— Не судити вам мене треба, а просити пробачення, що мусила я спати з німцями, що не вилазила з-під них півроку, і рід мій чесний, нерозбещений, не повія я, а мучениця. Не злочинниця я, а темна і нещасна. Бийте мене, я годувала вас і одягала, я проводжала вас горючими сльозами, довелося горючими і стрінути. Ви винні, а не я.
Переїзд до Степного фронту, їхали по-дурному, по-українському — кожна машина окремо, внаслідок чого, звичайно, розбрелися і не всі приїхали. По дорозі поле бою під Томарівкою з мінами, трупами, вибоїнами, смородом (Описати).
І. Г. — молодий генерал... розумний і порядний комуніст, член Військової ради фронту. Так же, як і у всіх, не вистачає синтетичного думання. Так же, як і у всіх, спить серце зачинене, ніхто в нього не заходить... Класовий чистун. Але безумовно хороший. Брак загальної культури, як і у всіх.
Поруч з ним анекдотичне комедійна постать генерал-майора Шевченка чи Хевчен-ка, якого треба обов'язково скористати в п'єсі. По зовнішності, манері рухатись, говорити і особливо сміятися — це дурень, одеський жук. Кітель у нього тісний, кашкет великий, голена голова, великі зуби і сміх. Як він сміявся, оповідаючи про бомбардирування!
Чіткості і точності у військовому господарстві у нас все-таки нема. Це наш радянський недолік, так би мовити, національний.
Я спостерігав на передовій позиції серед гарматного грому під час бою командирів. Я бачив в їхніх очах заховане страждання і страх смерті. Це великий труд. Тут іде така витрата волі людської, як ніде і ніколи в світі.
Я бачив, як лежали вночі поранені на дорозі. Як жалібно стогнали вони од ран, од нестерпного болю. Вони були, мов покинуті діти.
Записати докладно розмову з генералом N про зрадниць Вітчизни. Як він розстрілював їх, як допитував перед розстрілом. Як одна розповіла, що вона вже два роки живе з офіцером, що взяв її, коли їй було 15 років. Як вона любить його.
Багато розмовляв з полковником Галієвим про трагедію безпорадності наших погано вихованих нещасних дівчаток. Мені було приємно, що наші погляди сходяться. Як жаль, що у нас мало таких людей.
Запропонував М. С. Хрущову утворити орден Богдана Хмельницького, 29 серпня ранком у Померках. Він прийняв цю пропозицію з задоволенням.
Просив його також кинути війну і зайнятися мирним будівництвом. Бо без нього молоді нічого путнього не зроблять. Уже починається мерзотний бардак з кадрами партійними в Харкові. Почалися повторення зимових харківських арештів. Зимою вислали з Харкова під час нашого перебування в місті коло 2500 душ. Ганьба. Ця ганьба уже повторюється. Через це так багато людей повтікало з німцями.
Перед початком мітингу коло пам'ятника Шевченка появився бомбардувальник ворога. Почалася стрілянина, був дощ. На трибуну вийшов Микита Сергійович з Жуковим. Всі заспокоїлись. Мітинг був зворушливий.
У театрі Шевченка одбувався концерт, після якого ми пішли на товариську зустріч з урядом і генералітетом.
Був приємний, як і завжди, Микита Сергійович і маршал Жуков, чудесний маршал.
Позавчора увечері був у N. Він прийняв мене радо і привітно... Він дякував і вітав мене з приводу «Битви...»
Я докладно розповів йому про всі основні недоліки Главка хроніки і її мікро-вождя В., радивши замінити його більш порядною і недрібничковою людиною... Говорили про «Україну в огні». Я розповів йому, як її бояться друкувати через те, що в ній є критичні місця. Як блюстителі партійних чеснот, чистоплюї і перевиконав ці завдань бояться, щоб не збаламутив я народ своїми критичними висловлюваннями. Він дав мені згоду на те, аби видрукувати «Україну в огні» всю цілком і негайно.
Говорили про війну, про «стиль» визволення. Я розповів йому про наших армійських дурнів, у яких нема любові і співчуття до народу, про тупих районщиків, про підозру, арешти та інше непотрібне і шкідливе. Потім я приступив до самого цікавого, що давно вже не дає мені спокою. Я розповів йому свою точку погляду на землекористування у колгоспах. Я доводив, що 1/4 гектара на родину — це шкідлива, нежиттєва річ, яку треба негайно замінити чимось протилежним. Треба не бідністю заганяти основних людей країни до колгоспу, а навпаки — достатком і законним обов'язком, не 0,25 гектара, а цілий гектар на родину, щоб було де працювати підліткам, дітям, чи дідам з бабами, чи й собі у вільний від колгоспу час. Я наводив багато деталей свого плану, прикладів тощо.
— ...Зараз мені важко дати вам відповідь, — відповів мені N. — Але я думаю, що-саме вашу ідею здійснити, можна дати й гектар. Це не суперечить ні принципу влади, ні принципу колективізації.
Мені було приємно слухати ці його слова. Я відчув, що не даром про це заговорив.
Займуся цим питанням детально і напишу т. Сталіну доповідну записку. І Хрущову.
Розмова з Микитою Сергійовичем про колгоспи, про бідність.
— Є декілька причин бідності — безземелля, відсутність тягла, стихійне лихо, відсутність посівматеріалу. Колгоспний лад не має цих причин. Отже, коли колгосп бідний, я завжди кажу: шукайте дурня. Дурень голова колгоспу і є одною основною причиною бідності.
Микита Сергійович любить цю тему; він говорить про неї часто і завжди цікаво. Він оживає, коли торкається питань землі.
Ми в'їжджали в Київ з М. С. Хрущовим удень 6-го листопада 1943 року. Се було в день визволення. Київ був очищений од німців п'ятого листопада вночі.
Микита Сергійович: — Володіє і керує той, хто ордер виписує, а не той, хто промови виголошує. (Стосовно організації житлового і комунального господарства).
Розмова на засіданні ЦК і Раднаркому... була надзвичайно цікава, і я дуже радий, що був на ній. Промовляв Микита Сергійович з надзвичайно тонким знанням людини і ситуації. Тут діставалося всім мерзотникам і пройдисвітам... що поводяться як завойовники і сволота в місті, захоплюють кращі будинки, майно, меблі, виставляють скрізь свої пости... Яка гидота, який я був правий, коли говорив про це давно.
Микита Сергійвич прищучив при мені цих молодців. Ясність його критичного розуму і державний підхід до всіх рішуче питань — надзвичайні, але він одинокий. його оточення слабке і малоініціативне.
Написати оповідання під назвою «Місто-підлабузник» — на основі розмови з П. М. Г. про станцію Гришино, що його перейменовувало дурне підлабузництво на Єжово, Шумілово, Баліцкоє, Ягодин, Панасград і т. д.
— У вас, товаришу, вибачте, свиноматочна точка зору на світ. N. — сильніший за Гітлера. Гітлера буде знищено спільними зусиллями прогресивного лю'їства... N. — лишиться. Я визнаю його за свого переможця.
Сьогодні я знову в Москві. Привіз з Києва стареньку свою матір. Сьогодні ж узнав од Большакова і тяжку новину: моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки.
Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскне. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи, і не тому, що возрадуються вразі і дрібні чиновники перелякаються мене і стануть зневажати. Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» — це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо.
Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика.
Умираючи в Києві од голоду, од голодної водянки, нещасний мій батько не вірив у нашу перемогу і в наше повернення. Він вважав, дивлячись на колосальну німецьку силу, що Україна загинула навіки разом з українським народом. Він не мав надії зустрітися уже з своїми дітьми, що поневолі кинули його на поталу. Він думав, що ми житимем усе своє життя десь по чужих країнах. Так в тяжкій безнадійності і помер у великих муках...
Життя батькове було нещасливе. Він помер вісімдесяти років. Він був неграмотний, красивий, подібний зовнішньо на професора чи академіка, розумний і благородний чоловік. Родись і вирости він не в наших умовах, з нього вийшов би великий чоловік.
Прожив він усе своє життя невдоволений, не здійснений пі в чому, хоч і готовий народженням своїм до всього найвищого і тонкого, що є в житті людства.
Шість день лежав він непохованим, поки мати не зробила йому гроб, продавши рештки своєї одежі, і не одвезла його, стара, самотня, кинута всіма, на кладовище.
Мати каже, що він у гробу був як живий і красивий. У нього і в гробі було чорне хвилясте волосся і біла, мої! сніг, борода.
Його вигнали з моєї і сестриної квартири німці і навіть сильно побили, так сильно, що він довгий час ходив і увесь синій од побоїв. Його було пограбовано, обкрадено і вигнано на вулицю. Батькове життя — це цілий роман, повний історичного смутку і жалю.
Розпочну я краще писати новий сценарій про народ. І не буду я його писати ні про дважди героїв, ні про трижди зрадників, ні про во:дів, що самою присутністю своєю вже прикрашають твір і збуджують надії постановщиків на безапеляційні путеводні сентенції, а напишу я сценарій про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас широкими масами, що понесли найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні орденів. Напишу, як їм жити і що робити і як і що думати, щоб краще жилося по війні по закону божеському і людському. Дія починається поверненням на руїну родини.
Україна поруйнована, як ні одна країна в світі. Поруйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, -аі бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала, розігнала в неволю. У нас нема майже вчених, обмаль митців...
26 ХІ 1943
Записати діалог мій і Г. на тему — єдність протилежностей.
Я прийшов до Г. довідатися про долю списку співробітників кіностудії, що беруться до армії.
Г. — Я передав учора Леоніду Романовичу. Вчора вночі.