможу допомогти вам, синьйоре Монделлі.
— Ах, це ваше британське почуття гумору! — сказав він зовсім не тоном поціновувача.
Уркгарт скривився, наче лимон укусив.
— Ваші особисті проблеми в компетенції італійського уряду. Ви повинні це зрозуміти.
— Мені кінець...
— Співчуваю.
— Але я думав...— італієць кинув благальний погляд на Стемпера; той знизав плечима.— Я думав, ви зможете мені помогти.
— Я не можу допомогти вам, синьйоре Монделлі, як італійському громадянину. Прямо — не можу.
Монделлі смикав свою чорну краватку, і його очі, здавалося, ще більше вилізли з орбіт.
— Хай там як, у серйозних обставинах я готовий у дечому стати на ваш бік. Британський уряд теж не в захваті від брюссельської пропозиції. У наших власних інтересах, ви розумієте. Якби це залежало тільки від мене, я наклав би вето на весь план.
Оркестр починав збиратися до ями, й оперний театр заповнився очікувальним дзижчанням.
— На жаль,— провадив Уркгарт,— це лише одне з численних питань, які нам доведеться розв'язувати під час перемовин з нашими європейськими партнерами, у тому числі з комісарами, навіть британськими. Вони даватимуть і братимуть. А в нас у країні стільки незгод! Нас чекають нелегкі часи.
— На кону весь мій бізнес, прем'єр-міністре. На дно підуть або нові правила, або я сам.
— Усе так серйозно?
— Так!
— Ну, зі щасливої випадковості інтереси мого уряду могли б збігтися з вашими.
— Я був би дуже вдячний...
— Якби я опинився на вашому місці, синьйоре Монделлі, якби це мені загрожував крах...— Уркгарт зробив паузу, втягнувши ніздрями повітря, як вовк, що вишукує здобич.— Думаю, що був би ще вдесятеро вдячніший.
Уркгарт недбало розсміявся, вдаючи безтурботність, але італієць зрозумів усе. Уркгарт підвів його до краю прірви та примусив зазирнути до неї, а потім запропонував рятувальну мотузку. Монделлі замовк, щоб кілька секунд поміркувати, а коли заговорив, у його голосі вже не було тривоги. Вони розмовляли більше не про рятувальну мотузку, а про бізнес. Сума становила близько двох відсотків від його річного прибутку — значна, але доступна. І його бухгалтери здатні знайти спосіб, як її списати у рахунок податку як зарубіжні інвестиції. Він повільно кивнув головою.
— Як ви сказали, синьйоре Укат, я буду вдячний по-справжньому. Вдесятеро більше.
Уркгарт, здавалося, не чув, так наче обдумував власні плани, забувши про італійця.
— Знаєте, прийшов час знову спробувати поставити Брюссель на місце. І думаю, саме ваш випадок може нам допомогти. Є кілька британських компаній, які можуть постраждати...