а. Почому ж вiн лишнiй?
а. I вiдомо — лишнiй, коли не в час пришов хати холодити.
о. Я вам нi в чiм не помiшаю, кiнчайте з Богом те, що начали.
а. Не так-то легко можна окончити те, що вони начали.
й. А по какой би то такой резонной причинi?
а. А по такiй причинi: коли Петро мiй вернувсь, то я не ваша, добродiю.
й. Однако ж, вашецi проше, ви рушники подавали, сирiч — теє-то як його — ти одружилася зо мною.
а. Далеко iще до того, щоб я з вами одружилася! Рушники нiчого не значать.
() Не прогнiвайся, стара. Дочка твоя — теє-то як його — нарушаєть узаконенний порядок. А понеже рушники i шовковая хустка суть доказательства добровольного i непринужденного єя согласiя бить моєю сожительницею, то в таковом припадкi станете пред суд, заплатите пеню i посидите на вежi.
й. О, так! так! Зараз до волосного правленiя та i в колоду.
() Батечки мої, умилосердiтесь! Я не одступаю од свого слова. Що хочете робiте з Петром, а Наталку, про мене, зв’яжiте i до вiнця ведiте.
а. Не докажуть вони сього. Петро нiчого не виноват, а я сама не хочу за пана возного: до сього силою нiхто мене не принудить. I коли на те iде, так знайте, що я вiчно одрiкаюсь од Петра i за возним нiколи не буду.
а. Що то тепер скажуть?
й. От вам i Полтавка! Люблю за обичай!
а. Вислухайте мене, мої рiднiї! Дочка моя до сього часу не була такою упрямою i смiлою; а як прийшов сей () шибеник, пройдисвiт, то i Наталка обезумiла i зробилась такою, як бачите. Коли ви не випровадите вiдсiль сього голодрабця, то я не ручаюсь, щоб вона i мене послухала.
и () Вон, розбишако, iз нашого села зараз… I щоб твiй i дух не пах! А коли волею не пiдеш, то туда заправторимо, де козам роги правлять.
а. Зслизни, маро!
о. Утихомиртесь на час i вислухайте мене: що ми любились з Наталкою, про те i Богу, i людям iзвiсно; но щоб я Наталку одговорьовав iти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матерi i поселяв несогласiє в сiм’ї — нехай мене Бог накаже! Наталко, покорися своїй долi, послухай матерi, полюби пана возного i забудь мене навiки! ( . .)
() Добрий Петро! Серце моє против волi за його вступається!
Наталка плачет, возный рассуждает.
й. Що не говори, а менi жаль його.
а. На чiм то все се окошиться?
() Ти, вашець, — теє-то як його — куда тепер помандруєш?
о. Я iшов в Полтаву, но тепер пiду так, щоб нiколи сюда не вертатись… Iще пару слов скажу Наталцi. Наталко! Я через тебе оставив Полтаву i для тебе в дальнiх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли i згодовалися вкупi у твоєї матерi, нiхто не воспретить менi почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив — все твоє: на, возьми! (- .)Щоб пан возний нiколи не попрекнув тебе, що взяв бiдну i на тебе iздержався. Прощай! Шануй матiр нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду.
а. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грiшми можна од його одкупитися: воно тут! (.)Не треба менi грошей твоїх. Вони менi не поможуть. Но бiдою нашою не потiшаться вороги нашi… I моїй жизнi конець недалеко… (.)
( )Петре!
() Мамо! Кого ми теряємо!
() А тобi як вiн здається?
й. Такого чоловiка, як Петро, я зроду не бачив!
() Размишлял я предовольно, i нашел, что великодушной поступок всякiї страстi в нас пересиливаєть. Я — возний i признаюсь, что от рожденiя моєго расположен к добрим дiлам; но, за недосужностiю по должностi i за другими клопотами, доселi нi одного не здiлал. Поступок Петра, толiко усердний i без примiсу ухищренiя, подвигаєть мене на нижеслiдующеє…(.)Ветхая деньми! благословиши лi на благоє дiло?
а. Воля ваша, добродiю! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.
й. Добрий Петре i бойкая Наталко! Приступiте до мене! ( .)Благослови дiтей своїх щастям i здоров’ям. Я одказуюсь од Наталки i уступаю Петру во вiчноє i потомственноє владiнiє з тим, щоб зробив її благополучною. (.)Поєлiку же я — возний, то по привiлегiї, Статутом мнi наданой, заповiдаю всiм: «Где два б’ються — третiй не мiшайсь!» i твердо пам’ятовать, що насильно милим не будеш.
и ( ) Мати наша рiдная, благослови нас!
а. Бог з’єднаєть вас чудом, нехай вас i благословить своєю благостiю…
а. От таковi-то нашi полтавцi! Коли дiло пiде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.
й. Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернiї.
о. Наталко! Тепер ми нiколи не розлучимося. Бог нам помiг перенести бiди i напастi, вiн поможе нам вiрною любовiю i порядочною жизнiю буть примiром для других i заслужить прозвище добрих полтавцiв. Заспiвай же, коли не забула, свою пiсню, що я найбiльше люблю.
а. Коли кого любиш, того нiчого не забудеш.
Действующие лица:
— обыватель из-за Лопани.
— жена его.
— дочь их.
— помещичий крестьянин.
— обыватель из-за Харькова.