— Але ж, напевно, до цього не дійде?
— Авжеж, дійде, і не пізніше, ніж завтра.
— Але невже Генріх не збирається залишити короля й правити країною як сірий кардинал?
— У курятнику має бути тільки один півень. Правити може тільки одна людина.
— Але ж герцог — такий вправний і підступний чоловік…
— Так, підступний. Він завжди під чиєюсь стопою. Річард швидко опиниться під стопою Генріха.
— А черниця вже благовістить, наче дзвін.
— Невже? І що каже?
— Каже, що врожай опинився під коренем. Що світ став із ніг на голову.
— Ця жінка — просто патякало, — зазначив Вавасюр. — Кляузниця. Через неї люди можуть з глузду з'їхати. Посадіть її на ганебний стілець і занурте її поглибте у воду.
— О ні, Боже борони. Сестра Клариса стала просто улюбленцем Христа. Прості люди ходять за нею, роззявивши рота.
— От лайно! — Тут баристер раптом змінив тему; такий прийом він часто використовував у залі судових засідань. — Тепер, коли ви вже тут, лікарю, я згадав, що ви мені потрібні. У мене простріл.
— Радикуліт?
— Біль різкий та несподіваний. В усій нозі.
Ґантер вважав такий стан ознакою меланхолії чи нервового струсу, ліками для якого були скоріше відпочинок і зневажливість, а не порошки чи мікстури; але також він знав, що люди, наділені владою, мають лікуватися за допомогою трав.
— Так, біль від нього дуже сильний, Майлзе…
— Я і сам це знаю.
— Якщо це перший напад хвороби, я б порадив вам рослину під назвою водяний перець чи чебрець.
— Не перший. Це застаріла хвороба.
— Тоді як панацею я пропоную сік піретруму, змішаний із медом. Я відправлю його вам із гінцем. Чи прокидаєтеся ви вночі?
— Дуже часто.
— Беладона допоможе вам добре спати.
— Ви маєте на увазі жовтець?
— Так її теж називають.
— Ця ж рослина завдає багато шкоди людям, чи не так? — Шановний баристер, коли вчиняв перехресний допит, часто користувався такою технікою: удавати, що значно краще розбирається в тій чи іншій сфері знань, аніж це було насправді.
— Незначною мірою. Дуже незначною. Від цього ви не помрете.
— Отже, лікарю, мені немає чого боятись, якщо це «щось» походить із ваших рук, так? — І Вавасюр одним ковтком випорожнив чашу з вином. — Бачите цей перстень, майстре Ґантер? — І він пхнув праву руку Томасу під ніс.
— Авжеж.
— Ця прикраса була знята з голови жаби.
— Мені це добре відомо. її наймення — бура, чи Chelonitis.
— Це запобіжний засіб проти отрути. її сила лине з мого підмізинного пальця і до серця.
Цієї миті зелене каміння піймало світло від свічки, і в цьому несподіваному блиску Ґантер побачив велику пожежу, на кшталт такої, яка примушує бити тривогу. Він моргнув. Усе минулося. Утім, віра його у власну здатність до передчуття, У значущість снів та видінь була великою. І він вирішив, що попереду на нього чекає якесь одкровення стосовно Майлза Вавасюра.
— Але дехто, Майлзе, говорить про таємну змову. Змову, в якій беруть участь невідомі люди.
— Тоді я знаю, як звуть їхнього вождя, — очі баристера із кожним словом усе більше округлювалися. — Напевно, звати його Джон Зруйнуй Усе.
— Мене дуже сильно здивувало… — продовжував лікар, не зводячи очей із господаря, який сидів на протилежному кінці блискучого дубового столу, — …мене здивувало, що за всіма цими негараздами і потрясіннями може стояти знак п'ятьох.
— Хто вам таке сказав? — пролунало швидке і підозріле питання.
— На вашому обличчі я бачу здивування, сер.
— Здивування стосується лише цих жахливих, мерзенних вчинків. Що ви там казали про п'ятьох?
— До мене дійшли чутки.
— У старих книжках це символ стародавньої церкви. Але зараз, у нові часи…
— Він не має значення?
— Ніякого.
Тему розмови змінили; чоловіки обговорили поганий урожай і ціну на хліб, новий закон, що зумовлював довжину взуття, нещодавнє народження дитини з оком посеред лоба, — аж доки розмова знову повернула до нещастя короля.
Вавасюр на хвилинку вийшов, аби завітати до відхожого місця надворі, і Ґантер вирішив скористатися можливістю й розглянути комод. Баристер залишив там — чи то через поспіх, чи то випадково — два пергаменти, обидва з яких мали відношення до судової справи у Вестмінстері; Ґантеру вдалося прочитати речення «In cuius rei testimonium presentibus sigillum meum apposui», але все інше було незрозуміле. Втім, скоро він помітив кілька слів, які було нашкрябано чорнилом на зворотному боці одного з документів. Вони складались у перелік чи таблицю, бо їх було написано у стовпчик: