І брати розійшлися в різні кінці.
Першому братові зустрівся звіздар.
От звіздар і питає:
— Куди ти йдеш, хлопче?
— Нас було четверо братів, а батько перед смертю залишив одну хлібину, от ми й розійшлися на заробітки.
— Я звіздар, і, якщо тобі подобається моє ремесло, я годуватиму тебе.
— Еге ж, подобається.
Так хлопець залишився із звіздарем.
Другому братові зустрівся кравець.
От кравець і питає:
— Куди ти йдеш, дитино?
— Нас четверо братів, а батько й мати померли, і я йду на заробітки.
— Я дам тобі хліб і навчу тебе свого ремесла, якщо воно тобі подобається.
— Еге ж, подобається.
І цей хлопець так само залишився з кравцем.
Третьому братові зустрівся мисливець.
От мисливець і питає:
— Куди це ти йдеш, синку?
— Нас четверо братів, осиротіли ми, і я йду на заробітки.
— Я дам тобі хліб, якщо схочеш навчитися мого ремесла.
— Еге ж, воно мені подобається.
І тоді третій хлопець залишився з мисливцем.
Четвертому братові зустрівся злодій.
От злодій і питає:
— Куди йдеш, синку?
— На заробітки, я сирота.
— Якщо хочеш, навчу тебе свого ремесла.
— А яке ж у тебе ремесло?
— Я злодій і навчу тебе красти.
— Е, це мені не подобається. Батько й мати казали, що красти погано.
— А я навчу. Схочеш — крастимеш, не схочеш — не крастимеш. Для науки збиратимеш бездоглядні речі.
— Якщо так, то навчи.
І хлопець залишився з ним.
На сьомий рік четверо братів зібралися там, де домовлялися. І почали розповідати, хто що робить.
— Я навчився звіздарства. І звіздар дав мені приладдя, аби я бачив усе, що схочу.
— А ти?
— Я навчився кравцювати, і кравець дав мені голку, яка будь-що може зшити.
— А ти? — спитали третього.
— Я навчився полювати, і мисливець дав мені рушницю, яка вбиває те, на що її наведеш.
— А ти? — спитали четвертого.
— Ну, мені й признатися сором.
А звіздар йому:
— Чом же тобі сором признатися, нехай ти навіть злодій?
— Та я, брате, якраз злодій.