Пригадати всю «Прощай, Америко!» і статтю в «Новом времени».
Епізоди в літаку
// — Хочете писати про майбутнє? Приїжджайте до нас на будівництво і розкажіть людям про те, що буде через... років.
Коли закінчилось це дивне оповідання про те, яким буде степ через п'ятнадцять літ, молодий хлопець зітхнув і, дивлячись у далину, спитав:
— А яким стану я в той час?//
// — Навіщо ти написав те-то і те-то? Лдже цього ще нема.
— Це наукова фантастика.//
//Великі будови — це кульмінаційні вишки нашого господарства.//
//Треба написати п'ять оповідань.
Від мрії Леніна до гігантського сучасного — майбутнього.
Народи нашої країни пройшли уже гігантським шлях.
Полезахисні зони — ліси комунізму.
Новий пейзаж комунізму — це краса майбутнього, і в цій красі краса наших душ, нас, як авторів і творців майбутнього, нових людей на землі.//
Годинна бесіда з т. Кузнецем Я. М. про два варіанти.
1. Самотьочнии (прийнятий урядом).
2. Механічний (Геден).
Другий дешевший на 5 мільярдів без Молочанського водосховища. У когось у вересні забігають «мальчики кровавые в глазах».
Образ Кузнеця інтересний.
Говорив йому про сибірські ріки, про Давидова» Вінтера і т. д. Все розуміє. Правда, треба тему трактувати у всесвітньому масштабі.
Пристрасті великі.
Пригадав йому Лисенка-Цицина.
ПРОПАВ
1.. Іван Іванович, що займав великий пост, бувши викликаний до Петра Петровича, який займав ще більший пост, почув раптом на свою адресу несподівано грубе:
— Геть! Іди геть! Мерзотник, так і так!..
2. Зовсім збитий з пантелику, вмить вийшов, в очах потемніло... плило все в голові... «Пропав».
3. Дома всі стурбовані. На роботу вже не поїхав. Но їв, не пив. Усю ніч не спав. Вів внутрішній діалог. «За що?» Перелічував усі свої заслуги, свою відданість праці, мрії... За що?! Не можу я більше працювати. Руки опускаються.
Йому здавалось, що всі уже знають про його ганьбу, про його падіння.
А може... не дай боже... невже?
4. На другий день був знову викликаний до П. П. Ішов — ноги не несли. Ввійшов. Був зустрінутий ласкаво, з вибаченням:
— Простіть мене. Я одержую ось уже два роки скарги на вас за брутальну поведінку і вирішив дати вам змогу перевірити це на собі... Жалійте людей. Не ображайте.//
... — Через тебе, негідника, немає щастя у колгоспі. — Поживете й без щастя, чорт вас не візьме. Щастя, щастя! Є речі більш важливі, ніж оте щастя.
Помер Яновський Юрій. Тільки що одержав телеграму з Києва і говорив з Оленою' по телефону. Нещасливий мій друг. Скільки й пам'ятаю я, весь час він мучився, страждав фізично і душевно. Все життя його було скорботне. Навіть писати перед смертю почав по-руськи, очевидно, з огиди до обвинувачень в націоналізмі, з огиди до дурнів безсердечних, злих гайдуків і кар'єристів. Чоловік талановитий, чесний, тонкий, ображений до краю життям. Вічна пам'ять і земля пером, друже й письменнику нещасливий.
Хто ж сьогодні заробить на Вашому сумному некролозі? Хто перелічить Ваші' недоліки, хиби. Ваші «злісні намагання» повалити державу робітників і селян, яких Ви так любили? Хто покладе собі за це гроші в кишеню? І. Л. чи якась інша гра-фоманська потвора, жорстокосердна, безжалісна й темна?
Нарешті Ви перестали бути винуватим, перестали заважати комусь і загрожувати хорошими п'єсами. Шаную Вашу любов до народу і чесність.
...Три роки ходив до мене в дім генерал С. під виглядом знайомого. На «ти» перейшов і, видно, людина була добра. Скільки він мені розповідав всіляких страхітливих речей про своє відомство, про свого шефа Берію. І потім одного разу раптом заявив: «Прощайте, я більше до вас не прийду». А Юлії Іполитівні: «Я мав велику неприємність по службі. Лаврентій Павлович потребував від мене знищувальну доповідь на Довженка. Я сказав, що совість не дозволяє мені нічого, окрім доброго, писати про нього. Тоді Берія грубо вилаяв мене».
З тих пір я ніколи не бачив генерала...
Поїзд
А НАЙГОЛОВНІШЕ З ГОЛОВНОГО
Синтезувати нову комуністичну психологію. Виразно зобразити всі можливі її прояви в роботі, в спрямуванні, в етиці і естетиці.
Мусять родитись у картині люди нової нашої безпрецедентної доби — комунізму.
Фільм про Великих маленьких людей, що творять нову еру на землі — еру комунізму.
ГЕРОЇ І ЖЕРТВИ
(ДО ПИТАННЯ ПРО ПРЕКРАСНЕ)
//Для повноти картини потрібні в селі не тільки герої праці й битв, а й мученики, тобто жертви самоуправства, беззаконня і сваволі. Це люди чесні і морально пристойні, яких ні за що ні про що висилали, потім прощали незаподіяні злочини, і вони сьогодні ходять серед нас, не знаходячи собі ніякої вже точки опори, подібно до грішних душ у мікеланджелівському страшному суді.