Ще одним яскравим прикладом «негативного» впливу Росії на міжнародні відносини є Сирія. Я відвідував Сирію взимку 2010–2011 років, залишивши країну за 4 дні до початку жорстокого та надзвичайно кривавого протистояння між повстанцями й урядовими військами Башара Асада, і на власній шкурі відчував напруження та лють, що буквально витали у повітрі. На початку лютого 2011-го в Дамаску всі тільки й говорили про політику і єгипетську революцію на Тахрирі. Усередині лютого на території Сирійської арабської республіки фактично почалася війна. Із березня 2011-го ООН неодноразово намагалася вирішити конфлікт у Сирії, зокрема шляхом уведення миротворчого контингенту, однак щоразу на заваді ставала Росія. Більше того, в обхід міжнародного ембарго РФ продовжувала постачати боєприпаси та летальне озброєння для армії Басада. Я не стверджую, що введення міжнародного військового контингенту вирішило б конфлікт, але вважаю, що воно точно могло врятувати життя тисячам мирних сирійців — противників режиму Башара Асада. Станом на початок 2015-го конфлікт у Сирії триває, за найскромнішими підрахунками, його жертвами стали понад 150 тисяч людей.
КОМПАС-3D — російська система автоматизованого проектування (САПР), виготовлена компанією «АСКОН».
Андрій Макаревич — відомий російський співак, лідер легендарного рок-гурту «Машина Времени».
Михайло Сергійович Горбачов (нар. 1931) — радянський політичний діяч, 5-й генеральний секретар ЦК КПРС (1985–1991), перший та єдиний президент в історії СРСР. Намагався провадити ліберальні реформи всередині СРСР, які було названо Перебудовою, спробував обмежити перегони озброєнь, за що 1990-го отримав Нобелівську премію миру. Один з ініціаторів визнання радянською стороною своєї вини за масові розстріли польських офіцерів під Катинню.
Єгор Тимурович Гайдар (1956–2009) — російський державний і політичний діяч, перший міністр фінансів Російської Федерації, один із основних керівників та ідеологів економічних реформ у Росії на початку 90-х.
Ахмед Закі Ямані (нар. 1930) — саудівський політик, міністр нафти та мінеральних ресурсів Саудівської Аравії у 1962–1986 роках. Відіграв важливу роль у вирішенні нафтової кризи 1973 року.
До слова, ракету Р-36М «Дніпро» спроектували та повністю (і носій, і бойову частину) виробляли на території України — на «Південному машинобудівному заводі» у Дніпропетровську. Після розвалу Радянського Союзу Російська Федерація більше не може самостійно випускати такий тип носіїв.
Леонід Макарович Кравчук (нар. 1934) — радянський партійний і політичний діяч, перший президент України після здобуття країною незалежності 1991 року.
Леонід Данилович Кучма (нар. 1938) — український політик, другий президент України (1994–2005). Восени 2000 року Кучму було публічно звинувачено у зникненні опозиційного журналіста — Георгія Гонгадзе. Лідер українських соціалістів Олександр Мороз оприлюднив аудіозапис, нібито обговорення президентом, главою Адміністрації Президента Володимиром Литвином і міністром внутрішніх справ України Юрієм Кравченком викрадення та вбивства Гонгадзе. Дотепер провину Кучми у вбивстві журналіста не доведено.
Борис Миколайович Єльцин (1931–2007) — російський політичний діяч, президент Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР), перший президент Російської Федерації у 1991–1999. Президентство Єльцина запам’яталося хаотичною приватизацією ранніх 1990-х, обстрілом російського парламенту в жовтні 1993-го та невдалою чеченською війною 1994-го. З іншого боку, Єльцина пов’язують із розвитком демократичних інституцій і вільних ЗМІ. 31-го грудня 1999 року Єльцин добровільно склав із себе повноваження президента і назвав своїм наступником нікому на той час невідомого Володимира Путіна.
Повний запис засідання доступний на офіційному телеканалі Ради Федерації.
Валентина Іванівна Матвієнко (нар. 1949) — російський політик і дипломат, колишній заступник голови уряду РФ і губернатор Санкт-Петербурга. Із 2011-го — голова Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації (верхньої палати російського парламенту). Українка за походженням — народилася у місті Шепетівка Хмельницької області, до 18 років проживала в УРСР. 2 березня 2014 року згідно з рішенням Шепетівської міської ради та громади міста Валентину Матвієнко занесено на міську дошку ганьби під № 1. За дії щодо анексії Криму Матвієнко заборонено в’їзд до Євросоюзу, також заморожено всі її активи на території ЄС.
Ліна Василівна Костенко (нар. 1930) — українська письменниця, поетеса, лауреат Шевченківської премії (1987). У радянський час брала активну участь у дисидентському русі, яскравий представник «шістдесятників» — нової генерації радянської та української національної інтелігенції, сформованої у середині 1960-х років, тобто в період тимчасового послаблення більшовицької диктатури в Радянському Союзі. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979), поеми «Берестечко» тощо.
Віктор Андрійович Ющенко (нар. 1954) — український політик, третій президент України, голова Національного банку України в 1993–2000 роках, прем’єр-міністр України в 1999–2001 роках. Діяльність Ющенка як президента України була досить суперечливою. Він розпустив ДАІ, державну автоінспекцію, скасував візовий режим для громадян ЄС і США, запровадив значну матеріальну допомогу при народженні дитини. Водночас Ющенко не зміг упоратися із розбратом у стані своїх партнерів, із якими разом переміг під час Помаранчевої революції.
Ігор Касатонов (нар. 1939) — російський воєначальник, командувач Чорноморського флоту ВМФ Росії (1991–1992), перший заступник головнокомандувача ВМФ (1992–1999), адмірал.
Дагомис — мікрорайон у Лазаревському районі міста-курорту Сочі (Краснодарський край, Росія).
Штурм Грозного (31 грудня 1994—6 березня 1995) — епізод Першої чеченської війни, важкі бої між вояками Чеченської республіки Ічкерія та російськими федеральними військами за столицю Чечні місто Грозний. Кілька перших спроб узяти місто штурмом були безрезультатними. Російські війська відступили зі значними втратами (згідно з офіційними даними, загинуло до 1500 військових). Федеральні війська змогли взяти місто під контроль лише ціною колосальних втрат серед мирного населення. Різні експерти оцінюють кількість мирних жителів, що загинули під час бомбардування й артобстрілів Грозного, в діапазоні від 5 до 25 тисяч. Міжнародні спостерігачі з ОБСЄ назвали грозненську бійню «невимовною катастрофою», а тодішній канцлер Німеччини Гельмут Коль схарактеризував дії росіян як «чисте безумство».
Анатолій Собчак (1937–2000) — російський політичний діяч періоду Перебудови та 90-х років XX століття, перший мер Санкт-Петербурга (1991–1996), покровитель і політичний наставник президента РФ Володимира Путіна.
Віктор Федорович Янукович (нар. 1950) — український політичний діяч, четвертий президент України (із 25 лютого 2010 до 22 лютого 2014), голова Партії регіонів. Двічі засуджений за кримінальні злочини (1967 та 1970 років), загалом просидів у в’язниці три з половиною роки. 22 лютого 2014 року визнаний Верховною Радою України таким, що в неконституційний спосіб самоусунувся від виконання конституційних повноважень. 24 лютого 2014 року Януковича та ряд інших посадових осіб України оголошено в розшук у рамках кримінальної справи за масові вбивства мирних громадян під час Євромайдану. За твердженням видання «Українська правда», колишній президент украв у держави понад 100 млрд доларів. Росія досі вважає Януковича законним президентом України.
Партія регіонів (ПР) — українська політична партія, створена 1997 року. Основна мета діяльності: ідеологічний захист і відстоювання прав етнічних росіян і російськомовних українців. Електорат проживає переважно на півдні та сході України. Діяльність Партії регіонів у Верховній Раді та її лідера Віктора Януковича на посаді президента викликала хвилю масових протестів, що розпочалися у листопаді 2014 року. Після розстрілу мирних мітингувальників у лютому 2014-го та втечі Віктора Януковича до Росії члени Партії регіонів стали масово залишати свою партію. Фактично, станом на кінець 2014-го року Партія регіонів припинила функціонування.
«RosUkrEnergo AG» — компанія з перепродажу природного газу на території України, східної та центральної Європи, яка в 2004–2009 роках виступала посередником у постачанні російського газу до України та ЄС. Заснована 22 липня 2004 року як спільне підприємство двох фінансових груп: ВАТ «Газпром» і компанії «Centragas Holding AG», фактичними власниками якої є громадяни України Дмитро Фірташ (90 %) та Іван Фурсін (10 %). У компанії «RosUkrEnergo AG» два виконавчі директори. Виконавчий директор від «Centragas Holding AG» — Дмитро Глебко. Другим виконавчим директором у травні 2008 року став Микола Дубик, який замістив вихідця із радянського КДБ Костянтина Чуйченка, що навчався в одній групі із Дмитром Медведєвим і був пізніше призначений помічником президента Росії. За згодою співзасновників компанію ліквідовано 7 липня 2014.
Бенефіціар — особа, що отримує доходи від власних засобів чи майна, переданого в управління іншій особі.
Рада національної безпеки та оборони.
ВАСО (рос. Воронежское акционерное самолетостроительное общество) — авіабудівне підприємство у Воронежі, засноване 1932 року, на сьогодні виготовляє літаки «Ил-96-300», «Ил-96-400Т» та окремі деталі до «Airbus A320».
Литвин Володимир Михайлович (нар. 1956) — український політик, голова Верховної Ради у 2002–2006 та 2008–2012 роках. Діяльність спікера ВР запам’яталася підписанням прийнятого із кричущими порушеннями Закону України «Про засади державної мовної політики», який фактично надавав російській значення другої державної, а також голосуванням за ратифікацію харківських угод із Росією.
Дмитро Васильович Фірташ (нар. 1965) — український олігарх, голова ради директорів компанії «Group DF», активи якої зосереджено в хімічній промисловості, виробництві титану, газовому та банківському секторах. За даними журналу «Фокус» за 2013 рік, зі статками понад 3,3 млрд доларів Фірташ посідав четверте місце в рейтингу найбагатших громадян України. 12 березня 2014-го Дмитра Фірташа затримали у Відні за запитом ФБР щодо підозри в даванні хабара індійським чиновникам для отримання дозволів на розробку родовищ титану в Індії. 21 березня 2014 року Фірташа було звільнено під рекордну для Австрії заставу в розмірі 125 мільйонів євро. Гроші надійшли з Росії.
Віктор Михайлович Пінчук (нар. 1960) — український підприємець, мільярдер, меценат.
Леонід Ілліч Брежнєв (1906–1982) — радянський партійний діяч, що був незмінним керівником СРСР упродовж 1964–1982 років. Із 1968 року Брежнєв страждав на астенію (нервово-психічну слабкість) та атеросклероз мозкових судин, періодично втрачав здатність логічно мислити та членороздільно говорити, вияви чого вперше спостерігали на переговорах між представниками країн Варшавського договору перед уведенням військ до Чехословаччини 18 серпня 1968 року. 1976-го Леонід Брежнєв пережив клінічну смерть; мав наркотичну залежність від нембуталу (снодійний препарат) і, попри тяжкий стан і проблеми зі здоров’ям, продовжував «керувати» країною. Політика Брежнєва запам’яталася силовим придушенням Празької весни 1968-го, періодом «розрядки» у відносинах зі США протягом 1970-х і введенням радянських військ до Афганістану 1979-го.
Володимир Васильович Щербицький (1918–1990) — радянський партійний діяч, перший секретар ЦК КП УРСР у 1972–1989 роках.
Павло Іванович Лазаренко (нар. 1953) — український політичний діяч, 5-й прем’єр-міністр України (1996–1997). 1998 року Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу проти нього за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, через що 1999-го Лазаренко втік із України. Був засуджений спочатку у Швейцарії, а потім у Каліфорнії (США) за відмивання грошей. Відбував покарання в каліфорнійській тюрмі Federal Correctional Institution. 1 листопада 2012-го достроково звільнений. Згідно з рейтингом найбільших корупціонерів світу, складеному 2008 року Всесвітнім банком за спільною програмою з ООН «Повернення викрадених активів», Павло Лазаренко належить до десятки найкорумпованіших державних діячів світу.
Борис Вікторович Колесніков (нар. 1962) — секретар президії Партії регіонів, колишній віце-прем’єр-міністр України та колишній міністр інфраструктури в уряді Миколи Азарова (за президентства Януковича), давній друг Ахметова та Януковича. Колесніков відповідав за підготовку країни до чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Не знає української мови. За твердженнями окремих політиків (наприклад, народного депутата Ярослава Кендзьора), ненавидить усе українське.
«Bloomberg L. P.» — американська компанія, спеціалізація якої — розповсюдження фінансової інформації. Один із провідних світових постачальників інформації для учасників фінансових ринків.
ДТЕК (рос. ДТЭК, Донбасская топливно-энергетическая компания) — структурний підрозділ компанії «System Capital Management», що об’єднує низку компаній, пов’язаних із видобуванням вугілля, виробництвом електроенергії та розташованих у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Львівській, Івано-Франківській, Вінницькій областях України, а також у Автономній Республіці Крим.
Георгій Тимофійович Береговий (1921–1995) — радянський льотчик-космонавт, генерал-лейтенант авіації, кандидат психологічних наук, двічі Герой Радянського Союзу.
Антон Чехов (1860–1904) — російський драматург і прозаїк.
Ще один подібний випадок: у грудні 2009 року у Василькові після мітингу, коли на площі ще залишалося близько тисячі людей, Янукович, стоячи біля ввімкненого мікрофона, запитав: «Чого ці дебіли не розходяться?»
Обласна рада — орган місцевого самоврядування в Україні, що представляє інтереси територіальних громад селищ і міст у межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Депутатів облрад обирають на місцевих виборах жителі відповідної області. Обласна державна адміністрація (облдержадміністрація, ОДА) — місцевий орган державної виконавчої влади в Україні. ОДА в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території адміністративно-територіальної одиниці — області, а також реалізовує повноваження, делеговані їй відповідною обласною радою. Голову ОДА (якого іноді називають «губернатор») призначають указом президента України. У період президентства Януковича губернатор зосереджував у руках усю політичну владу в регіоні.
Микола Янович Азаров (нар. 1947) — прем’єр-міністр України (11 березня 2010—28 січня 2014), один із лідерів Партії регіонів, якого вважають «автором» економічної політики обох урядів Віктора Януковича. Відомий передусім катастрофічно низьким рівнем знання української мови (за що його нерідко висміювали). 22 січня 2014 року назвав учасників подій на Майдані в центрі Києва «терористами, які повинні відповісти за свої дії». 28 січня 2014-го подав у відставку із посади прем’єр-міністра, після чого втік до Австрії.
Ігор Александров — донецький журналіст, який вів телевізійну передачу «Без ретуші» на донецькому телеканалі «ТОР», під час якої розкривав корупційні зв’язки між місцевим криміналітетом і високопоставленими правоохоронцями. Восени 2000-го — навесні 2001-го в передачах Александрова тричі виступали колишні міліціонери Олег Солодун і Михайло Сербін зі звинуваченнями на адресу керівництва міліції та прокуратури Донецької області у зв’язках із організованими злочинними угрупованнями. В одній із передач Ігор Александров планував показати запис, переданий йому Солодуном і Сербіним, на якому члени краматорських бандформувань обговорювали, скільки вони заплатили чи повинні заплатити покровителям у міліції та прокуратурі. У передачі, зокрема, мало йтися про Віктора Пшонку та його сина Артема — журналісту передали фотографію, на якій Артем Вікторович обіймається із кримінальними авторитетами Краматорська. Проте ця передача в ефір так і не вийшла. 3 червня 2001 року біля входу до приміщення телекомпанії «ТОР» на Ігоря Александрова напали. Журналіста жорстоко побили бейсбольними битами. 7 червня, не приходячи до свідомості, Ігор Александров помер. Спочатку вбивцею (котрий орудував одночасно двома битами) Генеральна прокуратура України оголосила худорлявого Юрія Вередюка, чоловіка без постійного місця роботи та житла, який, до всього, хворів на туберкульоз. 17 травня 2002 року Вередюка виправдали в Апеляційному суді Донецької області. Щоправда, таке рішення Апеляційного суду виявилося смертельним і для самого Вередюка (він помер 19 червня 2002 року внаслідок отруєння), і для двох свідків резонансної справи, а також для міліціонера міста Слов’янськ Донецької області Андрія Рябцева. Рябцев віз до Києва важливу інформацію, яку планував передати слідчому Генпрокуратури Голику. Але не доїхав. Дорогою Андрій Рябцев випав зі свого автомобіля. Причому випав так, що салон виявився забризканим кров’ю. Прокуратура Донецької області з цього приводу винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
Юрій Анатолійович Бойко (нар. 1958) — український олігарх, віце-прем’єр-міністр України в уряді Миколи Азарова. У вересні 2014 року очолив партію Опозиційний блок, що постала на рештках Партії регіонів.
Олександр Сергійович Єфремов (нар. 1954) — проросійський політик і олігарх, 1-й заступник голови Партії регіонів, голова фракції Партії регіонів у Верховній Раді. 23 лютого 2014 року, після розстрілу мирних мітингувальників і втечі Віктора Януковича до Росії, Олександр Єфремов оприлюднив заяву, в якій відповідальність за ситуацію в країні поклав на президента Віктора Януковича та його оточення: «Ми, фракція Партії регіонів у Верховній Раді України та наші однопартійці, рішуче засуджуємо злочинні накази, що призвели до людських жертв, до порожньої скарбниці, величезних боргів, ганьби в очах українського народу й усього світу, в результаті чого наша країна опинилася на краю прірви, загрози розколу і втрати національного суверенітету». Заява виявилась нещирою, оскільки, за твердженнями журналу «Український тиждень», Єфремов є одним із найактивніших спонсорів донецьких і луганських сепаратистів.
Хештег #Євромайдан потрапив у тренди мережі Twitter протягом першого ж дня протестів.
Парафування договору (від фр. paraphe — скорочений підпис) — попереднє підписання міждержавного договору або окремих його статей ініціалами уповноважених осіб, що брали участь у його розробленні. Парафування відбувається тоді, коли договір повністю погоджено його учасниками, але він потребує схвалення урядами чи парламентами країн-підписантів.
Зрештою економічна війна з Україною влітку 2013-го обернулася проти Росії. 10-денна блокада на російському кордоні вдарила по окремих українських виробниках, але в масштабах України збитки були достатньо незначними — близько 500 млн грн. Більше того, непрогнозовані дії Москви змусили українських підприємців екстрено шукати нові ринки збуту, а також остаточно охолодили запал нечисленних прихильників вступу до Митного союзу.