Гергард Ірінгс зусиллям волі стримав свою цікавість; він згадав, що повинен бути дуже обережним і зібрати все своє самовладання, щоб не збудити підозри в супутникові. Бо Ірінгсові було ясно: на такого битого і хитрого шахрая він ще ніколи не натрапляв. Правда, той привіз його до себе… Спершу вони їхали на розбитому, деренчливому опелі. Капот машини був стягнутий ременем, і вся вона, забризкана грязюкою й химерно розмальована рудими плямами шпаклівки, дуже пасувала до загального вигляду Мулакштрасе, де вона якийсь час стояла. На цій машині вони проїхали людними вулицями центру на захід, через Бранденбурзьку браму, і біля Тріумфальної колони звернули ліворуч. Біля вокзалу «Зоопарк» пересіли в іншу машину і стрілою помчали спершу по Кантштрасе, потім по Афус.
Широкими сходами вони піднялись на третій поверх і пройшли довгим коридором. Доктор Шерц відчинив передостанні двері і пропустив свого гостя вперед.
Комісар опинився у великій кімнаті, — добрих шістдесят квадратних метрів. Крізь два високих вікна лилось світло сірого дня, що блідими смугами падало на підлогу, вкриту посередині пухнастим турецьким килимом.
Ірінгс зразу ж побачив, що він потрапив у бібліотеку. Вздовж стін стояли широкі, високі шафи, повні книжок. На якусь частку секунди в Ірінгсові прокинулась його постійна жадоба знань, яку йому ніколи не вдавалось заспокоїти. Яка шкода, що він прийшов сюди тільки у службовій справі! В цих шафах можна було б цілий день ритись.
— Прошу, колего, сідайте! — люб’язно сказав доктор Шерц, показавши на вигідне крісло. Навпроти крісла стояв масивний дубовий столик, за яким сів він сам.
Комісар Ірінгс тим часом підійшов до вікна і кинув погляд надвір. У нього це вже стало твердою звичкою, майже інстинктом — складати собі якомога повніше уявлення про місце, куди він потрапив. Але від того, що він побачив зараз, йому на хвилину перехопило дух: крізь оголене гілля великого саду добре видно було довгий двір гаража, посеред якого стояв світло-сірий бетонний куб. Це ж та сама контора, про яку згадували в кабінеті доктора Горна! Ірінгс одразу зрозумів, що він попав до Якобсової вілли і що відділ у справах фальшивомонетників і ХІІ-а натрапили на слід тієї самої банди.
— Прошу! Чого ж ви не сідаєте, — повторив своє запрошення доктор Шерц.
Ірінгс відступив од вікна, обійшов столик і опустився в крісло. В голові у нього все змішалося. А що, коли просто оглушити цього типа? Прямо перед ним на столі стояв телефон. Можна було б зразу подзвонити в президіум. За чверть години у ворота влетять два десятки машин з поліцаями, і вони тут усе догори дном перевернуть.
Ірінгс не довго думав, коли треба було пустити в хід кулаки. Він проводив половину свого робочого часу в шинках і різних кишлах і завдячував своїми успіхами не тільки тому, що крізь пальці дивився на дрібних шахраїв і це допомагало йому ловити великих. Не один раз йому вдавалось досягти своєї мети добрячим боксерським ударом. Але в даному випадку це навряд чи годилось. Бо цілком можливо, що телефон не підключено до міської мережі, і тоді…
— По-моєму, — почав доктор Шерц, — я вам уже продемонстрував своє довір’я, привізши вас сюди. Тому я думаю, що можна б уже відмовитись від нашого інкогніто. Мене звуть Шерц, доктор Ульріх Шерц.
«Той самий суб’єкт, що здавав Вольфові гараж. Видно, грає тут немалу роль», — подумав комісар.
— Мене звуть Крюгер, Ганс Крюгер. Я, звичайно, сподіваюсь, пане доктор Шерц, що ви не зловживете знанням мого імені.
— Безумовно, безумовно, пане Крюгер. Це я просто так, для звертання. Але я думаю, що час перейти до діла. Значить, як ви мені вже недавно сказали в «Черепасі», ви даєте вісім процентів?
— Саме так. Сподіваюсь, що на цій основі ми зможемо домовитись. Якщо ж ви наполягатимете на ваших десяти, то мені дуже шкода, що я вас даремно потурбував. Загалом ваші банкноти мають досить гарний вигляд, але в них є різні дрібні косметичні дефекти: мені не подобаються водяні знаки, та й у гільйоширній сітці є деякі неточності — звичайно, їх видно тільки в лупу, але все ж таки…
Доктор Шерц злегка посміхнувся.
— У гільйоширній сітці… Хто ж це помітить? А як має виглядати справжній водяний знак — мало хто знає. Головне — аби він взагалі там був.
Там, де треба було поторгуватись, Ірінгс почував себе як риба в воді. І він натискав на всі педалі, щоб не видати себе. Тільки б вибратись звідси цілим!
— Цілком вірно, — кивнув він, — і я б вам дав без довгих слів десять процентів або й усі дванадцять, якби… якби ми жили в Західній Німеччині. Але, самі розумієте, ми не можемо не зважати на додатковий риск при транспортуванні…
— Ну, добре, — несподівано поступився доктор Шерц, — згоден, згоден. Щодо мене, то навіть охоче. Я тільки не можу вам твердо обіцяти, що мій довіритель погодиться прийняти ваші умови. А тепер головне: які суми ви сподіваєтесь збувати?
Ірінгс задумався. Така несподівана поступка партнера не сподобалась йому. Погляд комісара блукав по кімнаті. Останнє проміння призахідного сонця химерно переломлювалось у скляних дверцятах високих книжкових шаф.
— Це буде видно, пане доктор. Тисячі дві-три на день. Але поки що, на перший раз, я хотів би взяти у вас… ну, скажімо, сто тисяч. При цьому я хотів зробити вам таку пропозицію: половину ви даєте за готівку, решту — в кредит. Я виплачую вам чотири тисячі марок одразу, а решту чотири тисячі — через кілька днів. Що ви на це скажете? Ви б допомогли моїй групі, так би мовити, зіп’ястись на ноги.
— Це не пропозиція, а здирство, — сердито сказав доктор Шерц. — Хто мені гарантує, що я справді одержу решту чотири тисячі?
В комісара наче камінь від серця відпав; йому було б ще приємніше, якби Шерц нагримав на нього. Але той для цього, очевидно, був надто добре вихований.
— Хто вам гарантує? Нам же треба більш ніж сто тисяч, я мушу прийти ще. Здоровий глузд вам гарантує.
— Мені цього замало, — сухо відповів Шерц. — Не всі його мають, ваш здоровий глузд.
— Ну, може, я приніс би вам що-небудь у заставу… Можна було б роздобути цінних речей, перснів, годинників на чотири тисячі марок…
— Авжеж, — холодно сказав доктор Шерц. — Хіба мало в Берліні ювелірів? Але я не переховувач краденого. Якщо дозволите, я, як досвідчений комерсант, дам вам пораду: починайте з малого, не розмахуйтесь зразу дуже широко, бо з цього ніколи добра не буває.
— Чому ви думаєте, що це обов’язково крадене? — заперечив Ірінгс. Шерц напустив на себе замислений вигляд і нічого не відповів.
За вікном уже сховався блідий диск сонця, почало смеркати. Темрява затоплювала всі куточки кімнати, непомітно повзла по стінах угору, повивала стелю. Зливалися тіні. Світлі отвори високих вікон погрозливо втупились у присмерк кімнати.
Доктор Шерц відняв руку від свого м’ясистого носа і поклав її на стіл. Трохи нахилившись уперед, він сказав:
— Значить, чотири тисячі готівкою, а чотири тисячі коштовностями. Чотири тисячі готівкою… а втім, скажіть мені, ви коли-небудь бачили стільки грошей одразу?
— Звичайно…
— На стойці банку, мабуть?
— Звідки ви це взяли, чорт забирай! Я сюди не жартувати прийшов!
— Звідки я це взяв? Дуже проста річ: попервах криміналкомісар одержує три тисячі дев’ятсот марок на рік. Потім трохи більше — доплата на квартиру, і відрахування менші… Та що я вам розказую, ви й самі це добре знаєте, пане комісар Ірінгс!
У комісара мороз пішов поза шкірою. Він до крові прикусив губу. От так ускочив! І без зброї… Страх пронизав його; якусь мить він сидів наче паралізований. Потім схопився на рівні ноги.
— Нічого, сидіть, сидіть, любий колего… з супротивної партії, — промовив доктор Шерц своїм низьким, звучним голосом. Він був зовсім спокійний. Пальці його барабанили по столу, мов пальці піаніста; байдужими, наче сонними, очима він розглядав ворога.
— Вашу пукавку ви ж усе одно не мали права взяти з собою на Мулакштрасе, — шпигнув він Ірінгса. — Не сердьтеся, вона б вам усе одно не допомогла. Тут вам може допомогти тільки одне: розсудливість. Ви, я бачу, маєте голову на в’язах. Давайте укладемо угоду. Працюйте на нас. Інформуйте нас про все, що замишляє проти нас відділ доктора Горна. Я вам гарантую, що в нас ви заробите більше ніж три дев’ятсот на рік… — Шерц раптом затнувся, очі його розширились, і він інстинктивно затулився руками.
Кулак комісара Ірінгса влучив докторові Шерцу в обличчя. Окуляри розлетілись, скло врізалось у шкіру. Тоненька цівочка крові потекла по щоці й підборіддю. Доктор Шерц з тихим стогоном осів, повільно сповз із крісла і повалився на підлогу.
— Так, так, чудово, — сказав криміналдиректор Вюрцбургер, рослий, кремезний чоловік років шістдесяти, з зовсім білою головою і красивими чорними очима, який здавався років на десять молодшим. — Але ми більше не можемо дозволити собі жодної помилки. Минулого тижня наш керівник відділу у справах фальшивомонетників, криміналрат Шнабель, дав наказ обшукати одну друкарню, бо його комісар Ірінгс мав підозру, що там друкують фальшиві гроші. Завважте собі: мав підозру. Точних доказів у нього не було, і так воно й вийшло: помилка.
— Це може з кожним статись, — заперечив доктор Горн. — І все-таки Ірінгс один з кращих наших детективів.
— Безумовно! — відповів криміналдиректор. — Але, на наше лихо, це була друкарня, в якій виготовляються брошури, плакати й листівки СДПН. А я, як ви, мабуть, знаєте, належу до ХДС. Ну, звичайно, цю справу так роздули, приплели сюди політику, і мене викликали до бургомістра. Другого подібного випадку я за всяку ціну хотів би уникнути. Можете собі уявити, що мені довелось там вислухати!..
— Правду кажучи, ні, — признався доктор Горн. — Такі помилки бували завжди.
— Але в наш час, та ще тут, у Західному Берліні, їх не повинно бути. Для цього атмосфера занадто наелектризована. Та, на жаль, дорогий пане доктор, про вас у мене склалось таке враження, — і наша сьогоднішня розмова його підтверджує, — що ви явно недооцінюєте значення політичних факторів у нашій роботі. Ми тут становимо плацдарм західного світу проти навали зі Сходу. Боротьба проти комунізму і в наших завданнях повинна стояти на першому місці; та це ви й самі знаєте, нащо зайвий раз згадувати. Про це треба менше говорити, але ніколи не забувати!