— А ще я підозрюю, що там ви натрапите на десятки фотографів, які тільки й чекають, щоб зняти кожен найменший візит.
— Даруйте, дурість із мого боку.
— Мені треба йти, Меті.
— І сподіваюся....— вона прикусила язик.
— Так, на що ви сподіваєтеся, Меті?
— Сподіваюся, ви переможете.
— Але ж я ще навіть не кандидат.
— Ви будете, Френсисе.
— Звідки ви це знаєте?
— Назвімо це жіночою інтуїцією.
Знову цей довгий, проникливий погляд, не цілком професійний.
— Я великий шанувальник таких якостей, Меті.
Вона утримала його погляд.
— Але мені треба бігти. З нетерпінням чекаю нашої наступної зустрічі.
І він пішов.
Вода піднімалася з припливом, і дерев’яна платформа, яка становила частину пірсу Чарінг-крос, гойдалася від течії. Було надвечір’я, але вже стемніло, віяв холодний бриз, який почав свою мандрівку десь у Північному морі поза гирлом, летів над водою і огортав щиколотки Меті. Вона щільно загорнулася в плащ і запхала руки в кишені. Їй відлягло, коли вона побачила приватне річкове таксі «Кронікла». Воно перевозило працівників між відділом газети у Доклендсі, нижче за течією, і центральними районами столиці. Це був шатл, який Меті використовувала, щоб переправлятися між газетою і Вестмінстером. А зараз Краєвскі попросив її про зустріч, він мав повідомлення.
— Ґрев каже, ти маєш повернутися,— сказав Краєвскі, спустившися з човна коротким трапом.
— Я пішла.
— Він знає. Увесь сраний ньюзрум чув тебе. А я й не знав, що можна так гахнути дверима, а стіна не впаде,— його тон був жартівливий у спробі розвеселити її.— Разом з тим, він каже, що хоче, аби ти повернулася, бодай просто відпрацювати останні три місяці.
— Я краще замерзну тут,— сказала вона, розвертаючись.
— Ти замерзнеш, якщо не працюватимеш, Меті,— він узяв її за рукав, щоб затримати.— Відпрацюй тих три місяці.
— У матеріалах для жінок! — пирхнула вона з презирством.
— Використай газету як базу, щоб знайти щось інше. Ґрев каже, його це влаштує.
— Він хоче контролювати мене.
— Я хочу бачити тебе.
Його слова очікувально зависли між ними.
— Хай який шлях ти обереш, Меті, не поспішай, подивимося, що буде. Хіба що як ти не можеш терпіти мене, тоді так.
— Ні, Джонні, це не те.
— Тоді що ж це?..
Вона знову рушила, але не швидко. Вони йшли уздовж набережної, повторюючи кручені вигини річки з підсвіченими панорамами Королівської фестивальної зали і будівлі парламенту вдалині.
— Тож як тобі всі ці справи з Уркгартом? — зрештою спитав Краєвскі, намагаючись знайти спільну тему, яку вони могли б обговорити.
— Це надзвичайно. І захопливо.
— Ніби Месія на білому скакуні, який мчить галопом на допомогу.
— Месії не їздять на скакунах, дурнику; вони віддають перевагу віслюкам.
Вони обоє засміялися, відчули полегшення. Він підійшов ближче, вона взяла його під руку, поки вони торували шлях крізь наметені вітром купи листя під голими деревами.
— Чому газета так вчинила? — запитала Меті.
— Не знаю. Ґрев просто увійшов учора пізно ввечері, ні слова нікому, вивернув газету навиворіт і дістав з кишені редакторську статтю для передовиці. Ніякого попередження; ніяких пояснень. Все-таки, здається, вона викликала ажіотаж. Зрештою, може, він вчинив і правильно.
Меті похитала головою.
— Не думаю, що це був Ґрев. Щоб так позиціонувати газету, треба мати яйця, а він же ж такий хирий хрін. Ні, це могли зробити тільки з одного місця: зі столу нашого — вашого! — улюбленого власника. Коли він вліз минулого разу, то скинув з трону Колінґриджа, а зараз намагається передати корону комусь іншому.
— Але чому? Чому Уркгарт? Він справляє враження одинака, аристократа, патриція, старомодного, хіба не думаєш?
— Сильний мовчазний тип.
— Нічого особливого, ніякого визначного фан-клубу.
— Але ж, може, в тому й річ, Джонні. Сидить і не вистромлюється. Ніхто не ненавидить його настільки, щоб змагатися з ним; не так, як із Семюелом.
Вона обернулася поглянути на нього, її подих формував завитки пари у вечірньому повітрі.