В. Взагалі рух — це всесвітня мисль всесвітнього ума. Ця мисль творить. Всі створіння — це лиш Божі думки.
П. Ви кажете — «взагалі».
В. Так. Всесвітній ум — це Бог. Для нових особин потрібна матерія.
П. Але ж ви зараз говорите про «ум» і «матерію» так само, як метафізики.
В. Так — щоб не було плутанини. Коли я кажу «ум», то маю на увазі неподільну, первинну матерію; коли «матерія» — то все решту.
П. Ви сказали: «для нових особин потрібна матерія».
В. Так; бо у невтіленім бутті ум — тільки Бог. Щоб створити осібних мислячих істот, треба було втілити часточки божественного ума. Так уособлюється людина. Без облачення в тіло, бути їй Богом. Отже, осібний рух втіленої часточки неподільної матерії є мисль людська; рух цілого — мисль Божа.
П. Ви кажете, людина без тіла буде Богом?
В. (Після сильних вагань.) Я не міг такого сказати; це абсурд.
П. (Звіривши запис.) Ви сказали: «Без облачення в тіло бути їй Богом».
В. Так воно є. Людина без тіла була б Богом — була б знеособлена. Але знеособленою вона не може бути — принаймні, ніколи не буде, — бо тоді мусимо уявити чин Божий з поверненням на себе самого — безцільний, марний чин. Людина — творіння. Творіння — це думки Божі. Думка невідворотна; така її природа.
П. Не розумію. Ви кажете, людина ніколи не збудеться тіла?
В. Я кажу: людина ніколи не буде без тіла.
П. Поясніть.
В. Є два тіла — первинне і довершене; подібно як є два стани — гусениця і метелик. Те, що ми звемо «смертю», є лиш болючим перевтіленням. Наше теперішнє втілення — проминальне, підготовче, тимчасове. Майбутнє — довершене, вдосконалене, безсмертне. Життя довершене — ось остаточний задум.
П. Тільки що перевтілення гусениці нам відоме і зрозуміле.
В. Нам — так, але не гусениці. Матерія, з якої складається наше первинне тіло, перебуває у засягу чуттєвих органів цього тіла; чи, ясніше кажучи, наші первинні органи пристосовані до матерії, з якої сформоване наше первинне тіло, — але не до тієї, з якої складається довершене. Наше довершене тіло, таким чином, недоступне первинним чуттям; ми сприймаємо тільки оболонку, що в тлінні спадає з внутрішньої форми, — не саму цю внутрішню форму; однак і внутрішня форма, й оболонка доступні сприйняттю тих, хто вже сягнув довершеного життя.
П. Ви не раз казали, що месмеричний стан майже такий, як смерть. Як це розуміти?
В. Коли я кажу, що він майже такий, як смерть, то маю на думці, що він майже такий, як довершене життя; бо коли я в трансі, чуття мого первинного життя не задіяні і я сприймаю зовнішній світ навпростець, без них, — через посередництво, яким користуватимусь у довершеному, неорганізованому житті.
П. Неорганізованому?
В. Так; органи — це засоби, через які особа входить у чуттєвий зв’язок з одними видами й формами матерії, зате не входить з іншими. Органи людини пристосовані до її первинного стану і тільки до нього; її довершений стан, будучи неорганізованим, має необмежений засяг сприйняття в усьому, крім одного — природи Божого воління, — інакше кажучи, руху неподільної матерії. Щоб мати чітке уявлення про довершене тіло, уявіть, що це — мозок у цілості. Воно не є мозок, але подібне уявлення краще підведе вас до розуміння, чим воно є. Світляне тіло змушує коливатися світлоносний ефір. Ці коливання генерують подібні коливання на сітківці ока, а ті передають подібні коливання на оптичний нерв. Нерв передає подібні коливання мозкові; а мозок — неподільній матерії, що його пронизує. Вібрація останньої — це думка, першим порухом якої є сприйняття. Ось спосіб, у який ум первинного життя спілкується з зовнішнім світом; а зовнішній світ для первинного життя є, в силу ідіосинкразії його органів, світом обмеженим. Зате в довершеному, неорганізованому житті зовнішній світ сприймається цілим тілом (єство якого, як я вже сказав, споріднене з мозком), проникаючи в нього тільки безмірно розрідженим ефіром — більше розрідженим навіть, ніж світлоносний; під впливом цього ефіру — в унісон з ним — усе тіло вібрує, зрушуючи неподільну матерію, що його пронизує. Таке-от майже необмежене сприйняття в довершеному житті пояснюється не інакше, як відсутністю ідіосинкразійниx органів. Для первоістот органи ― це кліті, де вони мусять сидіти, поки не оперяться.
П. Ви говорите про «первоістоти». Що, крім людини, є й інші мислячі первоістоти?
В. Згромадження розрідженої матерії в туманність, планету, сонце чи інші тіла, які не є туманностями, сонцями чи планетами, має одну ціль — служити живильним середовищем для ідіосинкразії органів безлічі первоістот. Якби не вимога первинного, зародкового життя, не було б і тіл. Кожне таке тіло населене конкретними різновидами мислячих первинних організмів. Загалом органи залежать від особливостей населеного місця. Зі смертю, чи метаморфозою, створіння, які досягають довершеного життя — безсмертя — і знають усі таємниці, крім однієї, чинять усе і переміщаються всюди звичайним актом волі, — населяючи не зорі (єдине, що нам бачиться матеріальним і ради чого, як нам, незрячим, здається, й створено космічний простір), а сам ПРОСТІР — безмір, істинно сущий огром якого проковтує, зорі-тіні – усуває, як не існуючі для сприйняття ангелів.
П. Ви кажете: «Якби не вимога первинного життя», не було б і зір. Чому — вимога?
В. У неорганічному житті, як і в неорганічній матерії, немає нічого, що могло б перешкодити дії одного-єдиного простого вишнього закону — Божого Воління. Щоб створити таку перешкоду, і була придумана органічна життєматерія — складна, істотна, обтяжена законами.
П. Але, знову ж таки, — навіщо було творити перешкоду?
В. Наслідок закону непорушного — досконалість, правда, негативне щастя. Наслідок порушеного закону — недосконалість, кривда, позитивне страждання. Перешкоди, спричинені чисельністю, складністю й істотністю законів органічної життєматерії, уможливлюють, до певної міри, порушення закону. Тому страждання, неможливе в неорганічному житті, є можливе в органічному.
П. Але що доброго в такому уможливленні болю?
В. Добрим чи поганим щось є тільки в порівнянні. Належний аналіз покаже, що в будь-якому випадку приємність є лише протилежністю страждання. Позитивна приємність — це гола ідея. Щоб бути у чомусь щасливим, ми мусимо це щось вистраждати. Ніколи не страждати означало б ніколи не знати благословення. Однак доказано, що в органічному житті біль для органічної матерії необхідністю не є. Біль примітивного життя Земного є тільки підставою для блаженства довершеного життя Небесного.
П. Одного вашого вислову я все ж не збагну: «істинно сущий огром безмежності».
В. Мабуть, у вас недостатньо творче розуміння самого терміну «сущість».* Сущість — не якість, а відчуття: це сприйняття мислячими істотами відповідності матерії їхній органіці. На Землі багато що було б нічим для мешканців Венери — як і багато чого з видимого та відчутного на Венері нам не дано пізнати як існуюче взагалі. Але для неорганічниx істот — ангелів — сущою є вся неподільна матерія, інакше кажучи, для ниx істинно сущим є все, що ми називаємо «(космічним) простором»; якщо зорі, через матеріальність, не даються ангелам у чутті, точно так само й органічним істотам не дано відчути неподільну матерію, через її, по-нашому кажучи, нематеріальність.
Останні слова чуйно сплячий вже ледве вимовляв, і я спостеріг у нім певний вираз, який збентежив мене і казав, що його слід негайно збудити. Не встиг я це зробити, як він, весь променіючи ясним усміхом, впав назад на подушку і віддав дух. По тому, я помітив, не минуло й хвилини, як тіло його скам’яніло. Чоло стало холодне, як лід. Так звичайно й мало б бути, але після тривалого перебування в руці Азраїла. А може, в дійсності цей чуйно сплячий під кінець говорив зі мною уже з царства тіней?
Новелу Едґара По “Mesmeric revelation” вперше було надруковано в серпні 1844 року у журналі “Columbian Magazine”. Тут твір представлено в українському перекладі Марії Богданівні Габлевич, перекладачки та дослідниці творчості Едґара По; перекладі 2013 року.
Месмеризм (тут) — гіпноз. Термін походить від прізвища Фридриха Месмера (1734-1815), німецького лікаря, творця вчення про «тваринний магнетизм» — месмеризм. Хоча це вчення пізніше було признано хибним, деякі методи Месмера (як от гіпнотерапія та магнітотерапія) мали розвиток і застосовуються й у сучасній медицині.
... терміну «сущість» — Англійське “substance” від латинського “substantia” — те ж, що українською «підстава», «підґрунтя», «основоположення», англійське “understanding”. Українське «сутність», походячи від «суть» як однієї з активних форм дієслова «бути», несе в собі свій кореневий смисл «істинного» (від «єсть») буття. (Примітка перекладача).