() Стехо, голубочко, ластiвко моя! скажи, не муч мене.
а. А що дасте? Скажу…
я. Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тiльки скажи.
а. Нiчого не треба; дайте тiльки свiй байбарак надiти сьогоднi на вечорницi.
я. Добре, надiвай, та так, щоб батюшка часом не побачив.
а. Оце ще! Хiба ж я справдi дурна? Слухайте ж. (.)Сьогоднi прийдуть старости.
()Вiд Назара! Вiд Назара!
а. Та там вже побачите, вiд кого.
я. Хiба ж не вiд Назара, Стехо? Що ж, оце мене i справдi лякаєш?
а. Я вас не лякаю, я тiльки так кажу.
я. Нi, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.
() Я нiчого не знаю. Де менi, ключницi, вiдати про панськi дiла?
я. Ти смiєшся з мене! Я запла`чу, їй-Богу, запла`чу i татові скажу.
а. Що ж ви скажете?
я. Що ти мене перелякала… Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?
а. Оце, якi-бо ви боязкi! Вже i повiрили!
я. Ну, що ж? Вiд Назара?
а. Та вiд кого ж бiльш? Вже пак не вiд старого Молочая, нашого полковника.
я. Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз iз хати втiкаю. Менi навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тiльки у його, паскудного, i мови, що про наливку та про вареники.
а. А хiба ж се й не добре?
я. Звiсно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мiй Назар, мiй чорнобривий, усе про вiйну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про синє море, про татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що слухала б — не наслухалась його, та все дивилась би в його карi очi. Мало дня, мало ночi.
а. Наслухаєтесь, ще й налюбуєтесь. Опiсля, може, i обридне.
я. О, крий Боже! До самої смертi, поки вмру, все дивилась би та слухала його. Скажи менi, Стехо, чи ти любила коли, чи обнiмала коли козацький стан високий, що… дрижать руки, млiє серце? А коли цiлуєш… що тодi? Як се, мабуть, любо! Як се весело! ( .)
а. Гарно, гарно! А од кого це вивчились?
я. Та од тебе ж. Хiба ти забула, як на вулицi, на тiй недiлi, танцювала? Тодi ще тата не було дома… Згадала?
а. Коли се? Оце ще видумали!
Стучатся в дверь.
() Ох, лишечко! Хтось iде! (.)
а. Хто там?
() Я, я! Вiдчиняй мерщiй.
Стеха отворяет дверь. Входит а, отряхиваясь.
а. Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!
а. Кого не було?
а. Кого? Гостей!
а. Яких гостей? Од пол…
а. Цс!.. еге ж.
а. Нi, не було.
а. Гляди ж, анiтелень!.. Отець Данило, спасибi, розрiшив. Не забудь тiльки завтра вранцi послать йому вишнiвки. Знаєш? Тiєї, що недавно доливали. Нехай собi п є на здоров’я. Та що се їх нема так довго? Чи не злякались, бува, завiрюхи? А вiтер неначе стиха.
а. Злякаються вони! Де ж пак! I в горобину нiч приїдуть для такої панночки, як наша.
а. Звичайно, звичайно.
а. Iще пак, такий старий… а панночка…
а. Сама ти стара, сороко безхвоста!
а. Дивись! Зараз i розсердились. Хiба я на вас?
а. Так що ж, що не на мене? Так на мого… ну… полковника.