Бенкет давно закінчився, а Стен ще не лягав спати. Опівночі він мав зустрітися з Флавіаном і, чекаючи на призначений час, намагався зібратися з думками перед майбутньою розмовою. А розмова обіцяла бути нелегкою.
Тепер Флавіан поставить питання руба — так або ні. Чи згоден Стен скористатися кризою центральної влади, щоб перетворити Галосаг на незалежне королівство й очолити його, чи він і надалі залишиться прибічником єдиної та неподільної держави західних слованів? Як патріот свого народу, Стен був проти розпаду Імперії. Але також він був і патріотом свого роду — роду Конорів. Сперечаючись із Флавіаном, Стен, одначе, в глибині душі не міг не визнати, що існування могутнього централізованого королівства Галосаг із королем-Конором на чолі посприяє звеличенню всього їхнього роду, надасть можливість кожному з Конорів у повній мірі проявити себе і зайняти місце, що належало йому за правом. Тож і справді: чи варто чіплятися за цю величезну, але розрізнену Імперію, тішачись примарною надією, що колись її трон посяде чоловік з їхнього роду?..
Перспектива оволодіти всім Західним Краєм була, звісно, дуже заманливою — проте нездійсненною. Зараз в усьому світі налічувалося лише близько трьох тисяч чоловіків та жінок, що були нащадками Конора-пращура. Чи до снаги їм захопити й утримати владу в такій великій державі? Чи спроможуться вони перебудувати Імперію на свій лад? І коли це станеться?
Інша річ, Галосаг, у якому Стен був фактично некоронованим королем. Його вплив зростав із року в рік, і тепер він міг без особливих зусиль змінити свою булаву земельного воєводи на королівський вінець. Більшість мешканців Галосагу радо вітатимуть цей крок. Князів і наймогутніших жупанів доведеться приборкувати силою, проте немає лиха без добра — заколот серед вищої знаті за відсутності належної підтримки у нетитулованої шляхти, що складає кістяк війська, не перетвориться на серйозну міжусобицю, а його придушення в кінцевому підсумку призведе до посилення королівської влади.
За наявних обставин Златовар, хоч би хто став новим імператором, не зможе нічого протиставити незалежницьким прагненням Галосагу — надто ж якщо Стен виступить у спілці з Ібрією. Мало того, князям Західного Немету доведеться боротися з сепаратистськими настроями значної частини своїх підданих, які захочуть приєднатися до Галосагу. А влошські правителі, які, бувши слованами, разом з тим уявляли себе спадкоємцями традицій Давньої Імперії і згорда позирали на інших, вважаючи їх варварами, чого доброго під цю колотнечу створять власне королівство — державу „культурних“, „цивілізованих“ слованів. Потім і південно-східні провінції, не такі непокірливі, але найзаможніші в Західному Краї, забажають більшої самостійності. Тоді вже й брати-словани зі Сходу не сидітимуть склавши руки. Тимчасово відклавши свої чвари, східні князі не проґавлять нагоди поболючіше вжалити могутнього сусіда й поживитися за рахунок своїх західних одноплемінників. Та й північні варвари не залишаться осторонь і захочуть повернути собі втрачений дев’ять років тому Ютлан…
Цілком очевидно, що це означатиме загибель Імперії. Втім, Стен цілком усвідомлював, що Імперія може розпастися і без його втручання — а просто внаслідок спроби князя-реґента Чеслава узурпувати престол. Бувши самодуром, Чеслав, проте, не був дурнем і чудово розумів, що йому навряд чи вдасться захопити владу в усьому Західному Краї. Найпевніше, він розраховував отримати ласий шматок з центральних та північних князівств, пожертвувавши на догоду своїм амбіціям заходом, півднем і сходом. Якщо Стен зробить вибір на користь незалежного королівства Галосаг, то князь Чеслав стане його природним союзником, і вони, мабуть, зможуть домовитися про розподіл сфер впливу. Але… Сама думка про це викликала у Стена огиду. Політика — брудна штука, та навіть у політиці є межа, яку не можна переступати, бо інакше втратиш найголовніше — повагу до себе. Стен нізащо не стане домовлятися з убивцею свого батька! Адже тоді, в Ютлані, Чеслав надіслав загін князя Всевлада прямісінько в пастку, про існування якої, як згодом з’ясувалося, він знав наперед. Майже ніхто не сумнівався, що Чеслав учинив так навмисно — щоб позбутися найнебезпечнішого конкурента в майбутній боротьбі за імператорську корону…
Стен стрепенувся, відчувши виклик, що йшов через його портал. Він миттю зосередився й подумки спитав:
„Флавіане?“
„Авжеж я,“ — надійшла відповідь — „Готовий?“
„Зачекай. Зараз.“
Стен підійшов до книжкової шафи й натиснув потаємну кнопку. Шафа беззвучно відсунулась убік, відкривши нішу в стіні, де було споруджено портал. Швидко активувавши його, Стен відступив на два кроки і запросив:
„Проходь.“
З туману під осяйною аркою вийшов юнак років двадцяти, середнього зросту, худорлявий, з продовгуватим блідим обличчям, кучерявим вогнисто-рудим волоссям і смарагдовими очима. Він був одягнений у світло-синій костюм із золотим шитвом, довгу багряну мантію і коричневі черевики з м’якої шкіри, а його голову вінчав усипаний діамантами золотий обруч.
Король Ібрії Флавіан IV був першим королем із роду Конорів. Він не був сином чоловіка своєї матері, короля Юліана VII, і знав про це змалку. Також він знав свого справжнього батька, але ставився до нього вельми прохолодно, хоч і без ворожості. Як підозрював Стен, Флавіана пригнічувала думка, що він з’явився на світ навіть не внаслідок швидкоплинного роману, був зачатий не в пориві шаленої пристрасті, а за тверезим розрахунком — аби звести на ібрійський престол короля-Конора.
Ця подія стала найвизначнішим успіхом радикального крила Братства Конорів, члени якого мали на меті якнайшвидше досягнення світового панування свого роду. Але згодом виявилося, що попри такий блискучий початок, обрана ними стратеґія себе не виправдала. Хоча за триста років Конори розселилися по різних країнах, у переважній більшості вони мешкали в Імперії і вважали себе слованами. Ібри були для них чужі, порядки в Ібрії видавались їм варварськими, влада — занадто деспотичною, і вони рішуче виступали проти ібрійської експансії на схід. Сподівання радикалів на масовий наплив Конорів у країну, де править їхній родич, також не справдилися. Дарма що Ібрія вже понад сто років жила в мирі з Імперією, ібри ставилися до слованів не надто доброзичливо, тож прийшлі Конори мали невеликі шанси зайняти гідне місце в тамтешньому суспільстві, навіть якщо їм протегуватиме сам король. Виняток становили хіба що юні дівчата зі шляхетських та купецьких родин, які за сприяння Флавіана знаходили собі пари серед знатних ібрійських вельмож. Така матримоніальна політика, що її цілеспрямовано проводив молодий король, була покликана поступово зробити Ібрію державою, де провідну роль відіграватимуть чоловіки та жінки з роду Конорів. Проте для цього знадобиться кілька поколінь, а не два чи три десятиліття, як мріяли радикали.
Самого Флавіана цілком влаштовував такий стан речей. Він був Конором, але водночас був ібром і дбав не лише про свій рід, а також і про свою країну. Ще принцом він зрозумів, що навіть у разі перемоги над Імперією Ібрія однаково програє — у тому сенсі, що ібри-переможці просто розчиняться серед слованів і з плином часу стануть такою ж другорядною меншістю, як гали, влохи, помори, немети, еліни й решта підкорених Імперією народів. А Флавіан був королем ібрів і хотів, щоб його піддані й надалі залишалися ібрами.
Три роки тому, коли Флавіан посів ібрійський престол і, природним чином, став лідером радикального крила Братства, він запропонував інший шлях звеличення роду Конорів: якщо неможливо захопити владу в усій Імперії відразу, то слід розчленувати її на кілька держав і оволодіти нею частинами, починаючи з Галосагу. Нова проґрама була реалістичніша за попередню, а тому, з погляду поміркованих, набагато небезпечніша. Чимало Конорів, що досі були рішучими противниками „ібрійського варіанту“, миттю стали палкими прибічниками Флавіанової ідеї. Добра половина молоді віком до тридцяти років буквально за ніч перетворилася на радикалів.
Флавіан увесь цей час чинив потужний тиск на Стена, схиляючи його до рішучих дій. От і зараз він прийшов за тим самим. І тепер, з огляду на нові обставини, натисне ще дужче, його вже не задовольнить невизначена обіцянка вчергове подумати над цим питанням. А Стен просто не знав, що відповісти. Крім побоювання за незворотні політичні наслідки такого кроку, він мав ще й суто особисті причини не квапитися зі здобуттям королівської корони. Можна було не сумніватися, що князь Габор Сеанський, який контролював Лютицю, столицю Галосагу, в обмін на свою підтримку запропонує Стенові одружитися з його меншою донькою, тринадцятирічною Деяною. Від такої пропозиції, надто ж коли йдеться про ціле королівство, не відмовляються, а Стен ще не почував себе готовим до шлюбу. Тим більше — з рідною сестрою Анішки, кожна згадка про яку досі сповнювала його глибоким смутком… Ні, Стен аж ніяк не уникав жінок, навпаки, мав їх забагато — і швидше не жінок, а дівчат, бо з заміжніми він ніколи не зв’язувався. Проте жодна з цих дівчат не могла зрівнятися з Анішкою, не була гідна зайняти її місце. Що ж до Деяни, ще зовсім юної дівчини, то вона дуже подобалася Стенові, дуже нагадувала йому Анішку, і саме тому він не хотів одружуватися з нею. Боявся, що Анішкина тінь завжди стоятиме між ними і зрештою перетворить їхнє подружнє життя на пекло…
— Привіт, — сказав Стен у відповідь на таке ж недбале вітання Флавіана, що ніяк не в’язалося з його урочистим вбранням. — Проходь, сідай. А чого це ти так вирядився?
Флавіан привільно вмостився в кріслі, скинув корону й поклав її на письмовий стіл.
— Будь певен, не задля тебе. Це на випадок, якщо хтось вирішив розіграти нас. Хочу показати йому, з ким він має справу. Отак.
— Вибач, — сказав Стен, сівши в крісло навпроти. — Щось я не вхопився за твою думку. Можливо, ти роздратований і не надто ясно висловлюєшся.
У зелених Флавіанових очах промайнув подив.
— Хіба ти не отримав повідомлення?
— Отримав. Як бачиш, чекав на тебе.
— Та ні, — відмахнувся він. — Я про інше повідомлення.
— Про яке? — нетерпляче запитав Стен. — Друже, я справді нічого не розумію.
На обличчі Флавіана з’явився вираз крайньої розгубленості.
— То ти дійсно… Ну, гаразд. Ось поглянь.
Він торкнувся пальцем до чаклунського каменя в своєму персні, а за секунду в повітрі перед Стеном засяяли золоті літери, які склалися в слова:
Цим повідомляється, що о другій по півночі за златоварським часом ви, разом з князем Стеніславом Мишковичем, запрошені на засідання Вищої Ради Братства Конорів для обговорення ваших пропозицій про майбутнє Імперії. Чекайте виклику в призначений час.
Далі йшла дата і маґічний знак Ради Дванадцяти.
Вища Рада (або Рада Дванадцяти) понад двісті років керувала Братством Конорів, виступала об’єднувальною силою й арбітром в усіх суперечках. Членів Ради завжди було дванадцятеро — за кількістю синів та дочок засновника їхнього роду. Проте в середині минулого сторіччя, коли чисельність Конорів перевищила тисячу осіб і Братство розкололося на кілька уґруповань, Рада без будь-яких попереджень припинила свою діяльність, а всі дванадцять її членів безслідно зникли. Якийсь час по тому була поширена думка, що Рада потай продовжує діяти, але жодних ознак її втручання в життя Конорів не спостерігалося. За минулі відтоді сімдесят років Рада Дванадцяти перетворилася на леґенду, хоча дехто й досі щиро вірив, що вона все ще існує…
Стен обережно провів низку маґічних маніпуляцій. Флавіан, відчувши це, запитав:
— Що робиш?
— Перевіряю справжність знаку Ради, — сказав Стен правду, але не всю правду.
— І як?
— Це не підробка.
Флавіан повільно провів пальцями по гладкій шкірі свого підборіддя. Як і переважна більшість Конорів-чоловіків, він голився не лезом, а видаляв волосся на обличчі за допомогою чарів, що давало кращий і стійкіший ефект.
— Я дійшов такого ж висновку. Схоже, це не дурний жарт. Рада таки існує і продовжує діяти… Гмм. Але чому вони надіслали запрошення лише мені, хоча в ньому йдеться й про тебе?
Стен похмуро глянув на нього. Він був роздратований — і мав на те вагомі підстави.
— А навіщо запрошувати двічі? — знизав він плечима. — Тебе повідомили, цього досить. Хоча ти молодший за мене, проте займаєш вище становище. От і отримав запрошення за нас обох.
Флавіан поглянув на настінний годинник, а потім на стіл, де стояли два порожні келихи й повна пляшка вина. Не питаючи Стенової згоди (зрештою, вино призначалося саме для їхньої зустрічі), він розкоркував пляшку, наповнив обидва келихи, один узяв собі, а інший посунув до Стена. Той кивком подякував і зробив невеликий ковток.
— Друга година за златоварським часом, це за чверть перша за мишковицьким, — зауважив Флавіан. — Отже, хвилин за сорок ми зустрінемося або з дуже майстерним жартівником, або з дванадцятьма новоявленими апостолами.