— А тут не було чого вирішувати. Приховавши від Кейта і Джейн правду, Маріка вчинила негарно, навіть підло, і я визнаю це. Проте вона моя сестра, і її щастя для мене понад усе. Нехай хтось інший судить Маріку, нехай вона сама судить себе, нехай її судить Кейт, коли — і якщо — дізнається про обман. Я ж не збираюся ні судити її, ні засуджувати. Просто хочу допомогти їй і — хай так і буде — взяти на себе частку її провини.
Якийсь час вони обоє мовчали.
— А знаєш, — сказала Аліса. — Оце я поділилася з тобою, і мені стало легше. Було дуже важко тримати все в собі. Ще й постійно боятися, що Маріка утне дурницю, спробує зв’язатися з пані Волш і переконати її надалі приховувати правду про Кейтове походження. Власне, тому я й розповіла тобі — щоб ти мав це на увазі.
— Тепер матиму, — пообіцяв Стен. — Обидва Ключі зберігаються в надійному місці, до них Маріка не добереться. Але про всяк випадок я попрошу Стоїчкова та тітку Зарену посилити заходи безпеки.
— Це буде правильно, — схвалила Аліса. — Та колись ми все ж повернемося до світу МакКоїв. Що буде тоді? Чи ти не пустиш туди Маріку?
— Пущу, — відповів Стен. — З мого боку буде великою дурістю, якщо я спробую тримати її на припоні. Міятович має рацію: це так само небезпечно, як розмахувати червоною ганчіркою перед носом у розлюченого бугая. Гадаю, тоді ми просто скажемо Маріці, що нам відомо про її клопіт, і запропонуємо свою допомогу. Ми обов’язково щось придумаємо. Часу маємо вдосталь.
Три дні тому, з огляду на отриману інформацію про Послідовників, Рада одностайно вирішила відкласти поновлення зв’язку зі світом МакКоїв щонайменше на півроку. Передовсім, слід було дати Послідовникам час заспокоїтися через зникнення Кейта і Джейн, а також упевнитися, що зі знищенням Норвіка вони позбулися присутності Конорів у їхньому світі. Крім того, і це було найголовніше, дізнавшись про справжню природу могутності Послідовників, усі без винятку члени Ради перебували в цілковитій розгубленості. Фактично, ворогом Конорів була не ґрупа людей, що називали себе Послідовниками; їм протистояв давній людський страх перед усім незбагненним — але страх до зубів озброєний, здатний не лише огризатися й відбиватися, а й боляче кусатись і стрімко нападати. Цей страх багато що знав і вмів, він був аґресивний і непримиренний. Боротися з Послідовниками, як з окремими особами, було марно. Вони не були незамінні, як Конори, на їхнє місце могли прийти інші люди — з належною освітою й відповідними розумовими здібностями. А таких людей у світі МакКоїв було багато мільйонів.
Попервах дехто з Ради бачив вихід із ситуації в цілковитому викоріненні стародавніх знань — головної зброї Послідовників. Проте Кейт, до якого звернулися за консультацією, назвав цей задум нездійсненним. З ним погодились і Маріка з Алісою. За їхніми словами, тамтешнє суспільство досягло такого рівня розвитку і має такі потужні інформаційні технолоґії, що знищити ті або інші знання, навіть доступні лише вузькому колу обраних, просто неможливо.
Тому Рада зайняла вичікувальну позицію. Одні сушили собі голову над цією проблемою в пошуках прийнятних шляхів її вирішення, а інші, зокрема Стен, змогли цілком зосередитися на не менш важливій задачі — здобуття Конорами верховної влади в Імперії. Одначе думка про Послідовників, що гострили на них зуби з іншого світу, нікому не давала спокою, і за ці кілька днів навіть такі запеклі прибічники самоізоляції, як Любомир Жих та Міла Танич, усвідомили марність своїх сподівань, що, відгородившись від небезпеки, вони зможуть повернутися до колишнього життя. Тому всі й раділи наявності Ключів, які дозволять їм повернутися до світу МакКоїв і, принаймні, бути в курсі того, чим займаються їхні найлютіші вороги…
Будильник задзвонив за десять хвилин до півночі.
Маріка ще не спала. Вона швиденько вимкнула дзвінок, підтяглася й сіла в ліжку. За її командою, у люстрі впівсили загорівся маґічний світильник.
Кейт, що лежав поруч з нею, міцно спав і навіть не ворухнувся — ні від світла, ні у відповідь на жваве дренчання будильника. Чверть години тому Маріка навела на нього сонні чари — і зробила це дуже неохоче, бо ще не погамувала свою жагу до любощів. Їй узагалі ніколи не було забагато, і часом вона мало не доводила Кейта до виснаження. Він ласкаво називав її своєю маленькою німфочкою і напівжартома, напівсерйозно стверджував, що навіть за всього бажання не зможе зраджувати її — йому просто забракне сил на інших жінок. Вона нітрохи не ображалася і сприймала це як комплімент.
Ще хвилину Маріка просиділа в ліжку, ніжно дивилася на Кейта і думала про те, що їй пощастило набагато більше, ніж її матері. Вона не лише зустріла чоловіка своєї мрії, а й стала його законною дружиною. І в неї немає причин соромитися свого кохання — адже тепер воно освячене Небесами й визнане людьми. Це підтверджувала й обручка, яку Маріка носила майже весь час, знімаючи лише тоді, коли покидала королівське крило, щоб пройтися по території Флорешті або вирушити на верхову прогулянку довколишнім лісом. Ніхто, за винятком обмеженого кола втаємничених, поки не знав, що вони з Кейтом одружені, і до пори до часу це мало залишатися в секреті. Слуги в королівському крилі замку були чудово вишколені, не потикали носа в панські справи й міцно тримали язика на зашморзі; а за межами крила, у присутності звичайної челяді та ґвардійців, Маріка та Кейт поводились обачно й не виказували своєї близькості…
Маріка нахилилася, поцілувала сплячого Кейта в скроню, потім вибралася з ліжка і стала вдягатися. О пів на першу за ібрійським часом вона мала бути в Мишковарі, добре що для цього їй не доведеться звертатися до Стена — ще три тижні тому він зважив на її прохання й надав їй вільний доступ до свого порталу. Час від часу Маріка відвідувала Мишковар, щоб узяти ті чи інші свої речі — одяг, прикраси, книжки, — або просто подивитись у вікно на рідне місто, за яким дуже скучала.
Останнього разу вона була вдома сьогодні вдень. Прийшла сама, без Аліси, Кейта чи Мірчії, оскільки не збиралася оновлювати свій ґардероб у Флорешті, а лише хотіла взяти книжки з алхімії. В молодості її батько закінчив хімічний факультет університету і тепер вирішив трохи просунути тутешню науку. Проте спершу йому треба було ознайомитися з уживаною в цьому світі термінолоґією, певніше, освіжити її в пам’яті — колись він уже ділився своїми знаннями з Марічиною матір’ю, яка, крім усього іншого, захоплювалася цією наукою.
Більшість трактатів з алхімії зберігалися в головній бібліотеці Мишковара, де Маріка, зі зрозумілих причин, з’являтися не могла, тому вирішила обмежитися тими кількома книжками, що були в її кабінеті. Вже звично пройшовши через братів портал, вона відразу попрямувала до себе — а там на неї чигала величезна несподіванка.
На своєму письмовому столі Маріка побачила наручний жіночий годинник і аркуш тамтешнього паперу, списаного вже знайомим їй каліґрафічним почерком:
Передовсім, прошу вас не турбуватися. Шлях до вашого світу знають лише двоє людей — я і один мій добрий друг, якому я цілком довіряю. Нам нарешті вдалося ввімкнути ваш портал…
На цьому місці Маріка перервалася, мерщій підбігла до порталу й переконалася, що він справді в робочому стані. Її аж пойняв жах на думку, що Послідовники виявилися ще могутнішими, ніж розповідав про них Кейт. А досі вона вважала, що він навіть трохи перебільшує їхні можливості, щоб відбити в Конорів бажання потикатися до світу МакКоїв…
Далі в листі йшлося:
…але ми зробили це без лихих намірів щодо вас та ваших родичів. Ми просто хочемо поговорити з вами.
Певна річ, ви можете зруйнувати свій портал, і тоді вже ні ми, ні будь-хто інший з Послідовників не зможе потрапити до вашого світу. Проте я благаю вас не поспішати і повірити в нашу добру волю. Сподіваюся, Кейт і Джейн зможуть поручитися за мене — а я, в свою чергу, ручаюся за того чоловіка, про якого згадувала вище.
Я прошу вас про зустріч і запевняю, що в цьому немає ніякого підступу з нашого боку. Приведіть з собою всіх, кого вважатимете за потрібне. Я чекатиму на вас та ваших товаришів у цьому кабінеті щоночі від дванадцятої до пів на першу за моїм годинником, якого я додаю до листа, оскільки ваш настінний (як я зрозуміла, він був покликаний показувати час в обох наших світах) зупинився.
З глибокою повагою і сподіванням на вашу згоду,
P.S. Будь ласка, до зустрічі зі мною утримайтеся від появи в нашому світі.
Двічі перечитавши листа, Маріка заспокоїлася. Напад панічного страху минув, вона стала міркувати тверезо і дійшла висновку, що на підступ це нітрохи не схоже. Лише цілковитий дурень міг додуматися до такої наївної й непереконливої пастки — а люди, що спромоглися ввімкнути чужий портал, аж ніяк не дурні. Якби Послідовники проникли сюди, навіть якби вони вже облаштувалися тут, встановивши в потаємних місцях свої переносні портали, так звані нуль-Брами, то все одно б не стали виказувати свою присутність лише задля того, щоб захопити Маріку та ще кількох Конорів, яких би вона приведе з собою. Якщо ж їм була конче потрібна Маріка, вони могли просто влаштувати в Мишковарі засаду, замість запрошувати її на зустріч у призначений час. Останнє було верхом ідіотизму.
Розглянувши ситуацію з усіх боків, Маріка зрештою вирішила, що листу можна вірити. Вона здогадувалася, щó потрібно місіс Волш, так само як і здогадувалася про особу того чоловіка, що допоміг їй увімкнути портал… а точніше сказати, ввімкнув для неї портал.
Попервах Маріка збиралася розповісти про все Стенові — брат якраз перебував у межах досяжності. А потім передумала і вирішила звернутися до Стоїчкова. А ще трохи подумавши, відмовилась і від цієї ідеї. Весь сьогоднішній вечір вона поривалася поговорити з Алісою, але так і не наважилася, відклавши розмову з кузиною до останньої миті, перед самою зустріччю з місіс Волш.
Маріка усвідомлювала, що чинить нерозумно й необачно, проте нічого вдіяти з собою не могла. Їй було вкрай важливо зберегти в таємниці справжнє походження Кейта, зробити так, щоб він ніколи не дізнався про її обман, а для цього вона мусила переконати місіс Волш мовчати. Маріка боялася, що в присутності Стена, Стоїчкова і тих, кого вони візьмуть з собою, їй не вдасться спокійно поговорити з Кейтовою матір’ю, пояснити, якої помилки вона припустилася, написавши того дурного листа…
Вдягнувшись і розчесавши волосся, Маріка глянула на наручний годинник, залишений місіс Волш. Він на годину з чвертю відставав від мишковицького часу і майже на півгодини — від ібрійського. Зараз стрілки показували на одинадцяту тридцять п’ять. Час для розмови з Алісою ще залишався.
Маріка взяла з шафки маленьку світлову кулю, запалила її, відтак загасила світильник у люстрі й вийшла зі спальні. Проминувши свій передпокій, вона пройшла до сусіднього і навшпиньки підкралася до дверей кімнати, яку займали Аліса та Джейн. Вірніше, це була Алісина кімната, а для Джейн відвели скромніше помешкання поверхом нижче, проте всі ночі вона проводила тут. Ця ніч також не була винятком — за дверима спальні чулися звуки поцілунків. Обидві дівчини ще не спали і, судячи з усього, засинати поки не збиралися.
Маріка відійшла від дверей і зітхнула. Сама не знала від чого — від полегшення чи від розчарування. Тепер вона могла з чистим сумлінням сказати собі, що таки збиралася порадитись із Алісою, але не змогла, бо завадила Джейн, котра о цій пізній порі ще не заснула. З іншого ж боку, Маріка справді хотіла взяти з собою кузину, зізнатися їй в усьому, розповісти, як непорядно, жорстоко і навіть підло вона повелася з Кейтом та Джейн, заручитися її підтримкою й розумінням. Наразі лише сер Генрі знав усю правду про цей негідний Марічин учинок, але він надто вже сліпо й безумовно любив її, щоб вона могла спертися на нього. Прощення приходить лише через осуд, а батько так і не навчився засуджувати її. Для нього все, що Маріка робила, лежало за межами добра та зла.
Інша річ, Аліса та Стен. Вони також любили її — проте любов не засліплювала їх, а лише робила поблажливими, схильними до прощення. Маріка давно збиралася розповісти їм про все, але ніяк не могла зважитися. Вона дуже боялася, що Стен скористається цим, щоб розлучити її з Кейтом. Здоровий глузд підказував їй, що ці страхи безпідставні, та все ж вона не хотіла ризикувати. Розмову з братом Маріка вирішила відкласти до остаточного вирішення питання з короною — а це мало статися вже незабаром. Мешканці Златовара, що спершу підтримували Чеслава, після битви під Інсгваром почали ремствувати і, не бажаючи облоги міста, дедалі наполегливіше вимагали від нього скласти повноваження і скликати князів для виборів нового імператора. Учора вночі, рятуючись від неминучого бунту, Чеслав залишив столицю і на чолі невеликого війська з вірних йому краян відбув на південний схід — до Вишиграда, своєї вотчини. Там він ще довгенько зможе протриматися, але це вже мало кого турбувало. Головне, що Златовар був готовий прийняти свого майбутнього імператора.
Піднімаючись сходами на четвертий поверх, Маріка впіймала себе на тому, що заздрісно й навіть ревниво думає про Алісу та Джейн. Це було тим більше безглуздо, що всі свої ночі вона проводила з Кейтом і була безмежно щаслива. Утім, заміжжя ніяк не вплинуло на її кохання до Аліси, а кузина, хоч і була тепер з Джейн, нітрохи не охолола до Маріки. Наразі в своїх стосунках вони взяли паузу, Маріка зглянулася на Кейтові почуття і вирішила нічим не затьмарювати йому початок подружнього життя, а як буде далі — час покаже. Та в кожному разі, вона не уявляла свого майбутнього без Аліси. Звичайно, Маріка аж шаліла від пристрасних ночей з Кейтом — але й дуже скучала за ніжними ночами з Алісою…
На щастя, королівська спальня була вільна — сьогодні Флавіан ночував у своєму палаці. Маріка самостійно відкрила портал і пройшла до братового кабінету в Мишковарі. Свого часу їй не склало ніяких труднощів умовити Флавіана налаштувати на неї флорештський портал; набагато важче було переконати Стена дати на це згоду. Попри їхній розрив, попри те, що Маріка вийшла за іншого, Флавіан не змінив свого ставлення до неї й ладен був потурати їй в усьому. Його кохання виявилося на диво безкорисливим і зовсім не еґоїстичним.
Дійшовши до своїх покоїв, Маріка вже у вітальні відчула, що її портал зараз активовано. Мабуть, ще ввечері місіс Волш навідалася сюди, побачила, що лист та годинник зникли, тому не змогла дочекатися призначеного часу і прибула на зустріч раніше.
Маріка нечутно прослизнула до спальні й обережно рушила до кабінету. На півдорозі вона загасила свою світлову кулю, поклала її на підлогу попід стіною і привела в дію заздалегідь підготовлені чари. Маріка не була аж такою безвідповідальною, щоб не вжити застережних заходів. Портал у братовім кабінеті вона залишила відкритим, а в світлову кулю, з якою встановила маґічний зв’язок, вклала спеціальне повідомлення, щоб його було негайно надіслано всім членам Ради у тому разі, коли цей зв’язок перерветься.
Після цього Маріка стала почуватися спокійніше і впевненіше. Наблизившись до дверей кабінету, вона уважно прислухалася і визначила, що там перебуває лише одна людина.
Самі двері було замкнено зсередини на засув — цілком розумна пересторога. Маріка могла прибрати його за якусь секунду, але навмисно зробила це повільно. Людина в кабінеті, помітивши, що засув рухається сам по собі, сторожко відступила до порталу, проте в її рухах не відчувалося зайвої нервовості. Вочевидь, вона боялася появи когось із прислуги; а от зустріч з тими, хто силою думки здатний рухати предмети, її не лякала.
Ввійшовши до кабінету, Маріка побачила в світлі порталу струнку біляву жінку середнього віку. В її правильних і тонких рисах обличчя була помітна безсумнівна родинна схожість з Кейтом та Джейн. І з Кейтом — особливо.
„Не дивно, що він вважає її своєю справжньою матір’ю,“ — майнуло в Марічиній голові.
Вона мовчки зачинила за собою двері, замкнула їх на засув і лише тоді сказала:
— Добрий вечір, місіс Волш.
— Добрий вечір, леді Маріко, — відповіла Кейтова мати і зміряла її пильним поглядом, в якому вчувалося невдаване захоплення. — А ви дуже вродлива. Досі я бачила вас лише на фотоґрафіях, але вони не передавали всієї вашої живої краси.