о. Гарний город; там всього доброго єсть, я i в театрi був.
й. Де? В театрi? А що се таке театр, город чи мiстечко?
о. Нi, се не город i не мiстечко, а в городi вистроєний великий будинок. Туда ввечерi з’їжджаються пани i сходяться всякi люди, хто заплатити може, i дивляться на комедiю.
й. На комедiю () Ти ж бачив, пане брате, сю комедiю, яка вона?
о. I не раз бачив. Се таке диво — як побачиш раз, то i вдруге схочеться.
Те же и.
й. Що ти тут, старосто мiй, — теє-то як його — розглагольствуєш з пришельцем?
й. Та тут диво, добродiю; сей парняга був у театрi та бачив i комедiю i зачав було менi розказовати, яка вона, та ви перебили.
й. Комедiя, сирiч, лицедiйство. (.)Продолжай, вашець…
о. На комедiї однi виходять — поговорять, поговорять та й пiдуть; другi вийдуть — те ж роблять; деколи пiд музику спiвають, смiються, плачуть, лаються, б’ються, стрiляються, колються i умирають.
й. Так таке то комедiя? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смертi; нехай їй всячина!..
й. Они не убиваються i не умирають — теє-то як його — настояще, а тiлько так удають iскусно i прикидаються мертвими. О, якби справдi убивалися, то б було за що грошi заплатити!
й. Так се тiлько грошi видурюють! Скажи ж, братику, яке тобi лучче всiх полюбилось, як каже пан возний, лицемiрство?
й. Не лицемiрство, а лицедiйство.
й. Ну, ну! Лицедiйство…
о. Менi полюбилась наша малоросiйська комедiя; там була Маруся, був Климовський, Прудиус i Грицько.
й. Розкажи ж менi, що вони робили, що говорили.
о. Спiвали московськi пiснi на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розiбрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому i дуже поперевертав слова.
й. Москаль? Нiчого ж i говорити! Мабуть, вельми нашкодив i наколотив гороху з капустою.
о. Климовський був письменний, компоновав пiснi i був виборний козак: служив в полку пана Кочубея на баталiї з шведами пiд нашою Полтавою.
й. В полку пана Кочубея? Но в славнiї полтавськiї времена — теє-то як його — Кочубей не бил полковником i полка не iмiл; iбо i пострадавший от iзверга Мазепи за вiрность к государю i отечеству Василiй Леонтiйович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.
й. Так се так не во гнiв сказати: буки-барабан-башта, шануючи Бога i вас.
й. Великая неправда виставлена пред очi публичностi. За сiє малоросiйськая лiтопись вправi припозвать сочинителя позвом к отвiту.
о. Там i Iскру почитують.
й. Iскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським i пострадал вмiстi з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталiї; то думать треба, що i полк не єму принадлежал во врем’я сраженiя при Полтавi.
о. Там Прудиуса i писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нiбито царську казну затаїли.
й. О, се дiло возможне i за се сердиться не треба. В сiм’ї не без виродка — теє-то як його. Хiба єсть яка земля, праведними Iовами населена? Два плута в селi i селу безчестя не роблять, а не тiлько цiлому краєвi.
й. От то тiлько нечепурно, що москаль взявся по-нашому i про нас писати, не бачивши зроду нi краю i не знавши обичаїв i повiр’я нашого. Коли не пiп…
() Полно, довольно, годi, буде балакати. Тобi яке дiло до чужого хисту? Ходiм лиш до будущої моєї тещi.(.)
()Горько менi слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив бiльше всього на свiтi; для которої одважовав жизнь свою на всi бiди, для которої стогнав пiд тяжкою роботою, для которої скитався на чужинi i заробленую копiйку збивав докупи, щоб розбагатiть i назвать Наталку своєю вiчно! I коли сам Бог благословив мої труди, Наталка тогдi достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (.)
а.
о. А що, Миколо! яка чутка?
а. Не успiв нiчого i спитати. Лихий принiс возного з виборним. Та тобi б треба притаїтись де-небудь. Наталка обiщала на час сюда вийти.
о. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?
а. Я кликну тебе, коли треба буде.
Петро прячется.
а.
() Що ти хотiв сказати менi Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збiгаються.
а. Нiчого. Я хотiв спитати тебе, чи ти справдi посватана за возного?
() Посватана… Що ж робить, не можна бiльше сопротивлятися матерi. Я i так скiлько одвильовалася i всякий раз убивала її своїм одказом.
а. Ну, що ж? Возний — не взяв його враг — завидний жених. Не бiйсь, полюбиться, а може, i полюбивсь уже?
()Миколо, Миколо! Не грiх тобi тепер надо мною смiятись! Чи можна менi полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав його, пожалiв би i мене, i його.
а. Петра? (.)
() Що ти менi згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бiдна! (.)Бачиш Ворскло?.. Або там, або нi за ким.