— Для початку звільни всіх бранців, які ще й досі сидять за ґратами у твоєму палаці, — порадила Дана.
— Так, так, — промовила Аврора, — я мушу поспішати.
Та раптом море знову збурилося величезними хвилями.
— Що ж це таке? — тільки й встигла охнути Дана.
Із вируючої піни з’явився Морський цар.
— Таточку! — вигукнула русалонька, заридала і кинулась до свого батька.
— Донечко, я вже й не сподівався побачити тебе живою!
Хвиля підняла русалоньку до царя і вони обійнялися. У Дани аж у голові запаморочилося від такої кількості подій, вона знесилено сіла на пісок.
Цієї миті володар морів побачив Аврору. Він повільно відпустив Русю і підплив до того місця, де сиділа колишня Морська відьма.
— Авроро, це ти? — затремтів його голос. — Це ти, моя люба сестро? Не може бути… Скільки ж часу минуло… Невже це ти?
Білява синьоока русалка уважно вдивлялася у суворе обличчя царя і раптом заплакала:
— Це я! — вигукнула вона. — Я й не сподівалася, що ти ще живий. А це, — вона вказала на русалоньку, — твоя донька?
— Ось такий щасливий кінець, — усміхнулася Дана. Вона сиділа на сходинках веранди з Марлоном на колінах. — Морський цар дуже добрий, коли щасливий. Він вибачив непослух дочці і благословив її жити у світі людей у злагоді зі своїм принцом. Приголубив сестру Аврору і їй теж вибачив. А мені дуже і дуже дякував.
Тітка випустила сизу хмарку диму.
— Так, цікавенька історійка! Шкода, що я не встигла познайомитись із володарем морів, не кожен день така нагода випадає.
— Грізний він, здоровенний дядько. А загалом навіть милий.
Наталі кивнула головою, мовляв — «я так і думала».
— Треба запитати в Русі, як там Максим, — раптом згадала тітка. — 3 ним взагалі можна якось вийти на зв’язок?
Дана підвелася і підійшла до паркану, що межував із сусіднім двором.
— Русю, — гукнула дівчинка, перехилившись через паркан. — Як там Максим?
Колишня русалка визирнула з квітника.
— Раніше, як за місяць, не чекайте. Він зараз вивчає глибинні рифи.
До Русі підійшов білявий юнак і обійняв її за плечі.
— Ходімо пити чай, люба, — промовив він ніжно. — Привіт, Дано! Може, й ти з нами?
— Привіт, — відгукнулася Дана. — Ні, дякую.
Руся помахала їй рукою, і вони пішли. Дана провела поглядом Русю і її коханого, потім озирнулася до Наталі.
— Це ж треба, щоб принцом Русі став цей сусідський Сашко! Чим він її зачарував?
— Не знаю, — зітхнула тітка. — Покохала вона його. Максим через своїх клятих хробаків запізнився всього на день, а вона зустріла того Сашка на березі, коли тебе шукала. От і все.
— Доля… — промовила Дана.
— Мабуть, — згодилася Наталі. — А мій невгамовний Максим тепер в гостях у Морського царя, сновигає рифами з риб’ячим хвостом. От легковажна людина!
— Нічого. Може, для нього так краще.
Наталі промовчала. Вона тихенько погойдувалася у своєму кріслі, розкошуючи ароматом нічної фіалки і гарної кави.
— Життя — незбагненна річ, — нарешті озвалася вона. — Іноді здається, що тобі відкрились усі світові таємниці і вже ніщо тебе не здивує. І саме тоді трапляються справжнісінькі, незбагненні чудеса. — Тітка зітхнула і поставила чашку на стіл. — Ходімо спати, дорогенька.
Наталі повільно підвелася з крісла і обійняла дівчинку за плечі.
— Зате тепер нас і справді важко здивувати. Хіба ні? — засміялася Дана.
Цієї миті у клітці голосно защебетав Паваротті.