Аж це якось іде він вулицею, а назустріч жінка і гірко плаче. От він питає, що з нею таке. Вона відповідає, що занедужав чоловік, а в неї нема грошей не тільки, щоб вилікувати його, а й щоб віддати борги, і чоловіка хочуть посадити в тюрму.
— Ви не побивайтеся,— сказав їй Хосе.— Не посадять вашого чоловіка в тюрму і не пустять із торгу вашого майна. Я заплачу і за лікування, і за похорон, якщо він помре.
Так Хосе й зробив Та коли бідолаха помер і був похований його коштом, у нього не залишилося жодного реала—вся спадщина пішла на це добре діло.
«Що ж його тепер робити? — питав у себе Хосе.— Нема чого в рота взяти. Піду-но я до королівського двору й наймуся служити».
Так він і зробив, став слугою в королівському палаці.
Поводився він добре, і король так полюбив його, що все підвищував у чині, аж поки той зробився першим придворним.
А тим часом його брат, себелюбець, зубожів і написав до нього листа, прохаючи допомоги. Хосе, людина добра, відгукнувся, попросивши короля взяти його служити в палац, і король узяв.
Почав той служити, але замість того, щоб дякувати своєму доброму братові, став заздрити, що Хосе — королівський улюбленець, і задумав накапостити йому. От, щоб здійснити свій замір, він узявся збирати плітки і дізнався про кохання короля до принцеси Белья-Флор. Король був уже старий і негарний, тому принцеса не любила його і ховалась у замку, що стояв серед лісу, куди ніхто не знав дороги. Брат сказав королю, що Хосе знає, де Белья-Флор, і що він зв’язаний з нею. Розгніваний король викликав Хосе і звелів йому привезти принцесу Белья-Флор, інакше його чекає шибениця.
От приходить бідолаха у стайню, щоб узяти собі коня і податися світ за очі. А кінь, білої масті, уже зовсім стара шкапа, і каже йому:
— Візьми три хлібини, сідай верхи й ні про що не турбуйся.
Хосе здивувався, почувши мову коня. Але сів верхи і вирушив у дорогу, прихопивши з собою три хлібини, як попросив кінь.
Проскакали вони чималеньку відстань, аж це на дорозі мурашник, кінь і каже:
— Поклади сюди три хлібини, щоб мурашки їли.
— Навіщо? — каже Хосе.— Вони ж нам потрібні.
— Поклади,— відповідає кінь,— і ніколи не стомлюйся робити добро.
Проїхали вони ще трохи, аж бачать — заплутався в мисливських тенетах орел.
Кінь і каже Хосе:
— Злазь і звільни бідолашного птаха.
Хосе каже:
— Але ж ми Тільки згаємо час.
— Дарма. Чини так, як я тобі кажу, і ніколи не стомлюйся робити добро.
Їдуть вони далі, під’їжджають до річки, бачать—лежить на піску рибка, і хоч як б’ється, хоч як намагається врятуватись, не може добратися до води.
Білий кінь і каже Хосе:
— Злізь, візьми бідолашну рибку й кинь у воду.
Хосе на те:
— Але ж у нас немає часу. Нам треба поспішати!
А білий кінь:
— Завжди є час для доброго вчинку. Ніколи не стомлюйся робити добро.
От дісталися вони до замку, схованого в темному лісі, і бачать: Белья-Флор годує курей.
Білий кінь і каже Хосе:
— Зараз я робитиму стрибки й піруети, а Белья-Флор це сподобається. Вона попросить покататись верхи, і ти посадиш її; тоді я почну хвицатися й іржати, вона злякається, а ти їй скажеш, що досі я не катав жінок, і що варто сісти верхи тобі, як ти мене укоськаєш. Ти скочиш на мене, а я рвону з копита і поскакаю просто до королівського палацу.
Все сталося так, як сказав кінь. Белья-Флор зрозуміла, що її хочуть украсти, коли вони помчали чвалом.
От вона сипле на землю висівки і просить свого попутника зібрати їх.
А Хосе на те:
— Там, куди ми їдемо, висівок багато.
Коли вони скакали під деревом, вона впустила хусточку, яка повисла на найвищій гілці. Вона просить спішитися й вилізти на дерево, щоб зняти її, а Хосе каже:
— Там, куди ми їдемо, хусточок багато.
От перехоплюються вони через річку, а Белья-Флор кидає у воду перстень і просить Хосе спішитися, щоб підібрати його. А Хосе:
— Там, куди ми їдемо, перснів багато.
Приїжджають вони нарешті до королівського палацу. Король, побачивши свою кохану Белья-Флор, дуже зрадів. Але вона замкнулася в кімнаті і дверей не відчиняє. На всі благання короля Белья-Флор сказала, що не відчинить доти, доки їй не принесуть тих трьох речей, які вона загубила дорогою.
Король і каже Хосе:
— Нічого не вдієш. Що це за речі, знаєш тільки ти. їдь і без них не вертайся, інакше опинишся на шибениці.
Зажурився бідолашний Хосе і пішов про все розповісти білому коневі, а той і каже:
— Не журися, сідай верхи, і ми знайдемо все.