Аж раптом виплив на небо місяць крізь мертвотно-блідий туман,
І був він темно-червоний.
А мій погляд упав на величезну сіру скелю,
Що височіла над річкою,
Осяяна жовтим місячним світлом.
І скеля була висока і сіра з мертвотним відтінком ―
Та скеля була мертвотно-сіра.
І побачив я літери, висічені на ній,
І пішов я через болото між водяними лілеями,
Щоб наблизитися до берега
Й прочитати літери на стіні скелі.
Але розгледіти мені їх не вдалося.
І я вже хотів повернутися назад у болото,
Коли місяць засяяв ще яскравішим червонястим світлом,
І я обернувся і знову глянув на скелю
І на висічені там літери ―
І ті літери були РОЗПАЧ.
І я подивився вгору,
І там стояв чоловік на вершині скелі;
А я сховався між водяних лілей,
Щоб підглянути за діями того чоловіка.
І мав він гордий вигляд, і був високий
І завинутий
Від плечей до ступнів у давньоримську тогу.
І обриси його постаті були невиразні ―
Але риси його обличчя були рисами божества;
Бо мантія ночі,
І туману, і місяця, і роси
Залишила його обличчя відкритим.
І його чоло променилося розумом,
А в очах палахкотіла тривога;
І в кількох зморшках, що мережали його щоки,
Я прочитав притчі журби, втоми й зневіри в людстві
І тугу за самотою.
І чоловік сів на скелі, й підпер рукою голову,
Й подивився на навколишню пустку.
Він подивився вниз на дрібний, неспокійний підлісок,
І вгору на високі правічні дерева,
І ще вище на шумливе небо,
І на темно-червоний місяць.
А я лежав зовсім близько, ховаючись за лілеями,
І спостерігав за діями того чоловіка.
А він тремтів від самотності;
І ніч наближалася до світанку,