– Ні. – Фріц саме перебирав моркву.
– Не підслуховують. Можеш говорити по телефону все, що завгодно. Нагадай про себе своїм дівчаткам. Якщо з тобою забалакає хтось чужий, поводься, як спаде на думку. Хочеш почути одну добру пораду?
– Хочу.
– Зажадай у нього добавки. Я зажадаю. Між іншим, я не питав у тебе про вчорашню вечерю. Ти їх добре нагодував?
Фріц подивився мені в очі:
– Арчі, ніколи більше мені про це не нагадуйте! Жахливий день! Epouvantable. Думками я був тут, з вами. Я не знаю, що робив, не знаю, що подавав. Я хочу все забути, коли це тільки можливо.
– Х’юїтт сказав нам по телефону, що всі там повставали й вітали тебе оплесками!
– Ну звісно! Вони ж бо люди виховані. Тільки сам я добре знаю, що забув покласти до пирога з дичиною трюфелів!
– Боже милий! Який я щасливий, що не потрапив туди! Гаразд, забудьте про це. Можна взяти морквину? Страх як люблю моркву з молоком.
– Звичайно, можна, – сказав Фріц, і я взяв морквину.
Я сидів за своїм столом і виписував чеки на сплату рахунків, коли Вулф спустився з оранжереї. Хоч він нічого й не сказав, я збагнув, що шеф знервований ще дужче, ніж досі був я. Тож коли він сів за свій стіл, я повернув до нього голову й промовив:
– Заспокойтеся. Револьвера вони знайшли.
– Звідки ви знаєте?
Я розповів йому про все, починаючи з візиту до Кремера. Вулф запитав, чи взяв я в Кремера розписку за фотокартку.
– Ні, – відказав я. – Він був не в такому настрої, щоб писати розписки. Я сказав, що Елтхауза вбили не фебеерівці, і це допекло його до серця.
– Ще б пак! Містер Регг зараз у себе?
– Мабуть.
– Подзвоніть йому.
Я зняв трубку, але тільки-но почав набирати номер, як пролунав дзвінок у двері. Я поклав трубку, вийшов до передпокою, глянув крізь двері на сходи, потім вернувся й сказав:
– Можете самі попросити в нього розписку.
Вулф перевів подих.
– Він сам?
Я кивнув головою і пішов відчиняти двері. Цього разу Кремер не приніс мені молока. Він узагалі не звернув на мене уваги, навіть не кивнув головою. Передавши мені пальто, інспектор одразу поспішив до кабінету, а коли і я ввійшов туди, він уже сидів у червоному шкіряному кріслі й щось говорив. Я зачув лише кінець фрази:
– … я мав би про це здогадатись. Господи, я мусив здогадатись! – Коли я сів, він різко повернувся до мене: – Де ви взяли той револьвер і коли його туди поклали?
– Прокляття! – гаркнув Вулф. – Сьогодні вам не слід було сюди приходити! Спершу вгамуйтеся! Арчі, подзвоніть містерові Реггу!
Коли Кремер отак розійдеться, його нічим не спиниш. Та прізвище Perra на нього подіяло. Набираючи номер ЛЕ-5–7700, я стояв до інспектора спиною і не бачив, як він зціпив зуби й люто дивиться на Вулфа, але добре собі це уявляв. Я терпляче тримав біля вуха трубку, знаючи, що додзвонитися так високо, – до самого Perra! – буде не дуже швидко й легко. Ба ні. Очевидно, служби Perra дістали вказівку з’єднувати шефа з Hipo Вулфом негайно, і це був добрий знак. За хвилю ми з Вулфом – він уже зняв свою трубку – почули спокійний низький голос, що протягло вимовляв слова. Я озвався не зразу.
– Вулф?
– Так. Містер Регг?
– Так.
– Мені потрібна та куля. Зараз же. Як ми й умовлялися. Привезіть кулю, і якщо протягом місяця я не виконаю своєї обіцянки, я віддам вам посвідчення. Однак, гадаю, це станеться раніше, багато раніше.
Регг не вагався жодної секунди:
– Я приїду.
– Зараз?
– Так.
Коли ми поклали трубки, Вулф запитав:
– Скільки часу йому потрібно на дорогу?
– Хвилин двадцять чи й менше, – відповів я. – Адже йому не треба ловити таксі.
Вулф повернувся до Кремера:
– Містер Регг буде тут за двадцять хвилин. Раджу…
– Регг із ФБР?!
– Так. Раджу вам відкласти свої нападки до його приїзду. Чи, може, й доти, доки він піде. А я тим часом розповім вам про здійснену нами операцію. Правда, я обіцяв містерові Реггу не розголошувати її перед громадськістю, але ж ви – не громадськість, до того ж ми провели операцію завдяки вам, і ви маєте право знати про неї. Та мені буде легше з ним домовитись, якщо ви дасте відповідь на два запитання. Ви знайшли револьвер у квартирі міс Дакос?
– Звичайно. Щойно я питав Гудвіна, коли він туди його поклав, і хочу спитати про це ще раз.
– Зачекайте зі своїми запитаннями доти, доки ми поговоримо з містером Реггом. Це той самий револьвер, на який Морріс Елтхауз мав дозвіл?
– Так.