— ...Кожному! — поспіхом додав Дізфайндер, ледве встигнувши зробити при тому кам'яне обличчя.
"Щоб усе було, як у тому давньому фільмі..."
— Хлопці! — замовник аж руками сплеснув. — Та зараз голову можна за сорок тисяч купити абсолютно без усякого ризику.
— Саме таку? — недбало запитав Гонщик.
Запала пауза.
— Не таку, — неохоче визнав гість. — Такі ще не продаються. Тому й потрібна.
Знову запала мовчанка.
— Ну... — урвав мовчанку замовник. — По тридцять?
— Путній інженер у "Дженерал Моторс" більше отримує, — пирхнув кремезний. Він відкликався на прізвисько Сапер, але друзі називали його Пітом, бо поруч нього майже завжди був ще один сапер — пес. Зараз він валявся на піску поруч з ногами дівчини, висолопивши язика щонайменше на півметра й час від часу підозріло поглядав на дельфіна.
— Ну... по сорок, — витис із себе товстун. — Але на цьому вже край.
— Сорок п'ять, — з розчарованим виглядом кинув Дізфайндер. — І фінансування, звичайно.
— Грабіжники, — зітхнув замовник, зіжмакав хустинку й запхав її до першої-ліпшої кишені. — Згоден.
З-за хвіртки визирнула дівчина, пирхнула й зникла.
— Отже, щодо подробиць, — товстун знову зітхнув, підніс руку до лисини, сплюнув, й поліз до кишені по хустку. — Як ви вже, напевне, здогадались, головка знаходиться в ракеті, ракета — в шахті, шахта — на Уралі, а Урал — в Росії. Відповідно, там і доведеться працювати. Це означає, що в разі провалу шансів у вас майже нема, бо до найближчої цивілізованої країни навіть літаком кілька годин. Але літак у даному випадку виключений. Як проникнути у країну — ваша справа, карти й супутникові фото місцевості — тут...
Він недбало постукав пальцями по ручці портфеля.
— Як вибратись — теж ваша справа. Щоб ви випадково не помилились шахтою — то знайте, що з супутників все чудово видно..
— А... — відкрив було рота Калібр, але замовник не дав йому й слова сказати.
— Дістати головку з готової до старту ракети, як я вже казав, досить складно. Робочий варіант такий — замінувати ракету, запустити її й на висоті метрів п'ятидесят підірвати. У такому випадку головка впаде неподалік, ви її підхопите й вивезете. Оце й усе, джентльмени. Всі подробиці плану розробите самі. Розрахунок — як звичайно. Термін, починаючи з сьогоднішнього дня, — місяць, але якщо буде вкрай потрібно — можна й трохи більше. На цій віллі ви можете залишатись ще тиждень, сподіваюсь цього теж вистачить для розробки якнайдокладнішого плану. Отже — до побачення. Моє шанування, красунечко!
Гість підвівся, помахав рукою дівчині, що вже знудилася за хвірткою й широко усміхаючись, попростував до виходу. Кинувши вслід йому гарячий погляд, дівчина винесла до бухточки тацю з двома спітнілими пляшками, поставила на коліна Дізфайндера й все ще з ображеним виглядом шубовснула у воду.
Дельфіни, стривожені несподіваною конкуренцією, пірнули, зробили два кола навкруг й, повискуючи, рушили до виходу в море. Ніхто тим аніскілечки не стурбувався — все одно далі, аніж на пару кілометрів від ультразвукового випромінювача тварини не відпливуть.
Через кілька хвилин дівчина вийшла з води, стріпнула волоссям — й зіткнулась з однаково зацікавленими поглядами всіх чоловіків.
— Щось зі мною не так? — усміхнулась вона. — Чи просто ще не надивились?
— Та ні, — висловив загальну думку Дізфайндер. — Просто цікаво, де ти пищика заховала...
Всі присутні одночасно вибухнули реготом, дівчина почервоніла, потім махнула рукою й теж приєдналася до загальних веселощів.
— А все-таки? — настирливо допитувався найманець.
— Все дуже просто, — відповіла, нарешті, красуня. — Я ж їх сама й дресирувала. Мене вони не зачеплять.
— Он як, — з дивною інтонацією протяг Дізфайндер. Дівчина не зрозуміла, що ж саме звучало в його голосі — чи то повага, чи то радість відкриття "дірки" в захисті... чи щось іще?
Вона знову стріпнула волоссям й викинула з голови непотрібні думки.
Будь-кого іншого, що потрапив би в радіус дії випромінювача без ультразвукового пищика-маячка, було б убито дельфінами-охоронцями протягом кількох секунд.
— Ну добре, — Сапер із жалем поглянув на спорожнілу пляшку, відставив її подалі, аби не дратувала й почухав потилицю. — З кордоном все ясно. Краще було б через Брест, але минулого разу ми там добряче засвітилися. Значить через Чоп. На чому поїдемо?
— Тільки джип, — авторитетно відгукнувся Гонщик. — Чув я про ті російські дороги.
— Юре?
— Годиться, — кивнув Дізфайндер. — Зараз там тих джипів — як мурах. Й навіть добре — дорожня поліція, чи як вона у них у біса називається, не часто їх зачіпає.
— Чому? — наївно поцікавився Ганс.
— Бо бояться! — засміявся Дізфайндер. — Там зараз — як в Америці в двадцятих роках.
— Це добре, — примружився Сапер. — Зброю в джипі заховати можна. До речі, що беремо? Гансе, постарайся обійтися без екзотики.
— До біса екзотику, — несподівано згодився Калібр. — У Росії до неї патронів не знайдеш. А що в них там взагалі зараз на озброєнні?
— АКСМ-74У, — посміхнувся Дізфайндер. — Калібру 5.45 мм.
— Тьху!
Всі засміялись.
— Добре. Що далі? Що він там молов про знешкодження командних пунктів?
— Оце і є найпаскуднішим, — зітхнув Дізфайндер. — Запустити ракету не так просто, як декому з нас здається. Треба або надіслати команду й підтвердження безпосередньо з Москви, або ж переключити керування безпосередньо на шахту. З Москвою ясно — та ми нічого не вдіємо. А щоб переключити керування, треба в розрахунку шахти й в комп'ютері самої ракети створити враження, ніби почалась ядерна війна й послідовно виведено з ладу командні пункти — головний, запасний, замаскований, пересувний, передавальний центр й замаскований передавальний центр. При цьому головний пункт знаходиться в штабі дивізії — а це до десяти тисяч солдатів, запасний там же, але в бункері, замаскований — десь у лісі, кілометрів за сто-двісті, мобільний — взагалі невідомо де, передавальний центр — ще кілометрів за сто, й нарешті, шахта — знову неподалік від дивізії.
— Матері його саппермент! — видихнув Моше. — І за все це по сорок п'ять тисяч?
— Ну, не сорок п'ять, — задоволено посміхнувся Гонщик.