— Невелика різниця, — відмахнулась Аліса. — Всіх греків та французів не запам’ятаєш. Тим більше, що я філолоґ, а не філософ.
З цими словами вона підійшла до стінної шафи, всередині якої було споруджено портал, і рішуче захряснула дверцята. Маріка збиралась була запротестувати, але потім передумала. В її теперішньому стані й справді не варто займатися серйозними справами, що вимагали цілковитої зосередженості. Портал може зачекати й до завтра.
— Таки добре, що ми вирішили замаскувати його, — сказала вона.
— І то правда, — згідно кивнула Аліса і раптом лукаво всміхнулася. — А то уяви собі картину: ми з тобою мило розважаємося в ліжку — і тут з порталу вистрибує твій брат. Та поки він відчинить шафу, ми матимемо час бодай накритися ковдрою.
Маріка зашарілася.
— Ні, йдеться про інше.
— Знаю, що про інше. Просто я випустила з уваги, що зараз у тебе негаразд з почуттям гумору. — Аліса відійшла від шафи і влаштувалася в кріслі. — В усій цій історії мене втішає одне: я недаремно пожертвувала шафою. Дядько дуже помилявся, коли казав, що в наш час з порталом можна не критися.
— Помилявся… Авжеж помилявся, — замислено промовила Маріка й зітхнула. — Швидше б він повернувся.
Позавчора ввечері сер Генрі поїхав на півтора тижні до Лондона. Останні аналізи засвідчили повне зникнення пухлини з усіма метастазами, і місцеві лікарі, приголомшені дивовижним одужанням пацієнта, якого вважали приреченим, відрядили його на ґрунтовне обстеження до одного з лондонських світил онколоґії. Певна річ, сер Генрі міг і не їхати — він цілком покладався на доччину майстерність і не сумнівався, що хворобу переможено. Але, порадившись із Марікою та Алісою, вирішив дослухатися до рекомендацій своїх лікарів. Будь-який інший пацієнт на його місці так би й учинив; тому не варто було привертати до себе зайву увагу, демонструючи своє легковажне ставлення до такої небезпечної хвороби. І сер Генрі поїхав — як виявилося, вельми невчасно…
— Може, варто зателефонувати йому й розповісти про Кейта? — запропонувала Аліса.
Маріка хитнула головою:
— У жодному разі. Телефон можуть прослуховувати.
— Гадаєш? — з сумнівом мовила Аліса. — Невже це так серйозно?
— Це дуже серйозно. Ти просто не бачила Кейтового обличчя, коли він говорив про тих впливових людей. Він був наляканий до смерті. Він боявся — але не мене. Радше він боявся за мене. І за себе також.
Аліса гмикнула.
— Здається, ти захищаєш його. А проте, якщо Кейт не збрехав, і тобою справді цікавляться якісь впливові люди, то сам він… — Вона на хвильку зам’ялася. — Ну, м’яко кажучи, їхній співробітник. А по-простому — шпигун.
— Я теж так думаю, — кивнула Маріка.
— І зовсім не зла на нього?
— Ще й яка зла! Добре, що його не було поблизу, коли я додумалася до цього. Я б йому таке влаштувала! Либонь тому він і поквапився піти — поки я не оговталася… І до речі. Якщо Кейт шпигун, то може, і Джейн працює разом з ним на тих впливових людей?
— Ні, навряд, — швидко відповіла Аліса, з чого Маріка зробила висновок, що вона вже думала про це. — І не просто навряд, а взагалі виключено. Я познайомилася з Джейн ще в Корнуолі, коли уявлення не мала про твоє існування і навіть не думала переїздити до дядька Генрі.
— А тобі не здається дивним, що через три місяці після твого від’їзду з Корнуолу Волшів також потягло на землю предків?
— Волші ірландці, а не шотландці, — заперечила Аліса. — Хоча і в Кейта, і в його батька шотландські імена, насправді їхня родина не має до Шотландії ніякого стосунку.
— Тим більше дивно, — наполягала Маріка. — З чого б це їм було їхати в Шотландію?
— Ну, власне, — помітно збентежилась Аліса, — почасти через мене. Вірніше, через Джейн, яка хотіла бути зі мною. Волші весь час переїздять з місця на місце, така вже натура в Джейниного батька. Коли йому набридло жити у Плімуті й він почав шукати щось нове, Джейн запропонувала йому Единбурґ. А містер Волш погодився. Так от і вийшло.
— Ти мені раніше не говорила.
— Було незручно, — зізналася Аліса. — Коли Джейн тільки приїхала, мені довелося б розповісти, що ми з нею більше ніж просто подруги, а тоді я не була певна, що ти нормально до цього поставишся. Ну, а потім ти почала сприймати її як суперницю і… словом, сама розумієш.
— Розумію, — сказала Маріка. — То ти вважаєш, що переїзд Джейн та її батьків зі мною не пов’язаний?
— Ніяк не пов’язаний. Я переконана, що вони не мають жодного стосунку до Кейтових справ. Раніше він узагалі жив окремо від них, навчався в Оксфорді, і я познайомилася з ним лише тут. От його переїзд справді видається підозрілим. Джейн майже нічого не розповідала про брата, вони змалку не ладнають одне з одним, але я пам’ятаю, як ще у Плімуті вона між іншим обмовилася, що Кейт найбільше захоплюється середньовічною Німеччиною. Аж це минулого року він раптом приїхав до рідних в Единбурґ, і тоді виявилося, що його вже цікавить історія Шотландії. Можливо, ті невідомі люди завербували Кейта саме через нашу з Джейн дружбу, бо він легко міг потрапити в Норвік і стати тут своїм.
— Може, й так, — погодилася Маріка. — Може, його примусили до співпраці. Може, навіть шантажували.
— Ти таки шукаєш йому виправдання, — зауважила Аліса. — Вже готова пробачити його?
— Ще ні, але… Я відчуваю, що він хоче заслужити моє пробачення. Він не бажає мені зла, він… — Маріка замовчала.
— Він кохає тебе, — закінчила за неї Аліса. — Йому доручили стежити за тобою і, цілком можливо, прикинутися закоханим, щоб втертися до тебе в довіру, а він узяв і закохався по-справжньому. Та й ти сама…
— Будь ласка, Алісо, — урвала її Маріка. — Не треба про це. Хоч сьогодні не треба.
— Можна подумати, що раніше ми про це говорили. Останнім часом ти вперто уникаєш будь-яких розмов про ваші з Кейтом стосунки. Невже соромишся своїх почуттів до нього? Чи, може… — Аліса трохи помовчала. — Може, боїшся, що я ревнуватиму? І тому відштовхуєш від себе Кейта?
Маріка нічого не відповіла й мовчки підійшла до крісла, де сиділа кузина. Притримавши поли свого халату, вона опустилася на вкриту м’яким килимом підлогу, притулилась до Алісиних ніг, а голову поклала їй на коліна. Аліса стала спроквола пестити її золотаве волосся.
Як це не дивно, але відколи Маріка зрозуміла, що закохана в Кейта, її почуття до Аліси нітрохи не змінилися. Навіть навпаки — Маріку чимраз дужче вабило до кузини, вона любилася з нею ще з більшим запалом, прагнучи забутися в її обіймах, дати вихід своїй непогамованій пристрасті…
— І все ж таки, — після тривалої мовчанки озвалась Аліса, — я наполягаю на відповіді. Адже це безпосередньо стосується мене. Гаразд, я згодна, що твої почуття до Кейта — твоя особиста справа. Проте я маю знати одну річ: чи часом не через мене ти така холодна з ним, така неприступна?
— Ні, Алісо, — сказала Маріка. — Щодо цього не турбуйся. Я тримаю Кейта на відстані не через тебе. Просто не хочу давати йому марних надій. Між нами все одно нічого бути не може.
— Чому?
— Бо мені не потрібен коханець, а моїм чоловіком Кейт стати не зможе. Він мені не рівня. Нехай він походить із шанованої та заможної родини, але в моєму світі він ніхто. А я — князівна. Моєї руки прагне сам король Ібрії, а чимало достойників Імперії раді були б назвати мене своєю дружиною або невісткою. Моє призначення — бути королевою, в крайньому разі, княгинею.
— Ач яка ти пихата! — промовила Аліса з невеселою усмішкою.
— Пиха тут ні до чого. Просто я стаю реалісткою. Тепер я розумію, що поводилася, як примхлива дитина, ухиляючись від шлюбу з Флавіаном. Коли проблему з імператорською короною буде залагоджено, ми з ним одружимося.
— Ти кохаєш його?
— Ні. Він мені просто подобається. Для шлюбу цього досить. А кохання в моєму житті завжди буде, бо я люблю тебе.